СИЛЬНИМ НЕ З СИЛИ СТАЄ ЧОЛОВІК

                           

       СИЛЬНИМ НЕ З СИЛИ СТАЄ ЧОЛОВІК

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І молилася Анна та й проказала: «Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі! Розкрилися уста мої на моїх ворогів, бо радію з спасіння Твого! Немає святого, подібного Господу, немає нікого, крім Тебе, і скелі немає, як Бог наш! Більше не говоріть зарозуміло, нехай з ваших уст не виходить зухвальство, бо Господь – Бог знання, і Він упляновує вчинки! Лук сильних поламаний, а немічні оперезалися силою! Наймаються ситі за хліб, а голодні відпочивають, аж неплідна сімох породила, а многодітна знесиліла. Господь побиває й оживлює, до шеолу знижає й підносить до неба. Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує. Підіймає нужденного з пороху, підносить убогого зо смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дать на спадщину, бо Господні основи землі, і на них Він поставив вселенну. Він ноги святих Своїх стереже, нечестиві ж погинуть у темряві, бо сильним не з сили стає чоловік. Господь – хай поламані будуть Його супротивники! У небі Господь загримить, і розсудить Він кінці землі! І Він подасть силу Своєму цареві, і рога повищить Свого помазанця! (1 Самуїлова 2:1-10).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, Св. Анна, слова якої ми щойно чули, перебувала у біді. Вона була бездітною. До того ж її чоловік мав ще одну дружину, яка глузувала з бездітності Анни. З одного боку Анна, віруюча жінка, не мала благословення дітьми. З іншого боку, вона весь час зазнавала принижень від іншої жінки, яка жила в її домі і ділила з нею одного й того самого чоловіка. 

Це був також сумний час для цілого Ізраїлю. Бо Словом Божим нехтували не лише прості люди, але й навіть священики і первосвященики. У храмі Божому, в скинії творилися жахливі гріхи: сини первосвященика не лише творили неподобства із жертвами, що приносились віруючими людьми, але й коїли перелюб із жінками, які приходили до храму.

Коли народ і зокрема провідники народу нехтували Божим Словом, то народ зазнавав на собі виконання тих проклять, про які попереджував Мойсей: «Віддасть тебе Господь на поразку твоїм ворогам. Однією дорогою ти вийдеш навперейми його, а сімома дорогами втікатимеш перед ним, і будеш розпорошений по всіх царствах землі… Ударить тебе Господь божевіллям, і сліпотою, і туподумством. І будеш ти мацати в південь, як мацає сліпий у темряві, і не матимеш поводження в дорогах своїх, і будеш ти по всі дні тільки утискуваний та грабований, та не буде кому боронити» (5 М. 28:25, 29).  Про правдивість цих слів ми знаємо з історії України, як ХХ так і, на жаль, вже ХХІ століття.

Сини Ілія, первосвященика, друга дружина чоловіка Анни були якраз тими, що не слухалися Бога, не чекали на прихід Христа. І життя їхнє було відповідним. Анна ж була віруюча. Вона чекала на прихід Спасителя, на якого не дуже чекали навіть у скинії. Там часто служили ті, хто був швидкий на осуд ревних віруючих. Анна ж була віруюча і вона обіцяла Господу свого сина, якщо він у неї народиться, присвятити на служіння Господу. 

Коли Анна, перебуваючи в храмі, мовчки молилась до Господа так, що рухались лише її уста, а слів чути не було, то первосвященик Ілій, вважав її за п’яну і докоряв їй: «Аж доки ти будеш п'яною? Витверезись зо свого вина!» А коли Анна пояснила йому, що вона молиться, то Ілій промовив їй у відповідь: «Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала». Так Бог може діяти і через тих своїх покликаних служителів, які самі не є взірцем вірності Богові та Його Слову. 

Бог дав Анні бажання її серця і вона завагітніла.  І Анна співає радісну пісню жінки-переможниці. Вона не прославляє ні себе, ні свого чоловіка. За можливість бути матір’ю вона славить Бога, до якого вона молилась і Який дав відповідь на її молитву. Слова, якими молиться Анна, в уста їй вклав, звісно Господь Святий Дух.  Тож ця молитва Анни – чудова проповідь і для нас, християн ХХІ століття, що святкують 1031-у річницю хрищення Руси-України.

Серце Анни веселиться Господом.  Не людиною, не собою, а Господом. Як часто, коли ми добиваємось якогось успіху або вирішується якась наша проблема, то ми славимо або себе, або інших людей та ще й накриваємо столи, аби ще більше звеличитися або звеличити інших людей.

Ця жахлива риса також властива нам і тоді, коли ми думаємо про наше спасіння до вічного життя. Як і Анна була безсила зачати нове життя там і ми безсилі розпочати нове життя у Господі, відродитися з духовної смерті до вічного життя. Але наша грішна плоть любить не лише  похвалитись власними ділами, але й хоче надіятись на них, що ними ми здобудемо ласку і милість Божу, заслужимо спасіння і вічне життя. Тому, коли ми уповаємо на власну плоть або на інших людей чи кошти і, коли нам щось вдається добитися, чогось досягнути, то ми веселимось не Богом, а собою. Якби ми веселились Богом, то ця радість була б зовсім іншою. Ми славили б тоді Христа понад усе. І не упивались би вином, а Духом Святим. І присвячували б наше найліпше, як і Анна – Богові, а не собі.

Серце ж Анни веселиться Богом. Бо це Він підніс їй рога, тобто дав їй силу і тепер не з неї глузують, а вона сміється зі своїх ворогів. Але сміх її особливий – вона радіє спасінням Божим. Так само через тисячу років буде радіти і Діва Марія, молитва якої буде наче відлунням молитви Анни. Один і той Самий Бог учинив чудо щодо двох віруючих. Одна народить сина, який стане славетним і вірним Богом пророком, що помаже на царство Давида, майбутнього великого царя, воїна, пророка і праотця, по людському родоводу, сина Діви Марії. 

Якщо Анна завагітніла Самуїлом і вихваляє Бога за спасіння, то вона, натхненням Духа Святого славить Бога за спасіння, яке дає Ісус, Якого виношує під серцем Діва Марія. Бо саме в Ісусі має спасіння і Анна, і Марія, і всі ми, любі брати і сестри. Через Христа і заради Нього розкриваються наші уста на наших ворогів. Ми можемо розкривати наші уста на диявола і всіх його союзників, що обвинувачують нас у наших гріхах і лякають нас тим, що ми приречені до смерті  тимчасової, вічної і до вічних мук у аду.

Ми можемо їм упевнено промовляти: «Божий Син забрав на Себе усі мої гріхи. Кожен мій гріх Бог поклав на Ісуса Христа. Син Божий змив з мене усі мої гріхи Своєю святою кров’ю. Він помер на моєму місці і замість мене. На хресті Голгофи Бог на мого Спасителя-Христа вилив увесь гнів, який мав вилитись на мене. Так що не лякай мене і не погрожуй мені, дияволе. Бо Христос забрав на Себе мою ганьбу, а мене у воскресінні Своєму зодягнув Свою праведність. Тож тепер я живу вірою в Христа. І самою вірою в Христа я виправдний і праведний, і спадкоємець вічного життя!»

Разом із Св. Анною, Дівою Марією і Апостолом Павлом ми можемо розкривати наші вуста навіть на саму смерть і співати: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57).  Ми розкриваємо свої уста і на гріх, і на диявола, і на смерть, коли щонеділі завершуючи наше Сповідання віри, співаємо: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку».

Відтоді, як наш Великий князь Володимир, христив Київ, вже понад 1030 років проголошується це Сповідання віри в Україні, підбадьорюючи нас залишатись вірним Господу – такими ж вірними, як і були всі ті, що уповали у всьому на Христа і разом із Анною визнавали, що немає святого, подібного Господу і визнаючи, що святості поза Христом нам не отримати.  Як і не отримати слави. Всі закиди українських язичників про славу не-християнської Русі безпідставні. Родичатися з Руссю європейські держави прагнули вже за Ярослава Мудрого, якого ще називають «тестем Європи». Минуло лише покоління, а християнська Русь Ярослава Мудрого, сина Володимира Великого, стала світовим лідером, як і Ізраїль за Соломона, Давидового сина, став світовим лідером свого часу. Силу дає Бог. Силу дає віруючим Своїм дітям і цілим націям.

Але коли ми віруємо в Христа, то через віру ми стаємо святими в очах Божих і Сам Бог тоді стає нашою скелею, нашою твердинею, нашим захистом і нашим Захисником. Анна надіялася на Господа і Він захистив її.  Він захистив її не лише від нападок і глузувань нерозумних, невіруючих людей. Але Він захистив її також для вічного життя. Христос став скелею Анни і нашою скелею та покровою, покривши нас Своєю святістю не через наші діла чи заслуги, а винятково з Його невимовної до нас любові – з Його благодаті.

І через це Анна кличе нас, аби ми пильнували своєї мови та щоб не говорили зарозуміло,  наче б то ми самі на щось спроможні. «Без Бога – ні до порога», – говорили наші предки, яких до Христа привів через проповідь Євангелія і Хрищення Господь Святий Дух. Зарозумілість виявляє серце, наповнене зухвалістю і серце, в якому панує противник людського роду. Святий Дух кличе нас до смиренного уповання на Христа, бо автором історії є Бог, як співає Анна.  І коли єврейський народ чи наш народ уповали на Христа, тоді отримували свої славні перемоги, бо ті перемоги планував і забезпечував Бог.  Він і далі «Господь – Бог знання, і Він упляновує вчинки!» 

Бог руйнує армії, нищить зброю, а немічних оперізує силою, робить міцними і незламними переможцями. Диявол і грішна плоть весь час кличуть нас уповати на наші власні сили. Але Анна нагадує нам сьогодні, що Бог: «ноги святих Своїх стереже, нечестиві ж погинуть у темряві, бо сильним не з сили стає чоловік». Сильним не з сили стає чоловік, а робить його таким Бог. Бог учинив сильною Русь. Як засвідчив держсекретар Королівства Норвегії 2014 року, Норвегія ніколи не забуде, що християнство і освіту, і освічених своїх королів, вона отримала з християнського Києва. Таким Київ учинив Бог через Христа. Бог дає силу. Сильним не з сили стає чоловік, а з віри в Христа.

Все добро – від Бога. Від Христа – прощення, праведність, воскресіння, спасіння і вічне життя. І від Христа – все добре в цьому світі. Христос – Цар над царями і Пан над панами. Анна говорячи про Бога, молиться і пророкує про Христа, Який ще має прийти у людській плоті. А ми звеличуємо і сповідуємо Христа, Який вже прийшов.  До Нього вів наш народ вже віруючий Св. Володомир. Бо й він, великий князь і полководець, визнавав, що Бог дає добро усім, хто надіється на Нього, і що то Христос «побиває й оживлює, до шеолу знижає й підносить до неба. Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує. Підіймає нужденного з пороху, підносить убогого зо смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дать на спадщину».

Анна визнає Господню безпосередню діяльність і Його могутні чини в цьому світі. Наскільки нерозумними є ті, що бунтують проти Бога, прагнучи панувати на Його місці і замість Нього. Їх чекає поразка і вічна ганьба. Бо хоча Господеві довіряють смиренні, як і Сам Господь приходить до нас у тихому Слові Євангелія і у простому хлібові та вині Святої Вечері, все-таки це Слово Боже побиває і оживлює, а в хлібові та вині ми отримуємо істинні тіло та кров Христові, а з ними прощення гріхів, воскресіння і вічне життя. Смиренні отримають вічне славу. А горді та зухвалі – вічну ганьбу.

Хто надіється на власні сили, на діла, той загине у безсиллі. Бо сильним не з сили стає чоловік, а з віри в Христа. Бо вірою Христос стає нашим, а ми стаємо Його людьми, Божими дітьми, яким Він дає Царство Небесне. А Бог, Який «Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?»  – ставить риторичне питання Апостол Павло (Рим. 8:32). Звісно дасть Він нам усе, що потрібне нам, Йому і Його Церкві, і Його Царству. Лишень веселімось Господом, радіймо спасінням у Христі і уповаймо на Христа. І тоді Бог благословить і нас, і наш рідний край ще навіть в цьому житті. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).