МИЛОСЕРДНІ, ЯК ОТЕЦЬ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
«Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб
не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять
і вам. Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й
переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють
вам». Розповів також приказку їм: «Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не
обидва в яму впадуть? Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен
буде, як учитель його. Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у
власному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: «Давай, брате, я
заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи?»
Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти
заскалку з ока брата твого!» (Євангеліє
від Св. Луки 6:36-42).
Усім… улюбленим Божим,
вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса
Христа! (Рим. 1:7).
Дорогі брати і сестри, одне з
народних прислів’їв каже:
«Яка хата – такий тин, який батько – такий син». Часто діти не лише подібні до
своїх дітей фізично, але й характерами, звичками та уподобаннями. Ми, християни, називаємо Бога Отцем, а отже
цим ми сповідуємо, тобто і приватно і публічно проголошуємо, що ми – Його діти.
А тепер згадайте народну мудрість: «Яка хата – такий тин, який батько – такий
син». Який син ви для Отця небесного? Яка ви для Нього донька? Господь Ісус Христос каже нам сьогодні: ««Будьте ж милосердні, як і Отець ваш
милосердний!»
Але! Чи не судите ви бува інших
людей? Чи не осуджуєте ви своїх ближніх,
не пліткуєте про них? Якщо ви це робите,
то яка ви тоді дитина Отця Небесного?
Або може доречніше спитатися, чиє ви дитя? Хто ваш батько?
А затаєні образи в наших серцях,
які не дають нам щиро простити нашого ближнього? Як часто ми можемо промовляти слова «прощаю»
або «вибачаю», але не мати цього на увазі у своєму серці? Або як часто дозволяємо ми нашим старим
образам виринати в нашому серці на поверхню і займати перше місце в наших
думках, витісняючи ще зовсім недавно промовлену молитву: «І прости нам провини
наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим?» Кого ж ми тоді нагадуємо? Чиї ми тоді діти?
«Давайте щедро!» - каже нам
сьогодні Господь. А як даємо ми? Чи наша
міра така, яку заповідає Божий Син? Чи
вона добра, натоптана, струснута і переповнена? Чи такою є наша допомога від
щирого серця потребуючим? Чи такими є
наші пожертви у церкву нашого небесного Отця?
«Який батько – такий син». Чиїх
дітей ми нагадуємо своєю скупістю?
Але зате як ми любимо повчати
інших людей! В потрібну для нашої плоті
мить ми всі раптом стаємо красномовними вчителями, мудрими провідниками і
діагностиками, куди мудрішими від знаменитого доктора Хауса! Ми бачимо малесенькі, мікроскопічні порошинки
в оці нашого ближнього і віримо, що колода, яка стирчить у нашому власному оці,
насправді – мікроскоп, який дає нам можливість детально, до найменших подробиць
розглянути всі вади нашого ближнього.
Господь Ісус Христос тоді каже нам: «Лицеміре,
вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока
брата твого!» Горе нам, настільки грішним!
Як добре, що сьогодні наш Господь
Ісус Христос каже не просто: «Будьте ж
милосердні», але й додає: «як і Отець
ваш милосердний!» Ця друга частина речення, ці п’ять слів – надзвичайні, бо вони стосуються
вже не наших ставлень, не наших діл, а ставлення Отця небесного до кожного з
нас!
«Отець ваш – милосердний!» - каже
нам сьогодні Господь Ісус Христос. Він не просто Отець, як Творець, а Він – ваш
Отець, Отець усіх нас. Ми стали Його
дітьми, бо Його Син – Бог істинний від Бога істинного, народжений, а не
створений, стався одним із нас. Він
стався сином Марії, її любим дитям, аби ми могли стати дітьми Отця небесного.
Сталося це через велике милосердя Боже.
Через гріх наших прабатьків у світ увійшла смерть.
Але Бог не хоче, щоб ми помирали
навіки. Бог хоче, аби всі ми
спаслися. Він – милосердний. Він усім нам, усім людям бажає добра. Він нас
любить. І з любові, великої, неперевершеної любові, Він дає нам Свого Сина
Ісуса Христа, аби ми вірою в Нього стали дітьми Божими. Син Божий каже нам, аби ми не судили і не
осуджували – весь суд Божий Він забрав на Себе.
Кожен гріх, будь-який гріх, незважаючи на його величину, незважаючи на
те, як ми дивимося на нього або як на цей наш гріх дивляться інші люди,
заслуговує на смерть.
Аби ми не були засуджені до
вічної смерті, Ісус Христос, забрав на Себе всі наші гріхи, обмив їх Своєю кров’ю на Голгофі і помер за них на
хресті. Замість того, аби вести суд над
нами, аби нас осуджувати – Бог осудив Свого Сина. Ось яке Його милосердя. Син пішов на хрест добровільно,
змилосердившись над нами. Дух Святий
проголошує нам прощення і виправдання в Ім’я Христа розп’ятого
і воскреслого – яке чудове Боже милосердя.
Бог вас не судить і не осуджує,
бо осуджений був за вас Господь Ісус Христос.
Натомість Бог вас прощає – усі без винятку ваші гріхи та провини Він
проголошує прощеними у Христі Ісусі. Лишень віруйте в Нього, бо це прощення
отримується цим великим і чудесним даром, який створений у наших серцях
Господом Святим Духом через Євангеліє. Цей дар – віра.
Прощення – дар. Віра – дар. Бог –
щедрий на дари. Дари дає Він усім людям,
які живуть на світі. Господь каже, що Отець наш небесний «наказує сходити сонцю
Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних»
(Мт. 4:45). Але для нас Він дав дар,
який перевершує усі інші дари. І дар цей – Ісус Христос. Немає вищого і
більшого дару від дару Божого Сина, бо всі інші дари – супутні. Господь каже в
Євангелії від Івана (10:10): «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб
мали».
Мирські люди, які не вірують в
Христа, можуть тішитися сходом сонця, плодами землі, повітрям, скарбами і
навіть величезними достатками в цьому світі.
Проте вони не знають Бога, не вірують в Христа і не поклоняються
Господу. Про таких Псалмоспівець (13:4)
звіщає: «Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його...» Проте цей світ дуже швидкоплинний. Їхнє життя
минає дуже швидко і потім вони все втрачають.
Але не так із дітьми Божими –
діти Божі, усиновлені вірою в Христа люди, тобто всі ті, що вірують у Христа,
радіють дарами Божими не лише в цьому віці. Власне кажучи, ми дивимося на цей
світ, як на дорогу до Царства Божого. Ми знаємо, що на цій землі ми лише
приходьки, лише паломники дорогою до небес. А всі найбільші дари чекають на нас
ще попереду. Апостол Павло каже нам про
майбутні дари, які чекають на нас ще в Царстві Божому: «Той же, Хто Сина Свого
не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і
всього?» (Рим. 8:32).
Вам, що віруєте в Христа, буде
дане все. Вам вже дане прощення гріхів.
Вам вже дано вічне життя у Божому Царстві. Ісус каже: «Я – воскресення й життя.
Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.
І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26). Зараз ми маємо все необхідне. Але коли
повернеться Господь і ми воскреснемо до вічного життя (або перемінимося, якщо Господь
Ісус Христос повернеться до нашої смерті), ми будемо мати ціле Царство Боже, у
повному щасті і блаженстві.
Апостол Павло в 2-ому листі до
коринтян (12:2-4) писав: «Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років
тому чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог був узятий до третього
неба. І чоловіка я знаю такого, чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, що
до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити».
В раю, на небесах, із Христом – там справді міра життя – «добра, натоптана, струснута й переповнена». Апостол це дуже добре
знає і тому пише своїм братам і сестрах у місті Филипи: «Для мене життя – то
Христос, а смерть – то надбання. А коли життя в тілі то для мене плід діла, то
не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та
бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради
вас» (Фил. 1:21-24).
Все значно ліпше від того, що ми
маємо в цьому світі чекає нас на небесах, але воно вже належить нам і насипане
нам в подолок, а подолок цей – віра. Ми
маємо все це, бо наш Бог – милосердний і ось сьогодні Він знову прощає вам усі
ваші гріхи та провини заради Христа. Вже сьогодні наш розп’ятий і воскреслий
Господь Христос запрошує вас причащатися Його правдивими тілом і кров’ю у
Святій Вечері, аби перебувати у вас, зміцнювати вашу віру і вести вас дорогою
вічного життя.
Чимало людей вважають, що йдуть
дорогою вічного життя, але насправді це не так.
Ми всі народжуємося духовно сліпими. Проблема починається тоді, коли
інша духовно сліпа людина вдає із себе духовно зрячу, бере нас за руку і веде.
Наслідок такої духовної подорожі буде жахливий. Господь каже, що вони обидва в
яму впадуть – в яму пекла. Тож краще йти за Христом. Він каже про Себе: «Я – дорога,
і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене».
Іншими словами, є лише одна
дорога до Отця і ця дорога – Христос. Він – Бог всемогутній і всезнаючий. Він бере нас за руку Своїм Євангелієм у Слові
і Таїнстві і веде із Собою. А де Христос? Він – на небесах. Він там царює і це означає, що й ми будемо з
Ним, як Він Сам про це свідчить: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в
Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у
домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати
місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас
до Себе, щоб де Я були й ви» (Ів. 14:1-3). Всі інші провідники – сліпі. Зрячий лише Христос і Він веде нас Своїм
Євангелієм.
Так само Своїм дорогоцінним
Євангелієм Він спілкується з нами – не як лицемір із колодою в оці, а як
люблячий і милосердний Господь, Який бажає нам лише добра, Який помер за наші
гріхи, Який воскрес для нашого виправдання, і Який далі про нас невпинно
піклується. Він – милосердний, бо Він – Син Єдинородний Отця небесного. «Яка хата –
такий тин, який батько – такий син» - каже українська народна мудрість. Будьмо
ж милосердними до наших ближніх і ми, бо милосердний наш Отець небесний, а ми
Його діти, вірою в Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар