неділю, 29 серпня 2021 р.

Бог дасть полегшення: проповідь на 10-у неділю по П'ятидесятниці

                                         БОГ ДАСТЬ ПОЛЕГШЕННЯ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

   А це були приклади нам, щоб ми пожадливі на зле не були, як були пожадливі й вони. Не будьте також ідолянами, як деякі з них, як написано: «Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати». Не станьмо чинити блуду, як деякі з них блудодіяли, і полягло їх одного дня двадцять три тисячі. Ані не випробовуймо Христа, як деякі з них випробовували, та й від зміїв загинули. Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, і загинули від погубителя. Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов. Тому-то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її (1 Коринтян 10:6-13).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, інколи ми чуємо новини про руйнування мостів.  Ось стояв собі міст, їздили і ходили по ньому впродовж десятиліть люди, а він раптом взяв і впав. Добре, якщо по тому мосту в той час не відбувалось ніякого руху. Інколи буває так, що мости починають розгойдуватись і руйнуватись тоді, коли по ньому їдуть автомобілі і тоді таке руйнування призводить до людських жертв. 

Мости стоять, зміни в їхньому стані важко помітні. А потім мости падають і буває, що при цьому гинуть люди. Так само буває і з людьми. Ось ми – християни. Бог нас покликав з темряви до світла. Господь Святий Дух створив у наших серцях спасенну віру. Ми чуємо так багато про любов Божу, про прощення гріхів, що починаємо пропускати певні руйнівні процеси, які в нас запустились. 

Їх часто не видно назовні, бо ми далі ходимо в церкву. (Хто не ходить місяцями або й роками в церкву, в того руйнування вже видно неозброєним оком). А в себе таких внутрішніх руйнувань ми можемо й не помічати. Тож сьогоднішня засторога Апостола Павла саме про це. «Тому-то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» – каже він. 

Ці слова Апостола звернені насамперед до церкви в Коринті, але не лише до неї. Ці слова звернуті і до нас.  Церква в Коринті мала масу проблем. Там запанувала думка, що раз ми – християни і раз Бог нас простив та оголосив Своїми дітьми заради Христа, то тепер ми можемо робити, що завгодно.  

Тож церква була сповнена відкритими гріхами. Там були суперечки про те, хто ким охрищений, а отже і святіший. Там був поділ на бідних і багатих, які не бажали допускати до своїх столів бідніших за себе.  Там був перелюб.  Там були інші гріхи.  І християни в Коринті думали, що це – нормальне християнське життя. Оскільки Бог не виливав на них раптово Свого палючого суду та гніву, то вони вважали, що це нормально і так можна далі жити, а в кінці увійти в Царство Боже. 

Проте вони жорстоко помилялись, як помиляємось і ми, думаючи, що можна робити що  завгодно і коячи які завгодно гріхи, можна далі перебувати в благодаті Божій і в Божій любові. Господь Святий Дух через Апостола Павла, застерігає християн у Коринті, і в Києві, і по всіх церквах не мати таких думок і тим більше не вести такого способу життя. Аби нам ще краще проілюструвати до чого приводять такі дії, Він нагадує нам про Церкву Старого Заповіту, яка вийшла із Єгипту і перебувала на марші до Обіцяного Краю, як і ми перебуваємо на марші до Царства Божого. 

Бог вивів народ Ізраїлю з єгипетської неволі. Їхнє визволення відбувалось із великими ознаками та чудами. Ті чуда та ознаки бачили не лише вони – їх бачили і єгиптяни. Ті ознаки та чуда ми ще називаємо карами єгипетськими. Народ Божий святкував Пасху і перейшов Червоне море суходолом, а єгипетська армія в ньому загинула. Господь перебував посеред Свого народу. Але як це на них вплинуло? 

Апостол застерігає, щоб ми не повторювали їхнього прикладу злої пожадливості, щоб ми не були ідолянами. Варто було Мойсеєві на сорок днів відійти на гору до Господа, як народ упав в ідолопоклонство. Аарон, рідний брат Мойсея, із золота вилив для народу теля – ідола!  Яке жахливе віровідступництво! 

Християни в Коринті по відходу Апостола Павла почали будувати ідоли у власній уяві, коли замість Слова Христового, почали користуватись власними людськими уявленнями. Як буває і з нами, християнами в Україні, коли ми, випадково потрапляємо під вплив якихось фальшивих учителів і ось вже починаємо розсилати різними месенджерами ідеї про поклоніння святим. А Бог – ревнивий!  Він був ревнивий на Сінаї. Він був ревнивий у Коринті. І Він так само залишається ревнивим у Києві! 

Апостол Павло звертає нашу увагу на блуд. Ось це співжиття, сожительство, не є чимось новим для світу і для Церкви. Але Господь дає визначення цьому – блуд.  Апостол каже нам: «Не станьмо чинити блуду, як деякі з них блудодіяли, і полягло їх одного дня двадцять три тисячі».  Він тут згадує про те, як лукавий Ваалам порадив знищити Церкву. 

Що це була за порада?  Він порадив, аби моавські дівчата спокушали ізраїльтян і чинили з ними блуд. Гріх блуду, плоть і диявол взяли гору над народом і незабаром народ втратив перспективу Обіцяного Краю і спасіння, а готовий був лише на одне – жити в блуді. За блуд Господь навів таку пошесть, що від неї померло двадцять три тисячі ізраїльтян. 

Блуд відбувався і в коринтській церкві. Дещо раніше Апостол Павло писав у цьому самому листі до коринтян: «Утікайте від розпусти. Усякий-бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла. Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» (6:18-20). 

Я впевнений, що ви знаєте таких людей, які займалися блудом або й донині живуть у блуді. І ми всі знаємо, наскільки активно цей блуд пропагується сучасними Валаамами – багатьма власниками засобів масової інформації – телеканалами, радіостанціями і таким подібним. Господь, Який докоряв і карав ізраїльтян і коринтян – цей Господь і посеред нас, любі брати і сестри. 

Так легко народові, який думає, що він стоїть, упасти. І так легко буває християнам, що думають, ніби вони стоять, теж упасти – як тим мостам, руйнування яких відбуваються часто невидимо для багатьох людей.   Апостол говорить про ще одну біду – народ, який випробовує Христа. Дорогою до Обіцяного Краю, коли народові довелося обходити Едом, то написано в Числах: «підупала душа того народу в тій дорозі. І промовляв той народ проти Бога та проти Мойсея: «Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бо ж нема тут хліба й нема води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа». І послав Господь на той народ зміїв сарафів, і вони кусали народ. І померло багато народу з Ізраїля» (21:4-6). 

Христос ще не воплотився, але Він перебував із Церквою на марші до Обіцяного Краю.  Через нарікання народу на Христа, Бог їх покарав зміями-сарафами, від укусів яких померло багато людей. В Коринті помирали люди через те, що недостойно, нерозкаяно, без віри в Христа, приступали до Святої Вечері. Подібним чином, нарікаючи на Христа і нехтуючи Євангелієм у Слові і Таїнстві, ми теж можемо випробовувати Христа.  Апостол нас від цього застерігає. 

Але ми можемо заперечити: «Ми – слабкі і кволі люди. Ми маємо грішну плоть.  І нам дуже важко вистояти проти того шаленого тиску, який на нас чинить світ і диявол. Ми тут, радше невинні, бо інколи ми не маємо сили чинити опір спокусі». Апостол нас і підбадьорює, і утішає: «Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її». 

            Ми не можемо виправдати свої падіння в гріхи. Такі виправдання – безглузді і безпідставні.  Ніхто не винен у нашому падінні крім нас самих. Чимало інших християн зіштовхувались із такими само спокусами і вистояли. Чому вони вистояли і як вистояти нам?  Любі брати і сестри, Христос – посеред нас!  Він справді нас любить.  Він помер за наші гріхи на хресті Голгофи.  Він воскрес на третій день і здобув для нас перемогу над гріхом, над владою диявола і над самою смертю. 

            Він зробив усе це для нас і Він серед нас. Він серед нас у Своєму Слові.  Він серед нас у Своїх істинних тілі та крові Святої Вечері. Він – всюдисущий, всезнаючий і всемогутній Бог і Спаситель. Він може все.  Коли ми звертаємось до Нього у молитві, особливо, коли нас спокушує грішна плоть, диявол або світ, Він обовязково прийде на допомогу. І, як каже Апостол: «при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її». 

            Раптом спокуса перестане бути такою нездоланною, як нам вона здавалась на початку. Чому, бо діє Господь. Діє через Своє Слово, покріплює нас через Таїнство і Він врешті-решт царює над усім всесвітом і тримає диявола на короткому повідку. Через це ми ніколи не перебуваємо в програшній ситуації. 

            Тож будьмо бадьорі і впевнені в Христовій любові, в любові, яка ніколи не перестає. Христос любить нас і Він хоче нам добра. Він хоче нашого спасіння, а не нашої погибелі. Він хоче, щоб ми перемагали спокуси, а не падали перед ними. І Він хоче бути поряд з нами і допомогати, коли нам стає дуже важко. 

            Ісус не хоче, щоб ми падали, як ті мости, що раптово летять додолу, бо за ними не доглядали або не помічали внутрішніх руйнувань. Ісус доглядає нас Своїм Євангелієм у Слові і Таїнстві. Він знає і бачить наші слабкі і проблемні місця і Він нас там зміцнює, і покріпляє, і лікує, аби ми вистояли, а в Останній День увійшли в Його Царство Слави і там жили в перемінених, воскреслих тілах разом із Ним і з усіма переможцями-святими повіки віків. Заради Христа. Амінь. 

            Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

Немає коментарів: