Проповідь на 5-у неділю П'ятидесятниці

                       МИЛОСЕРДНІ, ЯК ОТЕЦЬ       

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

«Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам». Розповів також приказку їм: «Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть? Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його. Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: «Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи?» Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!»  (Євангеліє від Св. Луки 6:36-42).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7).

Дорогі брати і сестри, одне з народних прислів’їв каже: «Яка хата – такий тин, який батько – такий син». Часто діти не лише подібні до своїх дітей фізично, але й характерами, звичками та уподобаннями.  Ми, християни, називаємо Бога Отцем, а отже цим ми сповідуємо, тобто і приватно і публічно проголошуємо, що ми – Його діти. А тепер згадайте народну мудрість: «Яка хата – такий тин, який батько – такий син».  Який син ви для Отця небесного?  Яка ви для Нього донька?  Господь Ісус Христос каже нам сьогодні: ««Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!»

Але! Чи не судите ви бува інших людей?  Чи не осуджуєте ви своїх ближніх, не пліткуєте про них?  Якщо ви це робите, то яка ви тоді дитина Отця Небесного?  Або може доречніше спитатися, чиє ви дитя?  Хто ваш батько?

А затаєні образи в наших серцях, які не дають нам щиро простити нашого ближнього?  Як часто ми можемо промовляти слова «прощаю» або «вибачаю», але не мати цього на увазі у своєму серці?  Або як часто дозволяємо ми нашим старим образам виринати в нашому серці на поверхню і займати перше місце в наших думках, витісняючи ще зовсім недавно промовлену молитву: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим?» Кого ж ми тоді нагадуємо?  Чиї ми тоді діти?

«Давайте щедро!» - каже нам сьогодні Господь. А як даємо ми?  Чи наша міра така, яку заповідає Божий Син?  Чи вона добра, натоптана, струснута і переповнена? Чи такою є наша допомога від щирого серця потребуючим?  Чи такими є наші пожертви у церкву нашого небесного Отця?  «Який батько – такий син».  Чиїх дітей ми нагадуємо своєю скупістю?

Але зате як ми любимо повчати інших людей!  В потрібну для нашої плоті мить ми всі раптом стаємо красномовними вчителями, мудрими провідниками і діагностиками, куди мудрішими від знаменитого доктора Хауса!  Ми бачимо малесенькі, мікроскопічні порошинки в оці нашого ближнього і віримо, що колода, яка стирчить у нашому власному оці, насправді – мікроскоп, який дає нам можливість детально, до найменших подробиць розглянути всі вади нашого ближнього.  Господь Ісус Христос тоді каже нам: «Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!» Горе нам, настільки грішним!

Як добре, що сьогодні наш Господь Ісус Христос каже не просто: «Будьте ж милосердні», але й додає: «як і Отець ваш милосердний!» Ця друга частина речення, ці п’ять слів – надзвичайні, бо вони стосуються вже не наших ставлень, не наших діл, а ставлення Отця небесного до кожного з нас!  

«Отець ваш – милосердний!» - каже нам сьогодні Господь Ісус Христос. Він не просто Отець, як Творець, а Він – ваш Отець, Отець усіх нас.  Ми стали Його дітьми, бо Його Син – Бог істинний від Бога істинного, народжений, а не створений, стався одним із нас.  Він стався сином Марії, її любим дитям, аби ми могли стати дітьми Отця небесного. Сталося це через велике милосердя Боже.  Через гріх наших прабатьків у світ увійшла смерть.

Але Бог не хоче, щоб ми помирали навіки.  Бог хоче, аби всі ми спаслися.  Він – милосердний.  Він усім нам, усім людям бажає добра. Він нас любить. І з любові, великої, неперевершеної любові, Він дає нам Свого Сина Ісуса Христа, аби ми вірою в Нього стали дітьми Божими.  Син Божий каже нам, аби ми не судили і не осуджували – весь суд Божий Він забрав на Себе.  Кожен гріх, будь-який гріх, незважаючи на його величину, незважаючи на те, як ми дивимося на нього або як на цей наш гріх дивляться інші люди, заслуговує на смерть. 

Аби ми не були засуджені до вічної смерті, Ісус Христос, забрав на Себе всі наші гріхи, обмив їх Своєю кров’ю на Голгофі і помер за них на хресті.  Замість того, аби вести суд над нами, аби нас осуджувати – Бог осудив Свого Сина. Ось яке Його милосердя.  Син пішов на хрест добровільно, змилосердившись над нами.  Дух Святий проголошує нам прощення і виправдання в Ім’я Христа розп’ятого і воскреслого – яке чудове Боже милосердя.

Бог вас не судить і не осуджує, бо осуджений був за вас Господь Ісус Христос.  Натомість Бог вас прощає – усі без винятку ваші гріхи та провини Він проголошує прощеними у Христі Ісусі. Лишень віруйте в Нього, бо це прощення отримується цим великим і чудесним даром, який створений у наших серцях Господом Святим Духом через Євангеліє. Цей дар – віра. 

Прощення – дар. Віра – дар. Бог – щедрий на дари.  Дари дає Він усім людям, які живуть на світі. Господь каже, що Отець наш небесний «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт. 4:45).  Але для нас Він дав дар, який перевершує усі інші дари. І дар цей – Ісус Христос. Немає вищого і більшого дару від дару Божого Сина, бо всі інші дари – супутні. Господь каже в Євангелії від Івана (10:10): «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали».

Мирські люди, які не вірують в Христа, можуть тішитися сходом сонця, плодами землі, повітрям, скарбами і навіть величезними достатками в цьому світі.  Проте вони не знають Бога, не вірують в Христа і не поклоняються Господу.  Про таких Псалмоспівець (13:4) звіщає: «Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його...»  Проте цей світ дуже швидкоплинний. Їхнє життя минає дуже швидко і потім вони все втрачають.

Але не так із дітьми Божими – діти Божі, усиновлені вірою в Христа люди, тобто всі ті, що вірують у Христа, радіють дарами Божими не лише в цьому віці. Власне кажучи, ми дивимося на цей світ, як на дорогу до Царства Божого. Ми знаємо, що на цій землі ми лише приходьки, лише паломники дорогою до небес. А всі найбільші дари чекають на нас ще попереду.  Апостол Павло каже нам про майбутні дари, які чекають на нас ще в Царстві Божому: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32).

Вам, що віруєте в Христа, буде дане все.  Вам вже дане прощення гріхів. Вам вже дано вічне життя у Божому Царстві. Ісус каже: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.  І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26).  Зараз ми маємо все необхідне. Але коли повернеться Господь і ми воскреснемо до вічного життя (або перемінимося, якщо Господь Ісус Христос повернеться до нашої смерті), ми будемо мати ціле Царство Боже, у повному щасті і блаженстві.

Апостол Павло в 2-ому листі до коринтян (12:2-4) писав: «Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, що до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити». В раю, на небесах, із Христом – там справді міра життя – «добра, натоптана, струснута й переповнена». Апостол це дуже добре знає і тому пише своїм братам і сестрах у місті Филипи: «Для мене життя – то Христос, а смерть – то надбання. А коли життя в тілі то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше.  А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас» (Фил. 1:21-24). 

Все значно ліпше від того, що ми маємо в цьому світі чекає нас на небесах, але воно вже належить нам і насипане нам в подолок, а подолок цей – віра.   Ми маємо все це, бо наш Бог – милосердний і ось сьогодні Він знову прощає вам усі ваші гріхи та провини заради Христа. Вже сьогодні наш розп’ятий і воскреслий Господь Христос запрошує вас причащатися Його правдивими тілом і кров’ю у Святій Вечері, аби перебувати у вас, зміцнювати вашу віру і вести вас дорогою вічного життя.

Чимало людей вважають, що йдуть дорогою вічного життя, але насправді це не так.  Ми всі народжуємося духовно сліпими. Проблема починається тоді, коли інша духовно сліпа людина вдає із себе духовно зрячу, бере нас за руку і веде. Наслідок такої духовної подорожі буде жахливий. Господь каже, що вони обидва в яму впадуть – в яму пекла. Тож краще йти за Христом. Він каже про Себе: «Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене».

Іншими словами, є лише одна дорога до Отця і ця дорога – Христос. Він – Бог всемогутній і всезнаючий.  Він бере нас за руку Своїм Євангелієм у Слові і Таїнстві і веде із Собою. А де Христос? Він – на небесах.  Він там царює і це означає, що й ми будемо з Ним, як Він Сам про це свідчить: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!  Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Ів. 14:1-3). Всі інші провідники – сліпі.  Зрячий лише Христос і Він веде нас Своїм Євангелієм.

Так само Своїм дорогоцінним Євангелієм Він спілкується з нами – не як лицемір із колодою в оці, а як люблячий і милосердний Господь, Який бажає нам лише добра, Який помер за наші гріхи, Який воскрес для нашого виправдання, і Який далі про нас невпинно піклується.  Він – милосердний, бо Він –  Син Єдинородний Отця небесного. «Яка хата – такий тин, який батько – такий син» - каже українська народна мудрість. Будьмо ж милосердними до наших ближніх і ми, бо милосердний наш Отець небесний, а ми Його діти, вірою в Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Різдво Св. Івана Христителя

Сьогодні ми згадуємо Різдво Св. Івана Христителя, Предтечі Христового.  Св. Іван Христитель, син Захарії і Єлисавети, народився у священицькій сім’ї. Його народження було дивовижним чином проголошене його батькові Ангелом Господнім (Луки 1:5-23), і з нагоди його народження, його старенький батько виголосив гімн хвали (Луки 1:67-79). У Західній Церкві цей гімн називається Benedictus і служить традиційним євангельським кантом на Утрені. Про події з життя Івана Христителя і його вчення можна дізнатися з усіх чотирьох Єванеглій. У Пустині юдейській, біля річки Йордану, Іван почав проповідувати заклик до покаяння і обновлення Хрищення і він говорив натовпам, вказуючи на Ісуса Христа, Спасителя: «Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Івана 1:29). Іван осуджував аморальне життя іродіянських правителів, через що Ірод Антипа, тетрарх Галілеї наказав його арештувати і ув’язнити у величезній фортеці Махарей біля Мертвого моря (Марка 6:17-29). Там Ірод наказав відрубати Іванові голову (Марка 6:17-29). Івана ми згадуємо і вшановуємо, як того, хто своїм проповідуванням Агнця Божого і готував дорогу грядущому Месії і вказував на Христа.


