неділю, 12 липня 2020 р.

Проповідь на 5-у неділю по П'ятидесятниці


         
КОЛИ ГОСПОДЬ ВІПОВІДАЄ НА МОЛИТВИ
             
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв'язати кайдани безбожности, пута ярма розв'язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного? Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя праведність ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: «Ось Я!» Якщо віддалиш з-поміж себе ярмо, не будеш підносити пальця й казати лихого, і будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш, – тоді-то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане, і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають! І руїни відвічні сини твої позабудовують, поставиш основи довічні, і будуть тебе називати: «Замуровник пролому, направник шляхів для поселення!» (Ісаї 58:6-12).

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, як отримати прихильність Божу? Яким чином зробити так, аби Господь був добрий до нас і до нашого рідного краю? Що нам таке робити, аби замість бід і лихоліть нас супроводжували лише благословення Божі, мир, спокій і процвітання? Такі питання можуть ставити перед собою не лише українці, які маючи одну з найбагатших земель на світі, не мають того рівня життя і благословень, які мають сусіди з набагато меншими ресурсами. Такі питання може собі ставити будь-який народ світу.

            Вочевидь, такі питання перед собою ставили мешканці Юдеї за днів Пророка Ісаї. Їхнє життя теж не було простим. І вони теж могли порівнювати своє сьогодення із, скажімо, «золотим віком» Ізраїлю за днів царя Давида і Соломона.  Проте без Слова Божого дати правильну відповідь на таке запитання неможливо.

            Коли ми не чуємо Боже Слово, коли ми не прислухаємось до Божого Слова, коли ми не бережемо Слово Боже в своєму серці, коли ми не розгортаємо Біблії і не читаємо її, тоді ми обовязково будемо вигадувати, що від нас хоче Бог і те, як ми можемо Йому догодити. Ми також будемо знаходити найрізноманітніші забобонні пояснення про те, чому в нас виникають і намножуються біди та проблеми.

            Ось так юдеї вважали, що Бога можна умилостивити різноманітними постами. Вони думали, що коли Бог буде бачити плотські страждання невіруючих людей, то виявить до них милість і рясно їх благословить. При цьому вони вважали, що можна далі не вірувати в грядущого Спасителя Христа і перебувати у безбожності.

            Вони далі вважали, що можна залишатись народом Божим, але водночас визискувати своїх ближніх, уярмлювати їх різноманітними законами та вигадувати нові закони для того, аби все більше і більше визискувати бідніших, а багатим ставати все багатшими. Їхнім невіруючим душам все це здавалось нормальним і вповні відповідало їхньому спотвореному уявленню про Бога.

            Вони так само вважали, що така велика кількість бідних у їхньому краю – проблема самих бідних, які просто є «лохами», яких можна обманювати, яких можна визискувати і з яких можна знущатись. І байдуже, чи вони мають щось їсти. І байдуже, чи вони можуть собі заробити на одяг. А якщо вони – голодні та нагі, то це – їхня проблема. Головне, думали такі безбожні юдеї і байдужі люди, правильно поститися, вірувати у всілякі забобони і тоді Бог обовязково буде на їхньому боці.

            Господь через Пророка Ісаю такі фальшиві думки розвінчує. «Як би ти не постився»,  – наче каже Господь, «якщо ти не маєш віри, то ніщо тобі не допоможе». Про це написано і в Посланні до євреїв: «Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (11:6). Неможливо заслужити Божої ласки, Божої прихильності якимись ділами, навіть найсуворішими постами. Богові може догодити лише вірою.

            А істинна віра, тобто віра в Христа, вона обовязково буде рясніти плодами. Така віра «чинна любовю» (Гал. 5:6). І тоді правдивий піст, і покаяння, і довіра до Бога будуть виявлятись у тому, щоб розв’язати кайдани безбожності – тобто, звільнитися від кайданів безбожності, покинути їх, перестати бути рабом безбожності, а отже рабом гріха, диявола і смерті.
           
            Не випадково Господь ставить це звільнення в переліку правдивого посту на перше місце. Бо коли є головне – коли відсутня безбожність, тоді буде і все інше. А безбожність – це абсолютний синонім невірства. Безбожність – це невірство в Христа. І воно носить з собою кайдани. Хто не вірує в Христа, той наче перебуває у кайданах безбожності.

            Він скований до віри в Христа, а отже і скований до вияву віри в Христа – любові до Бога і до ближніх. Але, коли Господь Святий Дух чинить віру в Христа, тоді безбожний стає Божим – дитям Божим. Тоді його гріхи прощені, а він зодягається у праведність Христову. Тоді над ним не панує більше диявол, а Він є рабом Божим і другом Божим. Тоді він не належить більше пеклу, а є громадянином Царства Небесного і з радістю чекає на повернення Христа у славі та на воскресіння мертвих і життя будучого віку, в якому він радітиме усіма благословеннями Божими в Царстві Небесному повіки віків.

            Ось коли розриваються ці кайдани безбожності, тобто коли зявляється віра в Христа, тоді і настають усі інші дії. Бо тоді віра Христова стримати себе не може. А вона поспішає робити добро. Вона поспішає відпускати на волю утиснених, розривати всяке ярмо, яке не дає іншим людям вільно жити. Вона поспішає ламати голодному хліба, вдягати нагого, бездомним давати житло. І вона, звісно, поспішає піклуватись про своїх рідних, про своїх домашніх.

            Це так віра в Христа виявляється у житті до наших ближніх. Проте вона приносить надзвичайні благословення від Господа і нам. Господь обіцяє: «Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте». Невіруючі ходять у духовній темряві. Ця темрява дуже небезпечна. Сама невіруюча людина її не бачить, оскільки вона духовно сліпа. Але цю темряву дуже видно по ділах.

            Ота вся несправедливість, уярмлення ближніх своїх, знущання з тих, що не мають влади або бідніші, байдужість до економічних проблем народу і визиск народу – це все ознаки того, що той, хто таке чинить, сліпий і перебуває у темряві та ще й водить таких само сліпих. Тоді збувається те, про що застерігає Господь: «Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть?» (Лк. 6:39).

            Але, коли є віра в Христа, тоді є світло від Бога. Бо Син Божий є істинне Світло. І Сам Господь каже до нас, до Своїх улюблених віруючих дітей: «Я – Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя» (Ів. 8:12). І ще Він каже до Своїх віруючих: «Ви – світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори… Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:14, 16).

            У світлі Христовому ходили всі віруючі в Нього, включно з нашим любим пророком Ісаєю. Він утішає нас і підбадьорює нас теж вірувати в Христа і ходити у світлі. Таке ходіння у світлі означає також ходіння у реальності та у благословеннях Божих, у істинних добрих ділах, які є плодами віри. Таке ходіння означає також ходу віри до Царства Небесного, а не похід сліпих на страшний суд у вічні муки пекла.

            Коли ми віруємо в Христа, тоді Сам Господь заживлює, зцілює наші рани. Він утішає нас Своїм Євангелієм, Він запевнює нас про Свою благодать, про Свою невимовну любов до нас, яку Він виявляє у Христі. Бог тоді дає зцілення народові і цілому суспільству, яке теж радіє не лише вічними благословеннями, але й дочасними які на нього проливає Бог. Бо замість проклять, замість бід і економічних розрух Бог тоді дає мир і розвиток, і можливість вільно та на повний голос проголошувати Його Слово.

            Але й це ще не все. Господь обіцяє:  «І твоя праведність ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!» Христос – наша праведність і Він ходить перед нами. Ми не боїмося тих ворогів, що атакують нас з фронту.  І через Нього ми маємо благословення. Христос – наша слава. І Він – наша сторожа задня. Він захищає наш тил, наші спини, аби ніхто не всадив нам у спину ножа, не атакував нас ззаду.  Ось такі наслідки довіри до Бога. Сам Господь є наша твердиня і наша оборона, наша сторожа і наш захист.

            Господь ще обіцяє: «Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: «Ось Я!» Даремно Господа кличуть невіруючі юдеї. Він їм не відповідає, а докоряє. Ісая каже, що їхні пости даремні і всі їхні молитви теж даремні. Бо коли немає віри в Христа, тоді все – гріх, і тоді все – темрява і тоді все – під прокляттям.

            Але де є віра в Христа, там Господь уважний до життя Своїх дітей і особливо до їхніх молитов про допомогу. Господь обіцяє дати відповідь на всі наші молитви і то дати в такий спосіб, що Він завжди буде перебувати посеред нас.  Бо саме означає Божа обітниця, що Він буде відповідати: «Ось Я!» Саме це означають і слова Спасителя: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20).

            Але навіть до того, як ми покличемо до Нього, Господь перебуває посеред нас. Він Бог – всюдисущий. До того ж Він чітко каже нам, де ми можемо Його завжди знайти, а саме – у Його Слові і в Його Таїнствах. Сьогодні, як і завжди Господь перебуває посеред нас. І сьогодні як завжди ми чуємо Його голос – Його Слово. Сьогодні Христос торкається нас у Своїх істинних тілі та крові під виглядом хліба та вина Святої Вечері, даруючи нам прощення гріхів, і вічне життя, і праведність і світло, у якому ми ходимо далі щодня.

            Через Христа ми як сад, що росте над водним потоком і ділиться своїми плодами із голодними, і насичує їх. Через Христа, ми наче водні джерела, що напоюють спраглого у літню спеку і завжди, коли він поросить кухоль холодної води. Бо той, хто у Христі – той, хто вірує у Христа, ходить у світлі і рясно зароджує, і забудовує руїни, які на своєму шляху творять безбожні, які надіються на те, що обдурять Бога і якось домовляться з Ним поза Христом. Перебуваймо у Христі нині, аби бути з Христом у раю повіки віків. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Немає коментарів: