День Св. Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя

  Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. князя Костянтина Василя Острозького, який народився 1526 р. Будучи нащадком славетного роду Рюриковичів та сином уславленого та великого литовського гетьмана Костянтина Івановича Острозького, Костянтин Василь Острозький, став не лише одним із впливових правителів тогочасного світу і захисником Русі у Речі Посполитій, але й християнським просвітителем. Саме цей волинський князь вважається засновником Острозької Академії (1572 р.), першого вищого навчального закладу в східній Європі та ряду шкіл на території теперішньої західної України, а також засновником Острозької друкарні, в якій Іван Федоров, утікач з деспотичної Московії, 1580 року надрукував перший повний текст Біблії слов'янською мовою. Князь Костянтин Василь Острозький також підтримував віротерпимість та був прихильником союзу православних і протестантів для відстоювання християнських свобод у Речі Посполитій. Князь Костянтин Василь Острозький упокоївся у такий день, як цей 1608 року та був похований у крипті Богоявленської церкви Острога (на Рівненщині).

Молитва на День Св. Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя:

Отче Небесний! Ти - Податель усякого добра. В тобі немає переміни чи тіні відміни. Прийми нашу подяку за Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя та мужа, який дбав про християнську освіту рідного краю. Благословляй нашу країну подібними правителями, аби наш рідний край завжди мав освіту, в підвалинах якої лежить Твоє святе Слово. Заради Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

Проповідувати повсюди Євангеліє: проповідь на 4-у неділю по Богоявленні

          ПРОПОВІДУВАТИ ПОВСЮДИ ЄВАНГЕЛІЄ

           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       І вийшли вони із синагоги небавом, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Симонового й Андрієвого. А теща Симонова лежала в гарячці; і зараз сказали про неї Йому. І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, і гарячка покинула ту, і вона зачала прислуговувати їм. А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих. І все місто зібралося перед дверима. І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його. А над ранком, як дуже ще темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився. А Симон та ті, що були з ним, поспішили за Ним. І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: «Усі шукають Тебе». А Він промовляє до них: «Ходім в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов». І пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв (Євангеліє від Св. Марка 1:29-39). 

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14). 

Любі брати і сестри, що ви робите після церкви? Я маю на увазі, куди ви йдете, щойно закінчиться служба Божа? Чимало людей поспішають додому, аби там пообідати та добре відпочити, інколи з друзями. Сьогодні наше Євангеліє розповідає про те, куди після служіння в синагозі пішов Божий Син. 

Він разом із Своїми Апостолами-рибалками, Яковом та Іваном пішли в гості до інших Апостолів-рибалок: Симона та Андрія. Вони там планували пообідати та відпочити. Але в домі Симона-Петра сталася біда – захворіла його теща. Що? Тут все правильно написано? В Петра була теща?  А отже в Петра була й дружина? Бо ж тещі, як відомо, без дружини не буває! Що ж тоді виходить? 

Якщо вірити Ватиканові, то першим Папою Римським був саме Апостол Петро. А він був одружений. Навіть більше. Апостол Павло пише такі слова: «Чи ми права не маємо їсти та пити? Чи ми права не маємо водити з собою сестру, дружину, як і інші апостоли, і Господні брати, і Кифа (тобто Петро)?» (1 Кор. 9:4, 5). Можливо, Апостоли потім заборонили одружуватись? 

Відповідь на це питання дає теж Апостол Павло: «А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє, хто одружуватися забороняє, наказує стримуватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав» (1 Тим. 4:1-3).  Іншими словами, Папа Римський, який запровадив целібат і всі ті, хто целібат підтримують, слухають, а потім ретранслюють своїм послідовникам – науку демонів, усяких бісів і піднебесних духів злоби. 

Шлюб – це запровадження Боже. І Господь Христос раз за разом виявляє пошану саме до шлюбу, не лише беручи активну участь у весіллі в Кані Галілейській, чи сьогодні провідуючи родину Апостола Петра, але ще до Воплочення, Він подав був Свої святі Заповіді і першою після Заповідей, які стосуються наших взаємин із Богом і Його Словом, Він поставив Заповідь: «Шануй свого батька і матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь Бог твій дає тобі». 

Усі прихильники целібату, усі ті, що забороняють одружуватись, атакують цю Заповідь, Четверту за нашим списком, а отже і нападають на Бога, Який цю Заповідь дав і нічого спільного з Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською Церквою не мають. Апостол Петро був одружений і його шлюб Господь теж вшановує Своєю присутністю і навіть чинить чудо, адже Петрова теща була хвора. 

В неї була висока температура. Щойно Господь про це довідався, як Він «підійшов і підвів її, узявши за руку, і гарячка покинула ту, і вона зачала прислуговувати їм». Господь зцілив Петрову тещу. Зцілення від одужання відрізняється тим, що зцілення відновлює людину до її первісного стану до хвороби миттєво. Коли відбувається одужання, то воно зазвичай відбувається поступово і потрібен період відновлення, реабілітації. А коли відбувається зцілення, то все відновлюється миттєво. 

Петрова теща піднялась з ліжка повна сил і енергії, і почала, напевно разом із своєю донькою, тобто дружиною Апостола Петра, прислуговувати своїм любим гостям – своєму Господу, накривши для нього і для свого зятя, Апостола Петра, і для його брата, Апостола Андрія і для його друзів, Апостолів Якова та Івана, обід і я впевнений, що той обід був чудовий і відпочинок теж був гарний. 

Проте відпочинок довгим не був. Це ми так можемо відпочивати, що понеділок може виявитись «важким» днем. Але як був Господь відповів юдеям, які Його переслідували: «Отець Мій працює аж досі, працюю і Я» (Ів. 5:17).  А далі ми чуємо, що «як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих». Власне кажучи, «все місто зібралося перед дверима». Все довкола хати було заповнено недужими та біснуватими, а також їхніми родичами, друзями і сусідами. 

До Ісуса усіх цих недужих і біснуватих приносили, бо вони не могли ходити. В одних були природні недуги, а інших знерухомили біси. І ті, й інші страждали. Ісус не вийшов до них і не сказав: «Так, вас тут явно забагато. Записуйтесь у чергу і приходьте завтра, бо сьогодні – вихідний». Ні, Він так не сказав і не міг сказати, бо це ж про Нього ми співаємо в одному з наших улюблених Псалмів: «Всі провини Твої Він прощає, всі недуги твої вздоровляє. Від могили життя твоє Він визволяє, Він милістю та милосердям тебе коронує… Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий» (Пс. 102:3, 4, 8).   

І Господь не відмовив у допомозі нікому. «Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв». Так само наш люблячий Спаситель не відмовить у допомозі і нам. Він вислуховує наші молитви, наші прохання і благання, і відповідає на них, роблячи для нас те, що є для нас найкращим. Коли Він був присутній у домі Петра і Андрія, то уздоровив усіх людей, бо слово «багатьох» тут означає «усіх». 

Любі брати і сестри, інколи нам здається, що Спаситель Христос надто зайнятий, аби вислуховувати наші прохання і ми намагаємось самотужки вирішувати наші проблеми, не звертаючись до Ісуса по допомогу. Але так думаючи, ми помиляємось. Господь хоче, щоб ми до Нього звертались. Він навіть наказує і просить нас так робити. Пам’ятаєте Його слова: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). 

І через Псалми Він нас навчає: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (49:15) А ще запевнює: «В день недолі озветься до тебе Господь, Ім'я Бога Якового зробить сильним тебе!» (19:2). А коли в наступному вірші ми чуємо слова: «Він пошле тобі поміч із святині, і з Сіону тебе підіпре!» (19:3), то розуміємо, що хоча ми Господа зараз на власні очі не бачимо, але Він посилає нам поміч із святині, тобто із Церкви, із зібрання Божого народу і підпирає нас із Сіону – із місця присутності Божої – із Слова і із Святої Вечері, коли Христос підпирає нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Євхристії. 

Його Дари – життєдайні. Його Слово – життєдайне. Не таке слово бісів. Слова бісів, які так часто ретранслюють слуги сатани, проповідники чужих релігій і світу, (а більшість нинішніх засобів масової інформації проповідують послання піднебесних духів злоби) – ці слова бісів – вони не життєдайні, вони несуть гріх, руїни і смерть. Тож Господь не дає їм проповідувати у Його присутності, хоча й вони змушені визнавати, що Він – Син Божий і Святий Ізраїлів і хотіли це робити, аби руйнувати плани Господа. 

А потім день закінчився – усі були уздоровлені і розійшлися по домівках, і полягали спати. І наш Господь з Апостолами відпочивав. Бо хоча Він – Бог у людській плоті, Він – також істинна людина і вже навіки буде залишатись людиною, нашим Спасителем і Братом. Коли ще було темно «уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився». 

Люди ж хотіли ще більше чуд і всякого добра від Христа. Проте Господь промовив до Апостолів: «Ходім в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов». Господь прийшов, щоб повсюди проповідувати Євангеліє. Зауважте, любі брати і сестри – не зцілювати недуги, не виганяти бісів, а саме проповідувати Євангеліє. Чому? Бо – Євангеліє «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1:16). 

А в чому сутність Євангелія? Сутність Євангелія в тому, що Божий Син з невимовної любові до нас забрав на Себе усі наші гріхи та провини і обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. Він приніс Себе, святого Бога і невинну людину у жертви за всі гріхи людства, померши за всіх нас на хресті Голгофи. Але Він подолав і смерть, воскреснувши на третій день із мертвих. І Він вознісся на небеса, аби там приготувати місце для нас. 

І Він незабаром повернеться у славі, аби судити невіруючий світ, а нас, що віруємо в Нього і уповаємо на Нього, запросити увійти в Його Царство слави. Всі люди потребують почути Євангеліє Христове, адже Бог «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). Через це Євангеліє проповідується і в нашій церкві сьогодні, і воно має проповідуватись по цілому світові, бо саме такий наказ отримала Церква від Господа Христа. 

В нашому читанні з Євангелія на сьогодні ми чуємо, як Господь Христос «пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв». Нічого так демони не люблять, як проповіді Євангелія. Чому? Бо там, де не проповідується Євангеліє, а всяка-всячина про спасіння добрими ділами, про целібат, якісь талмуди, щось про особливий стан монашества, про чуда і паломництва – там демони почуваються наче в раю, а люди – наче в пеклі, бо там спасенна віра в Христа – рідкість. 

Бо «віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17). Через це і демони втікають з тих міст і сіл, де проповідується Слово Христове, спасенне Христове Євангеліє. Втечуть вони і з України, коли в нашому рідному краї буде проповідуватись чисте і непофальшоване Євангеліє. Хай Господь поблагословить, аби так було. В Ім’я Христове. Амінь. 

А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, – Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24). Йому нехай буде слава на віки віків. Амінь.

День Св. Тита, пастиря і сповідника

  Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Тита. Св. Тит, як і Тимофій, був другом і співробітником Св. Павла. Титу був язичником, можливо уродженцем Антіохії. Він супроводжував Павла та Варнаву до Єрусалиму, коли вони несли допомогу для християн в Юдеї під час голоду (Дії 11:29, 30; Галатів 2:1). Невідомо, чи він супроводжував Павла під час першої чи другої місіонерської подорожі останнього, але Тит був з ним в третій подорожі  і допомогав коринтянам помиритися з Павлом (2 Коринтян 7:6, 7), а також допомагав у збірці для церкви в Єрусалимі (2 Коринтян 8:3-6). Напевно, по поверненні з Єрусалиму, Павло залишив Тита на Криті (Тита 1:4, 5). Потім він продовжив працю в Далматії (2 Тимофія 4:10). Відповідно до передання, Тит повернувся на Крит, де служив єпископом до упокоєння 96 року по Р. Х.

               Молитва на День Св. Тита, пастиря і сповідника:

    Всемогутній Боже!  Ти покликав Тита до діла пастиря і вчителя. Учини всіх пастирів отари Твоєї старанними в проповідуванні Твого святого Слова, аби весь світ міг пізнати незміренні багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Будівничий і дім: проповідь на 3-у неділю по Богоявленні

                      БУДІВНИЧИЙ І ДІМ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Отож, святі брати, учасники небесного покликання, уважайте на Апостола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса, що вірний Тому, Хто настановив Його, як був і Мойсей у всім домі Його, бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівничий має більшу честь, аніж дім. Усякий-бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, – то Бог. І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було. Христос же, як Син, – у Його домі. А дім Його – ми, коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця (Євреїв 3:1-6). 

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14). 

Любі брати і сестри, коли ми дивимось на будівлі в нашому Києві, то чимало з них викликають наше захоплення, особливо в центрі міста. Власне кажучи, хіба не милує око наша церковна будівля, до якої доволі часто тепер хочуть потрапити екскурсанти? Періодично, в міру потреби і надходження відповідних ресурсів, ми вдосконалюємо нашу будівлю назовні і всередині: поліпшуємо дах, додаємо елементи обігріву та охолодження будівлі, прикрашаємо її. 

Але що головніше: будівля чи люди, які її збудували і якою вони користуються? І хто головніший: наша Церква, яка збудувала цю гарну споруду, сконструйовану нашими архітекторами: Володимиром і Миколою Віхарєвими, чи, наприклад туристи, яким подобається ця будівля і яку вони хочуть оглядати зовні, і всередині? 

Якщо мати неправильне уявлення про все, то на перше місце вийде будівля і туристи. Але якщо користуватись здоровим глуздом, то звісно, що головними будуть ті, хто збудував будівлю і власники будівлі. Ми її збудували, ми її утримуємо і ми маємо право щось у ній змінювати. А туристи прийшли і пішли.  Це порівняння може виявитись для нашого сьогоднішнього тексту з Писання доволі грубим – втім Послання до євреїв використовує дуже подібну аналогію. 

Ця аналогія важлива, бо диявол, а також гріх, який живе у нашій плоті, завжди намагатиметься вивищити нас над Богом. Вони не обов’язково це робитимуть, роздмухуючи у нас прямо манію величі, наче ми рівні з Богом, хоча в Раю диявол, спокушував наших прабатьків саме до цього. Пам’ятаєте, що він їм сказав і як їх він спокусив? 

Він підбурив нашу праматір, Єву, до гріха, переконуючи її, що Божі погрози надто перебільшені: «Умерти не вмрете. Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (1 М. 3:4, 5). Що ж Адам і Єва померли. Як і померли мільярди їхніх нащадків, бо через гріх Адама у світ увійшла смерть. 

