Хрищення - двері до спільноти та участі у Христових заслугах

   

Як гарно казали стародавні, Хрищення є радше тими дверима, крізь які нас пускають та приймають до спільноти і участі у Христових заслугах так, щоб ми могли там перебувати. А якщо ми звідти відпадемо, то щоб у правдивому каятті, через віру, постійно, поки ще не надто пізно, нас пускати і приймати до заповіту благодаті...

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

День Св. Пророка Ісаї

     

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Ісаю. Ісая, син Амоса, вважається за найбільшого з пророків, що писали і з усіх Старозаповітних пророків Новий Заповіт цитує його найчастіше. Його ім'я означає "Ягве [Господь] спасає".
     Ісая пророкував людям Єрусалиму та Юдеї приблизно з 740 до 700 року до Різдва Христового і був сучасником пророків: Амоса, Осії і Михея.  Ісая був палким проповідником Божого Закону, засуджуючи гріх ідолопоклонства. Він також проголошував надзвичайну втіху Євангелія, неодноразово наголошуючи на Божій благодаті і прощенні. За це його також часом називають Євангелістом Старого Заповіту.  Жоден інший пророк не пророкував більш чітко про грядущого Месію та Його спасенне Царство.  Ісая передвістив не лише дивовижне народження Месії (Ісаї 7:14; 9:6), Його безконечне правління (Ісаї 2:1-5; 11:1-16) і Його публічне служіння (Ісаї 61:1-3), але й роль Стражденного Слуги та Його замісницьку смерть (Ісаї 52:13-53:12).  Опис Апостолом Іваном Ісаї, що Ісая бачив славу Ісусову і говорив про Нього (Івана 12:41) - гідний підсумок його пророцького служіння.

Молитва на День Св. Пророка Ісаї:

Господи Боже, Отче небесний! Через пророка Ісаю Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 4-у неділю по-П'ятидесятниці

                   

                        КОЛИ РАДІЮТЬ БОЖІ АНГЕЛИ

           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: «Приймає Він грішників та з ними їсть». А Він їм розповів оцю притчу, говорячи: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її? А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену». Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!... Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде? А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: «Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!» Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається» (Євангеліє від Св. Луки 15:1-10).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, кажуть, що коли молодий художник, якого звали Альфред Такер, намалював картину, на якій була зображена нещасна мати і дитина в бурю, настільки перейнявся долею нещасних людей, що відклав свій мольберт і промовив: «Замість того, аби малювати нещасних, я повинен іти до них!»

            Згодом він став славетним єпископом Уганди, країни в центральній Африці і дуже відомим місіонером. Звісно, дуже добре, коли ми даємо кошти на місії. А ще краще – розповідати іншим про Господа Ісуса Христа. Саме через такі розповіді, коли з наших уст лине Євангеліє – Господь Святий Дух здобуває душі для вічного життя в Царстві Небесному.

            Не всі звісно, будуть цьому раді. Хтось буде засуджувати ваше бажання спілкуватись із тими, що потребують спасіння. Але хай це нас не спиняє. У Нагірній проповіді Син Божий промовляв: «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода-бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами» (Мт. 5:11, 12).

            І ще Господь каже: «Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його!» (Мт. 10:24, 25).      Сьогодні в нашому Євангелії ми бачимо, як Господа знову атакують фарисеї і книжники. Вони бачать Христа, який сидить у товаристві митників і грішників і нарікають: ««Приймає Він грішників та з ними їсть».

            Хто такі були ці митники та грішники? Митники служили Римові. Хоча вони й були юдеями, вони пішли на службу до окупантів і займались збором податків і мит. Вони наче поєднували в собі службу двох українських нинішніх установ – податкової та митної. Проте, якщо в Україні є усталені законом податки та мита, в Римській імперії все відбувалось дещо по-іншому.

            Митникам римський уряд ставив завдання приблизно таким чином: «Ти повинен зібрати для римського уряду таку-то суму грошей». І тоді митник брався до справи. Він збирав зазначену урядом суму грошей, а решту залишав собі. Це була його винагорода, яку часто він сам собі визначав і при цьому вільно міг займатися здирництвом.

            Тож митників любити було важко. А ненавидіти їх було легко. Чим, власне, кажучи, фарисеї і книжники, займалися. Вони ненавиділи також Ісуса, Який любить людей, Який людей зцілював, навчав, насичував, утішав і за Яким ішли натовпи народу.  Фарисеї і книжники, яких вважали за святих і благочестивих, були воістину отруйними рептиліями, які з усіх сил намагалися власними духовними отруйними зубами покусати й інших, аби й інші під виглядом благочестивості і святості, були наповнені ненавистю і смертю.

            Тож ці поборники діл і самоправедності були не лише ворогами Христовими, але й не могли витерпіти, коли до Сина Божого приходили відверті грішники і чули, як Він їх навчав про Царство Небесне і говорив, що й вони можуть мати спасіння і вічне життя. Ісус каже про їм про те, що вони можуть бути іншими – ліпшими, кращими.

            І, коли фарисеї та книжники це бачать, то вони тикаються на Христа пальцями і підбурюють народ проти Христа, кажучи: «Приймає Він грішників та з ними їсть». Вони наче кажуть: «Бачите, який Він святий! Замість того, щоб обходити митників і грішників десятою дорогою, Він сідає з ними за стола!» Іншого разу вони обзивали Сина Божого ласуном і п’яницею.

            Ох, який великий гріх, коїть Бог!  Замість того, аби падати на коліна перед фарисеями і книжниками, істинним воплоченням самоправедності і гордині, Він простягає Свої руки і готовий обійняти митників і грішників, які до Нього підходять і просять розказати більше про Царство Небесне! Вони хотіли би, аби Божий Син лестив їм і виконував їхні забаганки та підтверджував їхні спотворені уявлення про Бога.

            Ісус на таке, звісно, не йде. Навпаки, Він розповідає всім дві притчі, які дають зрозуміти і Боже серце, і цілу природу Царства Небесного. Перша притча – про загублену овечку. Є отара, є пастух, є його, вочевидь, його помічники. Зазвичай отара складалась з кількох десятків овечок. А тут їх – ціла сотня. Проте одна овечка губиться. Що ж тоді робить чоловік? Він залишає в безпечному місці дев’яносто дев’ять овечок і вирушає на пошуки загинулої.

            Тут я хочу похвалити переклад доктора Огієнка, бо грецьке слово «аполлумі» означає і «загублений» і «загинулий», і «знищений».  Тож може здаватися про овечку, яка відбилася від отари, що вона просто загублена, але вона перебуває на грані загибелі. Бо що її чекає поза отарою? Зазвичай, лише небезпека і навіть смерть: від голоду, від спраги та від хижаків.

            Проте чоловік хоче врятувати свою овечку і вирушає за нею, і знаходить її перетомлену, змучену. І кладе її собі на плечі, і несе додому. А вдома скликає цілу гостину з друзів і сусідів, і святкує з ним віднайдення загинулої овечки. А Ісус шукає не загинулих овечок, а загинулих овечок дому Ізраїлевого, тобто юдеїв, що втратили віру в грядущого Христа і зійшли на манівці гріха та беззаконня.

            Митники та грішники, усі на кого махнули рукою самоправедні лицеміри якраз є тими загинулими овечками. Фарисеїв і книжників, не цікавить їхнє спасіння. Вони навпаки бажають їм усякого зла. Але Бог – не такий. Бог «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). Ось чому вічний Божий Син стається людиною і шукає загинулих людей.

            Він шукає загинулих людей, бо невимовно нас любить. Ісус настільки нас любить, що забирає усі наші гріхи на Себе, істинного Бога та істинну Людину в одній Особі, і обмиває їх усіх до одного Своєю святою і невинною кров’ю. Він помер за всіх нас на Голгофському хресті. І на третій Ісус Христос вийшов переможцем над смертю із гробу. Він визволив нас від гріха, від влади диявола і смерті.

            Ісус шукає нас так само, як і митників та грішників. А як Він шукає митників і грішників? Своїм Словом, Своїм Святим Євангелієм. Ісус перебував у товаристві митників не для того, аби стати одним із них, а для того, аби вони стали таким як Він – аби вони через слухання, покаялись і увірували, і мали прощення гріхів, і зодягнулись у Христову праведність і мали воскресіння, і вічне життя у Царстві Божому.

            Тоді, коли фарисеї і книжники нарікали на Божого Сина, небеса раділи – ангели Божі торжествували і славили Христа за те, що митники і грішники каялись, і вірували в Сина Божого, і вже були не загинулі, а знайдені, і переставлені від темряви до світла, і від смерті до вічного життя.

            Небеса радіють не за фарисеїв і книжників, лицемірних «праведників», що не потребували каяття і прощення гріхів, і Христа, а за одного розкаяного митника, який вірує у Христа і тепер через Христа і ради Христа, прощений і виправданий, і є спадкоємцем Царства Небесного. Христос і небеса радіють розкаянням одного грішника. І якщо весь світ із усіма бісами і самим дияволом нарікає і казиться від гніву – це їхня проблема. Ми ж радіємо разом із Господом і небесами!

            Другу, подібну притчу, Господь розповідає про монету. Це – срібна драхма, грецька монета, яка є практично еквівалентом римського динарія. Це був типовий денний заробіток працівника – аби його отримати потрібно було цілий день трудитись. Наша жінка з притчі – жінка розумна. Вона не убога - вона має десять драхм.

Але вона і не марнотратна. Вона пильнує свій невеликий скарб. Тож, коли в неї губиться одна з десяти монет, вона організовує ретельні пошуки: і світло засвічує, і хату мете,  уважно шукає, аж поки не знаходить загубленої монети. А коли знаходить, то теж скликає своїх приятельок і сусідок та влаштовує радісне свято – свято через знаходження однієї монети.

І наш Господь каже: «Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається». Тим, що не знають Бога і прагнуть спастись своїми ділами і власною праведністю, цього не зрозуміти. За них Божі Анголи не радіють, бо вони ще не покаялись. Але Анголи Божі і всі небеса радіють за митників і грішників, що слухають Ісуса, і каються у своїх гріхах і вірують в Нього, і мають прощення гріхів, і вічне життя.

Ці дві притчі, любі брати і сестри, про вас і про мене. Це ми були загублені і на краю погибелі та вічних мук в аду. Це нас Господь знайшов. Це нас Святий Дух привів до покаяння і до віри в Христа через Євангеліє. Це нас Господь запрошує до Небесного Банкету споживати Його істинне тіло та кров у Святій Вечері.  Це за нас раділи небеса і всі Божі Ангели. Хай ця радість на небесах не припиняється за нас, грішників, що каємось і за усіх тих, кого ще Господь знайде і назве Своїми дітьми і спадкоємцями Царства Небесного. Ділімось Словом Божим з іншими людьми. Заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

День Св. Яна Гуса, пастиря і мученика

   

   Сьогодні ми згадуємо Св. Яна Гуса і  дякуємо за нього Господу. Професор і проповідник, мученик за християнську віру, він проповідував Христове Євангеліє, незважаючи на опір церковного істеблішменту.  Як священик Св. Ян Гус, проповідував спочатку в церкві Св. Михайла, а потім у Віфлеємській Каплиці в Празі.  Св. Ян Гус відверто засуджував порочні вчення і практики, які вже в той час заповнювали західну частину Церкви і домагався повернення Церкви до Христа і Його Слова. Як добрий і відданий Христові воїн, він терпів лихо аж до смерті на вогнищі 1415 року. Як чесний атлет, він змагався за Христове Євангеліє відверто та за правилами і одержав вінця слави від Спасителя. Як працьовитий хлібороб, він скуштує на небесному банкеті, накритому Самим Христом (2 Тим. 2:1-11). Тарас Шевченко писав про вогняний хрест чеського сповідника Яна Гуса і про майбутній прихід Реформатора Церкви, Мартіна Лютера:

Отак Гуса
Ченці осудили,
Запалили...
та Божого Слова не спалили,
Не вгадали,
що вилетить
Орел із-за хмари
Замість гуся
і розклює
Високу тіару.

Через сто з лишком років віттенберзький професор, Мартін Лютер, довершив діло Яна Гуса і, з ласки Божої, успішно відновив у Церкві проповідування Євангелія і належну відправу Таїнств. 

