Проповідь на 6-у неділю по П'ятидесятниці

                       

ОЧІ ГОСПОДНІ – ДО ПРАВЕДНИХ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Нарешті ж, будьте всі однодумні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, – благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення. «Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика від лихого та уста свої від говорення підступу. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним! Бо очі Господні до праведних, а вуха Його  – до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!» І хто заподіє вам зле, коли будете ви оборонцями доброго? А коли ви за правду й страждаєте, то ви блаженні! «А їхнього страху не бійтеся, і не тривожтеся!» А Господа Христа святіть у ваших серцях, і завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зі страхом (1 Петр. 3:8-15).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!   (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

               Дорогі брати і сестри, славний український гетьман, Іван Мазепа написав був пісню,
останні слова з якої записані не десятигривневій купюрі. Пісня називається
«Всі покою щиро прагнуть» і починається з таких слів:

Всі покою щиро прагнуть 

Та не в єден гуж всі тягнуть

Той направо, той наліво, а все браття, то-то диво.

Не маш любви, не маш згоди,

Од Жовтої взявши води,

През незгоди всі пропали – самі себе звоювали.

Коли немає згоди, коли немає єдності, тоді постає загроза існуванню і суспільства, і Церкви. Господь наш Ісус Христос каже: «Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються» (Мт. 12:26). Через брак згоди падали доми і цілі країни. Але коли немає згоди, то страждає також і Церква.

      Не випадково, Сповідання Євангельської Лютеранської Церкви зібрані в книгу, яка називається 

«Книга Злагоди». «Де злагода в сімействі, там мир і тишина, блаженнії там люди, 

блаженна сторона. Їх Бог благословляє, добро їм посилає і з ними ввік живе, і щастя їм дає», 

– писав ще один славетний українець, Іван Котляревський. Церква – це велика сім’я – сім’я Божа.

               Не випадково Апостол Петро на початку нашого сьогоднішнього Біблійного тексту 

кличе нас до однодумності. З цього починається його повчання Святого Духа про зовнішнє 

життя Божих дітей. Однодумність означає, що ми всі повинні вважати певні речі та явища 

добрими, а інші – лукавими та злими. Не може бути такого, що я вважаю щось за добре, 

а ви вважаєте водночас це за зле. Як і не може бути навпаки. 

                
      Коли є істинна віра в Христа, тоді вона горнеться до Божого Слова і схиляє своє вухо до Божих наказів. Коли є істинна віра, то наше серце і уста будуть співати разом із Псалмоспівцем: «Тому я люблю Твої заповіді більш від золота й щирого золота. Тому всі накази Твої уважаю за слушні, а кожну дорогу неправди ненавиджу!» (118 (119):127, 128).                

      І тоді така віра буде теж сповідувати: «Ми всі маємо різні покликання у житті. Ми всі виконуємо різну роботу. У нас можуть бути різні обов’язки і різні посади, але всі вони – важливі в очах Божих. Праця матері, яка купає і пеленає дитину, така само важлива в очах Божих, як і пастиря, який дитину христить і проповідує Євангеліє. Праця хлібороба, який збирає урожай спекотного літнього дня на полі, така само важлива, як і праця інженера, який конструює складний комбайн.

       Але ми не будемо вважати за важливу роботу працю людей на сцені чи в якомусь шоу, які насміхаються з Бога або пропагують блуд. Бо гріх не може бути важливим для нас. Гріх важливий лише для диявола, який ненавидить людський рід і прагне нашої погибелі. Наша однодумність на службі Божій проявляється у сповіданні нашої віри, а наша однодумність у світі проявляється у спільному розумінні та визнанні того, що є важливим і благочестивим, а що є гріхом і руйнівним. Як навчав доктор Лютер, і вчення Церкви і життя мають бути одним і таким самим.  Все має вимірюватись одним і тим самим духом. Бо якщо диявол зведе цього духа на манівці, тоді буде втрачене все і тоді підсумком будуть слова «През незгоди всі пропали – самі себе звоювали».

               Господь Святий Дух також кличе нас через Апотстола бути співчутливими, тобто близько до серця приймати біди наших ближніх. Байдужість, егоїзм – ознака невірства. А ознака віри – співчутливість, адже наш Спаситель теж співчуває нашим слабостям (Євр. 4:15). «Будьте братолюбні», – каже нам Апостол. Він кличе нас любити наших одновірців, як рідних братів і сестер. Бо ми стали братами і сестрами у Хрищенні. Ми усиновлені Господом в одну велику Божу сім’ю у Христову Церкву і всі ми один одному – брати і сестри.

               Господь також кличе нас до милосердя. Прекрасне, чудесне слово! Воно так багато означає. В Нагірній проповіді Син Божий каже: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» (Лк. 6:36). Диявол підбурює нас до само-праведності і до того, аби ми були суддями наших братів, не бажали їх прощати, виявляти до їх милість, а навпаки вимагали від них бути вдесятеро святішими ніж ми. Проте Господь кличе нас до милосердя, адже й Він милосердний до нас. І якщо пресвятий Бог виявляє нам, грішним, милосердя щоранку, то наскільки більше повинні й ми, грішні, виявляти милосердя до наших братів і сестер, які є дітьми Божими і святими в очах Божих.