Молитва на День Св. Івана Христителя:

Всемогутній Боже!  Через Івана Христителя, Предтечу Христового, Ти був проголосив спасіння. Дай, аби й ми могли пізнати це спасіння і служили Тобі в святості і праведності по всі дні нашого життя; через Ісуса Христа, Твого Сина, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Злий вчинок обов'язково завдасть шкоди

Може так бути, що ваш злий вчинок нікому не завдасть шкоди, але не може бути такого, що ним ви не зашкодите собі.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 35

Думка експерта

Закон України «Про засади державної мовної політики» - загроза національній безпеці України.

Внесення до Верховної Ради України проекту Закону України «Про засади державної мовної політики» народними депутатами України Ківаловим С.В. та Колесніченком В.В. одразу спричинило накладення на нього тавра «антиукраїнський». Хвиля невдоволення пролунала з екранів українського телебачення. У всесвітній мережі «Інтернет» думки користувачів розділилися: від схвалення до абсолютного  засудження, хоча поціновувачів «рідної мови» у всесвітній павутині все одно виявилося більше.

Справа навіть дійшла до бійки у сесійній залі, але закону все ще не було. Лише 3 липня 2012 року Верховна Рада України ухвалила 248 голосами (конституційна більшість становить 226 голосів)  проект Закону України «Про засади державної мовної політики» реєстраційний номер 9073-П.

Тут варто було б поставити крапку і написати, що існування української мови, як і держави – Україна в цілому виявилося під великим знаком запитання. Але все ж розглянемо одне єдине запитання: чому прийняття законопроекту – є загрозою, я б сказав, національній безпеці України.

Почнемо з самого початку, власне з норм законопроекту. Аналізувати і не потрібно, адже це вже зробили профільний комітет та Головне науково – експертне управління Верховної Ради України.

Досить промовистим є вже 3 абзац згаданого висновку комітету: «комітет дійшов висновку, що законодавча ініціатива народних депутатів України С. Ківалова та В. Колесніченка за своїм змістом та формою юридичного викладу не відповідає положенням Конституції України (статті 10, 22, 24, 92, 157), Регламенту Верховної Ради України (стаття 91), Рішенню Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10 рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови, а також не узгоджується з міжнародними документами, ратифікованими Україною, зокрема Європейською хартією регіональних мов або мов меншин».

Комітет вказує на те, що термін «регіональна мова», навколо якого точаться найбільші дискусії, подекуди ототожнюється з конституційним поняттям «мови національних меншин України», що суперечить Конституції України, яка не містить терміну «регіональні мови».

          Думка Головного науково – експертне управління Верховної Ради України  є дещо ліберальнішою, однак вказує на суттєві вади проекту закону.

         Так, науково – експертне управління зазначає, що концептуальною вадою законопроекту є те, що у ньому мова розглядається не як одна із найважливіших етнонаціональних ознак, а як територіальна ознака, що не узгоджується з теорією етносу та нації. У зв’язку з цим законопроект спрямовується не стільки на задоволення мовних потреб національних меншин України, скільки на впровадження регіональних мов, серед яких особливе місце відводиться російській мові. Незважаючи на те, що в Конституції України термін “російська мова” вживається в єдиному контексті з терміном “мови національних меншин України”, у законопроекті простежується тенденція наділити російську мову особливим статусом, відмінним від статусу інших мов національних меншин, на які поширюються положення Європейської хартії. Це відображається тому, що у законопроекті російська мова в різних контекстах згадується 9 разів. Так, у частині першій статті 7 російська мова поставлена на перше місце у переліку регіональних мов або мов меншин; частиною першою статті 10 передбачається публікація актів вищих органів державної влади українською, російською мовою або іншими регіональними мовами або мовами меншин; відповідно до частини п’ятої статті 11 “за рішенням місцевої ради такі тексти офіційних оголошень та повідомлень можуть розповсюджуватись у перекладі  регіональною або російською мовою (мовами); частинами першою та третьою статті 18 надається можливість вільного використання російської мови у економічній і соціальній діяльності, зокрема у спілкуванні співробітників підприємств, установ та організацій; частиною першою статті 22 визначено, що основними мовами інформатики в Україні є українська, російська та англійська мови; у частині третій статті 28 передбачено надання громадянам України права на запис прізвища та імені (по батькові) в паспортних та інших офіційних документах у транскрипції з української, російської або іншої мови за вибором громадянина; у змінах до Закону України “Про інформаційні агентства” інформаційним агентствам дається право поширювати свою продукцію державною мовою, російською, іншими регіональними мовами або мовами меншин, а також іншими мовами.

          Тим часом, за змістом відповідних положень статті 10 Конституції України та Закону України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” російська мова є мовою однієї із національних меншин України і не має якогось особливого статусу, відмінного від інших мов національних меншин України.

На мою думку, навіть особам без юридичної освіти стало зрозумілим, що прийнятий законопроект м’яко кажучи не сприяє розвитку української мови, а, якщо бути точнішим – навпаки сприяє її занепаду.

А тепер, задумаймося над питанням чи може бути держава без мови? Відповідь може бути лише одна – «Ні!» Без  своєї власної мови, ми не можемо сказати нашим дітям, онукам, нащадкам, що ми є українська нація, адже головною ознакою, що  нас ідентифікує поряд з іншими народами є саме мова - унікальна, мелодійна, неповторна українська мова. Невже ми зможемо опустити руки і дозволити плюндрувати підвалини нашої державності? Я думаю, власне, як і всі свідомі українці,  ні.

І саме тому з написаного, я можу зробити лише один висновок, який, нажаль не зробили  248 народних депутатів України – прийняття Верховної Радою України Закону України «Про засади державної мовної політики» є загрозою національній безпеці України.

Олександр Панчук, магістр права.

Відкритий лист глав Церков і релігійних організацій України щодо мовного питання

Президенту України

ЯНУКОВИЧУ В. Ф.

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

Ми, керівники Церков і релігійних організацій України, не можемо залишитися осторонь у той час, коли стрімко зростає протистояння у суспільстві навколо мови.

Ще у 2006 році ми висловлювали свою принципову позицію: мовні питання, як основоположні для суспільства і державності, не повинні ставати предметом політичних спекуляцій. Незмінність своєї позиці ми підтвердили і нещодавно, коли політизація мовного питання знову різко загострилася.

Адже мова згуртовує людей в націю, створює єдиний суспільний і гуманітарний простір. Вона за своєю природою сприяє взаємному порозумінню, бо покликана єднати людей, а не бути джерелом ворожнечі.

З жалем вимушені відзначити – до нашого голосу не прислухалися. 3 липня 2012 року суперечливий мовний законопроект було оголошено прийнятим Верховною Радою України. І ми знову стали свідками того, як поглиблення мовного розділення, посилене політичним протистоянням, далі поглиблює суспільний розкол і розхитує основи української державності.

Глибоко помиляються ті, хто вважають цю подію перемогою. Це – Піррова перемога. Це – “перемога” над громадянським порозумінням і основоположними принципами парламентаризму, які за визначенням покликаний відображати суспільний компроміс.

Всім очевидно, що мовна тематика різко поляризує українське суспільство, тому будь які принципові зміни у цій сфері повинні бути точними і виваженими – як дії лікаря, основним правилом якого є «Не нашкодь!»

У таких умовах наймудріше – підтримувати розумну рівновагу між державним статусом української мови і забезпеченням мовних прав національних меншин. Відсутність такої рівноваги, а особливо відверте й принципове небажання її досягати, веде лише до ескалації суспільного протистояння, ділить громадськість на ворогуючі табори, ослаблює державу.

Мир у суспільстві та між людьми – духовна цінність, яка шанується всіма релігійними традиціями. Саме тому ми щодня молимося про мир в Україні та робимо посильний громадянський внесок у його розбудову, в тому числі міжконфесійною співпрацею.

Саме тому ми відчуваємо обов’язок сказати: те, що зараз відбувається – це шлях у прірву, шлях до громадянського конфлікту і розвалу держави. Бачачи це, ми закликаємо всі сторони протистояння: «Зупиніться!»

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

Ви – Глава держави і Президент для всієї України. Тому в цей відповідальний, навіть історичний, момент на Вас лягає обов’язок дати поштовх до розв’язання цього конфлікту.

Ми наполегливо закликаємо Вас не підписувати вибухонебезпечний мовний законопроект № 9073, накласти на нього вето і повернути до Верховної Ради для справжнього повноцінного розгляду та вироблення збалансованого рішення.

Ми закликаємо Вас стати ініціатором загальнонаціонального суспільного і фахового діалогу навколо мовної проблематики. Саме його підсумки повинні лягти в основу принципово нового законопроекту, який справді забезпечить розвиток збалансованої мовної політики в Україні. Такої політики, яка одночасно захищатиме державний статус української мови та сприятиме розвитку і функціонуванню мов національних меншин.

І нехай мудрість від Бога допоможе Вам прийняти вірне рішення!

З повагою –

• Патріарх Філарет, предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату;
• Святослав, Верховний Архієпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви;
• Єпископ Маркіян Трофим’як, керуючий справами Римсько-Католицької Церкви в Україні;
• В'ячеслав Нестерук, президент Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських християн-баптистів;
• Михайло Паночко, старший єпископ Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської – п'ятидесятників;
• Василь Райчинець, старший пресвітер Союзу вільних церков християн євангельської віри України;
• В’ячеслав Горпинчук, єпископ Української Лютеранської Церкви;
• Андрій Гамбург, пастор Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України
• Шейх Ахмед Тамім, голова Духовного управління мусульман України;
• Григорій Комендант, президент Українського Біблійного Товариства.

