Суть сказаного ілюструють деякі класичні приклади. Якби група полонених християн-мирян, ізольованих у пустелі, мала обрати з-поміж себе одного, аби він христив, проповідував і відправляв Святу Вечерю, тоді той чоловік був би їхнім пастирем "так, наче він був ординований всіма єпископами та папами на світі" (Лютер). Проте нормальною ситуацією є те, що вже існують служителі Слова або в самій громаді, яка кличе, або ж звичайно, у сусідніх громадах, з якими існує єдність доктрини і Таїнств. Це, по суті, "нормальна" ситуація, яка розглядається у Тр. 72, незважаючи на периферійну "анормальність" єретичного єпископату: "Таким чином, якщо єпископи є єретиками або відмовляються рукопокладати придатних людей, церкви зобов'язані [у співпраці з їхніми пастирями] перед Богом, за Божественним правом, рукопокладати для себе пастирів і служителів". Причина - зрозуміла: "Бо скрізь, де існує Церква, там існує і право проповідувати Євангеліє. Таким чином, необхідно, щоб Церква зберігала владу кликати, обирати і рукопокладати служителів" (Тр. 67).
Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"
Немає коментарів:
Дописати коментар