               Бог кличе нас також бути покірливими. Тут Апостол використовує цікаве грецьке слово, яке має два корені «розуміти» або ж «замислюватись» і «покірність». Певно, що антонімом до цього слова було б «безумство» та «бунтарство». Наше ж слово зображує стан слуги Божого, який любить Бога і любить ближніх. Такий брат і сестра не надимається і не каже: «Я вважаю нижче моєї гідності послужити моєму братові чи сестрі чи, скажімо, прибрати в церкві». Такий брат чи сестра, буде допомагати, де лишень виникає потреба: і вдома, і в церкві, в суспільстві. Бо це вияв істинної християнської віри та істинного християнського життя.

               Ця покірливість також пряма протилежність гордині. Через це Апостол і кличе нас не відплачувати злом за зло, і не відповідати лайкою за лайку. Так лишень можна все довкола зруйнувати.  Злом, лайкою, зловтіхою не збудувати ні сім’ї, ні Церкви, ні суспільства. Зруйнувати можна, але збудувати – ні.

               Натомість у відповідь на всяке зло і лайку Господь кличе нас благословляти. Це наше християнське покликання – благословляти.  Ми – благословенні Отця нашого Небесного. Саме так назве нас Господь в Останній День, коли Він прийде у славі і воскресить усіх мертвих – одних для суду, а нас, віруючих в Нього – для вічного життя.  І тоді Він нам скаже: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34).

               Ми – благословенні і ми покликані Богом благословляти. А також відвертатися від усього зла, робити добро та шукати миру.  Апостол Павло теж каже: «Коли можливо, якщо це залежить від вас, – живіть у мирі зо всіма людьми!» (Рим. 12:18).  Ось до такого християнського життя кличе нас Господь Святий Дух через Апостола Петра. А піклування про нас ми доручаємо в руки Господа.

               «Бо очі Господні до праведних, а вуха Його  – до їхніх прохань». Фактично, Апостол Петро не промовляє нічого нового. І тут, і перед цим він цитує слова царя Давида, якими той молився у час переслідувань.  На віруючого і невинного Давида царем Саулом було розпочате справжнє полювання. Давида хотіли вбити. Але очі Господні, співав Давид – до праведних.

               А хіба міг бути Давид, вже не пастух, а воїн, праведним?  Так міг і був. Він був праведний, як і його праотець Авраам, який увірував у Господа, в обітницю про грядущого Христа і це було залічене йому в праведність. І так само Давидові була залічена його праведність у грядущого Христа. Так само і вам, любі брати і сестри, у праведність залічується віра у Христа, Божого Сина, Який забрав на Себе всі наші гріхи і обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. Ісус помер за наші гріхи і воскрес, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий, тобто праведний.

               Кожен, хто вірує в Ісуса Христа, уповає на Нього – праведний. І до вас, любі праведні, звернуті очі Господа, очі, сповнені любові, милосердя, співчуття. Вуха Божі – до ваших прохань, до ваших молитов, адже вірою в Христа – ви Божі діти, вибраний народ, спадкоємці Його Царства і вічного життя.

               Так само як Господь рятував Давида і поставив його царем над усім Ізраїлем, так само Господь піклується про вас і оберігає вас.  Так само як Давидові Він радив Своїм Словом, так і нам Господь радить Своїм Словом і навчає нас. Він покріплює нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. І Він виконує всі Свої задуми щодо нам. І найголовніше – Він дає нам, Своїм віруючим – вічне життя у Його Царстві.

               Але «Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!» Ті, що чинять лихе можуть про Бога не думати і не згадувати, але Він – проти них.  І, якщо вони не покаються і не перестануть переслідувати Божих дітей, віруючих у Христа, то їм не позаздриш, адже «Страшна річ упасти в руки Бога Живого!» (Євр. 10:31).  Бог – Суддя справедливий.

               А ми – не судді. Ми – Його діти. Нас можуть гнати за правду, за відданість Христові і Божому Слову, але ми тоді не є нещасними християнами. Ми – тоді нещасні, коли зрікаємось правди Божого Слова, і коли відступаємось від Христа. Але коли нас женуть за Христа, коли переслідують за Боже Слово, тоді ми – блаженні, щасливі.

               І ми – не судді. Ми свідки Христові і ми готові всім розповідати про нашу надію – про Христа з лагідністю і зі страхом. Так діє Бог. Якщо Він допустить утиски, то Він зробить це для більшого блага Свого Царства і для тих, з ким ми матимемо нагоду ділитись Євангелієм. А якщо утисків не буде, ми все одно будемо ділитись Божим Словом і будемо жити як Божі діти, аби не воювати самих себе і не руйнувати ні сімей, ні Церкви, ні суспільства, а в одному духові, в співчутті, в любові, в покірності та лагідності будувати і сім’ї, і Церкву і нашу країну. Допоможи нам в цьому, Боже! Заради Христа. Амінь.

               А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10 11).