Підписано 4 липня 2012 р., Київ

Верховна Рада зневажила заклик Всеукраїнської Ради Церков

Отже, закон про мови ухвалено, незважаючи на заклики Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, до складу якої входить Українська Лютеранська Церква. Пан Чечетов вже хвалиться, що нас, українські церкви, врешті-решт, і весь український народ, "развели как котят".  Ті, що це скоїли, певно, не розуміють, що порушивши всі можливі регламенти та закони, нехтуючи народом, вони чинять велику несправедливість.  Господь каже: "Огида перед Господом, Богом твоїм, кожен... хто чинить несправедливість" (Повторення Закону 25:16). Господи, помилуй!

Auf Deutsch - поповнення бібліотеки

     Моя бібліотека поповнилася ще 5-ма томами Лютера німецькою мовою. Ці томи належать до Сен-Луїського видання доктора Йоганна Вальха (відредаговане американськими богословами німецького походження: Ґеорґом Штьокгардтом і Альбрехтом Гоппе). Том II: Auslegung des ersten Buches Mose: zweiter Teil; том III: Auslegung des Altes Testaments: Predigten über das erste Buch Mosis und Auslegung über die folgenden biblischen Bücher bis zu den Psalmen (excl.); том XIIIb: Haus-Postille nach Georg Rörer; том XV: Reformations-Schriften: Erste Abteilung. Zur Reformationshistorie gehörige Documente. Wider die Papisten. Aus den Jahren 1517 bis 1524; том XXIb: Dr. Martin Luthers Briefe: den wishtigsten Briefen, die an ihn gerichtet sind, und einigen anderen einschlagenden interssanten Shriftstücken: Briefe vom Jahre 1533 bis 1546.

Дві проповіді - дві доктрини

Перша проповідь і доктрина – Закон Божий. Друга – Євангеліє. Ці дві проповіді не одне й те саме. Тому ми мусимо мати добре розуміння справи, аби знати, як проводити між ними розрізнення. Ми мусимо знати, що таке Закон і що таке Євангеліє. Закон наказує і вимагає від нас певні речі. Таким чином Закон спрямований головно на нашу поведінку та складається із вимог. Тому що Бог промовляє через Закон, кажучи: «Роби це, того уникай, ось що Я від тебе очікую». Проте Євангеліє не проповідує те, що ми повинні робити чи уникати. Воно не виставляє жодних вимог, а іде в бік зворотний від Закону, робить цілковито протилежне і каже: «Ось що Бог зробив для тебе – Він дав, аби Син Його стався для тебе плоттю. Він дав, аби Його заради тебе вбили». Отже, є ці дві доктрини і ці два види діл – Божі та людські. Так само, як ми і Бог відділені одне від одного, так і ці дві доктрини широко одна від однієї відділені. Бо Євангеліє навчає винятково про те, що нам дано Богом, а не тому – як у випадку із Законом – що ми повинні робити і давати Богові.

Доктор Мартін Лютер, Як християни повинні ставитися до Мойсея

Проповідь на 4-у неділю П'ятидесятниці

НАША ОБОРОНА - ХРИСТОС

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив.  Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!  Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник, диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі, знавши, що ті самі муки трапляються й вашому братству по світі. А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петра 5:6-11).

Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!  (1 Петр. 1:1, 2).

Дорогі брати і сестри, п’яні, зазвичай, мають дуже міцний сон. Аби їх розбудити треба докласти чимало зусиль.  Але навіть пробудившись, вони ще довго не можуть прийти до тями та зорієнтуватися де вони, що з ними відбувалося та відбувається. Господь Святий Дух засуджує зловживання алкоголем – у Писанні читаємо такі слова: «В кого ой, в кого ай, в кого сварки, в кого клопіт, в кого рани даремні, в кого очі червоні? У тих, хто запізнюється над вином, у тих, хто приходить попробувати вина змішаного. Не дивись на вино, як воно рум'яніє, як виблискує в келиху й рівненько ллється, кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка, пантруватимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говоритиме дурощі... І ти будеш, як той, хто лежить у середині моря, й як той, хто лежить на щогловім верху. І скажеш: Побили мене, та мені не боліло, мене штурхали, я ж не почув» (Прип. 23:29-35). 

А ще п’яні дуже часто стають жертвою різних злочинців. Втім, сьогодні Господь Святий Дух, через Апостол Петра, в нашому Біблійному тексті, закликає нас бути тверезими дещо в іншому сенсі – духовному.  Можна бути п’яним від світу і цього навіть не усвідомлювати, адже якби п’яні від алкоголю усвідомлювали, що вони п’яні, то можливо не робили би стільки дурниць, про які потім жалкувати доводиться часом до кінця життя.  А п’яний в духовному сенсі, це – людина, яка захоплюється грішною плоттю, світом і всім тим, що вони пропонують. П’яний в духовному сенсі забувається про Бога та про Його Слово, віра його ледь жевріє, потерпаючи від духовної спраги та голоду і ось тоді ми й стаємо легкою жертвою нашого справжнього супротивника, диявола.

Апостол Петро пише, що цей супротивник – справжній лютий хижак.  Він порівнює його з левом, царем хижаків і майстром полювання.  Він добре знає, коли нападати – він вичікує на той час, коли п’яніємо від світу або забаганок своєї плоті і тоді він стрибає на нас зі своєї засідки і роздирає пазурами наше серце і вириває з нього найдорожче, що може бути в людському серці  - віру в Христа.  І тоді полювання закінчене - без віри в Христа ми стаємо знову рабами диявола, гріха і смерті і перспектива наша – смерть фізична,  пекельні муки, воскресіння суду і вічність в огняному озері аду.  

«Будьте тверезі, пильнуйте», - каже Христів Апостол.  Не спокусіться пастками, які на ваші душі розставив диявол і світ. Довкола цих пасток диявол може прикидатися невинним і пухнастим кошеням, аби ми не боялися сісти до вина світу, але прикидання швидко припиниться щойно ми сп’яніємо і перестанемо пильнувати нашої християнської віри. 

Але цей лютий хижак, який полює за нашою вірою може ще й рикати.  І від того рикання наше серце може ховатися в п’ятки. Через трохи часу після написання послання, на якому ми будуємо нашу проповідь, Апостола Петра буде розіпнуто на хресті в Римі. Диявол своїм риканням намагався залякати його і багатьох інших християн, аби вони відреклися від Христа свідомо, зі страху перед смертною карою.  Часом його рикання лунає не так загрозливо, як це було за лютого Нерона в Римі. Часом його рикання погрожує лише певними переслідуваннями. Він рикає: «Відречися від лютеранської віри, від виправдання самою вірою в Христа, а то я не дам тобі зробити кар’єри в бізнесі або світі!  Ти ж знаєш, ким є більшість, а ти належиш до такої невеличкої церкви!  Перестань ходити до неї і говорити про неї!  Перестань свідчити про Христа і про свою спасенну віру, а то я пошматую твоє життя і твої справи і не дам тобі багатства і процвітання, як твоїм колегам!»

Рикання нашого супротивника може звучати по-різному, але мета його одна – залякати нас і змусити нас відректися від Христа.  Для чого? Щоби бути знову рабами диявола, світу та смерті – щоб ми втратили мир з Богом, прощення гріхів і вічне життя.  Ми слабкі, кволі, грішні за своєю природою і ми легко можемо стати жертвою диявола.  Це – природно і це не повинно нас дивувати.  Ми би дивувалися з цього, якби не були попереджені нашим люблячим Богом, що таке буде відбуватися. Він каже: «Ваш супротивник, диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі, знавши, що ті самі муки трапляються й вашому братству по світі».

Нічого нового під сонцем немає.  Невіруючі дияволу не цікаві – вони і так йому належать. А ми, християни, завжди перебуваємо під його прицілом. Він невпинно намагається нас або спокусити, або залякати.  Тож будьмо тверезі та пильнуймо.  А ця тверезість і пильність ніщо інше, як наша тверда або ж непохитна віра в Христа. Лише вона може розгледіти  нашого підступного ворога, і лише вона знає, хто є нашим могутнім захисником.

Лише віра пригортає нас до Христа і віра в Христа є наш щит від вогняних стріл диявола.  Його рикання залишається назовні, а вогняні стріли перетворюються на горох, який відлітає від бетонної стіни – Христа Спасителя, Який Сам вступає за нас у бій проти цього супротивника, наказуючи йому відступитися: «Відійди, сатано!»  Вірою Христос живе у нас і тому диявол вже має справу не з нами, а з нашим Господом, Ісусом Христом.

А це – вже зовсім інша справа. Бо що таке ми – грішні, слабкі та кволі людські істоти?  Ми би ніколи не змогли справитися з таким могутнім супротивником, потужним лукавим ангелом, дияволом, якого Апостол Петро порівнює сьогодні із рикаючим левом.  На лева потрібен Самсон. І наш Господь Ісус Христос є таким Самсоном, що без жодного страху виходить на зустріч цьому рикаючому хижакові і роздирає його пащу.

Коли ми чуємо рикання нашого лютого супротивника, то в нас можуть затрястися коліна, але не в Христа, Який живе в нас вірою. Бо Христос – правдивий Бог і Творець. «Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього» - пише Апостол Іван у своєму Євангелії.  Він був створив і диявола, але як злого ангела, а як ангела доброго, який потім відпав від Бога, звів за собою третину інших ангелів і підбурив наших прабатьків до гріха й до смерті.  Та коли Христос творив ангелів, то Він може запросто дати раду будь-якому створінню зокрема або всім створінням одразу, бо Він – Бог всемогутній.

І вірою цей всемогутній Бог живе тепер всередині кожного з вас, любі брати і сестри. Аби визволити нас від причини смерті – гріха, Бог Син стався правдивою людиною і забрав на Себе всі наші гріхи й провини. Зробити це міг лише всемогутній і святий Бог – Ісус Христос.  Якби Він заради нас не стався людиною і не поніс усі наші гріхи на Голгофський хрест і якби Він не обмив наші гріхи Своєю святою кров’ю і не помер за нас на хресті, то сьогодні диявол так би не лютував, бо ми й далі перебували би під його владою.  Але тепер, через те, що Христос помер за наші гріхи і воскрес для нашого виправдання, диявол лютує, бо на хресті Ісус розчавив його голову, а вас проголосив прощеними.

Це прощення стає нашим через віру, яка зараховується нам у праведність. Ця віра – дар Божий, бо створена Господом Святим Духом і нею ми належимо Богові, а Бог живе в нас.  Цим даром Божим, вірою в Христа, ми стаємо спадкоємцями вічного життя в Царстві Небесному. Цією вірою ми поєднані з Христом настільки, що тіла наші стали храмами Святого Духа, а кожен з вас має здатність пророкувати тобто розповідати іншим людям про Христа, ділитися з ними Євангелієм.  І ця віра – ваш щит від нападів цього рикаючого лева, диявола, який шукає кого би там йому пожерти.

Що ж, хай він собі рикає – його дні злічені, час його закінчується, вічність його – у пеклі, і він це дуже добре знає, тому й агресія його буде зростати.  А ваша вічність – з Христом на небесах.  Тому навіть, коли він завдає вам неприємностей чи то в сім’ї, чи то на роботі – не дивуйтеся, бо як навчає нас сьогодні любий апостол: «ті самі муки трапляються й вашому братству по світі».  Не ви одні такі – диявол нападає на всіх вірних християн.  Ми ж маємо чим чинити йому опір – нашою вірою в Христа і допоки ця віра є, нічого він нам не зробить – ми й далі залишаємося спадкоємцями вічного життя. 

А Христос Господь нашу віру буде зміцнювати: через Своє Слово, яке сьогодні навчається в нашій парафії і  через Свої правдиві тіло та кров, через Свою святу людськість. Ми – тіло і кров, але ми грішні та кволі. А Христові тіло та кров – святі та всемогутні.  І коли Господь причащає нас Собою, то й відтоді Він ще сильніше в нас замешкує і ще потужніший чинить Він опір нашому супротивникові.  

Нас же Господь кличе, аби ми впокорилися під Його міцну руку.  Він наче каже нам, аби ми не надіялися на свої сили, на свої діла, на синергізм чи будь-яку іншу нечисту вигадку, а просто поклали надію нашу на Христа, як дитина, яка пригортається до свого батька, горнучись під його міцну руку, або як курчатко, яке ховається під крила своєї матері-квочки, бо там захист, там спокій, там безпека.  Руки, які були прибиті на Голгофському хресті, готові прийняти всіх до одного. І сили захистити нас, вберегти нас, і вивищити нас, тобто воскресити нас Останнього Дня для вічного життя у Христа, звісно ж вистачить.

До того дня Він далі опікується нами.  Диявол рикає, інтригує і намагається довести, що це не так. Але Господь Святий Дух сьогодні каже нам: «Покладіть на Христа всю вашу журбу, собі не залишайте ні краплинки, ні грама власних переживань – все віддавайте Христові, бо Він далі опікується вами. Не вірте світові, своїй плоті та сатані, а вірте Христові, довіряйтеся Йому і всі ваші клопоти покладайте на Нього».  Хай ваші всі зажури перетворюються на молитви і будьте певні – Господь дасть вирішення для кожної з них.  Інколи несподіване, інколи навіть дуже болісне, але воно завжди буде таким, що діятиме вам на добро, бо «тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).

Бо наш Бог – це Бог усякої благодаті, тобто благодаті повної, невичерпної, неперевершеної. І ви сьогодні тут, бо це Він вас покликав через Євангеліє не до розваг у цьому світі, а «до вічної слави Своєї в Христі», тобто до вічного життя в Царстві Небесному, яке мають лише ті, хто вірує в Христа і, хто в спасіння покладається не на свої діла,  а на Самого Христа.  І Бог, вас, що зібрані тут удосконалює Своїм Євангелієм у Слові і Таїнстві, робить тут Він вашу надію певнішою, вас – міцнішими та більш уґрунтованими в Його Слові, тверезими та пильними. Заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10-11).

Підбадьорення

     Саме таку назву має чергове (тридцяте) число журналу "Добра Звістка". Це число, як і попередні числа журналу, містить статті, написані на основі не людських вигадок чи припущень, а на основі непомильного Божого Слова, яке є єдиним нашим джерелом віри та життя. Будучи чудово проілюстрованим, цей журнал - надзвичайно корисний як для приватного читання так і для дослідження на Біблійних уроках будь-якої християнської конфесії, яка прагне залишатися вірною Богові та Його Слову.  Отже, коли ви роздумуєте, чому несете важкий хрест у житті, коли ваші дні сповнені важкою працею і перепонами, коли ви вважаєте, що Бог гнівається на вас тощо, не гайтеся і замовляйте журнал, пишучи на мою електронну пошту: vhorpynchuk@hotmail.com

Тим, хто бажає досліджувати це число журналу з київською парафією "Воскресіння", запрошую на щонедільні Біблійні уроки, які починаються о 10:00 в Конференц-залі Інституту Зоології на вул. Терещенківській, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

Божий Син і сини Божі

Єретики перекручували Святе Писання жахливо. Вони заявляли, що Христос називається Сином Божим метафорично, як і ми називаємося синами Божими.[1]  В Йова 38:4, 7 синами Божими названо ще й ангелів. Читаємо: «Де ти був, коли… радісний окрик здіймали всі Божі сини [тобто всі ангели]?» Вони заявляють, що Христос був Син Божий також у тому сенсі. Але старанно дослідіть цей текст. Тут ми дізнаємося, що Він – Син, в Якого ми мусимо вірувати. Ми, святі люди та ангели не такі сини Божі, як Він, би ми всі стаємо синами Божими через нашу віру в Нього. Ангели також стали синами Божими через Нього, бо всі вони були створені Сином, як про це ми читаємо в Кол.1:16. Ми, людські істоти також були створені Ним, але ми, загублені та засуджені грішники, стаємо синами Божими через нашу віру в Нього.  Проте Христос – Бог і Син Божий, бо є велика відмінність між тим, хто вірує і тим, в кого вірують. Якщо хтось заслуговує на честь, щоби люди в нього вірували та через ту віру ставали дітьми Божими і отримували нове народження, то така Особа мусить бути правдивий Бог. Знову ж таки, якщо Він створив ангелів і якщо ангели займають перше місце серед створінь, то Христос мусить бути Господом над усіма створіннями. Подібним чином, оскільки Він створив нас, людей, то Він не може бути Сином Божим у тому сенсі, в якому синами Божими є ми або Іван Христитель.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

---

[1] Пор. Іларій, Про Трійцю, кн. VI, р. 44, Patrologia, Series Latina, Х, 193.

Самоочевидне правило Новозаповітної Церкви

     Хоча слово хейротонео може означати "обирання підняттям рук" (як можливо в 2 Кор. 8:19), навряд чи воно означає це в Діях 14:23 ("призначивши пресвітерів у кожній церкві"), як припускали наші старіші богослови.  Звісно, ще менше це слово, як таке означає "рукопоклали". Часто воно означає просто "призначати, визначати. поміщати".  З іншого боку, абсурдно було би припускати, що Павло і Варнава (Дії 14:23) або Тит (1:5) могли або хотіли автократично нав'язати неприйнятних  служителів небажаючим церквам. Братерські взаємини, консультації, згода і співпраця є просто самоочевидним правилом Новозаповітної Церкви (Рим. 14:1-3; 1 Кор. 9:19-22; Фил. 2:1-11; 1 Петр. 5:3).


Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

День Св. Пророка Єлисея

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Єлисея. Єлисей, син Шафата з племені Іссахара, був пророком Божим для Північного Царства Ізраїлю приблизно у 849-786 р. р.  до Р. Х. Побачивши вознесіння свого наставника, Св. Пророка Іллі на небеса, Єлисей набув пророцьке служіння і отримав плащ свого попередника. Як і Ілля, Єлисей брав активну участь у подіях політичних.  Він також вчинив багато чуд, як-от: зцілення від прокази воєначальника сирійських військ, Наамана (2 Царів 5) і оживлення сина шунамітки (2 Царів 4:8-37). Його невпинний та голосний спротив поклонінню Ваалові, як і все служіння цього пророка яскраво відображалися і в його імені, Єлисей, яке означає "Мій Бог - спасіння".

Молитва на День Св. Пророка Єлисея:

Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Єлисея Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Звідки взявся обряд покладання рук

     Обряд покладання рук був звичним у Старому Заповіті, коли щось потрібно було урочисто показати в очах Божих таким, як воно було, і, особливим чином, присвятити Богові (1 М. 48:14, 20; 3 М.  1:2, 4; Мт. 10:16). І через те, що покладанням рук певним людям доручалися часом певні обов'язки (4 М. 27:18-20; 5 М. 3:28; 34:9), то Апостоли, у висвяченні пастирів, зберегли та використовували, виходячи з християнської свободи, цей усталений обряд, як безпосередню та корисну річ для навчання багатьох речей (Дії 5:-5-6; 13:3; 1 Тим. 4:14; 5:22; 2 Тим. 1:6). І через це й рання Церква теж дотримувалася висвячення, просто покладаючи руки, без помазання та інших забобонів (Dist. 23 Кафагенського Собору). Через це й ми, в наших церквах, дотримуємося цього ж обряду.


Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства