Вони кажуть: «Віра?
Нісенітниця! Ні, спасається
кожен, хто вступає в той або в цей орден». Це – біда. Це означає шукати Бога на
власний розсуд і намагання залізти на небеса самовинайденою драбиною особистих
ідей. Ми мусимо пильнувати проти того
диявола, який зветься Ентузіазм.[1]
Люди, які ідуть за ним, зневажають усне Слово й проголошують: «Зробити це
мусить Дух!» І вони тільки й те роблять, що говорять про Духа. Никодим, звісно,
міг також прийняти так Духа, але він прислухається до Слова правди, яке йому
проповідує Христос: «Не сходив на небо ніхто».
Слово мусить далі усно проповідуватися та читатися, а тягар нашого
послання мусить бути таким: «Вірую в Сина Божого Єдинородного, Який помер за
мене». Ми мусимо запечатувати нашу віру сповідання про те, що ми не знаємо
жодного іншого Бога окрім Того, про Якого тут читаємо: «Кожен, хто вірує в Сина
Людського, життя вічне той має». Цього для мене не вчинять жодні думки або діла
– єдина дорога до Бога і правдива дорога до Бога – вірувати в Сина. Тому Бог і нам наказав старанно це
проповідувати. Ось чому Він запровадив це служіння усного проповідування,
запровадив Таїнства і заповів відпущення гріхів. Він хотів, аби живим посеред
християн залишалося це послання, щоби в пильних серцях зберігалася віра, яка
сповідує: «Вірую в Сина, виданого за мене на смерть». Папісти, звісно, теж
чують ці слова, бо і в них, як у нас, є Біблія. Але вони дрімають і хропуть над
ними – вони мають очі і не бачать, мають вуха і не чують. Вони кажуть: «Ой, аби
лишень я робив те, що заповіли Св. Августин і Св. Франциск!» Миряни кличуть до Діви Марії, аби вона
заступалася за них перед Сином. Упродовж моїх двадцяти років в монастирі мене
не полишали думки про виконання правил мого ордену. Ми настільки були занурені
в оціпеніння наших добрих діл, що цих слів ми не бачили і не розуміли. Але,
якщо ви хочете знайти Бога, то запишіть ці слова у своє серце. Не спіть, а
пильнуйте. Старанно вивчіть ці слова та розмірковуйте про ці слова: «Так-бо Бог
полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не
згинув, але мав життя вічне». Хай той, хто може писати, пише ці слова. До того
ж, читайте їх, обговорюйте їх, роздумуйте про них і обмірковуйте їх вранці і
ввечері, чи то ви проснулися, а чи спите!
Бо диявол тяжко нападатиме на вашу віру, намагаючись змусити вас
засумніватися, що Христос – Син Божий і, що ваша віра – угодна Богові. Він мучитиме вас думками про
передпризначення, про гнів і суд Божий. Тоді вимусите говорити: «Я не хочу
нічого чути і не хочу нічого знати про Бога, окрім того, що Він мене
любить. Я нічого не хочу знати про Бога
розгніваного, про Його суд і гнів, про пекло, про смерть і про суд. Але, коли бачу я Божий гнів, то знаю, що веде
він мене до Сина, де я знаходжу притулок і, якщо я прийду до Сина, то й матиму
милосердного Отця». Бо Св. Іван каже в
своєму посланні, що Отець полюбив мене ще до того, як я полюбив Його чи пізнав
Його та що Він відпустив мій гріх і дав мені спасіння (1 Ів. 4:10).
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана
[1] Лютер використовує слово enthusiasmus, як
латинський переклад німецького Schwermerey, його
улюбленої назви лівого крила Реформації.
Немає коментарів:
Дописати коментар