(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
А Марія стояла
при гробі назовні та й плакала. Плачучи, нахилилась до гробу. І бачить два
Анголи, що в білім сиділи, – один у головах, а другий у ніг, де лежало Ісусове
тіло... І говорять до неї вони: «Чого плачеш ти, жінко?» Та відказує їм: «Узяли
мого Господа, і я не знаю, де Його поклали...» І, сказавши оце, обернулась
назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус... Промовляє до
неї Ісус: «Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?» Вона ж, думаючи, що то
садівник, говорить до Нього: «Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де
поклав ти Його, – і Його я візьму!» Ісус мовить до неї: «Маріє!» А вона
обернулася та по-єврейському каже Йому: «Раббуні!» цебто: «Учителю мій!»
Говорить до неї Ісус: «Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди
до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого
й Бога вашого!» Іде Марія Магдалина, та й учням звіщає, що бачила Господа, і
Він це їй сказав... (Євангеліє від Св. Івана 20:11-18)
Христос воскрес! Воістину
воскрес!
Дорогі брати і сестри, 17 вересня1939 року радянські війська увійшли
в західно-українські землі, які на той час перебували під владою Польщі. Таким
чином Радянський Союз узяв участь у розподілі Речі Посполитої разом із
нацистською Німеччиною, яка атакувала Польщу із заходу. Одразу на українських
землях почався терор проти українського народу. Знищувалася насамперед
Українська Церква та інтелігенція: лікарі, учителі, священики.
Вже у вересні 1939 року були
арештовані українські душпастирі, серед яких і Теодор Ярчук, провідний
український лютеранський реформатор, перекладач і проповідник. Превелебного
Теодора Ярчука разом із іншими провідниками українського народу довго тримали у
Станиславивській в’язниці, а потім, з початком агресії нацистів вже проти
радянських комуністів, його разом із іншими жорстоко закатували і, очевидно,
поховали в урочищі Дем’янів Лаз, неподалік від Івано-Франківська.
Друга хвиля терору проти
Української Церкви розпочалася природно 1944 року, коли радянські війська
повернулися в західну Україну. Хто не зумів якось урятуватися від рук
«визволителів», були або розстріляні, закатовані або відправлені в сибірські концтабори.
Лютеранські церкви або палилися або перетворювались на склади чи клуби. В
одному з таких «клубів», зокрема в нашій церкві в Лазарівці, як розповідали
мені місцеві жителі, енкаведисти влаштували катівню, де мучили дівчат, яких
підозрювали у співпраці з УПА.
А потім, відмивши кров із стін та
підлоги, закликали місцевих мешканців переглядати фільми радянського агітпропу.
Комуністичні керівники, озираючись на власну працю: на закатованих у 1939, 1944
роках пастирів і мирян, на засланих у концтабори християн, на поруйновані
церкви, могли із задоволенням для себе констатувати: «Із християнством і
зокрема із його найбільш Біблійним, Євангельським виявом – лютеранством в
Україні, покінчено назавжди». Так їм здавалося. І в цьому вони були переконані.
Але вони помилялись.
Так само, як помилявся диявол і
світ, коли в тріумфі смерті спостерігали за тим, як Йосип із Ариматеї,
відкинувши власний страх перед старшими юдейського народу, пішов до Понтія
Пилата і попросивши тіло Христа та знявши його з хреста, поховав, обгорнувши
його плащаницею у новому гробі. Ісус Христос помер. Маленька Його Церква
нажахана знущанням із Господа, Його хресними муками і смертю на хресті,
заховалася за замкненими дверима. Диявол
і всі його послідовники, вже мали й на них свої жорстокі та криваві плани. Але
вони помилились!
Бо Христос воскрес! Сьогодні
Євангеліє розташовує нас біля гробу. Там стоїть і плаче Марія Магдалина. Вона
перебуває у великому горі. Адже її Учителя і Господа не лише убили, але й, як
виявилось забрали Його тіло! Можливо, його перенесли і поклали в якийсь
дешевший гріб, десь далі від Єрусалиму? В Марії була причина для сліз. Вона і
учні втратили все.
Але її увагу щось привертає у
гробі. І коли вона нахиляється до входу у гріб, то бачить раптом, що гріб
насправді непорожній. Але там сидять двоє Ангелів! Це просто неймовірно. Марія ціпеніє від
здивування. Поки вона обдумує, що сказати, то говорять Ангели: «Чого плачеш ти,
жінко?»
Вони промовляють так, наче нічого
поганого в порожньому гробі не бачать і дивуються зі сліз Марії. «Чого плачеш ти, жінко?» – кажуть вони. «Хіба
може бути якась причина для сліз, для того, аби в такий день як цей ти плакала?
Навіщо проливати сльози?» Марія мусить їм пояснити, що сталося і вона каже: ««Узяли
мого Господа, і я не знаю, де Його поклали...»
Це – велика біда. Треба знати, хоча б місце поховання Господа, щоб
принаймні раз у рік приходити до Його гробу
і приносити квіти або з часом навіть хтось вирушить до того гробу у
паломнцтво. Ось так є гроби праотців і пророків. А як же так може бути, що
немає гробу Ісуса?
Такі прості речі треба пояснювати
навіть Ангелам! Але Марію змушує щось тепер повернутися. І вона бачить
Чоловіка, Який стоїть перед нею і теж промовляє ті самі слова Ангелів і навіть
більше: ««Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?» Заплакана Марія думає, що
перед нею стоїть садівник, адже гріб був витесаний у скелі в саду. Ось для неї
чудесна нагода більше дізнатися про те, що сталося із тілом Ісуса.
І вона не відповідає, а починає
сама ставити питання: «Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти
Його, – і Його я візьму!» Вона наче
каже: «Якщо Тобі наказав Йосип із Ариматеї перенести Христове тіло з цього
великого і дорогого гробу до якогось меншого, просто покажи мені. І в Тебе буде
менше клопоту. Я просто заберу тіло і сама знайду як Його поховати». Марія далі безутішна, але принаймні вона
намагається знайти Христове тіло і вона знову відвертається, шукаючи,
роздумуючи, куди і хто міг забрати Учителя.
Раніше Ісус був проповідував: «Я
Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. к Отець Мене знає, так і Я
Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу» і голос цього Доброго Пастиря: «слухають
вівці; і свої вівці він кличе по йменню» (Ів. 10:13, 14, 3). Ісус воскреслий
кличе: «Маріє!» Цього разу Господь розкриває Марії і вуха, і очі. Він, її
Пастир, кличе її по імені і тепер вона повертається, і бачить, хто перед нею
стоїть. Це ніякий не садівник. Це – Сам Ісус. Він – живий! Христос воскрес!
«Раббуні!» цебто: «Учителю мій!»
– вигукує Марія. Яка несподіванка! Яка радість!
Яке чудо! Яке щастя і благословення!
Учитель живий! Христос воскрес! Марія
хапається за Христа і тепер вона ніде Його не відпустить. А буде триматися за
Нього міцно-преміцно і всюди, і завжди буде з ним.
Проте Господь каже Марії
відпустити Його: «Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця». Ще сорок днів воскреслий Син Божий буде
перебувати зі Своїми учнями. Буде до них заходити в гості. Буде їх навчати.
Буде з ними їсти й пити. Нікуди Він від них не дінеться. Він не для того стався
людиною і перейшов хресні муки, і здолав саму смерть, аби щезнути з їхнього
життя назавжди. Ні, Він буде з ними і Марія ще вдосталь буде Його бачити і з
Ним спілкуватись.
Але не Марія одна буде з Христом
спілкуватись. Вона була згорьована, збідована Вона плакала, бо думала, що
всьому чудовому настав кінець. Але з воскресінням Христа все лишень
починається. Бо подолані наші найбільш запеклі вороги: гріх, диявол і сама
смерть! Бо Христос воскрес, а отже
воскреснемо і ми, і всі, хто вірує в Нього! І в Марії буде ще час спілкуватись
з воскреслим Учителем.
Але тепер у неї важливе завдання.
Христос каже їй: «Йди до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця й Отця
вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!»
Це – чудове речення. Син Божий раніше називав Своїх учнів друзями
Своїми. А сьогодні, у день Воскресіння, у день найпершого Великого Дня –
Великодня Він називає їх Своїми братами.
Яка чудесна зміна: Апостоли –
Христові брати! Ісус – їхній брат! В Ім’я Христа вони усиновлені. Петро та Іван – брати Христові. Марія
Магдалина – сестра Христові. Всі ви, любі брати і сестри, в Ім’я розп’ятого і
воскреслого Христа – члени великої і святої Божої родини, Божого дому, Божі
сини і доньки, Христові брати і сестри, брати і сестри одне одному!
Марія Магдалина має чудовий
привілей – іти до наляканих, перестрашених, заплаканих, збідованих і
згорьованих Апостолів і передати їм чудову, утішливу Великодню звістку –
Христос воскрес! Вона не несе цієї
звістки до жінок, з якими вони вирушала в дорогу, ані до інших жінок, своїх
знайомих, які теж оплакують смерть Христа. А несе вона цю новину до Апостолів,
бо саме вони мають поклик проповідувати Євангеліє Христове, Христову смерть за
гріхи світу і Його світле воскресіння для виправдання і вічного життя в Царстві
Божому, усіх, хто вірує в Христа.
А ще в цьому посланні, яке має
передати Марія Апостолам є те, що Отець Христа – їхній Отець. Бог Христа –
їхній Бог. Не розгніваний Суддя, Який тільки чекає, коли-то Він проголосить
суворий вирок грішникам, а милостивий і люблячий Отець, Який настільки «полюбив
світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув,
але мав життя вічне» (Ів. 3:16).
Як чудово мати за Отця Бога! Як
чудово, що Бог називає нас у Христі і через Христа Своїми любими дітьми, про
яких Він піклується і для яких Він має ціле Царство Боже. Бо Христос
воскрес! А отже і всі діти Божі
воскреснуть, бо Христос помер на нашому місці і замість нас і воскрес для нас! І
ми воскреснемо, коли Він повернеться у славі Останнього Дня. І ми увійдемо в
прославлених тілах у Царство Боже, яке для нас здобув Ісус і оселимось у оселях
Отця нашого, які приготував для нас Син Божий і наш Спаситель, і Брат,
воскреслий Ісус.
А до того часу Він хоче, аби ми
слухали Його у Його Слові. Він називає нас по імені у водах Хрищення і знає
кожного з нас, як знає і Марію Магдалину, і Петра, і Івана. І Він кличе нас
торкатися і навіть причащатися Його істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині
Святої Вечері, бо Він воскрес і ми отримуємо від Нього у цій чудесній поживі і
прощення гріхів, і воскресіння, і праведність, і вічне життя. І навіть якщо
воскреслий Спаситель не повернеться до часу нашо ї смерті, Він нас воскресить і
ми восторжествуємо над смертю востаннє, як торжествуємо над нею нині.
Як і торжествує наша Церква, яка
віднині починає святкувати 25-ліття відновлення Благодаті, відродження і
воскресіння в Україні до прилюдного проголошення Євангелія у Слові і Таїнстві,
як це вона робила до 1944 року і далі робила з Великодня 1993 року,
проповідуючи Євангеліє Христове. Бо смерть не має влади над Христом, а отже і
немає влади над Його Українською Лютеранською Церквою, ані над жодним дитям
Божим, яке вірує в Христа. Бо Христос воскрес!
Воістину воскрес! Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар