(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Будьте ж
милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не суджено й вас;
і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. Давайте – і
дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок
дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам. Розповів також приказку
їм: «Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть? Учень не
більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його. Чого ж в
оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Як ти можеш
сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам
колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, – вийми перше колоду із власного
ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!» (Євангеліє від
Св. Луки 6:36-42).
Усім… улюбленим Божим, вибраним
святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7).
Дорогі брати і сестри, раніше чи
пізніше в нашому житті постає питання: «Що мені робити?» або «Як мені жити?» за
невеликим винятком усім людям хочеться вести настільки правильне життя, аби
потім не було про що жалкувати.
Популярний журнал, який я часом
згадую, в інтерв’ю із різними
відомими чи популярними людьми, обов’язково ставить їм питання: «Про який вчинок ви жалкуєте?» Здається,
що за всю історію інтерв’ю,
не жалкувала ні про що лише одна людина. З іншого боку ті, що жалкують за свої
вчинки, не дуже зізнаються про те, за що саме вони жалкують. Ми всі маємо
вчинки, за які ми можемо жалкувати. І не про всі вчинки нам хочеться
розповідати іншим людям, бо за чимало вчинків нам просто може бути соромно.
Аби ми були
не засоромлені, Господь дає нам відповідь на питання, що нам робити і як нам
жити. Він каже: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» Ці слова
Сина Божого наче виявляють цілу парадигму і спосіб життя християнина. Все
починається з Отця Небесного. Він – милосердний до нас. Саме про це каже
Христос. І в цьому сутність Його місії. Апостол каже: «Він нас спас не з діл
праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження
й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса,
Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за
надією на вічне життя» (Тит. 3:5-7).
Бог нас
спас зі Своєї милості, зі Свого милосердя. Якби Він ставився до нас не з
милосердям, а по справделивості, то ми не змогли б і хвилини прожити в цьому
світі, а були б знищені з цього світу так як були знищені Содом і Гоморра та
були укинуті у пекло на вічні віки. Але Бог не карає нас моментально за наші
гріхи, за наші провини проти Нього та проти наших ближніх. Зовсім ні, Він –
милосердний. І Він до нас виявляє милість.
Він не лише
«наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних
і на неправедних» (Мт. 5:45). Він не лише «руку Свою відкриває і все, що живе,
зичливо годує». Отець Небесний не лише дає нам усі необхідні блага в цьому
житті і у світі, який лежить у злі. Отець навіть для нас віддає Свого Сина
Єдинородного, «щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне»
(Ів. 3:16).
Отець зі
Свого великого милосердя віддає Свого Сина, Ісуса Христа, аби ми мали вічне
життя. І через це Божий Син кличе, аби й
ми були такими, як Отець. Отець Небесний невпинно виявляє до нас Своє
милосердя. Він безупинно робить для нас добрі діла. Але ми для Нього робити
добрих діл не можемо. Ми не можемо виявляти милосердя до Бога. Отець хоче, щоб
до Нього ми виявляли віру.
Отець хоче,
аби ми довіряли Його Слову. Отець хоче, аби шанували Сина. Отець хоче, аби ми
уповали в усьому на Христа і вірили, що заради Нього усі наші гріхи прощені і
ми заради Христа тепер – Божі діти. Нам
належить Царство Небесне, і воскресіння, і вічне життя. І все це Бог дає нам
безкоштовно, заради Його Сина.
Наші діла
Богові не потрібні. Що вони дадуть Богові? Чи вони викуплять нас від наших
гріхів? Ні, не викуплять. Від гріхів викуповує нас лише кров Христа. Може наші
діла зроблять Бога багатшим? Теж ні. Богові належить усе, що є в цьому світі,
як написано: «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її» (Пс.
23:1). Юдеям, які хотіли підлеститися до Бога жертвами, Він промовляв: «Якби
був Я голодний, тобі б не сказав, бо Моя вся вселенна й усе, що на ній! Чи Я
м'ясо бичків споживаю, і чи п'ю кров козлів? Принось Богові в жертву подяку, і
виконуй свої обітниці Всевишньому» (Пс. 49:12-14).
Тож Богові
потрібна лише наша віра, довіра до Христа. Бо лише вірою те, що здійснив Божий
Син зараховується нам у праведність.
Навіть, якби кожного дня робили по тисячі добрих діл і приносили тисячі
гривень у церковну скарбницю, Богові від нас потрібна лише непохитна віра до
Нього, віра у Його милосердя, яке Він виявляє до нас у Своєму Сині, Ісусі
Христі. Ніхто крім Христа нам допомогти у наших гріхах, у наших бідах і смерті
допомогти не може. А Його допомогу, Його праведність і життя ми одержуємо
вірою. Додати до нашого спасіння нічого ми не можемо.
Проте Господь кличе нас і навіть
заповідає нам, аби ми були милосердними. Він говорить про милосердя до інших
людей. До Бога мене підносить мене лише моя віра у Христа і вона ж таки
виливається милосердям до мого ближнього. Де немає віри в Христа, там немає
виправдання і немає спасіння. А де немає милосердя, то там немає і віри. Бо
«віра без діл – мертва» (Як. 2:20, 26).
Бо віра знає Бога і у віруючому
живе Святий Дух. Проти Святого Духа, звісно, завжди вестиме боротьбу грішна
плоть, старий Адам. Але нова людина, духовна людина прагне чинити милосердя до
всіх без винятку людей. Стара людина намагатиметься проводити відмінність – і
годити тим, від кого вона сподівається отримати вигоду або своїм рідним чи
друзям. Але де тоді там милосердя?
Там його немає. Бог виявляє
милосердя до всіх людей, які від народження є Його ворогами. І ми були такими
ворогами Божими, допоки Господь Святий Дух не створив у нас віру в Христа. Але
Бог не знищив нас вогнем із сіркою. Бог виявляв до нас милосердя і виявляє його
далі.
Так само й ми не повинні
проводити відмінності між другом і ворогом, і думати так: «Ось мій друг – до
нього я виявлю милосердя. А ось – мій ворог, йому я буду весь створювати різні
проблеми та незручності». Бог забороняє нам так думати. Ще мудрий Соломон
навчав: «Якщо голодує твій ворог – нагодуй його хлібом, а як спрагнений він –
водою напій ти його» (Пр. 25:21). А
раніше Господь Христос промовляє у нашому Євангелії: «Любіть своїх ворогів,
робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою
буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!» (Лк.
6:35).
Ваше милосердя свідчить, що ви –
діти Божі, що ви слідуєте за Христом і що ваша віра – не мертва, а жива та
діяльна. У спасінні вам не допоможуть навіть ваші діла милосердя. Спасає вас
лише віра в Христа, ваше уповання на Сина Божого. Але печаттю вашої віри,
підтвердженням вашої спасенної віри є ваші діла і зокрема, милосердя. Ми отримали милосердя від Отця і тепер ми це
милосердя роздаємо іншим людям.
А далі Господь каже нам, як нам
виявляти це милосердя. Перш за все, Він каже, аби ми не судили і не осуджували
наших ближніх. Перш за все, ми пам’ятаємо, що для суду публічних злих
учинків Бог заснував світську владу, а нам усім через Апостола заповів: «Володар
– Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він
носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Рим. 13:4) Ми не
повинні брати світський суд у власні руки.
Другий вид суду – ще важливіший.
Господь говорить про те, що ми маємо схильність судити навіть про те, чого ми
не бачимо назовні. Такий суд належить тільки Богові. Ми можемо бути
благочестивими у власних очах і закривати наші очі на наші таки власні гріхи,
але пильно спостерігати за іншими людьми і їх судити. Саме тоді ми не
зауважуємо колоди у своєму оці і дуже хочемо нашому братові вказати на скалку в
його оці. Милосердя виявляється якраз у тому, щоб приховати приватний гріх
твого брата, аби потім здобути його через каяття і слова правди, промовлені в
любові, а не в осуді чи в пліткуванні.
Друге діло
милосердя – прощати наших ближніх. Господь повністю простив нам усі наші гріхи.
І Він каже, аби й ми прощали, як Отець нам простив усі наші гріхи заради
Христа. Зрештою, ми ж і молимось так щодня, звертаючись до Отця Небесного: «І
прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Ми знаємо, що
Отець простив нам в мільйон разів більше, ніж ми можемо зав все життя простити
усім тим людям, що згрішили проти нас. То ж ми їх прощаємо, бо й нас прощено. А
якщо ми гріхи не прощаємо, а плекаємо в наших серцях образу, злість і бажання
помститись, тоді ми – не діти нашого Небесного Отця, а діти світу, які живуть у
злі.
І третє
діло милосердя – це чинити добро потребуючим. Господь каже: «Давайте – і дадуть
вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть.
Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам». Бог виявив до нас Свою
невимовну любов не лише у піклуванні про наше тимчасове життя, але й у Сині
Своєму давши нам прощення гріхів, праведність і вічне життя. Піклування про
потребуючих – це вияв любові, яку ми маємо через те, що Бог перше полюбив нас.
Апостол
Іван каже нам: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі,
та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?» (1 Ів.
3:17). Якщо Бог обдарував нас достатком, а ми закриваємо серця від братів і
сестер, які не мають, що з’їсти і в що зодягнутися, то любові Божої в нас тоді
немає. А отже немає ні віри, ні спасіння, ні вічного життя.
А де є віра, там є піклування про
знедолених братів і сестер. А про тих, хто піклується про знедолених, про них
піклується і їм віддячує ще більшою мірою Сам Господь. Розп’ятий і воскреслий
Господь сьогодні причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю, даючи з ними
прощення гріхів і вічне життя з Ним і в Ньому.
Господь дає нам Самого Себе і все, що Він має. Ми зараз маємо лише
передсмак Царства і на нас чекає неймовірна радість у день повернення нашого
Господа у славі.
Вчинки милосердя вічного життя не дають. Вічне
життя ми маємо через саму віру в Христа. Але якщо немає вчинків милосердя, то це
свідчення про відсутність спасенної віри. І навпаки, де є такі вчинки
милосердя, там вони засвідчують присутність живої віри в Христа і Царства
Божого всередині нас. А Своїх дітей, що чинять милосердя, Бог обіцяє ще рясніше
благословляти.
Хто ж
навчає по-іншому, той сліпий, каже Господь. Якщо хтось кличе робити добрі діла,
щоб спастися, той – сліпий. Якщо хтось каже, що ви вже спасенні, тож можете
жити далі, не замислюючись про добрі діла – той теж сліпий. Вони не бачать
Христа, Який спасає винятково зі Своєї милості. Вони не бачать Христа, Який
живе і Який виявляє милосердя до нас і до цілого світу щодня. Тож, якщо такі
сліпі, що не бачать і не знають Христа, візьмуться за руки, то обоє впадуть у
вічний вогонь пекла. Бо спасає лише віра в Христа. А ця віра завжди рясніє
ділами милосердя, ділами любові. Бо й Сам Господь нам заповідає: «Нову заповідь
Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!
По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ів.
13:34, 35) Заради Христа. Амінь.
Благодать
Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар