(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Наближались до
Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його. Фарисеї ж та книжники
нарікали й казали: «Приймає Він грішників та з ними їсть». А Він їм розповів
оцю притчу, говорячи: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну
з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти, та й не піде шукати
загинулої, аж поки не знайде її? А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє. І,
прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо
мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену». Говорю вам, що так само на небі
радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і
дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!... Або яка жінка, що має
десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і
не шукає уважно, аж поки не знайде? А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та
каже: «Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!» Так само, кажу вам,
радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається» (Євангеліє від
Св. Луки 15:1-10).
Вибраним із передбачення Бога
Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай
примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.
Дорогі
брати і сестри, кажуть, що коли молодий художник, якого звали Альфред Такер,
намалював картину, на якій була зображена нещасна мати і дитина в бурю,
настільки перейнявся долею нещасних людей, що відклав свій мольберт і промовив:
«Замість того, аби малювати нещасних, я повинен іти до них!»
Згодом він
став славетним єпископом Уганди, країни в центральній Африці і дуже відомим
місіонером. Звісно, дуже добре, коли ми даємо кошти на місії. А ще краще –
розповідати іншим про Господа Ісуса Христа. Саме через такі розповіді, коли з
наших уст лине Євангеліє – Господь Святий Дух здобуває душі для вічного життя в
Царстві Небесному.
Не всі
звісно, будуть цьому раді. Хтось буде засуджувати ваше бажання спілкуватись із
тими, що потребують спасіння. Але хай це нас не спиняє. У Нагірній проповіді
Син Божий промовляв: «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть
облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться,
нагорода-бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед
вами» (Мт. 5:11, 12).
І ще
Господь каже: «Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого. Доволі для
учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом
назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його!» (Мт.
10:24, 25). Сьогодні в нашому
Євангелії ми бачимо, як Господа знову атакують фарисеї і книжники. Вони бачать
Христа, який сидить у товаристві митників і грішників і нарікають: ««Приймає
Він грішників та з ними їсть».
Хто такі
були ці митники та грішники? Митники служили Римові. Хоча вони й були юдеями,
вони пішли на службу до окупантів і займались збором податків і мит. Вони наче
поєднували в собі службу двох українських нинішніх установ – податкової та
митної. Проте, якщо в Україні є усталені законом податки та мита, в Римській
імперії все відбувалось дещо по-іншому.
Митникам
римський уряд ставив завдання приблизно таким чином: «Ти повинен зібрати для
римського уряду таку-то суму грошей». І тоді митник брався до справи. Він
збирав зазначену урядом суму грошей, а решту залишав собі. Це була його
винагорода, яку часто він сам собі визначав і при цьому вільно міг займатися
здирництвом.
Тож
митників любити було важко. А ненавидіти їх було легко. Чим, власне, кажучи,
фарисеї і книжники, займалися. Вони ненавиділи також Ісуса, Який любить людей,
Який людей зцілював, навчав, насичував, утішав і за Яким ішли натовпи
народу. Фарисеї і книжники, яких вважали
за святих і благочестивих, були воістину отруйними рептиліями, які з усіх сил
намагалися власними духовними отруйними зубами покусати й інших, аби й інші під
виглядом благочестивості і святості, були наповнені ненавистю і смертю.
Тож ці
поборники діл і самоправедності були не лише ворогами Христовими, але й не
могли витерпіти, коли до Сина Божого приходили відверті грішники і чули, як Він
їх навчав про Царство Небесне і говорив, що й вони можуть мати спасіння і вічне
життя. Ісус каже про їм про те, що вони можуть бути іншими – ліпшими, кращими.
І, коли
фарисеї та книжники це бачать, то вони тикаються на Христа пальцями і
підбурюють народ проти Христа, кажучи: «Приймає Він грішників та з ними їсть».
Вони наче кажуть: «Бачите, який Він святий! Замість того, щоб обходити митників
і грішників десятою дорогою, Він сідає з ними за стола!» Іншого разу вони
обзивали Сина Божого ласуном і п’яницею.
Ох, який
великий гріх, коїть Бог! Замість того,
аби падати на коліна перед фарисеями і книжниками, істинним воплоченням
самоправедності і гордині, Він простягає Свої руки і готовий обійняти митників
і грішників, які до Нього підходять і просять розказати більше про Царство
Небесне! Вони хотіли би, аби Божий Син лестив їм і виконував їхні забаганки та
підтверджував їхні спотворені уявлення про Бога.
Ісус на
таке, звісно, не йде. Навпаки, Він розповідає всім дві притчі, які дають
зрозуміти і Боже серце, і цілу природу Царства Небесного. Перша притча – про
загублену овечку. Є отара, є пастух, є його, вочевидь, його помічники. Зазвичай
отара складалась з кількох десятків овечок. А тут їх – ціла сотня. Проте одна
овечка губиться. Що ж тоді робить чоловік? Він залишає в безпечному місці дев’яносто дев’ять овечок і вирушає на пошуки загинулої.
Тут я хочу
похвалити переклад доктора Огієнка, бо грецьке слово «аполлумі» означає і
«загублений» і «загинулий», і «знищений».
Тож може здаватися про овечку, яка відбилася від отари, що вона просто
загублена, але вона перебуває на грані загибелі. Бо що її чекає поза отарою?
Зазвичай, лише небезпека і навіть смерть: від голоду, від спраги та від
хижаків.
Проте
чоловік хоче врятувати свою овечку і вирушає за нею, і знаходить її
перетомлену, змучену. І кладе її собі на плечі, і несе додому. А вдома скликає
цілу гостину з друзів і сусідів, і святкує з ним віднайдення загинулої овечки.
А Ісус шукає не загинулих овечок, а загинулих овечок дому Ізраїлевого, тобто
юдеїв, що втратили віру в грядущого Христа і зійшли на манівці гріха та
беззаконня.
Митники та
грішники, усі на кого махнули рукою самоправедні лицеміри якраз є тими
загинулими овечками. Фарисеїв і книжників, не цікавить їхнє спасіння. Вони
навпаки бажають їм усякого зла. Але Бог – не такий. Бог «хоче, щоб усі люди
спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). Ось чому вічний Божий Син
стається людиною і шукає загинулих людей.
Він шукає
загинулих людей, бо невимовно нас любить. Ісус настільки нас любить, що забирає
усі наші гріхи на Себе, істинного Бога та істинну Людину в одній Особі, і
обмиває їх усіх до одного Своєю святою і невинною кров’ю. Він помер за всіх нас
на Голгофському хресті. І на третій Ісус Христос вийшов переможцем над смертю
із гробу. Він визволив нас від гріха, від влади диявола і смерті.
Ісус шукає
нас так само, як і митників та грішників. А як Він шукає митників і грішників?
Своїм Словом, Своїм Святим Євангелієм. Ісус перебував у товаристві митників не
для того, аби стати одним із них, а для того, аби вони стали таким як Він – аби
вони через слухання, покаялись і увірували, і мали прощення гріхів, і
зодягнулись у Христову праведність і мали воскресіння, і вічне життя у Царстві
Божому.
Тоді, коли
фарисеї і книжники нарікали на Божого Сина, небеса раділи – ангели Божі
торжествували і славили Христа за те, що митники і грішники каялись, і вірували
в Сина Божого, і вже були не загинулі, а знайдені, і переставлені від темряви
до світла, і від смерті до вічного життя.
Небеса
радіють не за фарисеїв і книжників, лицемірних «праведників», що не потребували
каяття і прощення гріхів, і Христа, а за одного розкаяного митника, який вірує
у Христа і тепер через Христа і ради Христа, прощений і виправданий, і є
спадкоємцем Царства Небесного. Христос і небеса радіють розкаянням одного
грішника. І якщо весь світ із усіма бісами і самим дияволом нарікає і казиться
від гніву – це їхня проблема. Ми ж радіємо разом із Господом і небесами!
Другу,
подібну притчу, Господь розповідає про монету. Це – срібна драхма, грецька
монета, яка є практично еквівалентом римського динарія. Це був типовий денний
заробіток працівника – аби його отримати потрібно було цілий день трудитись.
Наша жінка з притчі – жінка розумна. Вона не убога - вона має десять драхм.
Але вона і не марнотратна. Вона
пильнує свій невеликий скарб. Тож, коли в неї губиться одна з десяти монет,
вона організовує ретельні пошуки: і світло засвічує, і хату мете, уважно шукає, аж поки не знаходить загубленої
монети. А коли знаходить, то теж скликає своїх приятельок і сусідок та
влаштовує радісне свято – свято через знаходження однієї монети.
І наш Господь каже: «Так само,
кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається». Тим,
що не знають Бога і прагнуть спастись своїми ділами і власною праведністю,
цього не зрозуміти. За них Божі Анголи не радіють, бо вони ще не покаялись. Але
Анголи Божі і всі небеса радіють за митників і грішників, що слухають Ісуса, і
каються у своїх гріхах і вірують в Нього, і мають прощення гріхів, і вічне
життя.
Ці дві притчі, любі брати і
сестри, про вас і про мене. Це ми були загублені і на краю погибелі та вічних
мук в аду. Це нас Господь знайшов. Це нас Святий Дух привів до покаяння і до
віри в Христа через Євангеліє. Це нас Господь запрошує до Небесного Банкету
споживати Його істинне тіло та кров у Святій Вечері. Це за нас раділи небеса і всі Божі Ангели.
Хай ця радість на небесах не припиняється за нас, грішників, що каємось і за
усіх тих, кого ще Господь знайде і назве Своїми дітьми і спадкоємцями Царства
Небесного. Ділімось Словом Божим з іншими людьми. Заради Христа. Амінь.
А Бог усякої благодаті, що
покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто
трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1
Петр. 5:10, 11).
Немає коментарів:
Дописати коментар