(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо на це ви
покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми
слідами Його. «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!» Коли
був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не
погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам
підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили;
Його «ранами ви вздоровилися». Ви-бо були як ті вівці заблукані, та ви
повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ (1 Петра 2:21-25).
Христос воскрес! Воістину воскрес!
Дорогі брати і сестри, доктор
Мартін Лютер був сказав, що гріх прощено не для того, щоб ми могли далі в
гріхові перебувати, а для того, щоб ми були від нього визволені. Інакше це
називалося б допущенням гріхів, а не відпущенням гріхів. На жаль, інколи ми
діємо саме так, наче маємо не відпущення гріхів, а їх допущення.
Ми можемо на перше місце в нашому
житті когось іншого або щось інше, а не істинного Бога: Отця, Сина і Святого
Духа і покладати нашу надію або на якусь людину, або на багатство, або ще на
щось. Ми можемо ставитись до Божого Імені так, наче воно дане для того, щоб ми
маніпулювали Богом, або ще гірше – використовували Його Ім’я для обману і видавали якісь нісенітниці
чи брехні за Боже Слово.
Ми можемо нехтувати дослідженням
Божого Слова і вибрати для себе щось важливіше в неділю, а не слухання
проповіді Божого Слова, вважаючи, що наш відпочинок, розваги або навіть якась
праця важливіші за те, щоб прийти до церкви і причаститися істинними тілом і
кров’ю Сина Божого.
Ми можемо не виявляти пошани до
наших батьків і до всіх старших і поводитись так, наче Божої Заповіді про
шанування батька та матері не існує. А якщо існує, то можемо вдавати наче вона
не стосується батьків міста чи країни, а тим більше вона не стосується наших
духовних отців.
Ми можемо вишукано завдавати біль
і шкоду нашим ближнім, а коли вони звернуться до нас за допомогою у час їхньої
тілесної потреби чи біди, ми можемо проігнорувати їхнє прохання, вважаючи, що П’ята
Заповідь стосується лише безпосередньо убивства власними руками.
Ми можемо крізь пальці дивитися
на те, як наші ближні живуть у так званих «цивільних шлюбах», глузуючи з
«простого штампу в паспорті» так наче то не Бог запровадив шлюб і наче то не
Бог заборонив коїти перелюб, одним із видів якого є сожительство неодруженого
чоловіка та жінки.
Нам може здаватись, що коли ми
займаємось якимись махінаціями в бізнесі або не виконуємо взятих на себе зобов’язань, то не порушуємо Божої
Заповіді «Не кради!». Адже ми буквальне не запускаємо руку в кишеню нашого
ближнього і не витягуємо з неї монет чи грошових купюр. Так само як нам
здається, коли ми не підтримуємо ревно служіння Церкви, то ми не крадемо в
Бога.
А коли ми когось обчорнюємо, то
нам може здаватися, що неправдиве свідчення може бути лише в суді і, що Бог не
Суддя, перед обличчям Якого відбуваються всі наші розмови та роблять усі наші
судження. Або коли ми хочемо відібрати в
нашого ближнього те, що належить йому, то нам теж може здаватись, що ніхто
цього не бачить, забуваючись, що то людина дивиться на обличчя, а Бог дивиться
на серце і бачить кожну нашу думку, і всі наші потаємні бажання, включно з
тими, які Він забороняє.
Тоді ми справді живемо так, наче
нам гріхи не відпущені, а допущені, і думаємо, що Бог дивиться на них крізь
пальці. Мовляв, ми вже християни, то й грішити немає ніякого страху. Але гріхи нам відпущено не для того, щоб ми
далі жили в гріхах. Нас покликано з неволі гріха на свободу.
Апостол Петро каже нам сьогодні:
«Бо на це ви покликані». Ми покликані не йти більше слідами світу. Ми покликані
не слухатись повчань диявола і грішних поривів нашої власної плоті. Ми
покликані, щоб іти слідами Христа. Але тут Петро не кличе, аби ми перетворювали
воду на вино чи ходили по воді. Він тут навіть не говорить про те, що робили
Апостоли після П’ятидесятниці,
а вони зцілювали хворих і виганяли бісів.
Ні, тут Апостол каже, аби ми
ходили слідами Христа переслідуваного – Христа, Який страждає. «Бо й Христос
постраждав за нас, і залишив нам приклада». Христос не повинен був страждати,
наче каже Апостол. Але Він пішов на страждання за нас. І Він хоче, аби у
стражданнях ми повторювали Його приклад.
Наша плоть, звісно, страждати не
хоче. Коли її б’ють по одній
щоці, то їй хочеться не підставляти іншу щоку, а давати здачі інколи так, щоб
за зуб було два зуби, а за одне око – два. Так само як і за слово наша плоть
готова дати десяток слів. Але ми визволені для того, щоб жити на свободі. А
отже ми покликані повторювати приклад Господа Христа, іти Його слідами.
«Не вчинив Він гріха, і не
знайшлося в устах Його підступу!» – цитує Апостол Св. Ісаю з чудового місця в
Писанні, яке ми читали у Велику П’ятницю.
Ісус був, є і завжди залишається безгрішним і мова Його – бездоганна,
божественна. Але яких страждань Він зазнав!
У відповідь Своїм обвинувачам, які обзивали Його, лихословили Самого
Бога, Ісус не лихословив.
Він терпів усі знущання і всю ту
жахливу несправедливість, яка коїлась щодо Нього. Він міг би обвинуватити весь
Синедріон у тому, що вони коять злочин. І Він мав би рацію. Він міг би таку
саму позицію зайняти і щодо Понтія Пілата, який представляв світську владу.
Проте Христос мовчав і терпів
усе. Тож, коли щодо нас коїться несправедливість, а ті, що мали би захищати
утискуваних і переслідуваних мовчать, наче в рота води набрали, то ми можемо
лише говорити: «Слава Богу, що нас переслідують. Дякую Господи за те, що Ти
допустив, аби я зазнавав несправедливості, утисків і навіть переслідувань. Бо
якщо гнали Тебе, якщо Тебе били, і Тебе переслідували, а Ти не нарікав, то чому
я маю плакати, кричати, а тим більше лихословити? Раз мій Господь не скаржився і не нарікав, то
і я не буде нарікати».
Якщо Син Божий, невинний і
святий, страждав і не перечив, не лихословив, то тим більше чому ми, прощені
Богом грішники, не повинні терпеливо зносити страждання і несправедливість, яку
заподіюють нам тирани та всякі переслідники Церкви Христової і Божих дітей? Ісус
– святий, а в нашій плоті далі живе гріх. Тож, коли нас переслідують бодай хоч
трошки, як були переслідували Христа, то ми не будемо нарікати, а лише будемо
славити Бога, що Він сподобив нас бути гідними такої честі.
Звісно ж м не будемо хвалити тих,
що нас переслідують. Ми скажемо: «Ви коїте зло. Але ми з готовністю
страждатимемо, хоча й на страждання ці не заслуговуємо. Хоча ви чините велику несправедливість щодо
нас, ми будемо страждати заради нашого Господа. Бо й Він був постраждав заради
нас».
Але є Суддя справедливий. Ісус,
наш Господь мав повне право і можливість учинити негайний і справедливий суд,
але з любові до нас і заради нас Він був передав усе Отцеві Небесному. І так
само Отець Небесний – наш Суддя справедливий. І Він повною мірою воздасть
кожному несправедливому судді, кожному переслідникові християн, кожному, хто
чинить несправедливість.
Але пам’ятаймо, що ми визволені і покликані іти
слідами Христа, а Він молився за гонителів і переслідників. Він мав до них
співчуття і так само співчуття вкладає нам Господь Святий Дух. І Він дає нам
силу і бажання молитися за переслідників і просити Бога, аби Він їх не карав.
Вони вже перебувають під гнівом Божим. Але й ми колись перебували під гнівом
Божим та Господь нас покликав від темряви до світла, і від смерті до життя.
Ми теж були такими, як і ті, хто
чинить несправедливість, як ті, що переслідують дітей Божих. Апостол каже, що
ми були наче ті вівці заблукані. Як гарно сповідує свій стан і наш стан славний
пророк Ісая: «Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну
дорогу» (53:6).
Усі ми блудили, тобто усі ми були
покинули Бога, нашого Доброго Пастиря. Усі ми робили те, що хотіли і те, що
вважали за потрібне. Але ми повернулися до Пастиря і Опікуна наших душ. Проте
це ми зробили не самі. І наше повернення відбулося дуже дорогою ціною. Друга
половина вірша з Ісаї свідчить: «І на Нього Господь поклав гріх усіх нас!»
Син Божий прийшов до нас і заради
нас. Він любить нас і Він прийшов, аби бути нашим Пастирем. Він каже: «Я –
Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці… Я – Пастир Добрий, і
знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне
життя Я за вівці кладу. Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я
повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один
Пастир!» (Ів. 10:11, 14-16).
Ми визволені нашим Пастирем. Ми
приведені Його Духом до Його отари, Його Святої Церкви, яка є Його тілом. Про
цю отару і навіть про кожну овечку, про кожного з нас, любі брати і сестри,
піклується Сам Господь. Він дає нам Свого Духа. Він веде нас Своїм Словом. Він
годує нам Своїм Словом. Він покріплює і відновлює нас Своїми істинними тілом і
кров’ю під виглядом хліба і вина у Святій Євхаристії.
Його небесна пожива – унікальна і
завжди своєчасна допомога, і благословення, і втіха, сила, і захист, і покрова у цьому світі, що
лежить у злі. Але в цьому таки світі,
який лежить у злі, Ісус запевнює нас про те, що наші гріхи відпущені заради
Нього, заради Його страждань і Його смерті на хресті, і що ви тепер – Христові
вівці.
Христос помер за вас, а отже і ви
тепер, у Христі воскреслому, померли для гріха, а живете для праведності. Бо ж
ви більше не заблукані, а належите Йому, а Він – ваш Добрий Пастир, Який вас
водить і ніколи вас не полишить. І тепер кожен з нас може разом із Давидом
промовляти чудесні слова із Псалтиря:
«Господь – то мій Пастир, тому в
недостатку не буду, на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене
запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по
стежках справедливости. Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то
не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох – вони мене
втішать! Ти переді мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти
намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! Тільки добро й милосердя мене
супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому
довгі часи!» Повіки віків. Бо на це ми покликані. Бо Христос воскрес! Воістину
воскрес! Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар