Ми кличемо сумління від Закону до Євангелія

     Ми кличемо сумління від Закону до Євангелія, і від упевненості в особистих ділах до впевненості в обітниці та Христові, тому що Євангеліє представляє нам Христа і обіцяє задарма прощення гріхів заради Христа. У цю обітницю воно запрошує нас вірити, а саме в те, що заради Христа нас примирено з Отцем, а не заради нашого особистого каяття чи любові. Бо немає іншого Посередника чи Умилостивителя, окрім Христа.  Так само ми не можемо чинити діла Закону, допоки перше не є ми примиреними через Христа. А коли щось і робимо, то все одно повинні вірити, що не заради цих діл, але заради Христа, як Посередника та Умилостивителя, ми здобуваємо прощення гріхів.

Апологія Ауґсбурзького віросповідання, Стаття ХІІ, Про покаяння

Проповідь на 16-у неділю по П'ятидесятниці

                                    ЗРЕКТИСЯ САМОГО СЕБЕ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

            Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них: «Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем Моїм! І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм!  Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, але докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: «Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг»...  Або який цар, ідучи на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спроможен він із десятьма тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього? Коли ж ні, то, як той ще далеко, шле посольство до нього та й просить про мир. Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм.   (Євангеліє від Св. Луки 14:25-33).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (Фил. 3). Амінь.

Дорогі брати і сестри, діти люблять гратися. І, звісно, як і дорослі, вони хочуть, аби все було по-чесному. Є історія про хлопчика, який грався в хованки зі своїми друзями, але з невідомих причин, ті вирішили припинити гру і розійтися по-домівках. Хлопчик прочекав у своїй схованці довший час, а коли зрозумів, що інші перестали з ним гратися, то почав плакати. На його плач вийшов дідусь і, дізнавшись, що сталося, промовив: «Не плач, дитино, через те, що хлопці перестали гратися і тебе шукати. Краще зроби з цього висновок. Наше життя, наче гра між Богом і нами. І Бог так само плаче, коли ми ведемо нечесну гру».

Слова із нашого сьогоднішнього Євангелія вимагають чесності з Богом. Причому чесності не на 20 відсотків, не на 50 і навіть не на 99.99 відсотка, а чесності на всі сто відсотків. Сьогодні Господь не говорить про прихильність або симпатію.  Він говорить сьогодні про любов і ненависть, два палкі почуття і то почуття взаємовиключні, адже де є любов там немає місця для ненависті і навпаки. Про ці самі почуття зазначає і Перша Заповідь: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» (Мт. 22:37).  Господь не каже: «Люби Мене половиною свого серця, а іншу половину віддай комусь або чомусь іншому».  І не каже Він: «Люби мене лише третиною своєю душі та четвертою частиною усіх своїх думок». Він вживає слово «все», бо вимагає любові стовідсоткової, стовідсоткової вірності Собі, стовідсоткової чесності у відносинах із Ним.

Ця любов, вірність, відданість не може бути з кимось або з чимось розділена. І, власне кажучи, сьогодні використовує особливий єврейський вираз, єврейську ідіому, аби підкреслити те, чому ми повинні віддавати перевагу в нашому житті і те, що ми повинні щодня ставити на перше місце. Він наче каже: «Якщо ти вже прийшов до Мене, то твій батько і мати не можуть більше бути на першому місці в твоєму житті.  Шануй свого батька і матір свою, але вони – на другому місці після Мене, Твого Господа і Бога. Чоловіки любіть дружин своїх, дружини коріться чоловікам своїм, але ні чоловік, ні дружина, ані діти, ані ваші найближчі родичі, як-от: брати та сестри, не можуть займати першого місця в житті, бо воно належить Богові. В іншому випадку ти насправді – не Його учень, а живеш як фарисей і лицемір, і насправді Бога ненавидиш.

А ще є твоя душа, твоє особисте життя. Якщо ти не зненавидиш його і не полюбиш Бога, не поставиш на перше місце Бога і якщо ти не готовий віддати своє життя за християнську віру, за Христа, тоді ти не можеш бути Моїм учнем». Все дуже просто і радикально, сірих зон тут немає. Бог має зажди бути на першому місці. Ніщо не повинно стояти між Ним і вами і все це настільки серйозно, що Він вживає рішуче, радикальне слово про ненависть до всього того, що цьому заважає.  Пильно прислухайтеся до цього слова, дорогі брати  і сестри!

Господь далі каже не менш серйозні слова про хрест Його учня. Якщо ви не несете свого хреста або відмовляєтеся його нести – то не можете бути християнином. Знову все радикально просто: є хрест на ваших плечах – ви християнин, немає хреста – до Христа ви не належите.

Коли ви не ставите Господа на перше місце у своєму житті аж до ненависті до самого себе, коли ви не зрікаєтеся самого себе і не несете свого хреста, то, називаючи себе християнином, ви просто стаєте посміховиськом для світу. Так само як безглуздо виглядає чоловік, який не може закінчити початого будівництва через те, що не зміг правильно розрахувати вартість будівництва і викликає глузування світу, так само й виглядає в очах світу людина, яка називає себе християнином, але не має на першому місці в своєму житті Бога, а віддає перевагу то сім’ї, то роботі, то ще якимось забаганка своєї плоті або світу.  Про таких людей Господь Святий Дух звіщає в Посланні до римлян (2:42): «Через вас зневажається Боже Ймення в поган».

Господь згадує ще одну ілюстрацію – з війни.  Людина, яка називає себе християнином, але не зрікається усіх і всього заради Христа, нагадує воєначальника, який вирушає на битву проти численнішої, могутнішої армії. Хіба можна такого здолати? Без Бога на першому місці – кожна людина – ось така слабенька армія, що домовляється зі своїм ворогом про мир. Проблема лише полягає в тому, що ми, як пише апостол Павло, «не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12).  І нічого доброго крім вічного прокляття та безконечних мук у пеклі така дружба не несе.

Що ж робити сьогодні нам, коли ми чуємо ці суворі слова, це грізне застереження Господа Ісуса Христа? Є лише один вибір – попросити прощення в Бога за весь той час, коли Він не був на першому місці в нашому житті і увірувати в те прощення, яке Він дає нам сьогодні у Своєму Єдинородному Синові, Ісусі Христі. Це прощення можна отримати лише в Христа, через Христа і заради Нього.  Бо не було такої миті в Його житті, аби Він не виявляв вірність Богові і не ставив Бога на перше місце.  Христос не спокусився ні багатством, ні владою, ні славою.  В Ісуса на першому місці завжди був Господь Бог.  В Христа на першому місці завжди було Його Слово.  Він вклонявся лише Богові одному.  І все це Він робив, будучи людиною на вашому місці і для вас.

