Слова «Дух оживляє»
стосуються ні чого іншого, а лише Євангелія, послання про зцілення і спасіння,
дорогоцінного і утішливого слова. Воно втішає і відновлює засмучене серце.
Воно, наче, виборює його із пащі смерті і пекла і переносить його до певної
надії вічного життя, через віру в Ісуса Христа. Коли у віруючого настає остання
година і перед його очима з’являється
смерть і суд Божий, то віруючий не основує своєї втіхи на власних ділах.
Навіть, якби він провести якомога святіше життя, він промовляє з Павлом: «Я-бо
проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь» (1 Кор. 4:4)…
Вирок проти його життя і
діл давно був винесений Законом Божим. Через це він мусить визнавати себе
винним і засудженим. Але він живе благодатним судом Божим, проголошеним із
небес, яким вирок Закону скасовується і перемінюється. Він такий: «Хто вірує в
Сина, той має вічне життя» (Ів. 3:36).
А коли вже була отримана
втіха Євангелія і вона виборола серце зі смерті і жахів пекла, то відчувається
вплив Духа. Силою його Закон Божий починає жити
в серці людини – людина любить його, радіє ним і приступає до його виконання. Ось так тут
починається вічне життя, яке триває повіки та вдосконалиться у житті будучому.
Мартін Лютер, з проповідей
Немає коментарів:
Дописати коментар