неділю, 30 червня 2019 р.

Проповідь на 2-у неділю по П'ятидесятниці

                
БІДНИЙ БАГАТИЙ І БАГАТИЙ БІДНИЙ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому... Та ось сталось, що вбогий умер, – і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, – і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, – нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!»... Авраам же промовив: «Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас». А він відказав: «Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, – хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!» Авраам же сказав: «Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!» А він відказав: «Ні ж бо, отче Аврааме, – але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються». Йому ж він відказав: «Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, – не йнятимуть віри!»    (Євангеліє від Св. Луки 16:19-31).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2).

Дорогі брати  і сестри, є така гарна українська приказка: «Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму». Ця приказка має свої підстави, адже коли хтось бачив багатого з нашої сьогоднішньої євангельської оповіді, то вочевидь був вражений його одягом, його статусом, його банкетами і його масою важливих і впливових друзів, які приходили щодня до нього в гості.

Він був справді багатий. Одяг його був найдорожчий. На своє вбрання він витрачав море грошей – всі мусили бачити скільки в нього є грошей і, що він собі ні в чому не відмовляє. Його одежі стали для нього його богами – він їм приносив щедрі пожертви. Він, можливо, й не думав, що таким чином поклоняється ідолам, але поклоніння його мамоні відбувалося щоденно. «Де скарб твій, там буде й серце твоє!» – каже Господь у Євангелії від Св. Матвія (6:21). Серце цього багатого належало мамоні і розкошам.

Окрім розкішного одягу, у нього був, звісно і прекрасний палац, у якому він щоденно бенкетував. Банкети його були також розкішні. Столи його ломилися від різноманітних вишуканих наїдків і напоїв. Найдорожча їжа, найкращі вина і все, чого тільки міг забажати він або один із його багатих і впливових гостів – усе це було в нього на столі.

Ролі не грав який був день тижня, ані чи було якесь свято велике чи мале – наш багатий щодня мав розкішні бенкети.  У центрі його світу був він сам один. Тож він жив сам для себе, вдовольняв свої власні пожадливості і служив винятково сам собі. Ним могли захоплюватись чимало людей. Багато-хто міг із нього брати приклад, купуючи собі такий само дорогий одяг або організовуючи й собі такі само розкішні банкети.

            Цей багатий подавав іншим людям жахливий приклад себелюбства, черствості і байдужості до потреб інших людей.  Він інших так само заражав власним невірством. Бо якби він мав віру в Бога, то, звісно, так не жив би. Бо де є віра, то там немає прагнення до розкоші, до брендового одягу та бенкетування. Де є віра, там є прагнення до Бога і до Його Слова. І де є віра, там є прагнення служити Богові і людям, особливо – служити Божим людям.

            Адже де є віра, там Бог у центрі життя і там на престолі серця – Христос Спаситель. І вже великої ролі не грає живеш ти у палаці чи бідній хатинці, носиш ти дорогий брендовий одяг чи звичайний одяг, подібний до того, який носять довкола тебе інші звичайні люди. І так само не грає ролі великої їжа, допоки ця їжа є і насичує твоє тіло, аби ти не заморився від голоду, йдучи дорогою до Царства Небесного. 

            Бо невірство спонукає шукати раю на землі і докладати всіх зусиль, аби той земний рай тут таки відбувся будь-якою ціною, а віра прислухається до слів Христа: «Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?» Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:25-33).

Багатий клопочеться і про одяг, і про їжу, і про все на світі. Все це для нього найголовніше. Він так робить, бо його зовсім не цікавить ні Царство Боже, ані його праведність. В нього немає віри. В очах світу він, звісно, виглядає, праведним і героєм. Світ до нього напрошується у гості. Світ його хвалить і на його честь, у нього за столом виголошує тости.  Світ, як і наш багатий, лежить у злі, хоча й прикритий пурпором і віссоном – найдорожчим одягом.  Якби багатий був віруючим, то він мав би таке ставлення, як у царя Давида, який хотів вести просте життя, але змушений був бути царем, і який співав у Псалмі: «Не надійтесь на утиск, і не пишайтесь грабунком; як багатство росте, не прикладайте свого серця до нього!» (61:10).

Проте там, де є невірство, там людина надіється на утиск і пишається грабунком, і прикладає своє серце до багатства, яке зростає.  А один гріх веде до іншого. Якщо немає любові до Бога, то й немає любові до ближнього. Через це ми бачимо нашого Лазаря, який лежить біля воріт багатого, струпами вкритий. І багатому до нього немає ніякого діла.   Багатий регулярно міняє свої дорогі, а Лазар за одежу має лише струпи.  Багатий щоденно бенкетує, а Лазар волів би мати бодай кришки зі столу багатого. Та й вони йому, очевидно, не перепадали. 

Багатий одяг, розкішні банкети, палаци прикривають невірство багатого. А під струпами Лазаря схована віруюча душа.  Люди Лазаря оминали десятою дорогою, тож Бог послав йому тварин, які попри те, що їх вважають юдеї за нечистих, відомі своєю вірністю і відданістю. Лазар – не їхній хазяїн, але собаки мають більше співчуття і милосердя, аніж це співчуття та милосердя повинні були б мати Лазареві лицемірні одноплемінники, а особливо багатий, прямий обов’язок якого полягав у піклування про таких як Лазар.

Однак багатий виявляється бідним на віру, а бідний багатим на віру. Багатий залишається безіменний для історії, адже його імя не записане в книгу життя. А бідний Лазар, який укритий струпами та до якого виявляють милосердя лише собаки, багатий у Бога. Бо він навіть у нещасті, у хворобах, у стражданнях має Царство Боже і його праведність.  

Він їх має, бо він має віру, а як написано в Посланні до євреїв: «Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (11:6). Лазар навіть у стражданнях шукав Бога і отримав свою нагороду – Царство Небесне.   Він любить Бога і він хотів би служити ближнім, але через немочі не може. Тож ділами він похвалитись не може. Однак «Праведний житиме вірою» (Ав. 2:4). У Царство Лазаря, як почесного громадянина віднесли ангели. Він виправданий вірою в Христа. Він має вічне життя самою вірою в Христа. 

А багатий вмер і його поховали. Коли ховали Лазаря, то похорону пишного не було. Але скільки промов було на похороні багатого, ми можемо лише уявити, як і можемо уявити пишну похоронну процесію та дорогий памятник на гробі багатого. Проте вся пишність закінчилась на землі. А він опинився у пеклі. 

У пеклі в нього немає ні дорогого одягу, ні розкішного банкету, а лише страшні муки і настільки невимовна спрага, що коли Бог показує йому Лазаря в господі Авраама, то багатий волає до свого праотця по-плоті: «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, – нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!»... 

Невіруючий багатий, якого весь світ вважав за мудреця, виявився повним дурнем, який мучиться у пеклі. І тепер готовий усе віддати і піти на все, аби хоч якось позбутися жахливих мук. Проте без віри Богові догодити неможливо. Він мав час для того, щоб увірувати і спастися, але він відкинув Боже Слово, а з ним і Христа, свого Спасителя. Тож тепер приймає заслужену заплату. 

Він думав, що його скарби – розкішний одяг, вишукані наїдки і трунки. А скарбом його насправді був Лазар, в якому жив Христос. Та скарб цей багатий  з огидою відкидав бо він мав комфорт, і смаколики, і лестощі, і все, що може запропонувати цей світ. Так і нині ми маємо велику спокусу цінувати скарби фальшиві, блискучі та привабливі, а Христа, Який перебуває у потребі, ми прагнемо не помічати і навіть гидливо відштовхувати геть, відштовхуючи з Ним і прощення гріхів, і праведність, і воскресіння, і життя вічне, і Царство Боже. 

А ще у нас, як і у багатого, виникає велике бажання, звинуватити Бога у нашому власному невірстві. Бо недарма багатий просить воскресити Лазаря і послати його до родини багатого, адже в нього ще залишилось пятеро братів, які мають таке саме серце і такий само скарб, що й він. Він запевнює, що коли станеться велике чудо – воскресіння з мертвих, то ці брати увірують в Христа. 

Проте відповідь Авраама проста і однозначна: «Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!» І: «Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, – не йнятимуть віри!» Мойсей і Пророки – це Слово Боже, Закон і Євангеліє, які проповідувалися в Старозаповітній Церкві. Проте багатий закривав свої вуха на Закон і відкидав Євангеліє про Христа. Для нього все це було неважливим, аж поки він не вмер і не потрапив до аду. 

Але й в аду багатий залишається невіруючим, бо віра від слухання, а він хоче мати віру від бачення, від чуд, від знамень і від усього надзвичайного. Проте віра – від слухання Слова Христового. Бо Слово обрав за Свій віротворчий інструмент Господь Святий Дух. Воно - настільки просте, що Апостол Павло з іронією називає його звіщання дурістю проповіді. Ховається Господь  у цьому світі: у Слові, у простій воді Хрищення, у хлібі та вині Святої Вечері. А ще Він ховається у Церкві, яка перебуває у потребі, у її потребах та в потребуючих братах і сестрах.  

Так само як диявол і світ часто прикриваються дорогим одягом, розкішними ресторанами і всяким багатством, аби творити оману раю на землі, відкидати Слово Христове та шкодувати навіть крихт зі свого столу для лазарів, яких і диявол, і світ ненавидять хочуть прогнати геть, аби потреби церкви не мозололи їм очі та щоб їх вуха не різали докору Закону Божого. Та це ненадовго, бо багаті невіруючі теж умирають. А нас, любі лазарі (бо всі істинні віруючі – лазарі), чекає Царство Небесне, здобуте для нас Христом розп’ятим і воскреслим. Бо хоча ви бідні, ви багаті. У Христі і заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

Немає коментарів: