Церква, що стоїть на sola scriptura ніколи не може забувати про те, що Господня Вечеря є також пам’ятною поживою. “Робіть це на спомин про Мене.” Чи хтось із великих мужів світової історії коли-небудь запроваджував таку пам’ятну вечерю про себе, як це зробив Ісус у Своїй Вечері? Чи був коли-небудь заповіт вірніше виконаний від цього? “На прощення гріхів?” Чи якась церква зберегла це вірніше від церкви sola fide? Відповідно до Римської доктрини ніхто не може приймати причастя з тих, що перебувають у смертному гріхові, бо з такою особою, як пояснює Хома (S. th. 3. 79. 3), Христос об’єднуватися не може. Лютеранська доктрина вірить, що Ісус приходить тільки до таких людей, бо Він – Спаситель грішників.
Проти нерозумного заперечення, що вже перед Причастям ми одержуємо прощення у відпущенні, Лютер сказав був, що саме є необхідним. Ми не можемо одержувати прощення достатньо часто і повинні його одержувати всіма способами, бо залишаємося грішниками допоки не помремо, навіть хоча у вірі ми є праведними.
Герман Зассе, Господня Вечеря у Лютеранській Церкві, Лист до лютеранських пастирів, № 6, Травень 1949.
Немає коментарів:
Дописати коментар