Чим менше слів - тим краща молитва

 Наша молитва повинна мати небагато слів, але бути великою і глибокою у змісті та значенні. Чим менше слів - тим краща молитва, а чим більше слів - тим гірша молитва. Небагато слів і багатство значення - християнське, а багато слів і брак значення - поганське. Через це Христос каже, що учні повинні "не нагромаджувати порожні фрази, як то роблять погани". А в Івана 4 Він каже самарянці: "Ті, що Богові вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись". Отець прагне саме таких богомольців.

Мартін Лютер

День Св. Амвросія Медіоланського, пастиря і автора гімнів

  Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Амвросія Медіоланського, пастиря та автора християнських гімнів. Він народився 340 року по Різдві Христовім у Трірі і став одним із найвеличніших латинських учителів Церкви (разом із Августином, Єронимом і Григорієм Великим). Св. Амвросій написав багато гімнів, найвідомішим з яких є Veni, Redemptor Gentium ("Спасителю народів, прийди").  Його ім'я також пов'язане з амвросіанським розспівом, який використовувала Церква в міланській провінції.

     Маючи посаду світського губернатора, Амвросій намагався примирити християн у Мілані, що були поділені на фракції, між якими весь час точилися суперечки.  Коли 374 року по Р. Х. мав бути обраний новий єпископ, то хтось із натовпу вигукнув: "Амвросій - єпископ!"  А все зібрання таку ідею підтримало.

    Така підтримка Амвросія, 34-річного чоловіка, який на той час вивчав Катехізис, привела до того, що 20 грудня він був охрищений, а потім висвячений на єпископа Міланського.  Будучи сильним захисником віри, Амвросій переконав римського імператора Ґратіана заборонити 379 р. по Р. Х.  аріанство на Заході. Наступник Ґратіана, Феодосій також, через спонукання Амвросія, чинив публічний опір аріанській єресі. Помер Св. Амросій у Велику П'ятницю, 4 квітня 397 р. по Р. Х. Будучи мужнім учителем і музикантом, він підтримував правди Божого Слова.

Молитва на День Св. Амвросія Медіоланського, пастиря і автора гімнів:

Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Амвросієві, благодать красномовно та у силі проголошувати Євангеліє.  Будучи єпископом великої громади в Мілані, він безстрашно терпів зневагу заради Твого Імені. Милосердно дай таку досконалість у проповідуванні і вірності Слову Твоєму всім  пастирям і єпископам, щоби народ Твій причащався божественною природою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва за Збройні Сили України

  Господи війська небесного!  Простягни Твою всемогутню руку, аби зміцнити та захистити тих, що служать у Збройних Силах України. Підтримуй їх у час війни, хай Твій Ангел стане табором довкола нашого війська, аби лихі вороги не мали влади над ними і не могли заподіяти їм шкоди. Благослови наших воїнів, аби вони з Тобою пробиралися крізь мури і всі небезпеки,  долали ворожі відділи, захищаючи наш рідний край і поверталися з перемогою до рідних домівок. В час миру, Господи, утримуй їх від усякого зла, а у всі часи дай їм мужність і вірність українському народові. Благослови їх, аби вони служили чесно і бездоганно. Заради Христа. Амінь.

День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських

 Сьогодні ми дякуємо Господеві за Св. Миколая, єпископа з Мир Лікійських (на території сучасної Туреччини).  З багатьох святих, які згадуються Християнською Церквою, Св. Миколай (упокоївся 342 р. по Р. Х.) – один із найбільш відомих. Св. Миколай у багатьох країнах асоціюється із благодійністю, бо часто виявлявся справжнім другом тих, що перебувають у горі або біді.  Голландці називають Св. Миколая Сінте Клаас, звідси Санта Клаус в англійській та інших мовах, а також досить успішна й нині радянська мімікрія - Дід Мороз, яким атеїсти намагалися замістити реального християнського єпископа - благодійника - Св. Миколая.  

      Ми особливо вдячні Господу за життя цього святого, який виявив наполегливість у захисті Слова Божого на Нікейському Соборі (сцена з того славного Собору та Св. Миколаєм зображена у Надбрамній Церкві Св. Трійці в Києво-Печерській Лаврі) та благочестивому християнському житті піклування про інших. Сьогодні чудова нагода подякувати Богові за цього єпископа і самому допомогти бодай одній людині, яка має гірше становище за нас. 

Молитва на День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських:

     Всемогутній Боже!  Ти наділив Свого слугу Миколая з Мир Лікійських любов'ю і відданістю до Твого Слова та невпинним даром благодійництва.  Подаруй Твоїй Церкві благодаті ставитися у щедрості та любові до дітей та всіх бідних і згорьованих, а також ставати на захист тих, що не мають помічника, а особливо за тих, кого мучать сумніви або горе.  Просимо це заради Того, Хто віддав Своє життя за нас, Твого Сина, нашого Спасителя, Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Благословенне Царство, що надходить: проповідь на 1-у неділю церковного новоліття

    БЛАГОСЛОВЕННЕ ЦАРСТВО, ЩО НАДХОДИТЬ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І коли вони наблизились до Єрусалиму, до Вітфагії й Віфанії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх,  і каже до них: «Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви знайдете зараз прив'язане осля, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть. Коли ж скаже хто вам: «Що це ви робите?» відкажіть: «Господь потребує його, і відішле його сюди зараз».  І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'язане коло воріт ізнадвору було при дорозі, і відв'язали його. А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: «Що ви робите? Пощо осля ви відв'язуєте?» Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, і відпущено їх. І вони привели до Ісуса осля, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього. Багато ж народу стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зелень, натяту в полях. А ті, що йшли перед Ним і позаду, викрикували: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Осанна на висоті!» (Євангеліє від Св. Марка 11:1-10). 

 Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

Любі брати і сестри, коли до якогось міста приїздить президент або якийсь інший великий чиновник, йому зазвичай організовують поважну зустріч. До міста така особа приїздить у супроводі охорони, а на місцях теж ходять різноманітні охоронці, вишукуючи можливих нападників або просто недоброзичливців.  На зустріч із таким чиновником прагнуть потрапити всі, хто хочуть щось від нього отримати. 

Та й сам великий чиновник приїздить зазвичай не просто так. Він теж хоче щось отримати або від своїх підлеглих або від своїх виборців. Це наче торгівля – усі прагнуть якоїсь вигоди:  громадяни своєї, а чиновники своєї. Так живе і діє цей грішний світ. Коли б у чиновників не було якоїсь вигоди від поїздок у те або інше місто або місце, то навряд би чи вони у таку подорож вирушали б. 

Проте в Бога все по-іншому. Євангельський текст, який ми чули сьогодні, використовується також на Вербну неділю. Власне кажучи, він описує події саме тієї найпершої Вербної неділі. Хоча наші верби зараз укриті снігом і, як дасть Бог, за три тижні ми будемо святкувати Різдва Христове, цей текст з Писання також актуальний і на цю пору церковного року. Що відбувалось якраз перед найпершою Вербною неділею і в саму ту неділю? 

Наш Господь Христос воскресив був із мертвих Лазаря, який лежав у гробі і тіло якого вже почало розкладатись. Про Христа знали і говорили всі в Юдеї, яка перебувала під окупацією могутньої Римської імперії. Люди, які бачили чуда Христові, сподівались, що Він –  «Це Той, що має Ізраїля визволити» (Лк. 24:21), а отже і дасть Ізраїлеві панування не лише у своїй сторонці. Очікування народу на прихід Спасителя і на відновлення царства Ізраїлю були дуже великими, а те, що вони бачили і чули, лише ті очікування збільшували. 

Люди розуміли, що Ісус – обіцяний Богом Месія. Вони чекали на Месію, Який визволить народ і повалить злу Римську імперію та поборе усякі сили, які були ворожі до єврейського народу. А наш Господь тим часом ішов до Єрусалиму. І вхід Його до Єрусалиму мав бути особливим і урочистим. 

Проте Він не шукає баского коня, не шукає меча, кольчугу і шолома.  Не прагне оточити себе охоронцями, які будуть вишукувати потенційну загрозу і запобігати їй. Не формує війська із Апостолів і всіх інших відданих учнів. Ні, наш Господь не так планує увійти до Єрусалиму. Він дає дорученням Своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви знайдете зараз прив'язане осля, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть». Він увійде в Єрусалим не як світський правитель-завойовник, аби зайняти місце римлян і панувати над Своїм народом. 

Ні, завойовник і той, хто йде панувати, не сідатиме на віслючка, отримання якого теж було виконанням пророцтва як Захарії, так і Христа, Який передвістив, де вони знайдуть осля і про що будуть питатись його господарі, і те, що вони з готовністю те осля разом із його матір’ю відпустять. А Захарія так пророкував про цей день: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці» (9:9). 

Донька Сіонська – це Божа Церква і в Старому Заповіті, і в Заповіті Новому. І це до неї лунає заклик від Бога радіти, бо до неї гряде її Цар. Він – справедливий і повний спасіння і водночас Він – покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці. Він несе і справедливість, і спасіння. Але водночас Він – покірний і сумирний.  Що означала та справедливість і що означало те спасіння, Єрусалим і Юдея мали ще пізнати. 

А поки вони вітали Свого Царя, Який їхав на ослику, в особливий спосіб: вони «стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зелень, натяту в полях». Вони не мали багато одягу, але вони готові були покласти його на запилену дорогу, під ноги віслючка, на якому сидів Божий Син. Вони не мали багато ресурсів, але вони використовували все те, що було під рукою, коли бачили урочистий прихід Ісуса – вони нарізали зелень і гілки, і стелили їх на Його дорозі. 

Але ще важливішим було їхнє сповідання віри, яке вигукували їхні уста. «Осанна!» – вигукували вони. «Спаси нас!»  – ось що означає це слово. Вони бачили в Ісусові свого Спасителя. Вони хотіли спасіння від римлян. Вони хотіли спасіння від жахливого поневолення і бід у цьому світі. І вони сповідували, що Ісус від цього всього може їх спасти. 

«Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я!» – проголошували вони свою віру далі. Таке вітання належало лише Месії, Спасителеві світу. Народ проголошував свою віру в те, що раніше, у час Хрищення Господнього, був промовив Іван Христитель: «Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: «Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, це Той, Хто христитиме Духом Святим».  І я бачив, і засвідчив, що Він – Божий Син!» (Ів. 1:32-34). 

Народ, який вітав Ісуса, підтверджував тепер істинність слів Івана і свою віру у ті слова, адже виконалось пророцтво: Бог послав Свого Христа. Бог послав Спасителя юдейському народові. Спаситель входить у столицю Свого народу!  Спаситель входить у Єрусалим! Він іде не як чиновник, щоб від них щось отримати. Він іде, щоб лише дати їм і нам спасіння і вічне життя!

А з Ним, як сповідує далі народ і радісно проголошує: «Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида!» За віруючого царя Давида Ізраїль був піднісся на вершину своєї історії. І саме Давидові Бог був обіцяв, що Давидів нащадок, Сина Давида буде Його Сином. Господь промовив, обіцяючи народження Христа: «Він буде Мені за сина, а Я йому за Батька, і Я міцно поставлю трона царства його над Ізраїлем аж навіки!» (1 Хр. 22:10).

Христос мав бути Сином Давида за людським родоводом. І водночас Він мав бути Сином Божим – Богом, що зодягнеться у плоть з роду Давида, Його вірного слуги. Народ сповідував, що Ісус – Син Давида, і народ чув проповіді про те, що трон Його Царства триватиме навіки. І народ, який вітав Ісуса у час Його входу в Єрусалим, радів Царством, яке надходило, адже це було Царство, в якому трон Давида, прямим нащадком якого був Ісус, мало тривати аж навіки! 

І ще народ вигукував: «Осанна на висоті!» «Спаси нас з висоти! Спасіння лише від Бога, від Христа, а не від добрих діл» – наче проголошували вони. Лише Бог і то Сам визволить Свій народ і принесе їм Царство їхнього отця Давида. І так справді станеться. Бо Син Божий прийшов саме з цією місією – принести їм Царство, до якого у вірі належав Давид, тобто – принести їм Царство Боже. 

А Царство це надходить лише до тих, хто чистий і невинний – хто праведний і святий.  Хто ж тоді може увійти в Царство, якщо ми всі – грішні і нечисті? Хто ж тоді може увійти в Царство, коли ми всі можемо про себе сповідувати так, як про себе сповідував цар Давид: «Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя»? (Пс. 50:7). Для того Ісус входить у Єрусалим на віслюкові, аби спасти нас від наших гріхів і очистити нас від усякої нечистості. 

Не на баскому коні Він їде, щоб воювати проти Риму чи проти Москви. А їде Він на віслючкові, щоб перемогти першопричину усіх бід і нещасть, і самої смерті. Входить Він до Єрусалиму, аби подолати гріх, владу диявола і саму смерть.  Він входить до Єрусалиму, аби віддати Себе у жертву за всі наші гріхи і Своєю святою і невинною кров’ю очистити нас від усякої нечистості, неправедності – від усіх наших гріхів і переступів. 

Він помер на хресті Голгофи на нашому місці і за кожного з нас, і Він воскрес, аби вірою в Нього ми були виправдані і мали чистоту і невинність, праведність і святість. Він вознісся і царює, аби ми теж по смерті воскресли і жили з Ним повіки віків у чистоті і невинності, праведності і святості. Це не наша особиста чистота і невинність, праведність і святість. Це Христова чистота і невинність, праведність і святість. Але нашим все це стає через віру в Божого Сина. Наші гріхи через віру в Нього обмиваються Його святою кров’ю і прощаються. А Його праведність стає нашою праведністю. 

І тоді Царство Боже надходить до нас.  Сьогодні і щонеділі ми, Церква в Києві, як і Церква в Єрусалимі, вітаємо Христа. У нашій Літургії є такі слова: «Свят, свят, свят Господь сил небесних!  Повне небо і земля слави Твоєї. Благословен, хто йде в Ім’я Господнє!  Спасіння на висоті!»  Ці слова ми співаємо перед тим, як будуть проголошені Слова Запровадження Святої Вечері і на престолі, під виглядом хліба і вина, з’являться істинні тіло та кров Сина Божого. 

Сам Господь приходить до нас у Своїх істинних тілі та крові, аби причастити нас і дати нам прощення гріхів і спасіння. Спасіння на висоті! Спасіння – для нас, любі брати і сестри, що віруємо в Христа, що прагнемо споживати Його тіло і пити Його кров, а з ними і в них приймати прощення гріхів, спасіння і вічне життя, а Христос перебуває нині серед нас у Його Слові і Таїнстві. 

Але наближається той час, коли Божий Син повернеться до нас видимо. І цього разу Його повернення буде не в покорі. Його повернення буде у славі, у супроводі Його святих ангелів і це повернення буде для воскресіння усіх мертвих і тоді усі невіруючі підуть на вічні муки в ад, а нас, що віруємо в Нього, Господь запросить увійти до вічного життя і промовить: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу!» (Мт. 25:34). Він це Царство для нас приготував, бо Він нас так сильно і невимовно любить. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою, Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки! (Пс. 120:7, 8) Амінь.

День Св. Апостола Андрія Первозванного

 Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Андрія Первозванного. Св. Андрій, брат Симона Петра, народився у галілейському селі Віфсаїді. Будучи учнем Св. Івана Христителя, Андрій став першим з Ісусових учнів (Івана 1:35-40).  В Євангеліях його ім'я з'являється на початку списків Дванадцятьох. Саме він познайомив свого брата Симона з Ісусом (Івана 1:14-42). В повному сенсі цього слова він був першим місіонером у рідному краї, а також закордоном (Івана 12:20-22).     Передання свідчить, що Андрія було замучено на хресті у формі літери Х. Вважається, що 357 року по Р. Х. його тіло було перенесено до церкви Всіх Апостолів у Константинополі, а згодом перенесено до собору в Амалфі, в Італії.  Повість Врем'яних літ, наш давньоруський літопис, зазначає, що Св. Апостол Андрій Первозванний побував і на київській землі. Наш Український Лютеранський Служебник згадує про Св. Андрія Первозванного в гімні 119 "Понад крик юрби і гамір":

Так колись Андрій апостол
Кинув дім і всю рідню,
І на нашу Україну
Приніс Добру Новину.

     Молитва на День Св. Апостола Андрія Первозванного:

     Всемогутній Боже!  Благодаттю Твоєю Апостол Андрій виявив послух до поклику Твого Сина про те, щоби бути Його учнем. Дай нам також, аби ми слідували в серці і житті  за Господом Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

День Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри

  Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри. Ной, син Ламеха (Буття 5:30), отримав доручення від Бога збудувати ковчег, у якому його сім'я перебуватиме у безпеці від руйнівних вод спустошливого потопу, який наведе Бог на нечестивий і нерозкаяний світ.  Ной збудував ковчег і почався дощ. Вся земля опинилася під водою, знищуючи "усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна, і аж до птаства небесного" (Буття 7:23). 

     Після того як вода потопу спала, ковчег зупинився на горі Арарат. Коли Ной визначив, що вже безпечно (а Бог підтвердив це), Ной, його сім'я і всі тварини покинули ковчег. Потім Ной збудував вівтар і приніс жертву подяки Богові за те, що Він спас його сім'ю від знищення. Бог проголосив, що веселка на небі буде знаком Його обітниці про те, що земля більше не буде знищена подібним потопом (Буття 8:20-22; 9:8-17). Ной - праотець усіх існуючих нині людей. Ноя ми згадуємо і вшановуємо за його послух, віруючи, що Бог виконає усе сказане Ним. 

Молитва на День Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри:

Всемогутній і вічний Боже!  Відповідно до Твого суворого суду Ти засудив невіруючий світ через потоп, але відповідно до Твого великого милосердя, Ти вберіг віруючого Ноя і його сім'ю, усього вісім душ. Дай, аби ми завжди перебували в безпеці у святому ковчегові Християнської Церкви, щоб з усіма віруючими в Твою обітницю, ми були проголошені гідними вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

Справжні християни

 Ті, що (через молитовні роздуми) роблять Христове життя і Ймення частиною свого власного життя, є справжніми християнами. "Ті, що Христові Ісусові, - розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями" (Галатів 5:24). Страсті Христові слід сприймати не як словесні формули, а як життя та істину. Так і Св. Павло нас повчає: "Подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх" (Євреїв 12:3). І Св. Петро: "Коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою".

Мартін Лютер

Переможець успадкує усе: проповідь на неділю Христа-Царя

                    ПЕРЕМОЖЕЦЬ УСПАДКУЄ УСЕ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із престолу, який кликав: «Оце – оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» І сказав Той, Хто сидить на престолі: «Ось нове все творю!» І говорить: «Напиши, що слова ці –  правдиві та вірні!» І сказав Він мені: «Сталося! Я – Альфа й Омега, Початок і Кінець. Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води. Переможець наслідить усе, і Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина!» (Об’явлення 21:1-7). 

 Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, коли біснувата Росія розпочала свою несправедливу, загарбницьку війну проти України, маса людей почали думати саме про виживання. Це виживання включає в себе чимало необхідних речей: і тепле та сухе приміщення, в якому можна перечекати і люті морози, і всяку інше негоду; і одяг; і продукти. А з погрозами Путіна і його баскаків вдарити по Україні ще й ядерною зброєю, почали з’являтись пропозиції про сховища на випадок ядерного вибуху. 

Життя в цьому світі завжди вимагатиме задоволення саме таких потреб, адже навіть найбагатші і найстабільніші країни інколи потрапляють у серйозні кризи. Навіть якщо вони мають сильну і здорову економіку, могутню армію, ми все-одно чуємо то про терористичні атаки на ці країни, які можуть паралізувати економіку, то про епідемії чи навіть пандемії, які убивають людей як в багатих країнах, так і в бідних, і знову ж таки завдають ударів по економіках країн і рівневі життя їхніх громадян. 

Чому таке відбувається практично по всьому світі? Господь пояснив це ще на початку історії цього грішного світу, коли наш праотець Адам здійснив прабатьківський гріх: «Проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя» (1 М. 3:17).  І відтоді аж донині, як каже Апостол Іван: «Увесь світ лежить у злі» (1 Ів. 5:19).  Поки існуватиме цей світ, він лежатиме у злі, яке буде весь час проявлятись у різних бідах, а завершуватиметься смертю. 

Але цей світ не існуватиме завжди. Сьогодні ми чуємо Об’явлення Св. Івана Богослова і в ньому улюблений учень Сина Божого, бачить нове небо і нову землю. Ці нові небо і землю Господь обіцяв ще був через Свого пророка Ісаю, кажучи: «Бо ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!» (65:17).  А Христів Апостол мав високий привілей утішати віруючих, які живуть в останні дні – таких віруючих як ми. 

А чому Бог творить все нове. Він творить все нове для нас, бо старий світ і небо поруйновані.  Вони поруйновані через прокляття, в яке вони потрапили через людський гріх. І замість грішного світу, замість проклятої землі Іван бачить «місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога». Так само, як і наша прабатьки отримали від Бога досконалий світ, так само і цей світ, святе місто, ми не збудуємо самі, а отримаємо його від Бога. 

І то буде чудесне місто. Апостол порівнює його красу із красою нареченої, яка прикрашена для свого чоловіка.  Для нареченої весілля – найурочистіший день в її житті. І в цей день вона хоче виглядати найкраще – найкраще від усіх інших дівчат і жінок. Тож вона готується, вибирає весільну сукню наперед, прикраси, готує зачіску і все інше. Це її найкращий день і вона – найгарніша. 

Так само із Новим Єрусалимом. Він прикрашений Самим Богом. Це – найкращий день в історії людства, звісно ж – людства віруючого. З цим святим містом за красою не зрівняється жодне місто на нинішній землі, яким би чудовим воно не було і скільки мільйонів туристів воно в цьому світі не приймало на рік. Ніщо на нинішній землі не зрівняється у красі з Новим Єрусалимом. 

Так само, як в нареченої у час весілля розпочинається цілковито інше нове життя, про яке вона мріяла, так само і у Церкви. Іван чує слова: «Оце – оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними».  Наші прабатьки були вигнані з Раю. Ми ж увійдемо у святе місто, аби вже навіки бути з Богом. Там ми будемо Його народом у присутності Його. Відбудеться воз’єднання, про яке мріяли і в яке вірували ще Адам і Єва. 

Новий Єрусалим буде містом радості. Як проголошує далі голос: «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти». Ця жорстока війна розпочата проти нас нечестивою Росією намножила ріки сліз. Про смерть наших воїнів, чоловіків, а інколи й жінок у розквіті сил ми чуємо щодня. І щодня ми чуємо про те, як росіяни вбивають наших цивільних громадян, обстрілюючи наші міста і села. Але навіть там, де немає війни, сльози і смерть є по всій землі, навіть у тих країнах, які називають найщасливішими. 

Але сльози і смерть припиняться з воскресінням до вічного життя. Смерті у Царстві Божому, у святому місті, більше не буде. І голос продовжує: «Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» Де є перше – де є світ, який лежить у злі, там є всі ці його ознаки: сльози, смуток, крик, біль і смерть. Все це увійшло у світ із гріхом і є наслідком гріха, як про це був застерігав Адама і Єву наш люблячий Творець. 

Але перше минулось. Минулись сльози, смуток, біль і сама смерть. Вони залишились із гріхом.  Сльози і смуток є лише в аду. Болем і вічними муками переповнене лише вогняне озеро пекла. Там перебуватимуть інші учасники воскресіння – учасники воскресіння суду, всі нерозкаяні грішники, усі ті, що відрікались від Христа, Божої любові і благодаті.   

 Але для святих, для віруючих перше минулось назавжди. У святому місті, в Новому Єрусалимі – лише радість і торжество вічного життя. І це місто Бог створив для вас, любі віруючі брати і сестри. Це наше все старе і погане, сповнене гріхів і болю, страждань і смерті, промине. Це для нас приготоване люблячим Богом усе найкраще.  А Бог нас справді любить. 

Голос утішає Івана і всіх віруючих, що Бог Сам зітре наші сльози. Можливо, ви пам’ятаєте, як у дитинстві ваші сльози від болю чи смутку витирала ваша мати або батько? Вони це робили, бо любили вас. А той, хто має живих батьків, донині може мати цю гарну втіху, бо батько і мати далі його або її люблять. А хтось із вас має вже сам дітей чи внуків і ви так само могли стерти їхні сльози з любові до них. 

Тож і причина того, що це місто святе, Новий Єрусалим, спускається до Церкви криється не в тому, що ми зробили, а в Божій благодаті, Його невимовній любові, якої ми не заслужили і ніколи не в стані і не в силах заслужити. А те, що чує Іван далі від Бога, є словами запевнення: «Ось нове все творю!» і:«Напиши, що слова ці –  правдиві та вірні!»

Знову і знову ми чуємо запевнення від Бога, що ми увійдемо в нове творіння. Те, що ми чуємо у світі, особливо від людей, що погрузли в гріхах, так часто наповнене лукавством. Але й навіть, коли світ вірить у якусь теорію, яка суперечить Божому Слову і проповідує її, то поширює неправду. Але Бог говорить щиро і говорить правдиво. Ми можемо довіряти кожному Його слову – кожному слову Біблії. 

Господь Христос наче підписується під цими словами і промовляє: «Сталося! Я – Альфа й Омега, Початок і Кінець. Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води». Сталось те, для чого Син Божий стався людиною. Сталось те, для чого Ісус забрав усі наші гріхи і поніс їх на хрест Голгофи. Сталось те заради чого Він пролив Свою святу і невинну кров і, принісши Себе у святу і досконалу жертву за всі гріхи світу, помер на нашому місці і замість нас на хресті. 

Він воскрес і ось відбувається воскресіння мертвих. Він розпочав це діло і Він Його завершує. Через це Він і промовляє про Себе, що Він – Альфа і Омега, Початок і Кінець. Як Послання до євреїв називає Ісуса Начальником і Виконавцем нашої віри, Який «замість радості, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого» (12:2).  Диявол і його проповідники хочуть цю честь і славу від Христа відібрати, і надимаючи нас гординею, прагнуть переконати, що ми теж долучились до нашого спасіння, своїми ділами посприявши очищенню від гріхів. 

Але Христос чітко каже, що Він – Альфа і Омега, Початок і Кінець. Він – Начальник і Виконавець нашої віри, тобто нашого спасіння. А ми лише все отримуємо: і віру, яку в нас творить Святий Дух через Євангеліє, і спасіння, яке здобуте для нас Христом, дається Ним через віру. Ми нічого не добиваємось, не заслуговуємо, не заробляємо. 

І сьогодні на цьому знову Господь наголошує: «Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води». Господь не продає воду з джерела життя, а дає її дарма, безкоштовно. Господь говорить про прощення гріхів, про спасіння і про вічне життя. Усе це Він здобув для нас дуже високою ціною – ціною Своїх невимовних страждань, мук і смерті на хресті. Але дає Він усе це кожному, хто прагне – тобто, кожному віруючому безкоштовно. Чому? Бо Він так нас любить. 

Він проголошує нам прощення гріхів, Він дає нам це прощення і вічне життя, коли ми підходимо до Його Столу, аби причаститись Його істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. Він дає все це нам, бо любить нас і хоче, щоб ми мали спасіння, воскресіння і вічне життя. І в цьому є наша перемога – вона у Христі. Бо лише Він подолав гріх, владу диявола і смерть. А подолав Він їх для нас, щоб не вони торжествували над нами, а ми – над ними. 

І ми торжествуємо тоді, коли перебуваємо у Христі. Ми перемагаємо тоді, коли ми віруємо у Христа. Ми переможці тоді, коли в усьому уповаємо на Христа. Саме таким переможцям Господь обіцяє: «Переможець наслідить усе, і Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина!» Ми, любі віруючі брати і сестри, унаслідуємо Царство Небесне і вічне життя в ньому. Все в Царстві буде нашою спадщиною. Ми будемо проживати з нашим любим Господом, Який буде далі для нас Богом, а ми будемо Його улюбленими синами і доньками! 

Яка чудова перспектива! Яке прекрасне майбутнє! Ми знаємо, що незважаючи на те, як буде складатись доля світу, ніхто не зможе відібрати від нас вічного життя в святому місті, в Новому Єрусалим, де ми в радості, в щасті і в торжестві будемо радіти спадщиною Царства Небесного і будемо дітьми Божими. В Ім’я Христа і заради Нього. Амінь. 

Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир! (4 М. 6:24-26) Амінь.

День пам'яті жертв Голодомору - Геноциду українського народу 1932/33 років

 Сьогодні ми поминаємо жертв Голодомору 1932-1933 років, Геноциду українського народу, а також жертв усіх політичних репресій та нищень українства, на які було щедрим ХХ століття, століття богоборчих ідеологій і їх застосування на практиці російськими окупантами до вінця Божого творива - людини. За традицією у цей день о 16 годині ми виставляємо свічки пам'яті на наших підвіконнях, аби нагадати про те, до якого народу ми належимо, про мільйони наших невинно-убієнних одноплемінників і про нашу відповідальність докладати всіх сил, аби наш рідний край, Україна, була богобоязливою, незалежною і демократичною, вистояла у цій черговій війні, яку проти нас розпочала нечестива Росія і щоби ніколи більше такі і подібні події не повторились.

    Молитва на цей день:
    
Всемогутній і вічний Боже, Правителю людей і народів!  У покорі звертаємося до Тебе в цей день, коли ми згадуємо мільйони наших співвітчизників, які були вбиті російським, безбожним, окупаційним режимом у штучному голоді, тюрмах і концтаборах.  Просимо Господи благословити нас, аби над нашим краєм не панували вороги та окупанти.  Благослови Господи нас достатком і благодатно тримай Свою правицю захисту над нами.  Допоможи всім нам пізнати і визнати, що свобода, процвітання та інші благословення приходять від Тебе і вчини нас вдячними до Тебе за всі Твої дари.
     Ми сповідуємо Господи, що ми цілковито не заслуговуємо на Твої благословення.  Безбожність, похітливість, крадіжки, убивства, інші явні та приховані гріхи й злочини є ганьбою нашого рідного краю і разом із іншими людьми ми можемо лише схилитися в ганьбі перед Тобою. Милосердний Отче!  Заради Ісуса прости нам наші особисті гріхи і наші національні гріхи. Просвіти нас Твоїм Словом. Вчини нас вірними громадянами України та гідними членами спільноти серед якої ми живемо. Дай, щоби завжди на першому місці в нашому житті був Ти, благодатний Бог.  Навчи нас жити в рідному краї і захищати його так, як личить дітям Божим. Дай нам християнського відродження, і дай нам звернути до Тебе серця мільйонів людей, які живуть у невірстві.
      Коли наша пам'ять повертається до невинно убієнних, замордованих наших земляків, до тих, хто помер за наші свободи, учини нас вдячними та покірними. Дай нам сил робити все, аби зберегти свободу. Благослови Збройні Сили України і всіх захисників нашої держави. Вчини нас старанними у молитві за Україну і за тих, хто має владу. Зупини тих, хто прагне вести український народ на війну проти Тебе і Твого Слова і благослови тих, що є Твоїми вірними слугами.  Дай нам сил свідчити, аби спаслися не тільки ті, хто вже є християнами.  Дай нам сили свідчити Твоїм Законом і Євангелієм, аби й ті, що поки що не вірують в Тебе, були приведені до вічного життя через віру в Христа Спасителя.  Заради Ісуса. Амінь.

Яка Церква є істинною

 Істинна Церква Божа на землі не визначається кількістю людей (Матвія 7:13, 14), як також її не можливо визначити за силою, шляхетністю або тілесною мудрістю (1 Коринтян 1:26, 28)... Але існують справжні ознаки, які чітко ідентифікують істинну Церкву на землі:

І. В ній чисто та вірно, без зловживань, викладається Боже Слово (Івана 10:5; Ефесян 2:19-21; 4:11, 12; 2 Коринтян 2:17; 1 Тимофія 3:15).

ІІ. В ній гріхи зв'язуються і розв'язуються Словом, і відповідно до Слова Божого  (Матвія 16:18, 19; Івана 20:22, 23).

ІІІ. В ній Таїнства відправляються відповідно до Божого запровадження і наказу (Матвія 28:19, 20).

IV. В ній є люди, які користуються Таїнствами (Марка 16:16; 1 Коринтян 10:17; 11:33), слухають Слово Боже і приймають його (Івана 10:27; 1 Солунян 1:6; 1 Коринтян 15:1); сповідують Христа (Матвія 10:32); ідуть за Ним (Івана 10:27); моляться до Бога так, як Він це наказав у Слові (Луки 19:46; 1 Коринтян 1:2; Псалом 79:6). Такі ознаки інколи більш очевидні, а інколи менш очевидні. Бо на цій основі одні люди будують із золота, а інші із соломи (1 Коринтян 3:12, 13). Але якщо основа неушкоджена, то там Бог має Свою Церкву (1 Царів 19:18).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства   

Спокій душам: проповідь на неділю торжествуючих святих

                 СПОКІЙ ДУШАМ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      Того часу, навчаючи, промовив Ісус: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою!  Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я – тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм.  Бо ж ярмо Моє – любе, а тягар Мій – легкий!» (Євангеліє від Св. Матвія 11:25-30). 

 Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри,  у розмові з Йовом Бог ставить йому такі запитання: «Чи є батько в доща, чи хто краплі роси породив? Із чиєї утроби лід вийшов, а іній небесний хто його породив? Як камінь, тужавіють води, а поверхня безодні ховається? Чи зв'яжеш ти зав'язки Волосожару, чи розв'яжеш віжки в Оріона? Чи виведеш часу свого Зодіяка, чи Воза з синами його попровадиш? Чи ти знаєш устави небес? Чи ти покладеш на землі їхню владу? Чи підіймеш свій голос до хмар, і багато води тебе вкриє? Чи блискавки ти посилаєш, і підуть вони, й тобі скажуть: «Ось ми?» Хто мудрість вкладає людині в нутро? Або хто дає серцеві розум?» (38:28-36). 

Це все риторичні запитання, які Бог ставить своєму праведникові, коли той, перебуваючи у величезних випробуваннях, вважає Бога за несправедливого. Ми пам’ятаємо, що Йов продовжує вірувати в Бога і всі його скарги промовляються посеред жахливої руїни його життя і нестерпного болю від хвороби, якими з допущення Божого, вразив Йова сатана.  Риторичні питання Бога відлунюють і в словах Апостола, який пише: «Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: «Пощо ти зробив мене так?» Чи гончар не має влади над глиною?» (Рим. 9:20, 21). 

Сьогодні в Євангелії Господь Христос згадує тих людей, які сперечаються із Богом завжди, при цьому зневажаючи Бога і Його Слово. Але як можна було зневажати Бога в Юдеї, за днів Христа.  Невже там жили атеїсти?  Необов’язково бути атеїстом, любі брати і сестри, щоб зневажати Бога. Для того, щоб зневажати Бога достатньо вважати себе самого за розумнішого від Бога. Для того, щоб зневажати Бога достатньо вважати, що Його Слово не є вирішальним, а вирішальними і визначальними є наші думки, слова і постанови. 

Для того, щоб зневажати Бога достатньо самого себе вважати премудрим і розумним. Для цього достатньо вигадати свою власну релігію, яка принесе спасіння і вічне життя. Таку релігію вигадали собі, наприклад, фарисеї. У власних очах і навіть в очах багатьох своїх одноплемінників вони були істинними віруючими. Вони носили особливі одежі, постились, ретельно дотримувались букви Закону та безліч правил, які додавали самі або отримали в спадок від своїх попередників. Вони вірували, що самої віри в Бога не достатньо і для того, щоб спастись слід регулярно поститись і виконувати різні діла. 

Вони пишались своєю релігією і власними ділами, які весь час виставляли напоказ. Вони хизувались своїм знанням про всі закони і правила. Вони гордились собою і власною побожністю, яку порівнювали з побожністю звичайних розкаяних грішників, які шукали прощення в Бога милостивого. Всіх інших такі люди як фарисеї вважали за грішників і бездуховних людей, які не мають можливості спастись, бо вони не такі як фарисеї, не так живуть як фарисеї, не так вдягаються як фарисеї, не так моляться як фарисеї і ще багато чого не так. 

Нині ж Господь Христос прославляє Отця Небесного, що Він втаїв Христову проповідь і ціле Євангеліє від усіх мудрих і розумних, тобто від усіх тих знавців, як можна спастись ділами Закону, як можна жити без Христа, і які в гордині своїй позакривали свої серця від Слова Христового. І Господь славить Отця, що Він відкрив Євангеліє немовлятам – тим у кого немає сил щось робити і добиватись спасіння своїми ділами і які уповають на Бога, бо щойно були народжені з води і Духа, із Слова Божого.

Вік цих немовлят може бути дуже різним. Це може бути старенький Симеон, який, тримаючи на руках Христа, радіє тим, що Бог відпускає його з цього світу і забирає у Своє Царство або це може бути ще зовсім молодий рибалка Іван, який стає улюбленим учнем Христовим, або це може бути одне з тих діточок, які матері приносили до Ісуса, аби Він їх поблагословив, на них руки поклавши. 

Або це – ви, любі віруючі брати і сестри, незважаючи на те, який у вас вік: дитячий, а чи вже літній, кожен віруючий – це немовлятко, народжене Духом через Євангеліє, немовлятко, яке Бог живить Своїм духовним молоком – Словом. Наш Господь далі каже: «Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!» Оцю фразу «до вподоби», по-грецькому «евдокія», як українське ім’я «Євдокія», можна перекласти ще й таким словом з давньоукраїнським звучанням – «добромисліє». Таке Отцеве добромисліє до кожного з нас. І воно чудове! 

Отець усе передав Синові.  Вічний Бог Син стався людиною. Кого бачив старенький Семен у час найпершого Стрітення?  Він бачив Бога Сина – Спасителя світу!  Йому це відкрив Отець Небесний. А кого бачили фарисеї і всі інші юдеї, які відкидали Христа? Вони бачили Ісуса з Назарету і більше нікого. Вони не бачили навіть тих великих і величних чуд, які здійснював Господь. 

А ті, кому Отець відкрив Христа, створивши у їхніх і наших серцях віру в Сина Свого Єдинородного, бачили як діє Бог у Христі і через Христа і що Він – Син Бога Живого (Мт. 16:16). Йому Отець передав усе. Ісус Назарянин – істинний Бог, а Бог є істинна людина. Добромисліє Отця полягає в тому, що все про Сина знає лише Отець, Який породив Його споконвіку, і Отця знає лише Син Його Єдинородний та кому Син захоче відкрити. А кому Він це відкриває? Своїм немовлятам! – Народженим від Духа – Він це відкриває вам, любі віруючі брати і сестри! 

Лише ви знаєте Отця!  Чому і як? Бо ви знаєте Сина, ви знаєте Христа! В світі дуже багато людей заявляють у те, що вони знають Бога і називають Його Отцем, при цьому вони відкидають Христа. Але Отця вони не знають. Бо неможливо пізнати Отця без Сина. Неможливо спастись і мати вічне життя без Христа. Отця об’являє лише Син. З Отцем знайомить лише Син. До Отця приводить лише Син, як і в іншому місці Він каже: «Я – Дорога, і Правда, і Життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6). 

Отець дав Синові усе, а отже й розпорядником усього є лише Син. Йому належить і життя, і смерть, як про це Він також промовляє: «Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову» (Ів. 10:17, 18).  Він – всемогутній Бог та істинна й свята людина водночас. Він, як і Отець має евдокію-добромисліє. Він замислив для нас лише добро. 

Через це Він кличе, звертаючись до нас: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою!» «Мудрі» і «розумні» у власних очах і в очах цього світу від Христа втікають. Вони не лише самі втікають від Христа, але й інших від Христа відводять або намагаються Христа від інших сховати, аби ті Сина не бачили й не чули. Їм без Христа легко й добре. Тож не їх Христос кличе до Себе, а кличе струджених і обтяжених. 

А хто ці струджені та обтяжені? Це – ми із тягарями наших гріхів і провин, із нашим змученим сумлінням і неспокійними думками про наше минуле, теперішнє і майбутнє. Наші гріхи і провини не відробити ділами.  Ми самі їх позбутись не можемо. А заплата навіть за найменший гріх, відповідно до Божої справедливості – смерть. Через наші гріхи ми приречені до смерті і вічних мук у невгасимому вогні аду. 

Господь у Своєму добромислії кличе нас до Себе і має щодо нас добрі думки. Він на Себе  кладе наші тягарі – на Себе Він забрав усі наші гріхи і провини, і поніс їх на хрест Голгофи. Там Він обмиває їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. На хресті Ісус приніс Себе у повну і досконалу жертву за всіх нас і здійснив повний викуп за гріхи цілого людства. Він помер за всіх нас і на нашому місці.  Ісус здобув для нас прощення усіх гріхів. 

Він воскрес із мертвих на третій день, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий, мав спасіння, воскресіння і вічне життя. Кожен, хто приходить до Христа, має прощення гріхів і вічне життя. Господь все здійснив для нашого спасіння. Він – кінець Закону для всіх віруючих. Він усуває наш гріх, Він знімає тягар із нашої душі, як про це так гарно каже в іншому місці Апостол Іван: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він – вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:9) і: «кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1:7). 

Ісус Христос – не Мойсей. Він не видає Закон. Він не накладає тягарі, які ми не можемо знести і не заповідає діла, які ми ніколи не зможемо досконало виконати. Він не такий як ті святоші, які «в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити... Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці. І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: «Учителю!» (Мт. 23:4-7). 

Він забирає на Себе наші тягарі. Він прощає наші гріхи і обмиває їх Своєю святою кров’ю. Він дає нам спокій і запевнює, що Бог нас любить і називає нас Своїми дітьми, і в Ім’я Сина дає нам спадщину Царства Небесного. Ось про яке ярмо каже Ісус! Ми стаємо вільні – вільні від усякої плями гріха, а отже вільні від влади диявола і смерті. 

Христове ярмо не гне донизу, а навпаки випростовує нас. І не ми це ярмо носимо, а воно носить нас. Христос наче езоскелет, який дає можливість рухатись паралізованій людині – увесь тягар покладено на Христа і через те, що Христос живе у нас, ми рухаємось, ходимо і живемо Ним, як і Апостол Павло каже: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20). А Він постійно нас заспокоює словами про Свою любов, які ми чуємо в Євангелії і покріплюючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Євхаристії. 

А ми чекаємо на Його повернення у славі Останнього Дня, коли Він воскресить усіх нас з мертвих і запросить увійти в Царство Своє з усіма святими, аби перебувати з Ним у радості і торжестві повіки віків. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир! (4 М. 6:24-26) Амінь.

Осягаємо Бога в Його доброті та любові

 А тепер піднесіться понад Христове серце до серця Божого і ви побачите, що Христос не виявляв би до вас цю любов, якби цього не хотів Бог у Своїй вічній любові, бо Христова любов до вас обумовлена Його послухом до Бога. Ось так ви знайдете божественне і добре батьківське серце і, як каже Христос, будете притягнуті до Отця через Нього. Тоді ви зрозумієте слова Христа: "Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, тощо" (Івана 3:16). Ми знаємо Бога правильно тоді, коли осягаємо Його не в Його могутності або мудрості (бо тоді Він викликає страх), а в Його доброті та любові. Тоді можуть існувати віра та впевненість, і тоді людина воістину відроджується в Бозі.

Мартін Лютер

Масовий протест проти сучасного богослов'я

 Формулу Злагоди, від початку і до самого кінця, слід вважати за масовий протест і за обвинувачення саме проти всієї цієї розпливчастості, яка і є сучасним богослов'ям. Ця Формула може нічого осмисленого детально не промовляти, якщо її не визнавати насамперед як дзвінке утвердження впевненості віри в об'явленій і життєдайній істині Божій. Ця впевненість - прямодушна. Вона не грає у заплутані ігрища з Біблійними вченнями, але безкомромісно їх утверджує перед обличчям невірства, недовірства і маловірства. Як і Лютер, ця Формула приймає Біблійну істину такою як вона є, і на її таки умовах.

Курт Маркварт