Тому сьогодні ми можемо промовляти до Отця Небесного: «Отче, ми згрішили, але є Твій Син, Ісус Христос, Який став людиною для нас і заради нас.  Він не скоїв жодного гріха.  Він – досконалий, праведний і святий.  У Нього Ти і Твоє Слово завжди були на першому місці.  Він в усьому виявляв досконалий послух до Тебе. Прости нам наш непослух заради Нього».

А ще, коли ми озираючись в минуле, згадуємо про те, як ми не хотіли зректися самих себе і нести свої хрести, то Господь Святий Дух, також спрямовує наш погляд на Хрест Ісуса. Він не зрікся хреста, хоча й, будучи Богом, мав і має для цього всяку владу.  Натомість Він зрікся Самого Себе і розпочав Свою хресну подорож із преторію до Голгофи.  Він не мав нести того хреста, бо Він – невинний і святий.  Але Він обрав хресну дорогу, аби на хресті принести викуп за нашу вину і наші гріхи.  Його хрест – благодатний, з нього виливається на нас Христова свята кров аби нас очистити від усіх провин і провини егоїзму та уникання несення хреста за Ісусом.

Нам буває навіть страшно подумати про свій хрест.  Нашу уяву може одразу полонити Голгофа, і розп’ятий за наші гріхи Спаситель, і кров, і смерть, і темрява, і трясіння землі. Коли ми чуємо про самозречення, то чомусь часто забуваємося про порожній гріб, який відкрився на третій день – у день воскресіння нашого Спасителя з мертвих.  І коли ми чуємо Його слова про самозречення і наш хрест, то вони належать не лише Христові розп’ятому, але й Христові воскреслому і вознесенному, Христові-Цареві.

І наш Цар, Ісус – не такий як ненадійні та нечесні друзі, які кидають під час гри.  Не бійтеся брати свої хрести і йти слідом за Ісусом, бо ви – прощені діти Божі і маєте обітницю Христа Спасителя, що Він завжди буде з вами. Власне кажучи Він перебуває лише серед тих християн, що несуть хрести, бо з іншими бути Він не обіцяв. А де Він – там буде і підкріплення, і підмога, і підбадьорення, і благословення на шляху хрестоноші і ваше щастя під хрестом.  А ще Той, Хто зрікся Самого Себе заради нас, привітає вас у Своєму вічному Царстві у час воскресіння усіх мертвих – привітає вас як переможця і спадкоємця Царства Небесного.

І хоча часом вас світ може бентежити і кепкувати з вас: «У тебе мало матеріалів, щоби видавати себе за християнина.  Твоя башта недобудована!  Повчися в нас: у нас і діла, і медитація, і всі конфесії та релігії вкупі!»  Що ж, не намагайтеся назбирати достатньо матеріалів для збудування башти богоугодного життя, бо життя вам на це точно не вистачить, а нова-стара Вавилонська башта вам ні до чого. 

Будуйте своє життя, свою башту, але матеріали беріть у Христа – в Його благодаті. Його благодать щоразу виливається на вас, коли ви чуєте Його Слово, Його благодать вливається у вас щоразу, коли ви приходите до Святої Вечері, аби причаститися правдивими тілом і кров’ю Христовими.  Виходячи із цієї служби Божої, ви виносите із собою величезний «Епіцентр» духовних матеріалів для будівництва – їх вам вистачить на тиждень, а потім приходьте ще і знайте, що тут ви завжди знайдете Божу благодать, Боже прощення і Божу любов у Христі – без них башти не збудувати.

І, звісно, не варто забуватися про оборону. У вас мало війська, але не намагайтеся зібрати величезну армію. Якби ви не старалися, вона все одно буде слабшою від сатанинського війська.  Але не треба йти на мирову з маніяком та його армадою піднебесних духів злоби, які прагнуть вашої загибелі, фізичної і вічної.  І не треба їх боятися, бо з вами – Христос.  Його апостол, Іван пише: «Ви – від Бога, дітки, і ви перемогли їх, більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі» (1 Ів. 1:4).

Господь хоче, аби ви воювали проти піднебесних духів злоби та диявольських хитрощів.  Він приготував для вас спорядження, яке просить вас одягати і носити щодня і про це спорядження говорить ще один Його апостол, Павло: «Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру. А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже» (Еф. 6:11, 13-17).  Щонеділі Господь удосконалює вашу зброю через Слово і Таїнство. Він хоче, щоб ви були захищені завжди, і хоче щонеділі бачити вас на Його оборонному підприємстві – в зібранні святих.

  Він вас любить. Він – ваш ласкавий і благодатний Господь, Який віддав Себе Самого за кожного з вас, аби ви жили вічно. І Він ніколи вас не покине. Не кидайте Його – краще зрікайтеся світу і всього, що у світі. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амінь (Фил. 25).

Вмійте реєструвати "вавилонське вторгнення і неволю"

     Де є Христос із Його Євангелієм, там є також Церква, навіть якщо здається, що там присутні всього "двоє або троє". Але там, де Євангелію суперечать, навіть у Христове Ім'я, там нам треба реєструвати "вавилонське вторгнення і неволю", хоча мільйони там і плещуть у долоні.  Шлях правдивої екуменічності може і повинен знати, "що таке є правдива Церква Божа, щоб нас не вражала велика влада і величний вигляд фальшивої церкви" (ФЗ ПП ХІ, 50). Іти цим шляхом означає разом із Ауґзбурзьким віросповіданням сповідувати єдину Церкву, і служити єдиній Церкві та її правдивій єдності. Це означає ходити вірою, а не зором.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Якби я лишень був королем Прусії - про тріски під хрестом

Хоча ми каємося в нашій нетерпеливості щодо інших людей, які є для нас трісками [хреста], було би добре пам’ятати, що ми також можемо бути трісками для деяких людей довкола нас – і в цьому провини їхньої немає. Покірність з огляду на цю реальність, може бути матір’ю терпеливості. Так само як Скрижаль Обов’язків є добрим місцем для початку практики того зречення самого себе, яке складається з люблячого служіння, так само й Скрижаль може втримати нас від хитрощів.   Вона може втримати нас від того, аби ми на когось іншого перекладали ті обов’язки, які Бог поклав на нас. Ми легко стаємо скалками під хрестом для інших людей, коли виступаємо за межі Скрижалі Обов’язків і вдаємо, що знаємо обов’язки інших людей краще від них. Може всім було би краще, якби я був начальник, пастир, президент або король Пруссії.[1] Але ним я не є. Може бути, що чимало дітей вели би господарство краще від батьків. Але Бог дав дітям не такі обов’язки.  Може якісь жінки були би кращими проповідниками та пастирями  від деяких чоловіків, які вже служать ними. Але такої ролі Бог жінкам не прописував. Бог дав кожній людині її обов’язки і кожна людина належного часу за них складатиме звіт.

Під хрестом є надто багато трісок через зухвальство людей, які думали, що краще знають справу інших людей ніж самі ті люди. Та й, власне кажучи, своєю поведінкою вони намагаються сказати, що Сам Бог помилився щодо даних їм ролей. Всю увагу такі люди спрямовують, звісно, на ролі та діла інших людей і це відвертає увагу від виконання їхніх особистих ролей з усякою можливою ревністю і вірністю.  До тієї міри, до якої вони втручаються у справи, які Бог дав іншим людям, до тієї міри вони послаблюють тіло Христове і стають трісками під хрестом.

Деніел Дойчландер, Богослов’я хреста

---

[1] Не можемо втриматися від цитування старої німецької приказки, яка використовується тими, які знають  усе про обов'язки інших людей.  Німець перед тим, як сказати, що все було би краще, якби керував саме він, каже: «Wenn ich nur Koenig in Preussen waere… (Якби лишень я був королем Пруссії, то…)».  Німецька мова має також особливе слово для зневаги до такого ставлення, коли хтось вважає, що він знає про все краще від того, хто має певну відповідальність, це – слово Besserwisserei ( напр. українське всезнайко).

Молитва на День Хреста Господнього

Милосердний Боже!  Твій Син Ісус Христос, був піднесений на хресті, аби понести гріхи світу та притягнути всіх людей до Себе. Дай, аби ми, що прославляємо Його смерть за наше викуплення, могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Проповідь на 15-у неділю по П'ятидесятниці

                                    З ОСТАННЬОГО МІСЦЯ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

            І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одного з фарисейських старшин, щоб хліба спожити, а вони назирали за Ним…  А як Він спостеріг, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запрошених притчу: «Коли хто покличе тебе на весілля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважніший за тебе з покликаних, і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: «Поступися цьому місцем! І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє»... Але як ти будеш запрошений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: «Приятелю, сідай вище!» Тоді буде честь тобі перед покликаними з тобою. Хто-бо підноситься буде впокорений, а хто впокоряється той піднесеться. А тому, хто Його був покликав, сказав Він: «Коли ти справляєш обід чи вечерю, не клич друзів своїх, ні братів своїх, ані своїх родичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, і буде взаємна відплата тобі. Але, як справляєш гостину, клич убогих, калік, кривих та сліпих, і будеш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, віддасться ж тобі за воскресіння праведних!»  (Єванеліє від Св. Луки 14:1, 7-14).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа  (Гал. 1:3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в російській культурі є одна чудова приказка: «Человек предполагает – Бог располагает».  Колись таку приказку одна людина, звісно, на французькій мові переповіла Наполеонові, коли той збирався саме починати військову кампанію проти Російської Імперії. На таке зауваження Імператор Франції дав зухвалу відповідь: «Я і планую, я і розпоряджуюся». Якась християнка почула ці Наполеонові слова і сказала: «Кар’єра Імператора підійшла до поворотного моменту. Бог не може дозволити будь-якому зі своїх створінь безкарно привласнювати Його прерогативу». Вона мала рацію. Від того часу зірка Наполеона, одного з найбільш блискучих полководців і політиків, почала закочуватися в темряву.

Гординя – великий і страшний гріх. Проти цього гріха спрямована і наша притча, розказана Господом у сьогоднішньому Євангелії.  Цю притчу Він розпочинає у відповідь на метушню фарисеїв, які квапилися зайняти перші місця на банкеті. У людини, яка незнайома з Богом, теж може бути огида до такої метушні, як і до гордині і вона може теж виявляти солідарність до Христа у його докорові на адресу релігійних вершків юдейського суспільства. Проте Ісус тут не намагається навчити фарисеїв добрим манерам і елементарній ввічливості. Як і не навчає Він тут лише фарисеїв.

Бо в гріхові гордині винна всяка людина, яка вивищується над іншими людьми.  Якщо ви з усіх сил намагаєтеся продемонструвати, що ви – заслуговуєте на більшу повагу, на краще ставлення, на виняткове становище в суспільстві ніж його мають ваші ближні – ви маєте гріх гордині.  Коли ви намагаєтеся себе звеличувати, або робите все, аби вас звеличували інші люди – вас точить гординя, великий і підступний гріх.   Про його наслідки співає свята Діва Марія у Величальній пісні, яка записана в Євангелії від Св. Луки (1:51): «Бог показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого!»  Коли у вас є така пиха, сьогодні ще не пізно розкаятися.  Сьогодні пора розкаятися в гордині, попросити прощення в милосердного Бога і благати Його Святого Духа, аби Він змінив вашу пиху, вашу гординю на покірливість, бо як далі співає Мати Божа: «Бог могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих» (Лк. 1:52).

Втім, сьогоднішня притча Господа має ще глибше, духовне значення. І вона, як і кожна притча, стосується спасіння і вічності, безмежної кількості днів і років – того де і як вони будуть проведені: чи в Царстві Небеснім, а чи у невгасимім вогні пекла. Бо ті, що намагаються зайняти перші місця на весіллі – на них насправді не заслуговують.  Ті, що намагаються самотужки пробитися в Царство Небесне – на нього не заслуговують.  Хто думає, каже, сповідує або навчає про те, що Царство Небесне можна здобути своїми добрими ділами, нагадує фарисея, який намагається зайняти перше місце на весіллі. Він настільки намагається проштовхнутися вперед, що не зауважує, що перше місце призначене насправді не для нього, а для Молодого – для Христа.

Але дух, сповнений гордині, не звертає на це уваги і кричить всередині такого самого грішного тіла: «Я гідний якщо не на перше місце, то, принаймні, на одне з перших місць біля Христа – я ж так стараюся робити добрі діла.  Я так намагаюся поститися у всі пости, визначені церковним начальством.  Я відвідав усі можливі святі місця, як в Україні, так і закордоном.  Щонеділі ходжу я до церкви і часом перед усіма людьми падаю на коліна і якщо не б’ю багато поклонів, то хоча б говорю язиками, а ще я навіть не торкаюся алкоголю.  Я справді заслуговую бути попереду на весіллі і тому я займаю ось це місце!» Таким Господь сьогодні каже: «Поступися місцем іншим людям!»

Як-то іншим?  Хто ж ці інші? Це ті, що чують Слово Бога, вірують в це Слово і застосовують до себе слова Христа: «Але як ти будеш запрошений, то приходь, і сідай на останньому місці». Господь наче каже: «Коли ти спілкуєшся із Богом, то сповідуй свою гріховність. Сповідуй, що ти – грішник. Цим ти визнаєш своє реальне становище. Твій гріх – не жарт. І за будь-який учинений гріх ти заслуговуєш на смерть, тимчасову та вічну.  За будь-яку злу думку, поганий вчинок або за пропущену нагоду вчинити добро своєму ближньому, ти заслуговуєш на вічні муки в аду.  Тому сідай на останнє місце, яке зветься розкаяння і щирий жаль за скоєні гріхи.  І ролі не грає – вперше ти в церкві чи всоте, допоки ти живеш у цьому грішному тілі, ти завжди приходь і сідай на останнє місце, сидіння розкаяного грішника».

Бо лише, коли ведений Господом, ти сядеш на це останнє місце, то звідти Святий Дух покаже тобі Голгофу, а на ній – римський хрест із розп’ятим вічним Сином Божим зодягнутим у людське тіло. З-під тернового вінця на Його голові спливає кров за ті гріхи, коли ми не любили нашого Господа Бога усім своїм розумом.  З Його вуст виривається переможний крик: «Звершилось» і Він віддає духа Свого за всі ваші гріхи, коли ви не любили Господа Бога усією своєю душею. Його серце проколює римський спис за ті гріхи, коли ви не любили Господа Бога Свого усім серцем своїм.

Все це видно лише з останнього місця, місця каяття за наші гріхи, бо те – що ми звідти бачимо – є розправою над нашими гріхами і жертвою за всі наші переступи. Всі вони, від першого й до останнього, від давно забутого і до того, який і сьогодні мучить ваше сумління, понесені Христом Спасителем на Голгофський хрест і обмиті на ньому святою кров’ю Ісуса. Про це навчає нас улюблений учень Ісуса, апостол Іван: «Як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Бога неправдомовця, і слова Його нема в нас! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої… Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:9, 7). 

            Лише з останнього місця видно, як Ісус помирає на Голгофі за наші гріхи, приносячи досконалу жертву за гріхи всього світу.  І лише з останнього місця видно добре порожній гріб Ісуса, з якого Він вийшов, як переможець над нашою смертю, над нашим гріхом і над дияволом, на третій день по Своїй хресній смерті.  Розп’ятий і воскреслий Спаситель сьогодні заходить у гостину і каже до гордих і само-праведних: «Поступіться своїм місцем!  Воно не належить тим, хто думає, що він заслужив на таку велику честь!»  Гординя обов’язково змінюється на ганьбу.

А розкаяним і тим, що шукають втіхи лише в Господі та Його Голгофському хресті, вам – усім, що надієтеся лише на Нього, Він каже: «Приятелю, сідай вище!» Ти – не гордий, ти – не зухвалий і самовпевнений праведник, якого Господь проганяє геть. У тебе немає чим пишатися: гордість твоя – Христос. Бо це Він – Господь і Бог.  Він – Господар Весілля і Він – Наречений.  Ми не маємо, що запропонувати нашому Спасителеві Христові крім наших гріхів. 

Всяке добро пропонує і завжди дає лише Він (Як. 1:17).   Весільним гостям приємно, коли їм виявляють честь. А на весіллі Христовому, у Його Царстві незрівнянна честь дається всім, хто надіється лише на Нього. «Приятелю», - каже Він до кожного з вас, «сідай вище!»  Ти надіявся на лише Мене, уповав лише на Мене, вірував лише в Мене, і твоя надія, твоє уповання, твоя віра тебе не підвела. Сідай вище, живи вічно, будь зі Мною у Царстві Божому. А до часу воскресіння – сідай вище – приходь до Мого Столу, де покликані Мною слуги оживлюватимуть та годуватимуть твоє тіло і душу Моїми правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Моєї вечері. У ній розкаяні грішники отримують прощення, а самоправедні й горді смертельний осуд та ганьбу.

«Пильно розглянься для кого накрив Я цю Святу Вечерю», - наче каже Христос.  «Вона не накрита для тих, хто може зі Мною чимось розрахуватися, бо що ще крім гріхів ти маєш?  Ти – жебрак і навіть простягнуту руку, що отримує всі Мої благословення – віру, створив у тобі через Євангеліє мій Дух. Але ти – Мій любий гість. Я тебе частую Своїм добром і даю Тобі вічне життя у Моєму Царстві. 

Втім, ти ще живеш поки що тут на землі, в цьому грішному світі і бачиш скільки тут є жебраків, бідних і знедолених людей, навіть серед твоїх братів і сестер у Моїй Церкві.   Не будь як Наполеон, який  у гордині вважав, що він особисто і планує, і розпоряджається світом.  І не будь, як якийсь із депутатів або кандидатів у депутати, який проводить атракціони щедрості, роздаючи гречку, шпроти, олію та цукор перед виборами в намаганні купити прихильність громадян, аби про нього могли трохи краще думати перед тим, як він знову отримає депутатський значок і нелюдські привілеї служити самому собі та добиватися собі самому ще більших статків.

Але ти стався до людей, як і Я був поставився до тебе» - наче каже Господь, промовляючи: «Коли ти справляєш обід чи вечерю, не клич друзів своїх, ні братів своїх, ані своїх родичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, і буде взаємна відплата тобі. Але, як справляєш гостину, клич убогих, калік, кривих та сліпих, і будеш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, віддасться ж тобі за воскресіння праведних!»

Віруючим людям віддає все Господь. Але Він не каже про те, що доброчинець стане народним депутатом або мільйонером. Так говорять духи, які Богові не коряться, і які через гординю були скинуті з небес. Господь говорить про нагороду зовсім іншу, побачити яку прагнуть очі віри.  Господь каже: «Віддасться ж тобі за воскресіння мертвих!»   Іншими словами, коли робиш добро, то знай, що подякує Господь тобі у час Свого славетного повернення, коли Він воскресить тебе з мертвих і скаже: «Приятелю, ходи до Мене і будь зі Мною невідлучно і вічно у Царстві Божому.   Тішся вічним життям і всім, що Я для тебе здобув». В Ім’я Христове. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).

Де Церква?

     Ми знаємо, що правдива Церква Христова з тими, хто навчає Євангелію Христовому, а не з тими, хто захищає лихі думки, що суперечать Євангелію, як каже Господь (Івана 10:27): "Мого голосу слухають вівці Мої".  І Августин каже: "Питання в тому, де Церква? Отже, що нам робити?  Чи нам шукати її у наших власних ділах, чи у словах її Голови, нашого Господа Ісуса Христа?  Думаю, що повинні ми шукати її в словах Того, Хто є правда і Хто найкраще знає Своє тіло".

    Апологія Ауґсбурзького віросповідання

Проповідь на 14-у неділю по П'ятидесятниці

                                  ДВІ ГОРИ – ДВА ЗАПОВІТИ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

            Бо ви не приступили до гори дотикальної та до палючого огню, і до хмари, і до темряви, та до бурі,  і до сурмового звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них. Не могли бо вони того витримати, що наказано: Коли й звірина до гори доторкнеться, то буде камінням побита. І таке страшне те видіння було, що Мойсей проказав: «Я боюся й тремчу!»...

             Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч Анголів, і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх до Бога, і до духів удосконалених праведників, і до Посередника Нового Заповіту до Ісуса, і до покроплення крови, що краще промовляє, як Авелева. (Євреїв 12:18-24).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа  (Гал. 1:3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, після того, як Бог вивів євреїв з єгипетської неволі, Бог зібрав Свій народ довкола гори Сінай.  Саме там було укладено заповіт Бога з народом. В Книзі Вихід (19:16-21) ця подія описана таким чином: «І сталося третього дня, коли ранок настав, і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І затремтів увесь народ, що був у таборі...  І вивів Мойсей народ із табору назустріч Богові, і вони стали під горою.  А гора Сінай уся вона димувала через те, що Господь зійшов на неї в огні! І піднявся дим її, немов дим вапнярки, і сильно затремтіла вся гора...  І розлігся голос сурми, і він сильно все могутнів: Мойсей говорить, а Бог відповідає йому голосно...  І зійшов Господь на гору Сінай, на верхів'я гори. І покликав Господь Мойсея на верхів'я гори. І вийшов Мойсей. І промовив Господь до Мойсея: «Зійди, остережи народ, щоб не рвався до Господа, щоб побачити, бо багато з нього загине».

Промовляючи Господь дав Заповіді, серед яких ми виділяємо особливі Десять: «Нехай не буде тобі інших богів переді Мною! Не призивай Ймення Господа, Бога твого надаремно. Пам’ятай день святий, щоб святити його. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі. Не вбивай.  Не чини перелюбу. Не кради. Не свідчи неправдиво на ближнього свого. Не жадай дому ближнього свого. Не жадай жінки ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!»

Укладання цього заповіту було не просто урочистим.  Люди, які були свідками укладання цього заповіту, були перелякані. І для цього вони мали всі підстави.  Вони бачили вияв Божої сили і Божої святості. І це видовище не викликало в них захоплення або щастя. Воно викликало страх і тремтіння. «І сказали вони до Мойсея: «Говори з нами ти, і ми послухаємо, а нехай не говорить із нами Бог, щоб ми не повмирали» (Вихід 20:19).

Хто справді чує Десять Заповідей, хто справді їх слухає, і хто розуміє, як вони стосуються його життя, буде мати страх перед Богом.  Бо палючий огонь на всіх, хто хоч колись вклонявся іншому богові, або робив собі бога з грошей, роботи сім’ї чи чогось іншого. Смерть тимчасова і вічна кожному, хто зневажив свого батька чи матір.  Божий гнів аж до четвертого покоління на того, хто був скоїв гріх проти життя свого ближнього. Вічні муки тому, хто шукав тимчасового задоволення своїх плотських гріховних пристрастей у блудові.  Невгасимий вогонь аду – для тих, що збільшують свої статки за рахунок  обкрадання ближніх і вічне квиління для тих, що розпускають недобрі слова про своїх ближніх. Скрегіт зубів у зовнішній темряві для тих, що пожадають чужого і прагнуть чужим заволодіти в будь-який спосіб  Це – послання гори Сінай.  Послання не радісне. 

Так, воно – урочисте, корисне  і навіть необхідне, але ще більше воно – суворе.  А ще воно стосується кожного з вас, бо щойно ви заявляєте, що ви можете своїм життям і особистими вчинками догодити Богові та виконати Його Заповіді, як ви опиняєтеся біля гори, яку сьогодні Святі Писання описують нам, як «гору дотикальну та палючий огонь, і хмара, і темрява, та буря,  і сурмовий звук, і голос слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них. Не могли бо вони того витримати, що наказано: Коли й звірина до гори доторкнеться, то буде камінням побита». 

Може ви думаєте, що ви, принаймні, маєте таку силу, як Мойсей, який вірив у Христа.  Що ж Писання каже нам, що «таке страшне те видіння було, що Мойсей проказав: «Я боюся й тремчу!»... Сінай – не гора для життя.  Закон – не оживлює, не творить віри і не підтримує її.  А про тих, що вигадують різноманітні обхідні дороги, аби добратися до Бога через закони, добрі діла, традиції, обряди, пости, то забороняючи, то дозволяючи їжу та напої і про тих, що вважають, що вони можуть приступитися до Бога на основі своєї особистої гідності чи дотримання суботи або ще якихось заповідей, Господь каже: «Зійди, остережи народ, щоб не рвався до Господа, щоб побачити, бо багато з нього загине».

Чуєте?  Не рвіться до Господа зі своїми ділами та гучними заявами про  вашу особисту святіть.  Не слухайте тих, що закликають спастися аскетизмом або добрими ділами. Не робіть цього, бо загинете. Не намагайтеся видряпатися на Сінай, на гору Закону, не намагайтеся виконати Закон і ним спастися, бо загинете! Краще робіть як Мойсей. Він дивиться на гору Сінай, на Закон, на Десять Божих Заповідей і проказує: «Я боюся і тремчу!» Не йдіть до гори Сінай, бо то – не ваша гора.

«Але», - каже нам сьогодні Святе Писання. Яке це чудове слово «але!» Бо це слово нагадує нам про те, що ви належите до іншої гори. І то не – Сінай, то – не Закон. А то – гора Сіон, Євангеліє Христове.  Між Сінаєм і Сіоном, між Законом і Євангелієм – велика відстань. Сінай – Закон – в мертвій, безводній пустині. Сіон – Євангеліє Христове – в Обіцяному Краї, що тече молоком і медом. На Сінаї, у Законі – палючий огонь, хмара, темрява, буря, сурмовий звук і суд на всіх, хто хоч один раз в житті порушив бодай одну з Божих Заповідей.  А на Сіоні – місто Бога Живого, оселя Бога із людьми.

Господь Святий Дух каже, що ви приступили до цієї гори, до Євангелія. Ви приступили до Євангелія без страху.  Бо в ньому немає жодних погроз. Тут немає палючого огню, а є палка любов Божа до кожного з вас. Ця палка любов спонукала Отця нашого небесного видати за всі наші гріхи  Його Сина Єдинородного, Ісуса Христа.  Палючий огонь залишається на горі Сінаї, у Законі, а палка любов, Ісус Христос проливається Його святою кров’ю, по Голгофському хресті, обмиваючи кожен наш гріх

Якщо на Сінаї, у Законі – неприступна хмара, то на горі Сіоні, у Євангелії сонце праведності – Ісус Христос, у цілющому промінні Якого наші зламані серця відновлюються, рубці від душевних ран зникають і все наше єство виспівує: «Благослови, душе моя, Господа. І вся істото моя, святе Ім’я Його!  Всі провини твої Він прощає. Всі недуги Твої уздоровлює!»

Якщо на Сінаї, у Законі – темрява смерті, темрява зовнішня, яка огорне кожного невіруючого в кінці життя, то на Сіоні, у Євангелії – Світло воскресіння, яке лине з порожнього гробу Спасителя, осяваючи хрест, на Якому Він помер за наші гріхи і просвітлюючи наш розум так, що ми  бачимо як усе Писання  свідчить про Христа, єдиного нашого Спасителя.

І якщо з Сінаю – Закону ми чуємо сурмовий поклик, який закликає до відповідальності, то з Сіону – Євангелія, ми чуємо ці чудесні слова, звернені до нас сьогодні: «Заради Христа твої гріхи прощені.  Іди і більше не гріши».

На Сінаї, у Законі лунає суд над усіма провинами, там тремтить сумління, там нажахана душа і єство.  А з Сіону, з Євангелія лунає: «Заради Христа ти виправданий. Христос забрав усі до однієї твої провини та гріхи. Він приніс повну плату за всі твої переступи.  У Хрищенні ти був зодягнутий у святого Божого Сина Єдинородного, Христа Ісуса. Отже ти – виправданий, невинний».

Хто хоче йти до гори Сінаю, до Закону, до виправдання через Закон Мойсея, через добрі діла, через людські постанови та канони, хай ще раз добре прислухається до застереження Божого: «Остережи народ, щоб не рвався до Господа, щоб побачити, бо багато з нього загине».

Життя – не на Сінаї, не в Законі, а на Сіоні – в Євангелії. Саме там – місто Бога Живого, Який дарує вам життя і від Якого накритий для вас стіл – Свята Вечеря, у якій пропонується кожному з вас, що тремтять від гори Сінаю і линуть до Христа – Христос, Його тіло та кров у хлібі та вині Святої Євхаристії.  І приступаючи до цієї Святої Вечері, споживаючи її, ви приступаєте у Христі, в Його святім тілі та дорогоцінній крові до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, до свої правдивої вітчизни небесної. Ви куштуєте не просто хліб і вино, а реальні тіло та кров Христові, отримуючи прощення гріхів, вічне життя та спільноту з небесною країною, громадянами якої ви стали, охрестившись в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, увірувавши в Бога.

Цією дорогоцінною вірою ви зараз стоїте перед десятками тисяч ангелів. Але вони вас не судять. Бо вони служать Христові, а оскільки ви – Христові, то вони духи служебні і служать вам. Вірою ви приступаєте без страху до Церкви первороджених, бо й самі ви вірою у Сина Божого – первороджені, тобто спадкоємці Царства Небесного і всіх його благ, з яких найбільше – воскресіння і вічне життя.  Ваші імена записані на небі і це- вже підстава для величезної радості, бо кожного з вас Отець небесний знає на ймення, як добрий тато знає своїх любих дітей. Він піклується про ваші потреби і прагне, аби ви навіки були з Ним.

Ця дорогоцінна віра спонукає нас приступати до Судді всіх з упевненістю, як ідуть на суд скривджені та свідки. Бо Останній Суд буде скликаний на захист Божої справи і Його дітей, до яких ви належите разом із чудесним товариством удосконалених духів праведників, які вже перебувають на небесах: Ной і Авраам, Мойсей і Давид, Павло та Іван, Мартін Лютер і Теодор Ярчук – усі виправдані самою вірою в Христа – яке чудесне й славне товариство зібране довкола Посередника Нового Заповіту, Ісуса, Який сьогодні пригортає і нас, окроплюючи та очищаючи Своєю кров’ю, аби й ми були з Ним у Царстві Божому навіки. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).

Молитва на День мученицької смерті Івана Христителя

     Всемогутній Боже, Ти дав, аби Твій слуга, Іван Христитель, був Предтечею Твого Сина Ісуса Христа, і в проповідуванні покаяння, і у своїй невинній смерті.  Дай, аби й ми, що померли і воскресли з Христом у Святому Хрищенні, могли щоденно каятися у наших гріхах, терпляче страждати заради правди,  і безстрашно нести свідчення про Його перемогу над смертю; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі "Скарбниці щоденної молитви"

Правдива єдність і гідність служінь

     Правдива єдність Церкви вимагає, аби ми були вузькими там, де вузьким є  Євангеліє, і широкими там, де широким є Євангеліє. Не є чеснотою або виходити за Євангеліє, або його применшувати.
     Це означає, що коли сучасні лютерани розпочинають перемовини про "взаємне визнання служінь", то вони таким чином приймають чужинницькі умови та засвоюють псевдопроблеми.  Лютеранська Церква ніколи не заперечувала "гідності" служінь історичних тринітаріанських церков - Римо-католицької, Східної Православної і Реформатської. Навпаки - і на відміну від прозелітських сектантів - віросповідні лютерани визнають такі служіння за дійсні, хоча й інославні, не перевисвячують їхніх порученців, коли вони звертаються до служіння православної віри та Церкви і не підкрадаються до їхніх парафіян поза спинами їхнього законного кліру. Так само Лютеранська Церква не піддає сумніву гідність засобів благодаті, які здійснюються в інших тринітаріанських церквах, - окрім того, що ті цвінґліансько-кальвіністські церкви, які відкидають тілесну присутність Христову в Таїнстві, вважаються за такі, що не мають нічого, "крім хліба та вина. Бо у них також немає Слова і призначеного припису Божого, але вони перекрутили його і змінили відповідно до своєї власної примхи".

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Віра богобоязливих євреїв

     Богобоязливі євреї, які жили до приходу Христа, не вірували в спасіння Законом або обрізанням, а знали, що те обрізання спрямовувало їх до Месії, Який принесе нову купіль і нову доктрину.  Всі вони народилися та померли у вірі в грядущого Христа і тією вірою вони були спасенні.  Вони вірували в Нього, хоча на світ Він ще на народився. Вони не покладалися на свою праведність взагалі, але ще до Його приходу вони вірували в ту доктрину, яку проголошуватиме Він.

     Так на Христа показував Мойсей в 5 М. 18:18, кажучи: «Бог поставить іншого Пророка, такого як я, з поміж братів твоїх.  Його будеш слухати». Мойсей був з’явився і приніс на світ нову доктрину, а тепер він каже: «Так само, як з новою доктриною прийшов я, так само Бог над тобою поставить нового Пророка. Він має бути твоїм Месією, Який також звістить тобі нову доктрину. Я приношу тобі новий Закон і доктрину, яка ще не записана і не знана світом – ти прийняв її і пішов за мною.  Так само й цей інший Пророк прийде і принесе нову доктрину. Він не буде проповідувати мою доктрину, а нову доктрину і нову заповідь, ту, якої раніше ти ніколи не мав.  І будеш ти Його слухати так само, як слухав мене.  Тоді моя доктрина закінчиться і ти більше не будеш слухати мене, а  будеш слухати Його».

     Ця заява та інші, подібні до неї, назавжди зберігали віру в грядущого Христа-Месію посеред єврейського народу. Вони чекали на Того, Хто як сказав був у цьому місці Мойсей, навчить їх всьому.  У цій вірі вони помирали. Вони спасалися, як і ми, що нині віруємо, що Христос вознісся на небеса і сидить праворуч Бога Отця, що Останнього Дня Він воскресить нас із мертвих і вчинить нас яскравішими та яснішими від сонця, що Він спасе всіх віруючих і, що Він також воскресить з гробу всяке тіло.  Хоча до цього ми всі помремо, ми непохитно переконані та віруємо, що це настане.  У цій впевненості ми помираємо і цією вірою ми спасенні, хоча й не розуміємо, як саме це станеться. Але хоча ми й не бачимо цього, не осягаємо і не розуміємо, ми все одно знаємо, що кожен, хто вірує – спасеться. 

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

Служба Божа - справа серйозна

 Застосовуючи Євангеліє, ми хочемо зміцнити хрестонош у цій процесії, аби вони не втрачали мужності і не зводилися на манівці. Усвідомлення потреби в такій могутній допомозі, яка доступна із засобів благодаті, повинна втримувати нас від перетворення служби Божої на розвагу. Служба Божа – серйозна справа. Вона – серйозна справа, бо гріх – серйозна справа, хрест – серйозна справа і Євангеліє – серйозна справа. Слово – могутня зброя, яку наші пастирі вкладають у вуста, промовляючи за кафедрою від Імені Бога. Воно – меч двосічний на життя і на смерть (Євр. 4:12).  Воно – меч, який вбиває, коли вони проповідують засуджуюче Слово Закону.  Воно – меч, який оживлює, коли вони проголошують благодать Божу в Євангелії, яка прощає. Божі хрестоноші, які ведуть боротьбу, зажди потребують і те й інше. Якщо святі письменники та Святий Дух не марнують наш час на гарне й розумне, то ми повинні навчитися в них і не марнувати час наших слухачів також. Наша завдання для цього надто священне і важливе.

Деніел Дойчландер, Богослов’я хреста

Люди- велетні - велетні з Буття 6?

     За повідомленням сайту newsru.ua, на території Грузії, у горах Боржомської ущелини, знайшли поховання велетнів. Ці люди мали зріст від 2, 5 до 3 метрів. Цікаво, що Біблія, зокрема книга Буття згадує про людей велетнів у 6-ому розділі: "І сталося, що розпочала людина розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки. І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали. І промовив Господь: "Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ". За тих днів на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок. І вони їм народжували, то були силачі, що славні від віку".
     Ця знахідка ще раз підтверджує правдивість слів Писання і спростовує еволюціоністські гіпотези про походження людини, згадайте лишень картинки зі шкільних підручників біології, які стверджують, що зріст людини - річ еволюційна.

Проповідь на 12-у неділю по П'ятидесятниці

                         ВІРА ЗАЛІЧЕНА В ПРАВЕДНІСТЬ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

По цих-о подіях було слово Господнє Аврамові в видінні таке: «Не бійся, Авраме, Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика». А Аврам відізвався: «Господи, Господи, що даси Ти мені, коли я бездітний ходжу, а керівник мого господарства він Елі-Езер із Дамаску».  І сказав Аврам: «Отож, Ти не дав нащадка мені, і ото мій керівник спадкоємець мені». І ось слово Господнє до нього таке: «Він не буде спадкоємець тобі, але той, хто вийде з твого нутра, він буде спадкоємець тобі». І Господь його вивів надвір та й сказав: «Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити». І до нього прорік: «Таким буде потомство твоє!» І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність  (Буття 15:1-6).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа,    (Гал. 1:3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, один нахабний невіруючий чоловік читав лекцію про глупство релігії взагалі та про безпідставність і глупство християнської віри зокрема. Закінчивши свою лекцію, промовець звернувся до людей, аби ті задавали питання. В аудиторії сидів колишній міський пияк, який навернувся до Христа. У відповідь на запрошення лектора, цей навернутий алкоголік вийшов, став перед лектором, почистив апельсин і з’їв дольку апельсина. Потім він спитався в лектора: «Цей апельсин – кислий чи солодкий?»  Розгніваний лектор відповів: «Що за дурне запитання? Звідки мені знати? Це ж ви, а не я його їсте!» На це колишній п’яниця відреагував такими словами: «Звідки ж ви хоч щось знаєте про Христа, не спробувавши Його?»

Сьогоднішній наш текст багато каже нам про Христа і про те, що то означає пробувати Його – ходити з Ним і ходити Його слідами. Людина cправді віруюча відчує у своєму житті і гіркоту, і солодощі.  Аврам, один із патріархів віри, добре знав, що таке гіркота. Він вірив Богові і Божій обітниці про те, що він стане батьком великого народу з якого вийде Спаситель світу.  Але його тіло вже зістарілося.  Це він дуже добре бачив і відчував.  Його почуття свідчили про речі протилежні до тих, які промовляв був йому і обіцяв був Господь.

Світ також спостерігав за Аврамом.  Хоча вже була в Аврама старість – нащадка він не мав. Це бачили і содомські царі, від яких Аврам відмовився взяти навіть найменший подарунок, аби нічого не мати спільного з богохульниками.  Це бачили інші люди, Аврамові однолітки, в яких вже бігали внуки й правнуки.

За Аврамом спостерігали й інші сили. І вони раділи з того, що в Аврама немає нащадка. Змій не хотів, аби його голову розчавив Спаситель на хресті. І хтозна скільки разів він намагався посіяти невірство у Аврамове серце?  Хтозна скільки разів противник людського роду намагався і ще буде намагатися посіяти кукіль невірства у ваші серця? Дослідіть своє серце, свій розум і свою душу вже сьогодні, просто тут і згадайте чи не бували такі гіркі миті у вашому житті, що ви готові були розчаровуватися у Христі?  А може вас опановував чи опановує  страх про те, як ви будете жити?  Як буде складатися ваше життя, життя ваших дітей і внуків?  Може у вас є страх перед майбутнім?

Не розчаровуйтеся у Христі! «Противтесь [дияволові], тверді в вірі, знавши, що ті самі муки трапляються й вашому братству по світі» (1 Петр. 5:9)   Не лякайтеся майбутнього!  Пам’ятайте, що патріарх віри Аврам теж мав певний страх. Ось він розгромив ворогів, що були захопили в полон його племінника Лота. Ось його поблагословив Мельхиседек.  Але Авраам – грішна людина, як ви і я. І він має страх.

Перші слова Господа, які звернуті до Аврама – унікальні: «Не бійся, Авраме!» Господь добре знає, що в Аврама на душі. Господь бачить Аврамів страх перед майбутнім.  Але Господь його не судить за цей страх. Він хоче відновити Аврама і тому Боже послання до Аврама: «Не бійся!»  Це саме послання Господь Бог має і до вас, дорогі брати і сестри. Сьогоднішній Біблійний текст дано, аби кожен з вас почув, як ці слова Господа лунають до вас особисто. До вас, в третій особі однини, як і до Аврама, Господь каже: «Не бійся!»

Але не боятися Аврам повинен не через те, що він – сильний. Не боятися він повинен не через те, що він – могутній або багатий. Причина для Господніх слів – у Самому Богові.  Господь далі каже: «Я – тобі щит». Аврам не повинен боятися, бо в нього унікальний щит: захист, протиповітряна оборона, армія, дипломатичний корпус і які завгодно інституції.  І цей щит – Господь Бог.

Слова Господа: «Я – тобі щит» звернені до всіх віруючих. Ці слова сьогодні звернуті і до кожного з вас особисто, дорогі брати і сестри. Господь – ваш особистий щит. Він захищає вас від усякого зла і небезпеки.  Ви можете навіть не усвідомлювати, як часто Він особисто чи через Своїх ангелів, вберігав ваше життя або ваших ближніх, членів вашої сім’ї або ваших віруючих друзів чи колег. Цей щит – найнадійніший, бо цей щит – Сам Творець.  Але не лише від негараздів цього світу захищає нас Бог – наш щит.  Він захищає нас ще від більшої небезпеки – від нападів диявола, від гріха і від наслідків нашого гріха – вічної смерті.

Щити бувають різної форми.  Найкраще, певно, нам відомий руський черлений щит, який гарно захищав в бою. Але навіть найкращі щити середньовіччя або й найсучасніші оборонні системи з цілого світу нічого не вдіють проти диявола, гріха і смерті.   Єдиний щит, який допоможе у вічності – наш щит – розп’ятий Господь Ісус Христос. Це Він промовляє до Аврама. Це Він промовляє сьогодні до вас.

Щоразу коли проти вас висувається дияволом і він сповнений надій на те, що справедливий Бог вас засудить до вічних мук у пеклі, на захист вам лине ваш щит – розп’ятий Христос.  З жодного боку не підступитися до вас звинуваченню, бо щит Христос – довкола вас.  І навіть більше – ви не просто прикриті щитом Христом – ви в Нього зодягнуті у Хрищенні, «бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:27).  І коли вас звинувачує диявол, світ і будь-яка сила, Христос – ваш щит і лунають Його Слова: «Звершилось!  За гріх заплачено!  Гріхи прощені!» Не бійтеся!  Господь – ваш щит.

«Не бійся, Авраме», - каже Господь. «Я – нагорода твоя вельми велика». Нащадки Аврама отримують Обіцяний Край. Вони матимуть все необхідне для життя.  Господь піклується про матеріальні потреби віруючих.  Він завжди дає позитивну відповідь на нашу молитву: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні», коли ми маємо на увазі матеріальні благословення.  Він – наш Творець.  Він створив нас не як духів, а як людей, яким потрібна їжа і напої. Через гріхопадіння наших прабатьків ми потребуємо ще й одягу та даху над головою.  Господь піклується про ці наші потреби. 

Але коли Він промовляє про нагороду вельми велику, то Він має на увазі щось набагато більше. Цією нагородою не можуть бути тлінні та минущі багатства цього світу.  Ця нагорода – Сам Бог.  Ця нагорода – Христос.  Господь промовляє виразно: «Я – нагорода твоя вельми велика». Ці слова спрямовані до всіх дітей Авраама, тобто всіх, хто вірує в Христа.  Господь не каже: «Ханаан – твоя нагорода вельми велика» або: «Фараонові колісниці чи «мерседеси» олігархів – нагорода твоя вельми велика». Ні, Він каже Авраамові і вам: «Я – нагорода твоя вельми велика». 

Нагорода Аврама і нагорода ваша – воскреслий Христос і вічне життя у Його святому Царстві. Христос воскрес і воскресіння Його – ваша нагорода.  Ви так само воскреснете в Останній День до вічного життя.  Христос – Цар і ви будете з Ним царювати і розділяти Його радість, щастя і блаженство у Царстві Божому.  Вічне життя – ваша нагорода вельми велика.   Звідки про наш щит, Христа розп’ятого і про нашу нагороду, Христа воскреслого, знати сліпому невіруючому світові?  Якби він попробував цей Щит і цю Нагороду, то міг би про них говорити.  Якби Він відчув Божу опіку, Божий захист, Його відповідь на наші молитви, то не читав би безбожних лекцій і не жив би як цар Содому.   А говорив би з Богом, як Аврам під своїм хрестом – хрестом бездітності.

Кожен християнин має хреста. Немає християнина, який хреста не несе. І Аврам про свій хрест волає до Бога, оплакуючи не лише свою бездітність, але й припинення роду, з якого має вийти Месія.  Він оплакує невиконання Божого плану. Коли хрест на нас дуже тисне нам теж здається, що Бог про нас забувся, або що ми вже не входимо в Його плани про благословення, спасіння і вічне життя. Але хіба не є одна з цілей нашого хреста, аби ми кликали до Бога, як Він Сам запрошує нас це робити: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 49:15) А в Псалмі 19 (:2)  Господь Святий Дух підбадьорює нас: «В день недолі озветься до тебе Господь, Ім'я Бога Якового зробить сильним тебе!»

І у відповідь на плач Аврама Господеві-Щитові та Господеві-Нагороді дуже великій, Господь Щит і Нагорода, покріпляє віру Аврама: ««Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити». І до нього прорік: «Таким буде потомство твоє!» Зір не злічити. Так само не злічити потомків Авраама, тобто всіх віруючих у Христа – Щит і Нагороду вельми велику.

Слово Боже – цілюще. Воно зцілює Аврамові рани, які натер йому хрест бездітності.  Слово Боже – творить віру і зміцнює її. І Аврам відновлюється на своїх духовних силах.  І довіряє Господу. Його відповідь на слова Господа, на Його обітницю, тобто на Його Євангеліє – «Амінь!», беззаперечна віра.  І її Господь зараховує Аврамові в праведність. Не Аврамове походження зараховане йому в праведність. Не його працьовитість і героїзм. А віра, якої не бачить світ. Віра, яка й сама горнеться до невидимого, до Христового Слова – нею виправданий Аврам. Нею виправдані всі, хто надіється на Христа- Щита і на Христа-Нагороду вельми велику.

Нею виправдані й ви, дорогі брати і сестри. Довіряйте словам нашого Господа і тіштеся Його захистом, бо Христос – ваш Щит.  Довіряйте словам Спасителя і насолоджуйтеся Його  рясними благословеннями, бо Його нагорода вельми велика здобута Ним для вас – прощення гріхів і вічне життя у Його Царстві.

А ще, особливо, коли вам здається, що ви потрапили у безвихідну ситуацію, або вам стає дуже тяжко вести праведне життя, коли ви потребуєте зміцнення чи накладення бальзаму на намуляні хрестом плечі, робіть як Аврам і кличте до Бога простою, щирою молитвою і Він порятує вас і зробить вас сильними.  А ще Він підбадьорить вас через Своє Слово щодня та особливо в неділю, коли ви не лише будете чути проповідь Христового Слова, але й споживати правдиві тіло і кров вашого Щита і вашої нагороди вельми великої – Христа Спасителя у хлібі та вині Господньої Вечері. Цінуйте ці миті, бо ними зміцнюється ваша віра в Христа, яка зарахована вам в праведність. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим..! Амінь. (Гал. 6:18).