(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно
розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт
його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого
падали; пси ж приходили й рани лизали йому... Та ось сталось, що вбогий умер, –
і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, – і його поховали.
І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря
на лоні його. І він закричав та сказав: «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і
пошли мені Лазаря, – нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика
прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!»... Авраам же промовив: «Згадай, сину,
що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він
тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика
безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас,
ані не переходять ізвідти до нас». А він відказав: «Отож, отче, благаю тебе,
щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, – хай він їм
засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!» Авраам же сказав:
«Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!» А він відказав: «Ні ж бо,
отче Аврааме, – але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються». Йому ж він
відказав: «Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих
воскресне, – не йнятимуть віри!» (Євангеліє від Св. Луки 16:19-31).
Вибраним із передбачення Бога
Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай
примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2).
Дорогі брати і сестри, є така гарна українська приказка:
«Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму». Ця приказка має свої підстави,
адже коли хтось бачив багатого з нашої сьогоднішньої євангельської оповіді, то
вочевидь був вражений його одягом, його статусом, його банкетами і його масою
важливих і впливових друзів, які приходили щодня до нього в гості.
Він був справді багатий. Одяг
його був найдорожчий. На своє вбрання він витрачав море грошей – всі мусили
бачити скільки в нього є грошей і, що він собі ні в чому не відмовляє. Його
одежі стали для нього його богами – він їм приносив щедрі пожертви. Він,
можливо, й не думав, що таким чином поклоняється ідолам, але поклоніння його
мамоні відбувалося щоденно. «Де скарб твій, там буде й серце твоє!» – каже
Господь у Євангелії від Св. Матвія (6:21). Серце цього багатого належало мамоні
і розкошам.
Окрім розкішного одягу, у нього
був, звісно і прекрасний палац, у якому він щоденно бенкетував. Банкети його
були також розкішні. Столи його ломилися від різноманітних вишуканих наїдків і
напоїв. Найдорожча їжа, найкращі вина і все, чого тільки міг забажати він або
один із його багатих і впливових гостів – усе це було в нього на столі.
Ролі не грав який був день тижня,
ані чи було якесь свято велике чи мале – наш багатий щодня мав розкішні
бенкети. У центрі його світу був він сам
один. Тож він жив сам для себе, вдовольняв свої власні пожадливості і служив
винятково сам собі. Ним могли захоплюватись чимало людей. Багато-хто міг із
нього брати приклад, купуючи собі такий само дорогий одяг або організовуючи й
собі такі само розкішні банкети.
Цей багатий
подавав іншим людям жахливий приклад себелюбства, черствості і байдужості до
потреб інших людей. Він інших так само
заражав власним невірством. Бо якби він мав віру в Бога, то, звісно, так не жив
би. Бо де є віра, то там немає прагнення до розкоші, до брендового одягу та
бенкетування. Де є віра, там є прагнення до Бога і до Його Слова. І де є віра,
там є прагнення служити Богові і людям, особливо – служити Божим людям.
Адже де є
віра, там Бог у центрі життя і там на престолі серця – Христос Спаситель. І вже
великої ролі не грає живеш ти у палаці чи бідній хатинці, носиш ти дорогий
брендовий одяг чи звичайний одяг, подібний до того, який носять довкола тебе
інші звичайні люди. І так само не грає ролі великої їжа, допоки ця їжа є і
насичує твоє тіло, аби ти не заморився від голоду, йдучи дорогою до Царства
Небесного.
Бо
невірство спонукає шукати раю на землі і докладати всіх зусиль, аби той земний
рай тут таки відбувся будь-якою ціною, а віра прислухається до слів Христа: «Не
журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у
що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на
птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш
Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли
журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви
клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не
прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як
одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі
вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож,
не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми
зодягнемось?» Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що
всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його,
а все це вам додасться» (Мт. 6:25-33).
Багатий клопочеться і про одяг, і
про їжу, і про все на світі. Все це для нього найголовніше. Він так робить, бо
його зовсім не цікавить ні Царство Боже, ані його праведність. В нього немає
віри. В очах світу він, звісно, виглядає, праведним і героєм. Світ до нього
напрошується у гості. Світ його хвалить і на його честь, у нього за столом
виголошує тости. Світ, як і наш багатий,
лежить у злі, хоча й прикритий пурпором і віссоном – найдорожчим одягом. Якби багатий був віруючим, то він мав би таке
ставлення, як у царя Давида, який хотів вести просте життя, але змушений був
бути царем, і який співав у Псалмі: «Не надійтесь на утиск, і не пишайтесь
грабунком; як багатство росте, не прикладайте свого серця до нього!» (61:10).
Проте там, де є невірство, там
людина надіється на утиск і пишається грабунком, і прикладає своє серце до
багатства, яке зростає. А один гріх веде
до іншого. Якщо немає любові до Бога, то й немає любові до ближнього. Через це
ми бачимо нашого Лазаря, який лежить біля воріт багатого, струпами вкритий. І
багатому до нього немає ніякого діла.
Багатий регулярно міняє свої дорогі, а Лазар за одежу має лише струпи. Багатий щоденно бенкетує, а Лазар волів би
мати бодай кришки зі столу багатого. Та й вони йому, очевидно, не перепадали.
Багатий одяг, розкішні банкети,
палаци прикривають невірство багатого. А під струпами Лазаря схована віруюча
душа. Люди Лазаря оминали десятою
дорогою, тож Бог послав йому тварин, які попри те, що їх вважають юдеї за
нечистих, відомі своєю вірністю і відданістю. Лазар – не їхній хазяїн, але
собаки мають більше співчуття і милосердя, аніж це співчуття та милосердя
повинні були б мати Лазареві лицемірні одноплемінники, а особливо багатий,
прямий обов’язок якого полягав у піклування про таких як Лазар.
Однак багатий виявляється бідним
на віру, а бідний багатим на віру. Багатий залишається безіменний для історії,
адже його ім’я не записане в
книгу життя. А бідний Лазар, який укритий струпами та до якого виявляють
милосердя лише собаки, багатий у Бога. Бо він навіть у нещасті, у хворобах, у
стражданнях має Царство Боже і його праведність.
Він їх має, бо він має віру, а як
написано в Посланні до євреїв: «Догодити ж без віри не можна. І той, хто до
Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає
нагороду» (11:6). Лазар навіть у стражданнях шукав Бога і отримав свою нагороду
– Царство Небесне. Він любить Бога і він хотів би служити
ближнім, але через немочі не може. Тож ділами він похвалитись не може. Однак
«Праведний житиме вірою» (Ав. 2:4). У Царство Лазаря, як почесного громадянина
віднесли ангели. Він виправданий вірою в Христа. Він має вічне життя самою
вірою в Христа.
А багатий вмер і його поховали.
Коли ховали Лазаря, то похорону пишного не було. Але скільки промов було на
похороні багатого, ми можемо лише уявити, як і можемо уявити пишну похоронну
процесію та дорогий пам’ятник
на гробі багатого. Проте вся пишність закінчилась на землі. А він опинився у
пеклі.
У пеклі в нього немає ні дорогого
одягу, ні розкішного банкету, а лише страшні муки і настільки невимовна спрага,
що коли Бог показує йому Лазаря в господі Авраама, то багатий волає до свого
праотця по-плоті: «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, –
нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся
в полум'ї цім!»...
Невіруючий багатий, якого весь
світ вважав за мудреця, виявився повним дурнем, який мучиться у пеклі. І тепер
готовий усе віддати і піти на все, аби хоч якось позбутися жахливих мук. Проте
без віри Богові догодити неможливо. Він мав час для того, щоб увірувати і
спастися, але він відкинув Боже Слово, а з ним і Христа, свого Спасителя. Тож
тепер приймає заслужену заплату.
Він думав, що його скарби –
розкішний одяг, вишукані наїдки і трунки. А скарбом його насправді був Лазар, в
якому жив Христос. Та скарб цей багатий
з огидою відкидав бо він мав комфорт, і смаколики, і лестощі, і все, що
може запропонувати цей світ. Так і нині ми маємо велику спокусу цінувати скарби
фальшиві, блискучі та привабливі, а Христа, Який перебуває у потребі, ми
прагнемо не помічати і навіть гидливо відштовхувати геть, відштовхуючи з Ним і
прощення гріхів, і праведність, і воскресіння, і життя вічне, і Царство Боже.
А ще у нас, як і у багатого,
виникає велике бажання, звинуватити Бога у нашому власному невірстві. Бо
недарма багатий просить воскресити Лазаря і послати його до родини багатого,
адже в нього ще залишилось п’ятеро
братів, які мають таке саме серце і такий само скарб, що й він. Він запевнює,
що коли станеться велике чудо – воскресіння з мертвих, то ці брати увірують в
Христа.
Проте відповідь Авраама проста і
однозначна: «Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!» І: «Як Мойсея
й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, – не йнятимуть
віри!» Мойсей і Пророки – це Слово Боже, Закон і Євангеліє, які проповідувалися
в Старозаповітній Церкві. Проте багатий закривав свої вуха на Закон і відкидав
Євангеліє про Христа. Для нього все це було неважливим, аж поки він не вмер і
не потрапив до аду.
Але й в аду багатий залишається
невіруючим, бо віра від слухання, а він хоче мати віру від бачення, від чуд,
від знамень і від усього надзвичайного. Проте віра – від слухання Слова
Христового. Бо Слово обрав за Свій віротворчий інструмент Господь Святий Дух. Воно
- настільки просте, що Апостол Павло з іронією називає його звіщання дурістю
проповіді. Ховається Господь у цьому
світі: у Слові, у простій воді Хрищення, у хлібі та вині Святої Вечері. А ще
Він ховається у Церкві, яка перебуває у потребі, у її потребах та в потребуючих
братах і сестрах.
Так само як диявол і світ часто прикриваються
дорогим одягом, розкішними ресторанами і всяким багатством, аби творити оману
раю на землі, відкидати Слово Христове та шкодувати навіть крихт зі свого столу
для лазарів, яких і диявол, і світ ненавидять хочуть прогнати геть, аби потреби
церкви не мозололи їм очі та щоб їх вуха не різали докору Закону Божого. Та це
ненадовго, бо багаті невіруючі теж умирають. А нас, любі лазарі (бо всі істинні
віруючі – лазарі), чекає Царство Небесне, здобуте для нас Христом розп’ятим і
воскреслим. Бо хоча ви бідні, ви багаті. У Христі і заради Христа. Амінь.
А Бог усякої благодаті, що
покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто
трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні
віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).
Немає коментарів:
Дописати коментар