А з гріхом увійшло це бажання бути, немов Боги і бажання заслуховуватись доктринами диявола і його слуг. Нам подобається хвалитись власними досягненнями, успіхами, силою, розумом, кмітливістю. У світі, який вражений прокляттям це все дуже допомагає у процесі виживання. Тут так – більше працюєш – то можеш більше всього мати. А, коли ще є протекція, то твої шанси на успіх різко зростають. 

І ось методи цього проклятого світу ми прагнемо перенести на святого Бога і на Царство Небесне. Нам здається, що коли ми будемо робити діла, то спасемось. Адже той виграє, хто більше всього має: праці, грошей, зв’язків. А у пророків, які постійно нам за це докоряють, ми хочемо чути лише те, що підходить під наше уявлення про те, що працює, а що не спрацьовує. Ми хочемо небесне і святе підлаштувати під наші земні і грішні стандарти. А Бог вимагає зворотнього. 

Сьогодні Господь Святий Дух звертає нашу увагу найперше на те, ким ми є. Бо світ і тут дуже постарався, аби переконати нас, що є справжні святі – ті, хто вже помер, а всі інші – невідомо хто. Святий ти, чи ні – це проявиться лише після твоєї смерті і визначать це спеціальні люди. Тож Бог перше спростовує цю жахливу єресь і називає святими усіх тих, хто вірує в Христа. 

Віруєш в Христа – ти святий брат. Віруєш в Христа – ти свята сестра. Не люди це визначають, а визначає це Бог. І Він називає кожного віруючого в Христа святим братом, а кожну віруючу в Христа – святою сестрою. А потім Він нагадує про наше покликання і каже, що ми беремо участь у небесному покликанні. Ми – учасники небесного покликання. 

Ми покликані Господом для виконання небесних завдань і ці завдання, звісно, Він дає нам тут на землі. Але хоча ми тут живемо і діємо в різному стані і становищі, на різній роботі і на різних посадах, ми маємо покликання з небес діяти, як Його святі чоловіки та жінки, бо такими ми є  і через це ми уважаємо, тобто звертаємо пильну увагу на Ісуса, якого Святий Дух сьогодні називає нашим Апостолом. 

Невже Святий Дух понижує Христа до рівня Апостола такого, як наприклад Павло чи Петро? Зовсім ні. Павло і Петро, і всі інші любі Апостоли є Апостолами Христовими. Апостол означає Посланець. Вони відправлені Христом, щоб проповідувати Його Євангеліє і свідчити про Христа. Хочемо знати Христа? Слухаймо Його Апостолів! 

А Христос – Апостол Божий, Посланець Божий. Бог послав Свого Сина, щоб ми пізнали істинного Бога – Бога благодатного, люблячого, милостивого – Бога, Який хоче нашого спасіння.  Ось як Ісус молиться у Чистий Четвер: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Iв.17:3). Отця ми пізнаємо через Сина, бо Син і Отець – одне. Тож – Син Божий істинний Апостол, Посланець Бога. 

І Святий Дух кличе, щоб ми про це пильнували, бо диявол і світ захочуть нас переконати, що Бог не любить нас і не хоче нашого спасіння. Але, коли ми чуємо такі думки і слова, то уважаймо на Христа, нашого люблячого Спасителя, Який нас так полюбив, що за нас і за наші гріхи віддав Самого Себе в жертву за всі наші гріхи і провини. Бо Він і Апостол, і Первосвященик нашого ісповідання. 

Первосвященики приносили жертви за власні гріхи і за гріхи народу, а Ісус, істинний Богочоловік, приніс Себе Самого в жертву за гріхи цілого світу.  Ісус – Апостол, бо Його послав Бог. Ісус – Первосвященик ісповідання нашого, бо Він приніс Себе Самого у жертву за все людство. І Його жертва, повна, свята і досконала – доказом цього є воскресіння нашого Спасителя Христа на третій день із мертвих. 

Ісус – Первосвященик нашого ісповідання, бо віруючи в Нього, ми вже маємо прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. А Ісус, продовжує нас навчати Писання – вірний! Ісус – вірний Тому, Хто настановив Його, тобто вірний Богові. А це означає, що Він виконує все, що каже Йому Бог, Який хоче нашого спасіння. Адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Ісуса і спасіння, і вічне життя дав нам Бог. 

А далі Господь Святий Дух звертає нашу увагу на Мойсея, бо саме Мойсеєм прикриваються ті, хто наполягає на спасінні через діла. Це правда, що Бог дав через Мойсея Закон, який для вічного життя вимагає досконалого виконання всіх його Заповідей. Але навіть Мойсей не міг спастись Законом. «Бо жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом-бо гріх пізнається» (Рим. 3:20). 

І чомусь говорячи про Мойсея, забувають про найпершу книгу, написану ним під проводом Святого Духа – про книгу Буття, де так багато про грядущого Христа і про праведність вірою в Нього! Та й сьогодні ми чули слова, які Господь промовляв до Мойсея у Повторенні Закону: «Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу». Господь тоді говорив про грядущого Христа. 

Тож Мойсей спасся через віру в Христа грядущого і був вірний Богові, пророкуючи про грядущого Христа. Мойсей був вірний у домі Божому, тобто в Ізраїлі, у Старозаповітній Церкві, адже Ізраїль, як народ Божий, створений був Богом. Як дім Божий Ізраїль був збудований Христом. 

І якщо Христос збудував Ізраїля, а отже і Мойсея, то хто більший: Ісус чи Мойсей? Риторичне запитання. Звісно ж – Ісус, адже Він – Син Божий. Він будував цей дім і Він перебуває у цьому домі – у святій Церкві Божій не як слуга, хоча й слуга вірний і добрий, але як Син, будучи Будівничим цього дому, як істинний Бог. Бог усе збудував. Ісус усе збудував, як про Нього свідчить Євангеліє: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, – не постало без Нього», тобто без Христа. (Ів. 1:1-3). 

  Важливішим від будівлі є будівничий. Як наша Церква і громада важливіша від церковної будівлі, так і Христос – важливіший від Церкви. Христос Церкву завжди вислуховує і любить, але Церква Його слухається. Не вона вирішує, що треба змінити у Христові і Його Слові, а Він вирішує про те, що Церква іноді повинна змінити в собі відповідно до Його Слова. Бо Церква – це Божий дім, це дім Христа, а Він перебуває в нас на правах Сина і Будівничого. 

Як ви знаєте, любі брати і сестри, будь-яку будівлю слід утримувати і підтримувати в належному стані. Тож і Святий Дух каже нам, коли ми є домом Божим. «А дім Його – ми, коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця». Пам’ятаймо, що це – Послання до євреїв і в них була особливо велика спокуса повернутись до діл, до яких їх кликала традиція, логіка і, звісно, диявол та грішна плоть. Юдея була переповнена ходячою рекламою про намагання спастись добрими ділами – фарисеями. 

Проте спасіння в добрих ділах немає. Воно є лише в Ісусі. Він будував Свій дім у Старому Заповіті, віруючий Ізраїль і ті, що вірували в Христа грядущого спасенні і мають вічне життя. І Він будує Свій дім у Новому Заповіті. А будує Він не мертвим камінням, а живим – усіма тими людьми, хто вірує в Христа розп’ятого і воскреслого і, як ми чуємо сьогодні, ми залишаємось Його домом, «коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця», тобто до кінця нашого життя будемо уповати в спасінні лише на Христа, сповідуючи, що лише Він – наша надія, наше Життя, і наше спасіння і незважаючи ні на кого і ні на що будемо горнутись до Христа у Його Слові і в Таїнстві. Заради Христа. Амінь. 

А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, – Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24). Йому нехай буде слава на віки віків. Амінь.

День Св. Тимофія, пастиря і сповідника

 Cьогодні ми дякуємо Господу за Св. Тимофія. Він виростав у родині християнських віруючих. Його матір, Евнікія, була християнка і донька християнки Лоіди (2 Тимофія 1:5). Книга Дій зазначає, що Св. Павло познайомився із Тимофієм під час його другої місіонерської подорожі і хотів, аби Тимофій перебував із ним (16:1-3). З часом Тимофій став близьким другом і вірним співробітником Павла, якому Павло довірив місійну працю в Греції та Малій Азії. Тимофій також перебував із Павлом в Римі. Відповідно до передання, по смерті Павла, Тимофій перейшов до Ефесу, де служив єпископом і став мучеником за віру в Христа приблизно 97 року Господнього. Св. Тимофія найчастіше згадують, як вірного супутника Св. Апостола Павла, який вірно служив посеред церков з язичників.

Молитва на День Св. Тимофія, пастиря і сповідника:

Господи Ісусе Христе! Ти завжди даєш Твоїй Церкві на землі вірних пастирів таких як Тимофій, аби вони вели та годували Твою отару. Учини, аби всі пастирі були старанні в проповіді Твого святого Слова і роздаванні Твоїх засобів благодаті, а людям Твоїм даруй мудрості іти дорогою, що веде до життя вічного; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва на День Соборності України

 Всемогутній Боже! Ти - Податель усякого добра. Ти давав і даєш далі нашому народові велику кількість дарів Твоїх. Через наші гріхи особисті і національні ми не могли і не можемо сповна користуватися ними, і часто зазнаємо бід і страждань, які руйнують нас і не дають здійснитися давній мрії українського народу про панування в рідному краї "від Сяну по Кавказ" - на всіх землях, які Ти був дав українцям. У цей День Соборності благаємо Тебе, Отче Небесний, прости нам усі наші гріхи і провини заради Твого Сина Ісуса Христа. Благослови наш рідний край проповіддю чистого і непофальшованого Євангелія, аби віра, створена в серцях українців Твоїм Духом Святим, спонукала усіх українців до істинної соборності віруючого люду, який іде вслід за Христом, уповає на Тебе, має Твій захист, богобоязливих провідників і Твої рясні благословення у відновленому краї, у всіх визволених від російських окупантів землях, на многії і благії літа. Заради Христа. Амінь.  

День Віровизнання Св. Апостола Петра

 Сьогодні ми згадуємо про віровизнання Св. Петра. Воно не постало з нахилу Петрового серця, а було об'явлене йому Отцем. Причину важливості цього віровизнання видно з Ісусової відповіді: "Ти - Скеля [грецьке - Петрос], і на скелі [грецьке - Петра] оцій побудую Я Церкву Свою" (Матвія 16:18). Як народ Божий в Старому Заповіті почався з особи Авраама, скелі, з якої були витесані Божі люди (Ісаї 51:1-2), так і народ Божий в Новому Заповіті, починається з особи Петрової, сповідання якого - скеля, на якій Христос збудує Свою Церкву. Але Петро не був один ("ключі" дані йому в Матвія 16:19 були дані всім учням в Матвія 18:18 та Івана 20:21-23). Як каже нам Св. Павло, Петро та інші апостоли разом із іншими пророками покладені в основу Церкви, наріжним каменем якої є Сам Христос (Ефесян 2:20). Тож віровизнання Св. Петра - свідчення цілого апостольського гурту і основоположне в будівлі Християнської Церкви. Таким чином Церква віддає подяку Богові за Св. Петра та інших апостолів, які навчали Христову Святу Церкву Його божественній та спасенній правді.

Молитва на День Віровизнання Св. Апостола Петра:

Отче небесний! Ти об'явив Апостолові Петрові блаженну правду, що Твій Син, Ісус - Христос. Зміцни нас проголошенням цієї правди, аби ми також могли радісно сповідувати, що спасіння немає в нікому іншому, а є воно лише в Тобі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Яу увійти в Царство Боже: проповідь на 2-у неділю після Богоявлення

                         ЯК УВІЙТИ В ЦАРСТВО БОЖЕ

      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      А коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Боже Євангеліє, і говорив: «Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангеліє!» А коли Він проходив біля Галілейського моря, то побачив Симона та Андрія, брата Симонового, що невода в море закидали, бо рибалки були. І сказав їм Ісус: «Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей». І зараз вони свого невода кинули, та й пішли вслід за Ним. А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведеєвого та брата його Івана, що й вони в човні невода лагодили. І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведея в човні з робітниками, і пішли вслід за Ним. І приходять вони в Капернаум. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав (Євангеліє від Св. Марка 1:14-20). 

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14). 

Любі брати і сестри, коли Господь закінчував творити світ, то на шостий день Він промовив ще такі слова: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі» (1 М. 1:26). І так люблячий Творець зробив. 

Далі в книзі Буття ми читаємо: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (1 М. 1:27, 28). Господь створив весь світ, який був справжнім раєм, для нас, а наші прабатьки, мали той чудесний світ наповнити, ним оволодіти і панувати над усіма створіннями, які Бог у тому світі створив. Фактично, ми мали жити повіки віків у Божому Царстві. 

В тому світі не мало бути гріха, а мала бути повна гармонія із Богом. Фактично, ми мали жити повіки віків у Божому Царстві, а отже в повній гармонії із люблячим Богом, і  без насильства, болю, смерті і всього того, що робить світ, в якому ми живемо нині, подібним до пекла. Проклятою земля стала через гріх нашого прабатька Адама. Через його гріх, увійшла у світ смерть і, звісно, всі інші біди, від яких ми нині так сильно страждаємо. 

Проте Бог ще навіть у Раю обіцяв відновити для нас Царство через насіння Жінки, через Христа, Який розтрощить голову дияволові, хоча й Сам зазнає смертельної рани. Про Христа пророкували всі Божі мужі. Про Христа проповідували всі пророки. Сьогодні нам Євангеліст Марко повідомляє, як, за рідкими винятками, світ ставиться до такої проповіді. 

Св. Марко згадує про Івана Христителя і каже, що він був виданий, тобто заарештований і вкинутий у тюрму. Чому? Тому, що його проповіді особливо дошкуляли Іродіяді, яка жила у перелюбі з Іродом. Вона хотіла в очах світу виглядати святою, але Іванові слова виявляли їй гріх. Іродіяду цікавило лише тимчасове царство, де вона обмежену кількість років могла коїти далі свої гріхи. А Іван не давав їй це робити спокійно і радісно.  

Тож вона вирішила замкнути вуста проповідника і водночас залякати всіх інших, аби й вони не надумали повторювати приклад пророка. Проте за Іваном ішов Той, Хто був перед Ним. Євангеліє каже: «А коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Боже Євангеліє». Господнє Слово не стихає. Воно не перестає лунати тихіше. Навпаки – тепер воно лунає не лише голосно, але й розходиться іншими землями Божого народу. Господь проповідує Боже Євангеліє. 

А що таке Боже Євангеліє? Що це за проповідь Божого Євангелія? Може Ісус ходив і промовляв: «Люди!  Ви згрішили! А тепер для того, щоб визволитись від ваших гріхів, ви повинні зробити масу різних добрих діл, аби перед входом у Царство Боже, Бог міг порахувати, зважити ваші добрі і подивитись, чи вони переважають ваші злі вчинки, ваші гріхи?»  Ні, Він такого не проповідував! 

А можливо Син Божий проповідував: «Люди! Покайтеся у ваших гріхах і, щоб отримати прощення, промовте десять разів «Отче наш» і ще двадцять разів «Богородице Діво, радуйся», відбийте кілкасот поклонів, та здійсніть прощу в один із давніх монастирів?» Ні, такого Він теж не проповідував! 

А що ж саме Ісус проповідував? Він проповідував Євангеліє і проголошував, що Царство Боже наблизилось – наблизилась пора, коли до людства наблизився Рай. Але хто увійде в Царство Боже? Хто увійде у відновлений Рай? Хто увійде у вічне життя – життя повне радості, життя без гріха і смерті? По-перше Ісус проповідував Євангеліє, а Євангеліє означає «Добра Новина». 

Чи була б доброю новина, яка пропонує заробити вхід у Царство тим, що неможливо здійснити? Така новина була б не просто поганою, а вона була б жахливою! Тож той, хто пропонує заробити Царство Небесне ділами, проповідує не Євангеліє, не Добру Новину, а Жахливу Новину! 

Це до таких проповідників звернуті слова Апостола Якова: «Хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Як. 2:10). Ось так: старався-старався все життя виконати Закон, а потім десь маленький промах, зовсім, на нашу думку, незначний грішок і винен у порушенні цілого Закону, а отже приречений  до смерті – тимчасової і вічної, тобто, до вічних мук у аду. Тож ті, що проголошують спасіння ділами або вірою і ділами, додаючи до ложки межу бочку дьогтю – проповідують не Євангеліє, не Добру Новину, а Жахливу Новину. 

Вони проповідують протилежне до того, що проповідував Ісус. А Він проголошував: «Покайтеся, і віруйте в Євангеліє!» Господь кликав людей каятись. А що таке каяття? Тут Господь кличе визнавати наші гріхи і жалкувати, що ми їх скоїли. І це каяття не означає просто промовити слово «Вибач!», але мати за скоєне щирий жаль у власному серці. Для нерозкаяної людини Царство Небесне зачинене за сімома замками і в Царство Боже нерозкаяному грішникові не увійти. 

Господь же хоче, щоб ми увійшли в Царство Боже. Як потім напише Апостол, що Бог: «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (2 Тим. 2:4). Тож заклик Христа до покаяння – щирий і Він так само хоче від нас щирого каяття, щирого смутку за скоєний гріх і бажання ніколи більше не грішити.  «Покайтеся!» –  кличе нас Господь Христос. 

А друга частина Його проповіді: «І віруйте в Євангеліє!» Всякі діла виключені. Коли люди спиталися Христа, які діла їм робити, то Він їм відповів: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Ів. 6:29)  – тобто вірували в Христа. І це Євангеліє, бо навіть віра – не наше діло, а дар від Бога. І коли ми віруємо, то цю віру в наших серцях створив Господь Святий Дух. 

Але цю віру Господь Святий Дух творить там, де лунає Христове Слово, і це теж – чудесне Євангеліє, Добра Новина. Господь проповідує Своє Слово, Своє Євангеліє і через його проповідь твориться віра у Євангеліє. І хто має цю віру, той вже належить Царству Божому, бо має прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя.  Хто вірує в Євангеліє той є спадкоємцем Царства, у яке він увійде Останнього Дня, щоб співцарювати там разом із Христом, Сином Божим. 

А в що ми віруємо, коли віруємо в Євангеліє? Бо хтось може назвати вірою в Євангеліє віру в спасіння через добрі діла і тоді таким чудесним словом прикриє, наче гарним покривалом насправді жахливу новину і погане, нехристиянське вчення? Любі брати і сестри – Євангеліє це Добра Новина про Христа. Ціле Євангеліє можна підсумувати трьома Біблійними віршами: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» (Ів. 3:16-18). 

Євангеліє – це Добра Новина, що Божий Син забрав усі наші гріхи на Себе і приніс Себе у повну, досконалу і святу жертву за всі наші гріхи і провини. Він на хресті Голгофи помер на нашому місці і замість нас. І Він воскрес, здолавши нашу смерть, щоб ми через Нього, Христа розп’ятого і воскреслого, мали прощення гріхів, воскресіння і вічне життя. Кожен, хто вірує в це Євангеліє, той належить до Царства Божого і має вічне життя у Христі. 

Це Євангеліє лунає в наших церквах з кафедр. І це Євангеліє поширюється з дискоса і Чаші. Так, бо Святе Причастя – це теж Євангеліє, адже в ньому і у Своїх істинних тілі та крові під виглядом хліба і вина Святої Євхристії Господь дарує нам прощення гріхів, а отже спасіння і вічне життя. Господь кличе розкаяних грішників у вірі приступати до Його Святої Вечері, аби мати передсмак того Весільного Банкету, який чекає на нас у Його Царстві. 

Все робить Він. Все здійснює Він. Навіть віру в наших серцях творить Його Святий Дух через Його Євангеліє. Ось як Він нас сильно любить! Ось чому це – Євангеліє! І воно має лунати. Воно має проповідуватись. Воно має поширюватись. І в Христа для цього є Свої люди. Проте де Він їх знаходить? Навряд чи хтось пішов би шукати проповідників в  Українському Товаристві мисливців і рибалок.   

Проте першими не просто проповідниками, але Апостолами стають рибалки! Бо ж наш улюблений Апостол Андрій – рибалка, як і брат його – Петро. І Апостол любові, Іван – рибалка, і брат його Яків – рибалка! Вони люди – дуже мирського ремесла, але вони – віруючі люди, бо для того, щоб бути учнем Христовим, а особливо проповідником, треба насамперед віра в Сина Божого. Віруючі проповідники стають ловцями людей, а невіруючі – вовками в овечих шкурах. 

Симон і Андрій, Іван і Яків – віруючі мужі – розкаяні грішники, які вміють закидати неводи і ловити рибу. Вони не вміють ловити людей для Царства Божого. Є багато людей, які вміють розкидати неводи і ловити людей для власної наживи або для якоїсь ідеї, що немає нічого спільного з Христом і Царством Божим. 

Але ці четверо рибалок будуть вміло закидати неводи Божого Слова і ловитимуть призначених для спасіння і вічного життя. Це – не їхнє природне вміння, бо якби вони його мали, то Христос не сказав би: «Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей». Він кличе їх і Він робить їх ловцями людей. 

Так само як Він діє і сьогодні, і Він робить ловцями людей тих українських чоловіків, які можуть мати цілком мирське ремесло, але покликані Христом та ідучи услід за Ним, стають ловцями людей і справді проповідують чисте Євангеліє. Щоб більше наших ближніх увійшли в Царство Боже. Хай таких чоловіків в Україні і в нашій Церкві зокрема, буде більше. В Ім’я Христове. Амінь. 

А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, – Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24). Йому нехай буде слава на віки віків. Амінь.

Церква не має права щось змінювати у Божому Слові

 Церква збудована на Слові Божому (Ефесян 2:20). І вона пов'язана цим Словом (Матвія 28:20). Якщо вона відкидає це Слово, тоді вона не є Церквою (Івана 10:26; Галатів 1:9). Бо Церква  повинна не керувати Христом, а коритися Йому (Ефесян 5:24).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Говори, Господи, бо раб Твій слухає: проповідь на 1-у неділю по Богоявленні

    ГОВОРИ, ГОСПОДИ, БО РАБ ТВІЙ СЛУХАЄ!

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      А отрок Самуїл служив Господеві при Ілії. А Господнє слово було рідке за тих днів, видіння не було часте. І сталося того дня, коли Ілій лежав на своєму місці, а очі його стали затемнятися, він не міг бачити, і поки Божий світильник ще не погас, а Самуїл лежав у Господньому храмі, там, де Божий ковчег, то покликав Господь до Самуїла: «Самуїле, Самуїле!» А він відказав: «Ось я!» І побіг він до Ілія та й сказав: «Ось я, бо ти кликав мене». А той відказав: «Я не кликав. Вернися, лягай». І він пішов і ліг. А Господь далі покликав: «Самуїле, Самуїле!» І встав Самуїл, і пішов до Ілія та й сказав: «Ось я, бо ти кликав мене». А той відказав: «Не кликав я, сину мій. Вернися, лягай». А Самуїл ще не пізнав голосу Господа, і ще не відкрилося йому Господнє слово. А Господь далі покликав Самуїла третій раз. І він устав, і пішов до Ілія та й сказав: «Ось я, бо ти кликав мене. І зрозумів Ілій, що то Господь кличе отрока. І сказав Ілій до Самуїла: «Іди, лягай. І якщо знову покличе тебе, то скажеш: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе!» І пішов Самуїл, та й ліг на своє місце. І ввійшов Господь, і став, і покликав, як перед тим: «Самуїле, Самуїле!» А Самуїл відказав: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» (1 Сам 3:1-10). 

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14). 

Любі брати і сестри, далекого 1994 року, вже майже тридцять років тому коли я мав нагоду навчатись у Семінарії Конкордія в американському місті Сен-Луїсі, мені американські семінаристи розповіли історію з відомим американським богословом і догматиком Джей Ті Мюллером. Він проходив повз семінарську дзвіницю, верх якої був прямокутний, без шпиля і без купола. З тієї дзвіниці один бешкетник-студент серйозним голосом загукав «Джей Ті Мюллер! Джей Ті Мюллер!» Професор оглянувся довкола і нікого не помітив, тож ставши на коліна він промовив: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» 

Я не пам’ятаю, що далі було з тим студентом, який вдався до такого розіграшу, але професор Мюллер увійшов у історію Церкви, як людина, що відповідала на поклик Божий з усією серйозністю. І мова йде про справжній поклик від Бога і про ті завдання, які Бог ставив перед цим славетним професором, який навіть на розіграш відповів, як малий Самуїл із нашого сьогоднішнього тексту. 

Господнє слово було рідке за тих днів і видіння було не часте. Ілій, який служив первосвящеником, не був таким як уславлений і ревний до Слова Божого Пінхас. Власне кажучи, коли бездітна Анна молилась про те, щоб Господь поблагословив її дитиною, то Ілій вважав, що вона просто була п’яна і щось там собі сп’яну бурмотіла і почав вже проганяти її зі скинії. 

 Щоправда навіть через нього Бог Анну поблагословив, коли у відповідь на пояснення тверезої і благочестивої Анни, Ілій промовив їй: «Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала» (1 Сам. 1:17). У Ілія були сини, священики, які були уже брутальними і невіруючими чоловіками. Писання каже, що вони «були люди негідні, вони не знали Господа» (1 Сам. 2:12). 

Вони діяли наче рекетири в скинії щодо людей, які приносили жертви Господу, а з тими жінками, що приходили послужити у храм, вони злягались.  Це були публічні і добре відомі гріхи. Але Ілій не лише не віддавав наказу вкаменувати своїх синів, але навіть не відлучав їх від служіння, а лише мляво докоряв: «Нащо ви робите такі речі, про які я чую? Про ваші злі вчинки я чую від усього цього народу. Ні, сини мої, недобра та чутка, що я чую, ви відхиляєте Господній народ від Закону! Якщо хто згрішить супроти людини, то помоляться за неї перед Богом. А якщо людина згрішить супроти Господа, хто заступиться за неї?» А яка була їхня реакція? Читаємо про неї в Писанні далі: «Та вони не слухали голосу батька свого, бо Господь постановив погубити їх» (1 Сам. 2:22-24). 

А в благочестивої і віруючої Анни народився син, якого вона назвала Самуїлом і якого, за Божим Словом, вона буквально присвятила Господу – віддала його на служіння в скинії. Саме до Самуїла, а не до Ілія, а тим більше не до його нечестивих синів, звертався Господь Бог. Чому Самуїлові здавалось, що його кликав Ілій? А хто ще міг покликати його в храмі?  До того ж, навіщо Господу лякати маленького хлопчика, на якого Він мав дуже великі плани? 

Тричі відповідав Самуїл на поклик Божий, бігаючи до Ілія, якому він прислуговував. І лише на третій раз Ілій зрозумів, що хлопчика до розмови кликав Бог. І вже тоді він дає йому добу пораду: «Іди, лягай. І якщо знову покличе тебе, то скажеш: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе!» Господь покликав Самуїла вчетверте і він, навчений, священиком, відповів: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» 

Господь об’явить Самуїлові про виконання пророцтва про погублення дому Ілія за нечестивість його синів. А Самуїл далі буде вірним Божим рабом і він буде ревно проповідувати Боже Слово та судити Ізраїль, а потім помаже на царство Саула, і Давида, залишаючись вірним Божим пророком, проповідником про грядущого Христа, прообразом Якого він теж був. 

Адже Христос, Божий Син, дав відповідь на поклик Божий, спасти людський рід. Як давав відповідь Самуїл, кажучи «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!», так і про Христа пророкував Ісая, кажучи: «Оце Отрок Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього, і Він правосуддя народам подасть» (42:1). Там, де наш перекладач використовує слово «Отрок», говорячи про Христа, в єврейському оригіналі стоїть те саме слово, яке промовляв Самуїл «Ябді-Ебед» – «Слуга» або ж «Раб». 

І так само само Ісая далі пророкує про Христа: «Хто між вами лякається Господа і голос Його Отрока слухає? Хто ходить у темряві, світла ж немає йому, хай надіється він на Господнє Ім'я, і хай на Бога свого опирається!» (50:10). І: «Ось стане розумне робити Мій Отрок, підійметься й буде повищений, і височенним Він стане!» (52:13). 

І ще: «Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься. Справедливий, Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе. Тому то дам уділ Йому між великими, і з потужними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступавсь за злочинців! (Iс. 53:11, 12). 

Ось так Ісая пророкував про раба Божого – про Христа, Сина Його. Він пророкував і про Його Хрищення – про Водохрище, яке ми святкували вчора, і про Його земне служіння, і про Його смерть на хресті за всі наші гріхи, і про Його воскресіння із мертвих, аби ми були виправдані вірою в Христа – ми що віруємо в Нього, тобто знаємо Його, як нашого Господа і Спасителя. 

Господь Христос від початку і до кінця виконував вірно волю Отця Небесного. Навіть у Гетсиманії, перед Своїм арештом і хресними муками, Він молився за волю Отця Небесного, промовляючи: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте, не як Я хочу, а як Ти...» І: «Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя!» (Мт. 26:39, 42).

Любі брати і сестри, ми можемо подумати: «Ну, я не живу в Старому Заповіті. Бог зараз напряму до людей не звертається. Тож я не маю ані такої можливості, ані тим більше такої відповідальності, яку мав, наприклад Самуїл або якийсь інший із вірних мужів Старого Заповіту, а тим більше – зі священиків та пророків».  Хибна думка, любі брати і сестри! 

По-перше, Господь не обмежує Себе, якщо Він захоче щось промовити до нас Своїм власним голосом Він це зробить.  Але зауважте, що Він промовляє до Самуїла з місця Божої Присутності. А по-друге, Він звертається до нас напряму. Що прямішого може бути, наприклад, від Святого Причастя? Відколи Божий Син воплотився і запровадив це Таїнство, ми причащаємось Його істинним тілом і Його істинною кров’ю, які реально присутні у хлібові та вині Святої Вечері. 

І це настільки прямо, що Ісус проголошує нам прощення гріхів, дає спасіння і вічне життя, торкаючись кожного з нас, причасників, особисто! Він не просто промовляє, а причащає нас точно так, як причащав Своїх учнів на Тайній Вечері. Він хоче, щоб ми не лише чули Його запевнення про любов, але й відчували Його дотик – дотик Бога-Спасителя. 

А, коли ми чуємо Його Слово, то хіба не до нас воно звернуте? Коли ми чуємо слова «Уважаймо, премудрість!» або: «Стіймо уважно!», то ми подумки ми теж можемо промовити як і Самуїл: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» Ми слухаємо уважно те, що промовляє до нас Господь. Ми не будемо слухати, як Ілій – не роблячи належних висновків, а потім і потрібних кроків. Чому? 

Тому що Бог має на кожного з нас Свої плани. Слова, які Він промовляє до віруючих через пророка Єремію у дуже складні часи, стосуються віруючих і в наші дні, і завжди: «Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію» (Єр. 29:11). Тож, коли Господь промовляє до нас через Слово, то знаймо, що Він завжди хоче нам добра, спасіння і вічного життя. Він нас любить і промовляє усе нам на добро. 

Задумаймось про таке: чи є принципова різниця між нами та віруючими у Старому Заповіті, коли ми чуємо слова докору Господнього за наші гріхи? Немає, звісно! І тоді, і нині, Господь промовляє ці слова, щоб ми їх почули і покаялись у тому злі, яке ми скоїли: свідомо чи несвідомо. Господь хоче, щоб ми каялись у всіх наших гріхах: вільних і невільних. Тож, коли ми чуємо Закон, який виявляє нам гріх, то нам слід так само говорити, бодай подумки: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!»  

І приймати ті слова близько до серця. І каятись у гріхах, і постановляти зміну ставлення, і розуму, і всього нашого життя в упованні на Христа. А коли ми чуємо Євангеліє, яке проголошує нам Божу любов і прощення гріхів, то тим більше нам з готовністю, бодай подумки, і то навіть із радістю промовляти: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» 

Бо це такі чудові і солодкі слова! Це слова Божої любові і Божої чудової будучності для кожного розкаяного грішника, для кожної розкаяної грішниці. Ці слова слід чути і радіти ними, як радіють маленькі діти дарунками від батьків і беруть їх, і тішаться ними. Наш Господь хоче, щоб ми так само раділи нашим чудовим Євангелієм, словами про Його любов і про Його добрі плани на нашу будучину, де нас чекає воскресіння і вічне життя з Христом у Його славному і святому Царстві. А до того часу словами «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» відповідаймо і на Його заклик любити наших ближніх і служити їм – кожен у нашому християнському покликанні. В Ім’я Христове. Амінь. 

А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, – Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24). Йому нехай буде слава на віки віків. Амінь.

Обновлення життя: проповідь на Богоявлення (Хрищення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа)

                      ОБНОВЛЕННЯ ЖИТТЯ

        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Що ж скажемо? Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась? Зовсім ні! Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім?  Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, – у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з'єдналися подобою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, – той звільнивсь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, – смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, – то один раз умер для гріха, а що живе, – то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих – для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім (Рим. 6:1-11). 

Христос хрищається! В ріці Йордані! 

Любі брати і сестри, сьогодні на початку нашої Вечірньої у добре відомій українській  колядці ми співали про третій празник – Святе Водохреща. Цей празник ми святкуємо сьогодні. Але чим є це свято Хрищення нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа для нас? Чи просто столами, які далі накриваємо килимами і кладемо на них калачі з ярої пшениці? А тим більше чим є наше Хрищення для кожного з нас особисто? Чи Водохреща це про те, щоб посвятити воду і покропити усе свяченою водою і потім вже із спокійною душею сідати за столи з кутею? 

Адже наш Господь Христос був охрищений і став під Закон не просто так, а зробив це заради нас, поєднавшись із людством, а на нас, як ми це співаємо на Богоявлення «Світло Твоє Господи, означилось на нас, що розумно славимо Тебе…» На нас означилось Світло Господнє. Ми осяяні Христом. Ми – просвітлені і більше не перебуваємо в темряві, незважаючи на те, наскільки темним і злим може бути світ довкола нас. 

Втім темрява завжди буде намагатись світло загасити. Диявол завжди буде намагатись знецінити наше Хрищення. І він може це робити ніби жартома, використовуючи цілком церковну лексику, як це він робить, наприклад, через таке прислів’я: «Не согрешишь – не покаешься!»  Мовляв, нічого страшного у гріхові немає, бо як же можна каятись без гріха? Бо ж коли каємось, тоді Бог виявляє нам Свою благодать, прощаючи наші гріхи. А коли не грішимо, то як, мовляв, тоді Бог буде виявляти Свою благодать? 

Апостол Павло сьогодні дає відповідь на цей жарт і на всі інші виправдання гріха, кажучи: «Що ж скажемо? Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась?» І він дає одразу відповідь: «Зовсім ні!» Той, хто кличе легковажити гріхом, фактично закликає залишатись у гріхах. Але ж ми охрищені у Христа, а отже – охрищені у Його смерть! І далі Апостол каже: «Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя». 

Люди, які кажуть, що у гріхові немає нічого страшного - мовляв, скоїш гріх, а потім покаєшся, і все буде чудесно, бо ж Бог – благодатний, не розуміють того, що відбулось у час нашого Хрищення і що хоча ми охрищені один раз у житті, дія Хрищення триває упродовж цілої вічності!  Ми ж охрищуємось у Христа – вічного Бога і нашого Спасителя! 

Доктор Мартін Лютер, пояснюючи зо означає Хрищення водою, пише: «Воно означає, що старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчи­н­­ка­ми та бажаннями, і що замість нього повинна щоденно поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно», а далі згадує слова Апостола Павла із нашого сьогоднішнього Послання. 

Хрищення – це поховання з Христом, духовне, таїнственне поховання. Коли ми охрищуємось, то помираємо і воскресаємо таїнственно, щоб далі вже жити і ходити не як запеклі грішники, що без гріха не уявляють свого життя, а як діти Божі.  Як Христос воскрес із мертвих, так і ми маємо наше духовне таїнственне воскресіння і воно має свій особливий прояв. Як воно проявляється? В обновленні життя! 

 Це життя любові до Бога і до ближніх. Це життя любові до Божого Слова і бажання перебувати в Христовому Слові. Це життя прагнути, аби Слово Боже було світильником для наших ніг і світлом для наших стежок, як і на Богоявленні співається «Світло Твоє Господи, означилось на нас, що розумно славимо Тебе…» Тобто ми позначені Світлом Господа, воно зупинилось на нас і ми Його славимо не просто устами, як це можуть робити навіть лицеміри, але ми Господа славимо розумно, знаючи Його, як Свого Викупителя і Спасителя. 

Ми Його знаємо і ми Його розуміємо – Бога об’явленого нам у Писанні. Його Дух живе в нас і Він дає нам це розуміння і Він спонукає нас до такого життя – життя не в гріхах, а життя обновлення. У Хрищенні ми з’єднались із Христом подобою Його смерті. Ми ще не померли фізично і ми ще живемо поки що у наших старих тілах, заражених гріхом. 

Але Христос помер за нас у всіх сенсах. На хрест Голгофи Він поніс усі наші гріхи і провини, і там Він їх обмив усі Своєю святою і невинною кров’ю. Він приніс Себе у жертву повну і досконалу за всіх людей на світі – за вас і мене, і помер за всіх нас. Він був похований. Але на третій день Він воскрес із мертвих, бо як проголошує Апостол Петро, «Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла» (Дії 2:24). 

Коли ми охрищуємось у Христа, каже Апостол, то ми з’єднані із Христом подобою Його смерті. Христос помер за наші гріхи. А ми у нашому Хрищенні померли для гріхів. Христос воскрес фізично, а ми у нашому Хрищенні воскресаємо духовно. Для чого ми воскресаємо? Для того, щоб жити в обновленні життя – не в старому житті гріхів, а в новому житті, яке угодне Богові, і яке личить тим, хто у Хрищенні зодягнувся у Христа. 

До Хрищення, до віри в Христа ми були рабами гріха і диявола, і були приречені до вічної смерті, і до вічних мук у невгасимому вогні пекла. Але через Хрищення наша стара людина – людина, над якою панував гріх – розп’ята із Христом і вона померла. У Хрищенні Бог нас духовно воскресив, щоб ми вже більше не були рабами гріха. 

Раб виконує усі забаганки свого власника. Хоче він того чи не хоче, він мусить йому коритись. Раб гріха виконує усі забаганки гріха і накази диявола. У нього немає вибору, бо він – раб. Раб гріха не знає, що таке свобода. Він працює на своїх панів – гріх і диявола. 

Але ми у Христі визволені від цих жахливих рабовласників і погоничів. Ми умерли для гріха, але воскресли духовно, аби вести нове життя – життя дітей Божих.  Ми прагнемо робити те, що хоче наш Отець Небесний. А як нам дізнатись, що Він хоче від нас? Ми маємо Його Слово. Ми маємо Його Десять Заповідей. Так, це правда, що чимало Заповідей мають заперечну частку «не», але пам’ятаймо, що підсумок Закону у двох Заповідях, які кличуть любить Бога і наших ближніх. 

І ця любов спонукає нас заглядати глибше в Десять Заповідей – так, як це робив, наприклад, доктор Мартін Лютер, коли майже кожну заповідь він пояснював, показуючи не лише те, чого не слід робити, але й те, що Бог очікує від нас, щоб ми робили стосовно Бога і стосовно нашого ближнього у любові до них, як і Апостол Павло пояснює: «Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе! Любов не чинить зла ближньому, тож любов – виконання Закону» (Рим. 13:9, 10). 

Ми вільні від гріха, а також вільні до чинення добра і до виявлення любові у добрих ділах до нашого ближнього. Хіба не для цього ми воскресаємо з Христом? Апостол Павло каже: «А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, – смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, – то один раз умер для гріха, а що живе, – то для Бога живе». 

А як живе для Бога Христос? Ми, звісно, всіх подробиць не знаємо та й знати не можемо і ніколи не зможемо, бо Христос і Бог, і людина в одній Особі. Але ми точно знаємо, що Він – не егоїст, а найбільший у світі філантроп – тобто доброчинець і благодійник, який робить усе з любові до людей. Адже Син Божий воплотився, помер і воскрес для нас, заради нас – для нашого спасіння і вічного життя. 

І Він далі щодня піклується про кожного з нас. Він живе для нас, аби ми мали прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. Коли ми охрищуємось, то Він зодягає нас у Себе. Він докоряє нам за наші гріхи. А коли ми каємось, то в Його Ім’я ми чуємо проголошення відпущення гріхів. Він утішає нас Своїм Євангелієм, коли ми засмучені. І Він покріпляє нас у нашій дорозі до Царства Небесного, причащаючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Євхаристії. 

А ще Він дає нам усе необхідне для нашого життя і робить це день за днем аж допоки наша душа не опиниться у Його спочинкові, а Останнього Дня Христос нас воскресить із мертвих і забере нас до вічного життя у Царстві Божому, де вже не буде потреби в пастирях і проповідях, бо ми будемо бачити Христа обличчям в обличчя. Христос воскрес і ми воскреснемо до вічного життя! 

Але до того часу ми себе вважаємо за мертвих для гріха, але за живих для Бога. Проте ми не маємо це життя самі по собі і самі в собі, а ми маємо його, наголошує Апостол – у Христі Ісусі. Апостол повчає нас «вважайте себе за мертвих для гріха й за живих – для Бога». Святий Дух слів на вітер не кидає. Ці завершальні слова на сьогодні – критично важливі, бо нас постійно буде спокушувати і наша грішна плоть, і диявол, і світ. 

Вони нас будуть спокушувати до гріха, тобто до поведінки мертвих. Щоразу, коли нам пропонується така спокуса, нам слід згадати, ким ми є. Ми не мертві, ми – живі для Бога і ми живі для Бога у Ісусі Христі. Ми в Нього зодягнуті. Ми живемо в Ньому, а Він живе у нас і Він є джерелом нашого життя і нашим Світлом, що як правильно співається у піснеспіві сьогодні «на нас означилось». Тож, коли нас атакують наші колишні рабовласники, то звертаємось до Христа по силу опору, бо лише в Ньому – наша сила і наша поміч. 

І відповідаймо цим претендентам на володіння нами: «Я для тебе мертвий. Я живий лише для Бога. Я слухаю лише Його і буду робити те, що Він каже мені. Я ненавиджу зло, а люблю Бога і моїх ближніх. Мій старий Адам потонув у водах Хрищення (Моя стара Єва потонула у водах Хрищення). А виринула з вод Хрищення і постала нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно. Бо моє Водохреща для мене – це обновлення мого життя у Христі. Бо Христос для цього охристився! У річці Йордані! Амінь. Алілуя!