Проповідь на 7-у неділю Великодня

                                 НАБУТІ КРОВ’Ю БОЖОЮ
                        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці. А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви. І, як до нього вони прибули, він промовив до них: «Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував, і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови, як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах. І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа. І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені, – тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене... Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби-но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої. І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже... Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх, бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!  Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він. Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть...  Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою...  Тому-то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки. А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених. Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав... Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною. Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: «Блаженніше давати, ніж брати!» Проказавши ж оце, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився. І знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували... А найтяжче вони сумували з-за слова, яке він прорік, що не бачитимуть більш обличчя його. І вони провели його до корабля.
А як ми розлучилися з ними й відплинули, то дорогою простою в Кос прибули, а другого дня до Родосу, а звідти в Патару. І знайшли корабля, що плив у Фінікію, увійшли та й поплинули. А коли показався нам Кіпр, ми лишили ліворуч його та й поплинули в Сирію. І пристали ми в Тирі, бо там корабель вантажа мав скласти. І, учнів знайшовши, перебули тут сім день. Вони через Духа казали Павлові, щоб до Єрусалиму не йшов. І, як дні побуту скінчилися, то ми вийшли й пішли, а всі нас проводили з дружинами й дітьми аж за місто. І, ставши навколішки, помолились на березі. І, попрощавшись один із одним, ми ввійшли в корабель, а вони повернулись додому. А ми, закінчивши від Тиру плавбу, пристали до Птолемаїди, і, братів привітавши, один день перебули в них  (Дії 20:16-21:7).

            Усім... улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7).

Дорогі брати і сестри, майже упродовж двох тисяч років Господь надавав Своїй Церкві особливих людей, яких він наділяв особливими талантами: архітекторів і будівельників.  Вони проектують і будують чудові будівлі, прекрасні храми. Господь дає Своїй Церкві художників, які створюють мозаїки, фрески та чудові розписи храмових стін. Господь дає Своїй Церкві майстрів і майстринь, які облаштовують будівлі престолами, кафедрами, ризами та хоругвами. 

Все це – чудові та необхідні дари, які Господь дає Своїй Церкві, аби їй було легше і зручніше виконувати Свою місію – місію Нареченої Христової. Але якщо в Церкві не буде Христа Розп’ятого, якщо Його Церква не буде проповідувати, не буде в Його Ім’я христити і не буде Ним причащати, то незважаючи на те, якою б гарною і прикрашеною не була будівля, вона тоді буде радше нагадувати статую з грецького мистецтва, Венери Мілоської. Вона – гарна, пропорційна, але безрука. Вона нічого не може зробити, нікому не може допомогти.

Сьогодні ми бачимо Апостола Павла, який невтомно мандрує церквами, які він був засновував.  Підсумок своєї діяльності під проводом Святого Духа він викладає такими словами: «І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа». Для нього не грає ролі національність слухачів. Павло – єврей і він дуже хотів би, аби всі євреї до одного покаялись і увірували в Христа. Але Павло – вірний Господу Богу і він проповідує язичникам, грекам. 

І проповідь Павла по суті залишається однаковою. Він не двоєдушний. Він не говорить євреям одне, грекам – інше.  Він не намагається догодити людям і здобути прихильність світу. Він – вірний Богові. Він – вірний Христові. Тож він проповідує Закон. Він виявляє гріх і весь Божий гнів на наші гріхи.  А тим, що каються, Апостол проповідує Христа розп’ятого. 

В листі до коринтян він був писав: «А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю, бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'ятого...» (1 Кор. 2:1, 2).  А в листі до галатів він пише: «О, ви нерозумні галати! Хто вас звів не коритися правді, вас, яким перед очима Ісус Христос переднакреслений був, як ніби між вами розп'ятий?» (3:1).

Де є Христос розп’ятий і де Церква збирається довкола цього Христа, там є і те, що Він здобув – прощення гріхів, виправдання, воскресіння і вічне життя. Сьогодні Апостол нагадує нам про дуже високу ціну нашого спасіння. Він говорить про Бога і каже: «Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він». За кожен наш гріх була пролита Божа кров. Кожен гріх був обмитий Божою кров’ю. І там де є Божа кров, там гріх не залічується. Ціна за наше прощення – неймовірно висока, неспівмірна і незіставна ні з чим на світі.  І там де ця дорога ціна приноситься за вас – там ви прощені і спасенні. 

Через це Апостол так серйозно застерігає нас про небезпеку, про реальну загрозу, яка стояла і стоїть перед дверима церкви. Ця загроза – люті вовки. Це не ті сіроманці, які водяться в українських лісах і степах.  Апостол Павло говорить про людей і зокрема – про фальшивих учителів і проповідників. Вони можуть бути дуже розумними і чемними. Вони можуть бути вельми приязними і переконливими.

Але з лютими вовками їх поєднує важлива спільна риса. Вони вбивають. Кажуть, що коли вовк вбирається до кошари, то не може спинитись, аж поки не повбиває всіх овечок або інших тварин, які там ночують. Так само і фальшиві проповідники, фальшиві учителі – коли їх запустити у церкву, вони не спиняться, аж поки не приведуть до загибелі душі віруючих людей, доки не відберуть у них спасіння і вічного життя.  Як вовки потім вертаються до лісу чи в степ, заплямовані кров’ю, так само і вовки люті – неправдиві проповідники мають на своїх руках кров людей, що втратили спасіння. 

«Праведний житиме вірою» – цей знаменитий вислів пророка Авакума, використовує Апостол Павло і сьогодні він каже про те, що він проповідував віру в Ісуса Христа. «Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений» – цитує Писання Апостол в листі до римлян (10:11). Фальшиві проповідники головну свою атаку спрямовують саме на віру в Ісуса Христа.  

Вони не будуть атакувати Самого Христа. Вони розумні, як вовки, які заганяють бідну тварину. Наче вовки ці фальшиві проповідники, будуть намагатися вас відсікти від Христа. Як? Нападаючи на вашу віру! І навіть це вони будуть робити хитро і підступно. Вони не відкидатимуть віри повністю. Вони додаватимуть до спасіння додаткові до віри умови.

Вони говоритимуть: «Аби спастися самої віри недостатньо. Потрібні добрі діла». І вони не матимуть на увазі те, що «віра без діл мертва». Бо цей вислів означає, що віруючий робитиме добро. Вовки-проповідники матимуть щось зовсім інше.   Вони не будуть проповідувати чистого Євангелія. Вони наполягатимуть на тому, щоб віруючі, наприклад, обрізалися. Або щось їли, чогось не їли, щось пили, а чогось не пили. Святкували в якісь дні, а в якісь не святкували. А згодом ці ж самі вовки будуть заборонятися одружуватись і, не заперечуючи Христа та віри в Нього, спрямовуватимуть християн до святих, до мощів, до передань, а не до Слова Божого. 

Ось так замість віри в Христа з’явиться віра в Христа і в свої діла, віра в Христа  і ще в щось. Це буде інше віра, бо віра, яка хапається за Христа, горнеться до Христа, отримує здобуте ним спасіння – ця віра від слухання Євангелія Христового.  А віра від слухання чогось іншого – це вже не спасенна віра, а якась інша віра, бо як каже Апостол: «Отож, ми визнаємо, що людина виправдується вірою, без діл Закону» (Рим. 3:28). Ось так вовки люті, фальшиві проповідники і знищують отари Божі, Божі церкви. Може бути гарний храм, можуть бути в ньому люди, але вовки вже відібрали від них спасіння.  І церква перетворюється на статую без рук, яка нічого не може зробити.

Через це Апостол, а через нього Господь Святий Дух кличе пильнувати. Цей заклик звернено насамперед до єпископів, до пастирів, до проповідників, які покликані Богом до надзвичайно відповідального служіння – проповідувати Євангеліє, проповідувати так, як це робили Апостоли – проповідувати Христа розп’ятого і спасіння самою вірою в Нього, без діл Закону.

Бо Церква – це люди власності Божої, набуті Божою кров’ю. Надзвичайно велика ціна була заплачена за кожного християнина і християнку, аби проповідники Христові ліниво спостерігали за пустошеннями отар Божих лютими вовками, проповідниками людських доктрин, а не Євангелія.

Що ж може вистояти проти цих вовків? Що може вберегти отару Божу, Христову Церкву від гострих вовчих ікл і пазурів? Апостол Павло, прощаючись із своїми любими братами і сестрами, каже: «Тому-то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки. А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених».

Перше Апостол згадує про науку, тобто про євангельську доктрину, якій він три роки навчав пастирів у церквах. Вони знають, що мають проповідувати. Святий Дух, Який створив у їхніх серцях віру і покликав їх через Євангеліє Христове, буде так само діяти через Євангеліє Христове, яке будуть проповідувати вони.  

Апостол доручає їх Богові і Слову благодаті Його. Бачите, любі брати і сестри, як Апостол поєднує Бога і Слово Його благодаті. Бог наш – Бог всемогутній, всюдисущий і всезнаючий. Але Він вибрав діяти через Своє Слово благодаті. Звісно ж, Бог дав Закон, який виявляє нам гріх і проголошує нам вирок, що ми – винні і заслуговуємо на смерть, тимчасову і вічну. 

Але оживлює нас Господь Святий Дух винятково через Слово Божої благодаті, тобто через Євангеліє, яке каже нам, що Христос помер за наші гріхи, що Він воскрес для виправдання нашого і, що вірою в Христа ви маєте прощення гріхів, виправдання, воскресіння і вічне життя в Божому Царстві.

Це – Слово Божої невимовної любові до кожного з вас, яке промовлялося над вами у час вашого Хрищення, коли ви були народжені згори у купелі води та Слова. Це – Слово Божої благодаті, яка виливається на вас щоразу із запевненням вас, розкаяних грішників про прощення усіх ваших гріхів заради Христа.

Це Слово Божої благодаті, яке з простих хліба і вина на нашому престолі, чинить істинні тіло та кров Христа, з якими і в яких нам дарується прощення гріхів і вічне життя, і невимовна спільність із розп’ятим і воскреслим Спасителем та з Його святою Церквою, що живе Христом і у Христі. 

Нічого вовки люті, фальшиві учителі, не зможуть вчинити, коли Церква буде перебувати у благодаті Божій – у Його Слові, у Хрищенні, у Святій Вечері, бо так вона перебуває у Христі, і з Христом. Так вона живе і так вона увійде в Царство Боже, аби там радіти Христом повіки віків. Заради Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).