Молитва на День Св. Яна Гуса, пастиря і мученика:

Господи Боже!  Отче Небесний!  Ти послав Церкві Твоїй вірного пастиря Яна Гуса, Який через відданість Євангелію став мучеником, але не зрікся Твого святого Слова. Подай усім нам такої вірності Тобі і Слову Твоєму, аби по всі дні нашого життя, ми перебували у Тобі та Твоєму Слові, а в кінці увійшли у Твоє Царство Слави. Заради Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

День Відвідин Св. Єлисавети Св. Дівою Марією

   

Сьогодні ми згадуємо відвідини Дівою Марією її родички Єлисавети. Ці відвідини відбулися після Благовіщення і слів промовлених Архангелом Гавриїлом: "Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото твоя родичка Єлисавета - і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жодної речі!" (Лк. 1:35-37)

     У час зустрічі двох вагітних віруючих жінок дитина в утробі Єлисавети затріпотала, а сама Єлисавета, наповнившись Святим Духом, промовила слова: "Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї! І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в вухах моїх голос привіту твого забринів, - від радощів затріпотала дитина в утробі моїй! Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!" (Лк. 1:42-45). Святий Дух зачате Дитя в утробі Діви Марії називає Господом, а Діву Марію - Матір'ю Господа, воплоченого Спасителя світу. Відповіддю Діви Марії на це пророцтво стане Величальна пісня, яка розпочинається словами: "Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм" (Лк. 1:46, 47). Цей день Відвідин є однією із яскравих подій історії нашого спасіння, коли слава за наше спасіння віддається Самому Богові. Він також по праву міг би стати святковим днем усіх християнських рухів і організацій, які борються за збереження життя ще ненароджених дітей в материнських утробах.

Молитва на День Відвідин Св. Єлисавети Св. Дівою Марією:

Всемогутній Боже! Ти обрав Діву Марію, щоб вона стала Матір'ю Твого Сина і Ти об'явив через неї Твою благословенну увагу до немовлят в утробах, до бідних, понижених і зневажених. Подай нам, аби ми могли одержувати Твоє Слово у покірності та вірі і так ставали одним із Ісусом Христом, Твоїм Сином, а нашим Господом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

День Апостольської ревності (Св. Апостолів Петра і Павла)

     

Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Апостолів Петра й Павла. Церковні джерела стверджують, що ці два стовпи Новозаповітної Церкви стали мучениками в один і той самий день, під час переслідування Нерона.
    Новий Заповіт багато розповідає про цих двох апостолів.  Петро був з Ісусом від початку Його служіння і служив як речник учнів. Незважаючи на непохитну віру, Писання свідчить також про декілька його падінь, як-от: докір Ісусові (Матвія 16:21-23) і його потрійне відречення від Господа (Матвія 26:69-75).  Після Ісусового вознесіння, Петро далі залишався лідером у Церкві (Дії 1:15; 2:14; 15:7).
          Павло, побожний єврей, відомий також як Савл, вийшов на сцену світової історії, як переслідник Церкви. Після чудесного навернення, у якому Савлові з'явився Сам воскреслий Христос, Павло став могутнім проповідником благодаті Божої.  Під час своїх трьох місіонерських подорожей (Дії 13-14; 16-18; 18-21) Павло пройшов сучасну Туреччину і Грецію.  Новозаповітна оповідь про його життя закінчується тим, що Павла взято під домашній арешт в Римі (Дії 28:16), хоча церковне передання притримується того, що перед поверненням до Риму, Павло побував у Іспанії.

Молитва на День Апостольської ревності (Св. Апостолів Петра і Павла):

Милосердний і вічний Боже!  Твої святі Апостоли, Петро і Павло, отримали благодать і силу покласти власне життя заради Твого Сина.  Зміцнюй нас Твоїм Духом Святим, аби ми могли сповідувати Твою правду і завжди були готові покласти власне життя за Того, Хто поклав Своє життя за нас - Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 3-ю неділю по П'ятидесятниці

                             

ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить! Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, – любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою! (1 Івана 3:13-18).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, відомий лютеранський богослов другої половини XIX і першої половини ХХ століть, Джордж Сткогардт коментував «відмовку», яку первосвященики і фарисеї наводили у своєму прагненні вбити Ісуса. Він писав: «Це був лише привід. Самі вони не вірили, що Ісус представляв якусь загрозу з політичного погляду. Але Він нічого не додавав до того престижу, який вони мали в народу. Вони ненавиділи Його, бо Він говорив правду.

            Так само світ ставиться до християн, як до порушників спокою і бунтівників. Ті, що так говорять про християн, зазвичай дуже добре знають, що християни – невинні люди. Але вони християн не люблять і дивляться на них як на обструкціоністів, бо християни говорять правду і докоряють їм за їхні гріхи».

            У невіруючих роздратування і ненависть викликає навіть сам спосіб життя християн. Що зробив Авель Каїнові? Нічого поганого. Але Каїн почав ненавидіти свого брата за щиру віру Авеля в Господа. Його ненависть була настільки сильна, що одного дня він повстав на свого брата і вбив його, ставши першим убивцею на землі.

            Якби Авель не вірував у грядущого Христа, то Каїн його тоді не зачіпав би. А якби  він ще проявляв своє невірство, то, можливо, до самої смерті вони були б найліпшими друзями. Так само якби ми належали до царства темряви та смерті, то світ нас теж любив би, бо й світ лежить у темряві, злі та смерті.  Водночас мирські люди вихваляють одне одного за допомогою своїх грішних стандартів і нічого не відаючи про Бога.

            Апостол Павло пише про таких, що вони: «самі себе хвалять, вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе» (2 Кор. 10:12). Вони далекі від думки, що «достойний не той, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь!» (2 Кор. 10:18). Але ми не належимо до них. Ми – інші. Ми, звісно, проживаємо у світі. Але ми – не від світу.

            Апостол Іван, а через нього Господь Святий Дух нагадує нам, що ми були колись невід’ємною частиною світу. Але «ми перейшли від смерти в життя». Нам слід розуміти, як відбувся цей перехід. Бо якщо ми його не будемо розуміти правильно, тоді все буде неправильно і ми не будемо мати прощення гріхів і праведність, а будемо мати накопичення гріхів і суд. І будемо мати не воскресіння життя, а воскресіння суду і його наслідок – вічні муки у вогняному озері аду.

            Та коли ми розуміємо і сповідуємо наш перехід від смерти до життя так як його раніше пояснює Апостол Іван і в своєму Євангелії, і в своїх листах, тоді ми справді маємо життя – життя не лише в цьому світі, але й життя вічне. Від смерті до життя нас переставив Отець Небесний. Як написано, що ми дякуємо: «Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі, що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина» (Кол. 1:12, 13).

На Свого Сина Єдинородного Він поклав усі наші гріхи і провини. І Син Божий узяв їх з готовністю на Себе і поніс їх на Голгофський хрест, обмив їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю. І Він помер за кожного з нас. І на третій день воскрес, вийшовши переможцем над гріхом, дияволом і смертю, аби ми, віруючи в Нього, мали прощення гріхів і вічне життя.

Цей перехід від смерті до життя відбувся, коли Святий Дух створив віру у наших серцях – ось тоді ми перейшли від смерті до життя. І коли ми віруємо в Ісуса, тоді ми маємо життя і перебуваємо в житті. Як каже Сам Ісус: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26).

            А віра в Христа, каже Апостол Павло, «чинна любов’ю» (Гал. 5:6). Ось про цю чинність спасенної віри сьогодні говорить також і Апостол Іван. Він каже: «Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів».  Віруючі люблять інших віруючих, як і Господь полюбив нас і нас любить.

            А світ нас ненавидить, бо ми були вихоплені із влади сатани і смерті і переставлені до вічного життя. Хоча це переставлення і життя часто залишається невидимим для людей, диявол його бачить дуже чітко і через це так лютує, і підбадьорює мирських людей нас ненавидіти, чинити нам перепони, переслідувати, а якщо вийде, то й нищити.

            Але ми знаємо, що ми маємо життя і доказом цього є любов до наших братів – до наших одновірців. Кожен може провести цей тест із самим собою і він легко дасть відповідь про те, чи він перебуває у житті, чи в смерті. Якщо любиш брата свого, ти – в житті. Ти можеш відчувати гріхи свої, вони тебе можуть дуже непокоїти. Але ключовим доказом того, що ти – в житті, є твоя любов до братів, до одновірців.

            Бо «хто брата не любить, пробуває той в смерті». Нелюбов до брата – це доказ перебування в смерті, і відповідно, доказ відсутності віри. Знову-таки, кожна людина може легко провести цей тест на наявність віри і вічного життя. Кожен знає, чи любить брата свого. Ось такий простий доказ невірства.

            Ця нелюбов до брата має різні прояви. Апостол Іван далі каже нам: «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб». Це вже, так би мовити, другий рівень нелюбові – ненависть до свого брата. Наш Господь розширює кількість ознак нелюбові і каже: «Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже (безпричинно) на брата свого: «рака», підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній» (Мт. 5:22).

            Коли ми бачимо, як люди ненавидять своїх братів з церкви, як вони заздрять їм, як палають гнівом на тих, кого називають братами і бажають всіляко їх зруйнувати або принаймні попсувати їм життя, то ми розуміємо, що це – безбожники і діти гніву. Вони наче ті скорпіони з Об’явлення, що своїми жалами мучать своїх братів, які на початку навіть нічого не підозрюють, що ті, хто клянеться у любові, насправді їх ненавидить.

            Про таких Господь Святий Дух через Апостола Івана каже, що вони перебувають не в житті, а в смерті. З дияволом і його демонами вони вальсують до прірви пекла. Вони вже життя не мають і лише питанням часу є те, коли вони там опиняться, аби вже звідти не вибиратись повіки віків.

            Ми ж знаємо істинну любов. Апостол каже: «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас». Ісус поклав Свою душу за нас. Він Сам каже: «Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:12, 13). Ісус поклав душу не лише за віруючих, але за весь світ.

            Як каже Апостол Павло: «Бо Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих. Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти. А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішникам» (Рим. 5:6-8). Ось яка велика Божа до нас любов. Ось яка невимовна до нас любов Христа, яка ніколи не перестає!

«І ми», – каже Апостол, «класти душі за братів!» Як Господь поклав Свою душу задля нашого вічного спасіння, так само й ми повинні насамперед класти наші душі за Слово, аби душі наших братів мали спасіння і вічне життя. Господь кличе нас, аби ми не відрікались від Нього чи від братів, від Церкви, а були готові зазнати переслідувань і навіть самої смерті задля зміцнення віри наших братів.

Ми не повинні прагнути або шукати переслідувань чи смерті, але коли буде потреба, нам слід бути готовими покласти душу за своїх братів. Це було важливо не лише в час переслідувань, але й в час усіх епідемій світу, винятком якої не є і теперішній коронавірус. Служіння в час небезпеки є виявом любові, а отже і є виявом віри.

Так само, як піклування про бідних, про тих, хто перебуває в недостачі – теж вияв любові і вияв віри. І навпаки, коли такого піклування немає, то це вияв нелюбов і вияв невірства. Іншими словами, якщо я маю добро, достаток одягу, їжі та грошей, але я скупий і жадібний і не даю тим, хто перебуває у потребі, тоді я не християнин.

І тут мова не йде про подаяння жебракам, яке часто виглядає наче відкуп від убогих. Тут Апостол говорить про щось значно більше. Він говорить про економічну і соціальну справедливість.  Він говорить про те, що не буде християнин, якого Бог благословив багатством і всім іншим, спокійно спостерігати за тим, як його брат ледь зводить кінці з кінцями. Він говорить про те, що багатий брат буде допомагати і робити все, аби його брати не мали такої потреби.

А, коли він байдуже спостерігає за бідністю та потребами своїх братів, то він вже не християнин, а звичайний лицемір і лише імітує віру, і вдає любов. Але насправді він не має ані віри, ані любові. «Як Божа любов пробуває в такому?» – питається Апостол. Це риторичне запитання. Отже, відповідь на нього: «Ніяк!»

           

            В кінці Апостол кличе нас до справжньої любові. «Діточки», – каже він до нас, «любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» Він не каже: «Любімо тих, хто нам подобається. Він кличе любити братів, любити віруючих з церкви а отже і служити їм усіма тими дарами, якими нас наділив Бог. Таке служіння – теж вияв любові. Бо може в нас не бути великого багатства, але можуть бути дари і таланти, якими ми можемо служити ближнім. І це буде любов не словом, не язиком, а ділом і правдою. Хай в цьому нам усім допомагає Бог!  Заради Христа. Амінь.

            А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

День Св. Іринея Ліонського, пастиря

  

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Іринея Ліонського.  Вважається, що він був уродженцем Смирни (сучасного Ізміру на території Туреччини), навчався у Римі, а пізніше став пастирем у Ліоні (теперішня Франція).  Приблизно 177 року, коли Іриней перебував у від'їзді, розпочалися жорстокі переслідування християн у Ліоні, які привели до мучеництва їхнього єпископа.  Тож коли Іриней повернувся, то став новим єпископом Ліону.  Серед його найславетніших творів - праця, яка засуджує єресі, зокрема, єресь гностицизму, що заперечувала доброту творіння. На противагу цій єресі Іриней сповідував, що Бог викупив Своє створіння через воплочення Сина. Іриней також утверджував вчення Писання, які були передані йому та через нього, як нормативи для Церкви.

Молитва на День Св. Іринея Ліонського, пастиря:

Всемогутній Боже!  Ти дав сили слузі Твоєму, Іринеєві, сповідувати правду проти всяких нападів марної доктрини.  Милосердям Твоїм тримай нас непохитними у правдивій вірі, аби постійно могли ми ходити в мирі, який веде до життя вічного; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника

     

      Сьогодні ми дякуємо Господеві за Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника.  Кирило (прибл. 376-444 Р. Г.) став архієпископом Александрійським  412 року Господнього.  Упродовж всієї своєї діяльності він захищав Біблійні доктрини, серед яких було вчення про те, що Марія, матір Ісуса ("також правильно називається і є Мати Божа", Формула Злагоди, VIII, 12).
    432 року Господнього Ефеський Собор підтвердив це вчення, що Син Марії є також правдивий Бог.  Твори Кирила про доктрину Трійці і Особу Христову, демонструють, що цей богослов був одним з найбільш талановитих богословів свого часу.  Кирилова Христологія зробила великий вплив на наступні собори Церкви і була одним із основних джерел для лютеранських віросповідних творів.

Молитва на День Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника:

     Отче Небесний!  Твій слуга, Кирило, непохитно проголошував Сина Твого Ісуса Христа як одну Особу, повністю Бога і повністю людину. З Твого безмежного милосердя зберігай нас постійними у вірі і в поклонінні Сина Твого, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Пророка Єремії

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за cвятого пророка Єремію. Він служив у південному царстві Юдеї приблизно від 627 по 582 роки до Р. Х.. Будучи пророком, він передвіщав, свідчив, і пережив Вавилонську облогу та остаточне руйнування Єрусалиму 587 року до Р. Х.. У своєму проповідуванні він часто використовував такі символи, як мигдалева галузка, кипляче горня (Єремії 1:11-14), винні бурдюки (13:12-14) і образ гончаря за працею (18:1-17).  Його пророцьке служіння було проповіддю, яка через слово і вчинок передавала Божий гнів на Свій бунтівний народ. Водночас Єремія утішав вірний залишок Божого народу, пророкуючи про прихід Христа-Спасителя і про грядуще Царство Боже.  Єремія страждав від неодноразового відречення і переслідування від своїх співвітчизників.   Наскільки відомо, Єремія помер у Єгипті - туди забрали його силоміць. Його згадують і вшановують за безстрашний заклик Божому народові до покаяння.

Молитва на День Св. Пророка Єремії:

     Господи Боже, Отче небесний!  Через пророка Єремію Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

     Зі Скарбниці щоденної молитви

День проголошення Ауґсбурзького Віросповідання та День Книги Злагоди

Сьогоднішнє свято - День проголошення Сповідання віри в Ауґсбурзі (через це воно називається Ауґсбурзьке Віросповідання). Саме в Ауґсубург скликав тодішній Імператор Священної Римської Імперії, Карл V, представників німецьких земель і Церкви, аби владнати релігійну суперечку, яка велася між доктором Лютером і його послідовниками та римським престолом.  Доктор Лютер наполягав на Біблійному вченні про виправдання самою вірою в Христа, тоді як римська сторона відступилася від божественної правди і поширювала вчення, яке суперечило Євангелію і до справи спасіння долучало добрі діла, індульгенції тощо.  Ауґсбурзьке Віросповідання, проголошене 25 червня 1530 року, відстояло євангельську правду про спасіння самою вірою в Христа і повернуло Церкві Біблійну віру, тобто сповідання Апостольської Церкви.

Друге свято сьогодні теж стосується сповідань Християнської Церкви – видання в місті Дрездені 25 червня 1580 року Християнської Книги Злагоди.  Ця Книга була вкладена Якобом Андреа та Мартіном Хемніцом на прохання їхніх правителів, які бажали покласти край релігійним суперечкам на їхніх землях, що постали після того, як Господь покликав до небесної домівки доктора Мартіна Лютера.   Християнська Книга Злагоди цілковито відповідає своїй назві і є чітким та вірним поясненням Святого Письма.  Святе Письмо, Біблія – єдине, божественне джерело та норма всієї християнської доктрини.  Книга Злагоди, відповідно, містить інші Символи віри Християнської Церкви, її сповідання: Апостольський, Нікейський і Афанасіївський Символи віри, Ауґсбурзьке Віросповідання 1530 року, Апологію Ауґсбурзького Віросповідання, Шмалькальдські Статті, Трактат про владу та примат папи, Малий і Великий Катехізиси Мартіна Лютера, Формулу Злагоди, Каталог свідчень і Саксонські візитаційні статті.   

Молитва на День проголошення Ауґсбурзького Віросповідання та День Книги Злагоди:

Господи Боже, Отче Небесний!  На першому Вселенському Соборі в Нікеї Церква Твоя відважно сповідувала віру її в єдиного Господа Ісуса Христа, Який є однієї сутності з Отцем, а більш як за тисячу років ця сама Церква, на зібранні в Ауґсбурзі, відважно стала на захист Твого вчення про виправдання самою вірою в Христа, без діл Закону. Дай Боже нам мужності завжди сповідувати цю спасенну віру і непохитно перебувати в Слові Твоєму. Через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Різдво Св. Івана Христителя

     

     Cьогодні ми згадуємо Різдво Св. Івана Христителя, Предтечі Христового.  Св. Іван Христитель, син Захарія і Єлисавети, народився у священицькій сім’ї. Його народження було дивовижним чином проголошене його батькові Ангелом Господнім (Луки 1:5-23), і з нагоди його народження, його старенький батько виголосив гімн хвали (Луки 1:67-79). У Західній Церкві цей гімн називається Benedictus і служить традиційним євангельським кантом на Утрені. Про події з життя Івана Христителя і його вчення можна дізнатися з усіх чотирьох Єванеглій. У пустині юдейській, біля річки Йордану, Іван почав проповідувати заклик до покаяння і обновлення Хрищення і він говорив натовпам, вказуючи на Ісуса Христа, Спасителя: «Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Івана 1:29). Іван осуджував аморальне життя іродіянських правителів, через що Ірод Антипа, тетрарх Галілеї наказав його арештувати і ув’язнити у величезній фортеці Махарей біля Мертвого моря (Марка 6:17-29). Там Ірод наказав відрубати Іванові голову (Марка 6:17-29). Івана ми згадуємо і вшановуємо, як того, хто своїм проповідуванням Агнця Божого і готував дорогу грядущому Месії і вказував на Христа.

    Молитва на Різдво Св. Івана Христителя:

    Всемогутній Боже!  Через Івана Христителя, Предтечу Христового, Ти був проголосив спасіння. Дай, аби й ми могли пізнати це спасіння і служили Тобі в святості і праведності по всі дні нашого життя; через Ісуса Христа, Твого Сина, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Зберігати відчуття свободи

     Я просто здіймаю свій голос заради свободи і сумління і впевнено кличу: ніякий закон, чи то людський чи ангельський,  не може за якимось правом бути нав’язаним на християн без їхньої згоди, адже ми вільні від закону.  А якщо нам нав’язують якийсь закон, то ми мусимо зносити його таким чином, щоб зберігати те відчуття свободи, яке знає і з упевненістю утверджує, що стосовно нього коїться несправедливість, хоча й прославляється, терплячи цю несправедливість, пильнуючи, аби при цьому ані виправдовувати тирана, ані нарікати на його тиранію. «І хто заподіє вам зле», – каже Петро, «коли будете ви оборонцями доброго?» (1 Петр. 3:13). «Тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).

 Мартін Лютер

Проти віри і переконань змагайся вірою і переконаннями

    

Чому, коли я проголошую себе християнином у людному місці, де довкола люди і я бентежу тебе, і твоїх богів чітким і прилюдним проголошенням, чому ж ти переймаєшся слабкістю тіла, і вдвольняєшся кволістю земної плоті? Нападай бадьорістю розуму, ламай силою розуму, руйнуй віру, долай, якщо можеш, дискусією, завойовуй думками.

Св. Кипріян Карфагенський