неділю, 5 липня 2020 р.

Проповідь на 4-у неділю по-П'ятидесятниці


                   
                        КОЛИ РАДІЮТЬ БОЖІ АНГЕЛИ
           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: «Приймає Він грішників та з ними їсть». А Він їм розповів оцю притчу, говорячи: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її? А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену». Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!... Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде? А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: «Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!» Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається» (Євангеліє від Св. Луки 15:1-10).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, кажуть, що коли молодий художник, якого звали Альфред Такер, намалював картину, на якій була зображена нещасна мати і дитина в бурю, настільки перейнявся долею нещасних людей, що відклав свій мольберт і промовив: «Замість того, аби малювати нещасних, я повинен іти до них!»

            Згодом він став славетним єпископом Уганди, країни в центральній Африці і дуже відомим місіонером. Звісно, дуже добре, коли ми даємо кошти на місії. А ще краще – розповідати іншим про Господа Ісуса Христа. Саме через такі розповіді, коли з наших уст лине Євангеліє – Господь Святий Дух здобуває душі для вічного життя в Царстві Небесному.

            Не всі звісно, будуть цьому раді. Хтось буде засуджувати ваше бажання спілкуватись із тими, що потребують спасіння. Але хай це нас не спиняє. У Нагірній проповіді Син Божий промовляв: «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода-бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами» (Мт. 5:11, 12).

            І ще Господь каже: «Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його!» (Мт. 10:24, 25).      Сьогодні в нашому Євангелії ми бачимо, як Господа знову атакують фарисеї і книжники. Вони бачать Христа, який сидить у товаристві митників і грішників і нарікають: ««Приймає Він грішників та з ними їсть».

            Хто такі були ці митники та грішники? Митники служили Римові. Хоча вони й були юдеями, вони пішли на службу до окупантів і займались збором податків і мит. Вони наче поєднували в собі службу двох українських нинішніх установ – податкової та митної. Проте, якщо в Україні є усталені законом податки та мита, в Римській імперії все відбувалось дещо по-іншому.

            Митникам римський уряд ставив завдання приблизно таким чином: «Ти повинен зібрати для римського уряду таку-то суму грошей». І тоді митник брався до справи. Він збирав зазначену урядом суму грошей, а решту залишав собі. Це була його винагорода, яку часто він сам собі визначав і при цьому вільно міг займатися здирництвом.

            Тож митників любити було важко. А ненавидіти їх було легко. Чим, власне, кажучи, фарисеї і книжники, займалися. Вони ненавиділи також Ісуса, Який любить людей, Який людей зцілював, навчав, насичував, утішав і за Яким ішли натовпи народу.  Фарисеї і книжники, яких вважали за святих і благочестивих, були воістину отруйними рептиліями, які з усіх сил намагалися власними духовними отруйними зубами покусати й інших, аби й інші під виглядом благочестивості і святості, були наповнені ненавистю і смертю.

            Тож ці поборники діл і самоправедності були не лише ворогами Христовими, але й не могли витерпіти, коли до Сина Божого приходили відверті грішники і чули, як Він їх навчав про Царство Небесне і говорив, що й вони можуть мати спасіння і вічне життя. Ісус каже про їм про те, що вони можуть бути іншими – ліпшими, кращими.

            І, коли фарисеї та книжники це бачать, то вони тикаються на Христа пальцями і підбурюють народ проти Христа, кажучи: «Приймає Він грішників та з ними їсть». Вони наче кажуть: «Бачите, який Він святий! Замість того, щоб обходити митників і грішників десятою дорогою, Він сідає з ними за стола!» Іншого разу вони обзивали Сина Божого ласуном і пяницею.

            Ох, який великий гріх, коїть Бог!  Замість того, аби падати на коліна перед фарисеями і книжниками, істинним воплоченням самоправедності і гордині, Він простягає Свої руки і готовий обійняти митників і грішників, які до Нього підходять і просять розказати більше про Царство Небесне! Вони хотіли би, аби Божий Син лестив їм і виконував їхні забаганки та підтверджував їхні спотворені уявлення про Бога.

            Ісус на таке, звісно, не йде. Навпаки, Він розповідає всім дві притчі, які дають зрозуміти і Боже серце, і цілу природу Царства Небесного. Перша притча – про загублену овечку. Є отара, є пастух, є його, вочевидь, його помічники. Зазвичай отара складалась з кількох десятків овечок. А тут їх – ціла сотня. Проте одна овечка губиться. Що ж тоді робить чоловік? Він залишає в безпечному місці девяносто девять овечок і вирушає на пошуки загинулої.

            Тут я хочу похвалити переклад доктора Огієнка, бо грецьке слово «аполлумі» означає і «загублений» і «загинулий», і «знищений».  Тож може здаватися про овечку, яка відбилася від отари, що вона просто загублена, але вона перебуває на грані загибелі. Бо що її чекає поза отарою? Зазвичай, лише небезпека і навіть смерть: від голоду, від спраги та від хижаків.

            Проте чоловік хоче врятувати свою овечку і вирушає за нею, і знаходить її перетомлену, змучену. І кладе її собі на плечі, і несе додому. А вдома скликає цілу гостину з друзів і сусідів, і святкує з ним віднайдення загинулої овечки. А Ісус шукає не загинулих овечок, а загинулих овечок дому Ізраїлевого, тобто юдеїв, що втратили віру в грядущого Христа і зійшли на манівці гріха та беззаконня.

            Митники та грішники, усі на кого махнули рукою самоправедні лицеміри якраз є тими загинулими овечками. Фарисеїв і книжників, не цікавить їхнє спасіння. Вони навпаки бажають їм усякого зла. Але Бог – не такий. Бог «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). Ось чому вічний Божий Син стається людиною і шукає загинулих людей.

            Він шукає загинулих людей, бо невимовно нас любить. Ісус настільки нас любить, що забирає усі наші гріхи на Себе, істинного Бога та істинну Людину в одній Особі, і обмиває їх усіх до одного Своєю святою і невинною кров’ю. Він помер за всіх нас на Голгофському хресті. І на третій Ісус Христос вийшов переможцем над смертю із гробу. Він визволив нас від гріха, від влади диявола і смерті.

            Ісус шукає нас так само, як і митників та грішників. А як Він шукає митників і грішників? Своїм Словом, Своїм Святим Євангелієм. Ісус перебував у товаристві митників не для того, аби стати одним із них, а для того, аби вони стали таким як Він – аби вони через слухання, покаялись і увірували, і мали прощення гріхів, і зодягнулись у Христову праведність і мали воскресіння, і вічне життя у Царстві Божому.

            Тоді, коли фарисеї і книжники нарікали на Божого Сина, небеса раділи – ангели Божі торжествували і славили Христа за те, що митники і грішники каялись, і вірували в Сина Божого, і вже були не загинулі, а знайдені, і переставлені від темряви до світла, і від смерті до вічного життя.

            Небеса радіють не за фарисеїв і книжників, лицемірних «праведників», що не потребували каяття і прощення гріхів, і Христа, а за одного розкаяного митника, який вірує у Христа і тепер через Христа і ради Христа, прощений і виправданий, і є спадкоємцем Царства Небесного. Христос і небеса радіють розкаянням одного грішника. І якщо весь світ із усіма бісами і самим дияволом нарікає і казиться від гніву – це їхня проблема. Ми ж радіємо разом із Господом і небесами!

            Другу, подібну притчу, Господь розповідає про монету. Це – срібна драхма, грецька монета, яка є практично еквівалентом римського динарія. Це був типовий денний заробіток працівника – аби його отримати потрібно було цілий день трудитись. Наша жінка з притчі – жінка розумна. Вона не убога - вона має десять драхм.

Але вона і не марнотратна. Вона пильнує свій невеликий скарб. Тож, коли в неї губиться одна з десяти монет, вона організовує ретельні пошуки: і світло засвічує, і хату мете,  уважно шукає, аж поки не знаходить загубленої монети. А коли знаходить, то теж скликає своїх приятельок і сусідок та влаштовує радісне свято – свято через знаходження однієї монети.

І наш Господь каже: «Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається». Тим, що не знають Бога і прагнуть спастись своїми ділами і власною праведністю, цього не зрозуміти. За них Божі Анголи не радіють, бо вони ще не покаялись. Але Анголи Божі і всі небеса радіють за митників і грішників, що слухають Ісуса, і каються у своїх гріхах і вірують в Нього, і мають прощення гріхів, і вічне життя.

Ці дві притчі, любі брати і сестри, про вас і про мене. Це ми були загублені і на краю погибелі та вічних мук в аду. Це нас Господь знайшов. Це нас Святий Дух привів до покаяння і до віри в Христа через Євангеліє. Це нас Господь запрошує до Небесного Банкету споживати Його істинне тіло та кров у Святій Вечері.  Це за нас раділи небеса і всі Божі Ангели. Хай ця радість на небесах не припиняється за нас, грішників, що каємось і за усіх тих, кого ще Господь знайде і назве Своїми дітьми і спадкоємцями Царства Небесного. Ділімось Словом Божим з іншими людьми. Заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

Немає коментарів: