Пора Богоявлення

 Сьогодні завершуються 12 днів Різдва і розпочинається пора Богоявлення, яка цьогоріч триватиме до 17 березня включно. У Різдві Бог з'являється, як людина, а в Богоявленні цей Син Людський з'являється перед світом, як Бог. Те, що Христос стався людиною, доказів не потребувало. Але те, що ця Людина є Бог, потребувало доказу. Таким доказом були слова останнього пророка Старого Заповіту Івана Христителя: "Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Ів. 1:29), слова Отця: "Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав" (Мт. 3:17) і сходження та перебування на Спасителеві Христові Святого Духа (Мт. 3:16). Згодом божественність Христа буде доведена багатьма ознаками та чудами. Церква про це свідчить у своїх піснеспівах: "Як в Йордані христився Ти, Господи, тоді об'явилася пошана Трійці; бо голос Вітцівський свідчив про Тебе, улюбленим Сином Тебе називаючи, а Дух у постаті голуба ствердив Слово об'явлене. Слава Тобі, Христе Боже, що явився і світ просвітив!.."  

Молитва на День Богоявлення:
Боже! У День Хрищення нашого Спасителя, Ти об'явив Себе, як Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух.  Зміцнюй нашу віру в Тебе, аби ми славили Твоє святе Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа повіки віків. Заради Христа.  Амінь.  

Зі Скарбниці щоденної молитви

Не "Отче мій", а "Отче наш"

 Ми повинні зауважити, як точно Христос формулює цю молитву. Він не хоче, аби хтось молився сам за себе, але Він хоче, щоб кожен молився за ціле людство. Він не навчає нас промовляти "Отче мій", а "Отче наш". Оскільки молитва є духовним добром, яке належить усім, ми не сміємо когось із неї віднімати, навіть наших ворогів. Бо оскільки Бог є Отцем нас усіх, то Він також хоче, аби ми були один до одного як брати, які одне одного сильно люблять і які моляться один за одного, наче за себе.

Мартін Лютер

Два царі: проповідь на неділю по Різдві

                                    ДВА ЦАРІ

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: «Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому». І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: «У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: «І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський».  Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з'явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: «Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому». Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі (Євангеліє від Св. Матвія 2:1-12). 

 Христос народився!  Славімо Його!

Любі брати і сестри, в Україні і не лише в Україні є колядки про трьох царів, які прийшли поклонитись народженому Христові. «Три славнії царі, звідки ви прийшли? З далекого краю, за зорею йшли. Щоб побачить рожденного Христа Бога правдивого. З Пречистої Діви, Діви Марії», - такі слова є в одній із українських колядок. 

Проте хто насправді прийшов поклонитись Христові? І скільки царів були в той час у Юдеї? Якби до Христа йшли поклонитись троє царів, то вони би, безперечно, почали би свою подорож з відвідин Ірода, який був їм хоч якимось рівнею, незважаючи на те, що він був підлеглий імператорові Риму. А Ірод був царем саме в Єрусалимі. 

            Писання ж цих відвідувачів царями не називає. Наш переклад правильно називає їх мудрецями. Звісно ж і царі бувають мудрими. Але тут мова йде не про царів. Євангеліст використовує грецьке слово «маґой», яке подібне до нашого слова «маги», але не повинне нас лякати, бо цим словом називали в ті часи мудреців. Одним із таких «маґой» був свого часу і Даниїл, який служив царям і Вавилону, і Персії. 

            «Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришує з безумним, той лиха набуде», –  навчав премудрий Соломон. Це фактично його слова відлунюють у приказці «Свита робить короля». А Соломон ще навчав: «Народ падає з браку розумного проводу, при численності ж радників спасіння буває» (Пр. 11:14). І звісно через нього промовляв Господь Святий Дух і про час, подібний до нашого: «Мудрий сильніший від сильного, а людина розумна – від повносилого. Тому-то провадь війну мудрими радами, бо спасіння в численності радників» (Пр. 24:5, 6). 

Звісно радники не повинні бути хабарниками і нечестивцями, а справді мудрими, віруючими людьми, бо в іншому місці Соломон навчає: «Коли множаться праведні, радіє народ, як панує ж безбожний – то стогне народ… Цар утримує край правосуддям, а людина хабарна руйнує його» (Пр. 29:2, 4). Новонародженому Синові Божому прийшли поклонитись справді ясновельможні, віруючі радники східних царів.Ці віруючі радники, істинні мудреці, чекали на з’явлення зорі, про яку вони чули з проповідей юдеїв, які чекали на прихід Христа, Царя Юдейського – Спасителя народів і ось, коли та зоря з’явилась, вони вирушили в дорогу і прибули до Єрусалиму. Але чому вони прибули до Єрусалиму? Бо царі народжуються зазвичай у столицях! 

Вони побачили обіцяну зорю і вирушили у дорогу. Боже Слово мало би привести їх до Віфлеєму, але логіка привела їх до Єрусалиму. Логіка не завжди найкращий помічник у справах поклоніння Богові. Але намір наших мудреців був щирим. Вони хотіли поклонитись новонародженому Цареві Юдейському. І вони про нього розпитувались саме в Єрусалимі. 

Вони ще не знали того, що через тридцять з лишком років буде пророкувати цей Цар Юдейський, Ісус Христос: «Мені треба ходити сьогодні та взавтра, і часу найближчого, бо згинути не може пророк поза Єрусалимом. Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!» (Лк. 13:33, 34). 

Мешканці Єрусалиму не звертали уваги на народження Царя Юдейського. Вони переймалися своїми, столичними клопотами. Новини від віфлеємський пастухів про Різдво Христове їх не зацікавили. Вони б і відвідини мудреців залишили без уваги, якби не цар, поставлений над юдеями – Ірод, до якого дійшли чутки про іноземців, які розпитувались про народженого Царя Юдейського. 

            Ірод не переймався питання віри. Хоча він настільки реконструював храм у Єрусалимі, що навіть учні Христові дивувались і звертали увагу Божого Сина: «Учителю яке то каміння та що за будівлі!» (Мр. 13:1), він робив це винятково з політичних міркувань. Подібним чином Росія інвестує у власний варіант християнства і сприяла побудові гарних на вигляд церков, аби впливати на сусідні народи і здобувати над ними контроль. А юдеї були для ідумеянина Ірода таки сусіднім, хоча й спорідненим народом, подібно як українці є для росіян.  

            Ірода безмежно цікавила лише влада і те, що влада приносить: престиж і багатство. А все, що загрожувало його владі, бодай лише в його хворій уяві, він безжально знищував. Усіх своїх можливих опонентів він убивав або кидав у тюрми. Тож, коли Ірод зачув про розпитування мудреців, то він «занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим». Ірод занепокоївся, як завжди про свою владу. А Єрусалим занепокоївся через Ірода, бо він міг убити кого завгодно, аби лишень заспокоїти своє хворе его та позбутись потенційних політичних конкурентів. 

            Проте Ірод не просто непокоїться – він добре знає, що про царів юдейських промовляє Біблія. А Біблію добре знають ті або, принаймні, повинні добре знати ті, що служать у храмі. Його логіка не підводить, бо первосвященики і книжники людські «відказали йому: «У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: «І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський». 

            Вони могли би вчинити як бабки-повитухи, коли подібний до Ірода цар – фараон єгипетський віддав наказ про убивства новонароджених хлопчиків-євреїв. Ті обманювали єгипеську владу і казали: «Єврейки не такі, як єгипетські жінки, бо вони самі баби-сповитухи: поки прийде до них баба-сповитуха, то вони вже й народять. І Бог чинив добро бабам-сповитухам, а народ розмножувався, і сильно міцнів. І сталося, тому, що ті баби-сповитухи боялися Бога, то Він будував їм доми» (2 М. 19-21). 

            Первосвященики і книжники людські боялися Ірода, а не Бога, то ж і розповіли все, що той хотів знати для учинення розправи над народженим Царем Юдейським, Якому покликані були служити і первосвященики і книжники, і Якого вони мали проповідувати, і захищати. Тож їхні доми не встоять. І храм їхній буде невдовзі знищено. Ірод їх не зачепив, але він їх і не спас. Вони надіялися на власну логіку і вона їх підвела. А віри, яка би їх не засоромила, в них не було. 

            Проте віра була в мудреців, яких Ірод закликав до себе. Вдаючи із себе побожного правителя і дізнавшись, коли з’явилась зоря, він відправляє наших мудреців у правильному напрямку і дає їм позірно благочестиве доручення: «Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому». Ірод – типовий себелюбний цар, кровожерний і брехливий. Все довкола повинне служити винятково йому і його власним, зажерливим і амбітним інтересам особисто. 

            Мудреці ж прибли до Віфлеєму і там знову побачили зорю від Бога. Вона «прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну». 

            Вклоняються вони не Дитяткові з Марією, а винятково Дитяткові – Ісусові Христові і Йому приносять свої дари. Золото, як Цареві Юдейському, Синові Давидовому, Який прийшов, аби визволити людський рід від загарбників набагато страшніших ніж римляни і навіть росіяни. Він прийшов, аби визволити і юдеїв, і мудреців зі сходу, і вас зі мною від гріха, від влади диявола і самої смерті, аби ми могли жити у Його Царстві у радості та блаженстві повіки віків. 

            Мудреці приносять Дитяткові Ісусові у дар ладан, як Богові, адже це «Христос народився, Бог воплотився!» Бо лише Бог, Який стався людиною, може бути Викупителем людства від гріха. Лише кров, пролита істинним Богом-Ісусом Христом на хресті змогла очистити всі наші гріхи і лише свята й невинна кров Ісуса, правдивого Сина Людського далі очищує кожного, хто кається від наших гріхів. 

            Мудреці принесли Дитяткові-Ісусові в дар смирну, тобто мирро –  як Тому, Хто помре на їхньому і на нашому місці за всі наші гріхи та провини. Коли дорогоцінне мирро на Христа проллє жінка у Віфанії, її почнуть за таке «марнотратство» з погляду Юди Іскаріота, критикувати, то Господь промовить критикам: «Чого прикрість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на похорон Мій» (Мт. 26:10-12). 

            Ось такі дари принесли мудреці зі Сходу народженому Цареві Юдейському. Вони вірували,  що Він – їхній Спаситель і Він визволить їх від їхніх гріхів Своєю смертю. І їхня віра їх не підвела. Бо на це Христос і народився!  І Він приніс Себе у жертву повну і досконалу за всі наші гріхи та провини, і Він на третій день по Своїй смерті на хресті воскрес, аби й наші віруючі мудреці, і ви, і я, і кожен, хто вірує в Христа, мав прощення гріхів, спасіння, воскресіння, і вічне життя! І ми будемо Христом завжди радіти і Христа завжди славити. Бо Христос, наш Цар, прийшов, щоб послужити нам. І Він нам служить сьогодні Своїми Словом і Таїнством. 

            А Ірод, який так відчайдушно хапався за владу і був царем, щоб служили винятково йому, наказав повбивати всіх дітей у Віфлеємі та поблизу, від двох років і молодше не матиме цього спасіння і замість царського вінця і палат царських, належить дияволу і пеклу з його вічними і жахливими муками. Як належать пеклу і всі, хто воює проти Христа, до Нього байдужий і в Нього не вірує. 

            А мудреці зі Сходу, і всі ми, любі віруючі брати і сестри, будемо подібні до нашого Царя Христа, бо матимемо вінці слави, які отримаємо через віру в Нього і увійдемо у воскресінні в життя вічне в Його святому, Небесному Царстві. Бо для цього Христос народився!  Славімо Його! Амінь. Алілуя!

Коли sola Scriptura має сенс

 Лише, якщо Писання справді є в прямому та чіткому сенсі Божим Словом, так як не є інші писання, - лише тоді sola Scriptura має сенс. Включене в цю аксіому також наступне припущення Реформації, що Писання загалом зрозуміле та пояснює саме себе. Іншими словами, божественна істина є конкретною - зовнішньою і, власне кажучи, даною Церкві, доступною і обов'язковою для неї.

Курт Маркварт

День Св. Йоганна Конрада Вільгельма Льое, пастиря і богослова

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Йоганна Конрада Вільгельма Льое, пастиря і богослова. Ніколи не покидаючи меж Німеччини, Йоганн Конрад Вільгельм Льое, народжений у Фюрті 1808 року, справив надзвичайно глибокий вплив на розвиток лютеранства по всьому світові. Служачи пастирем в баварському селі Ноєндетельсау, він зрозумів потребу у працівниках для далеких країв і допомогав у підготовці таких вкрай необхідних помічників, які стали місіонерами та були відправлені до Північної Америки, Бразилії та Австралії. Частина чоловіків, яких він послав до Сполучених Штатів Америки, стали засновниками Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду, найбільшої віросповідної лютеранської церкви в США. Завдяки фінансовій підтримці пастиря Льое було засновано богословську школу у Форт Вейні, штат Індіана та вчительський інститут в Сеґіно, штат Мічиган. Льое став відомий також за його непохитну віросповідну позицію та за його незмінний інтерес до літургії і катехітики. Його відданість ділам християнського доброчинства привела до запровадження школи з підготовки дияконес і заснування домівок для людей, що не можуть про себе самі піклуватися. 

Молитва на День Св. Йоганна Конрада Вільгельма Льое, пастиря і богослова:

Отче Небесний!  Твоя любов, яку Ти виявляєш до нас у Сині Твоєму, а нашому Господі Ісусі Христі, спонукала пастиря Льое невтомно діяти, аби Твоє Євангеліє проповідувалося по всьому світові та приносило плоди у житті тих, кого Твій Святий Дух навернув до спасенної віри. Благословляй нас, аби наші серця палали любов'ю до Тебе і до наших ближніх, щоб Євангеліє лунало і з наших уст, а руки наші були наповнені доброчинством, бо Ти живеш і царюєш із Сином, і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва на Новий рік

 Дорогий Спасителю і Господи! Я хочу розпочати цей рік із Твоїм Ім’ям. Через це прошу Тебе – будь моїм Провідником, вказуй мені завжди на просту дорогу, оберігай від небезпек духовних і тілесних. Захисти мене від спокус гріха і допоможи мені позбутися усіх сумнівів. Нехай скорботи, смутки та страх за майбутнє не порушують спокою душі, який Ти здобув для мене, страждаючи на Голгофі. Скеровуй мої кроки на дороги праведності і не забирай від мене Своєї благодаті.

     Не полишай Своїх дітей, де б вони не перебували, і допоможи їм у турботах і справах, а особливо піклуйся про українських воїнів, які захищають наш народ і країну від російської орди. Хай Твій святий Ангел стане табором довкола українського війська і хай Твоє небесне військо воює за нашу армію. 

Прости нам всім і кожному наші численні гріхи через Твою дорогоцінну кров, яка очищує нас від усіх наших провин і гріхів. Подаруй мені і всім, хто любить Тебе, силу жити та перемагати гріх щодня. А Україні, Господи, подаруй перемогу над нечестивою Росією.

     Вічний Спасителю, дай аби Твоя Церква зростала і квітла вічно. Поширюй Твоє спасенне Євангеліє ще далі. Подай мир між народами, аби ніщо не заважало Твоєму посланню миру іти все далі цілим світом. Дай мені щастя жити в мирі з усіма людьми, уникнути суперечок, сварок і ненависті. Пошли мені непорушну віру в Тебе – мого Спасителя і Царя. Нехай цей рік буде ще одним роком благодаті для мене і всіх, хто Тебе любить. В Ім’я Ісуса Христа. Амінь.

Молитва напередодні Нового року

  Отче Небесний!  Ти постійно піклуєшся про душі всіх людей.  Простягни Свою всемогутню руку та захисти мене від нещасть, коли я ввійду в новий рік благодаті. Відмежуй мене від шкоди і небезпек, які можуть зустрічатися мені на шляху.  Захисти мене від нещасних випадків і хвороб, і вбережи мене в спасенній вірі, яка зробить мене переможцем над будь-якими спокусами, сумнівами та невірством.

     Сьогодні я згадую про свої гріхи та переступи і прохаю Тебе - у ласці Твоїй і любові обмий їх усі без винятку дорогоцінною кров'ю мого Спасителя. У доброті Своїй наближуй мене до Себе, аби я міг ходити дорогами праведності. Хай моєю радістю і скарбом буде мир розуму та надія на небеса.

     Збережи в нашому суспільстві Своє спасенне Євангеліє і вчини успішною працю Церкви, яку заснував Твій Син, Ісус Христос, аби всі до останнього краю землі знали, що немає під небом іншого Імені, яке спасає, окрім Імені Сина Твого, нашого розп'ятого Спасителя і Господа. Зроби сильним український народ. А особливо, Господи, пошли Україні ще й земний мир, покріпи та захисти всіх українських воїнів, які обороняють нас і нашу рідну країну, а Росію і всі народи, що воєн бажають, розпорош Господи, за Словом Твоїм.

     Боже!  Ти єси зажди добрим до мене у ласці Своїй.  Ти прощаєш мені гріхи мої щодня. Зішли мені благодать, аби в новому році я непохитно перебував у спасенній вірі і продовжував свій шлях, як дитя Твоєї родини, за допомогою Ісуса Христа, мого вічного Викупителя.  Амінь.

З Молитовника

День Св. Давида, царя

   Сьогодні ми згадуємо Св. Давида, царя і дякуємо за нього Господу. Давид був найбільший з Ізраїлевих царів. Він правив Ізраїлем приблизно з 1010 по 970 роки до Різдва Христового. Події з його життя описані починаючи від 16 розділу в 1 Книзі Самуїловій до 2-го розділу 1 Книги Царів та в 1-ій Книзі Хронік, розділи 10-29. Давид мав також талант до музики. Він вміло грав на лірі та написав не менше 73 Псалмів, з Псалмом "Господь - то мій Пастир" включно. Його публічна і приватна поведінка виявляла, як добрі риси (наприклад битва з Голіафом, яка записана в 1 Сам. 17) так і злі (наприклад, його перелюб з дружиною Урії, після якого послідувало вбиство Урії - ці події описані в 2 Сам. 11).

     Давидова велич крилася в його вірності Богові у ролі політичного та військового провідника Ізраїлю, а також в його охоті визнавати власні гріхи та просити про Боже прощення (2 Сам. 12; дивіться також Псалом 50). Саме під проводом Давида народ Ізраїлю об'єднався в єдиний народ зі столицею в Єрусалимі.

Молитва на День Св. Давида, царя:

   Боже величі!  Тобі поклоняються на небесах святі та ангели. Ми дякуємо Тобі за Давида, який через Псалтир, дав Твоєму народові гімни, аби ми співали їх у радості, поклоняючись Тобі на землі, аби бачити частину Твоєї пишноти. Приведи до виконання тієї надії про досконалість, яка буде нашою, коли ми стоятимемо перед Твоєю неприхованою славою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

День пам'яті Віфлеємських Немовлят

 Євангеліє від Св. Матвія розповідає нам про жорстокий замисел царя Ірода проти немовляти Ісуса після того, як його були "обманули" Мудреці зі Сходу.  Відчуваючи загрозу від "народженого Царя Юдейського", Ірод замордував всіх дітей віком від двох років і молодших, як у Віфлеємі, так і в його околицях (Матвія 2:16-18).  Цих Віфлеємських Немовлят ми згадуємо вже на третій день по Різдві Христовому і це служить нам як спомин не лише про жахливу брутальність, до якої схильні людські істоти, але й про те переслідування, якого зазнавав Ісус вже від самого початку Свого земного життя.  Хоча Божим Промислом, Ісусове життя було цього разу збережене, через багато років інший правитель, Понтій Пілат, винесе Ісусові смертний вирок через розп'яття на хресті.

Молитва на День пам'яті Віфлеємських Немовлят:

     Всемогутній Боже!  Невинно убієнні Немовлята Віфлеємські прославили Тебе не життям своїм, а смертю своєю. Умертвлюй в нас, благаємо Тебе, все те, що перебуває у конфлікті з волею Твоєю, аби наше життя несло свідчення про ту віру, яку ми сповідуємо вустами своїми;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Апостола і Євангеліста Івана

  Сьогодні ми згадуємо  Апостола і Євангеліста Івана, улюбленого учня Господа і дякуємо Господу за нього. Він був самовидцем дій, слів, страждань і смерті Спасителя. Він бачив і слухав Господа Ісуса Христа воскреслого. Окрім того, Господь об’явив св. Іванові майбутнє світу та Церкви, викликів із якими зіштовхнуться християни в Останні Дні та перемогу небес. Сьогодні ми насолоджуємося Посланнями Апостола Івана, книгою Об’явлення і, звісно ж, чудовим Євангелієм від Св. Івана, про яке доктор Мартін Лютер писав: «В Івановому Євангелії ви побачите, як надзвичайно майстерно змальовано те, як віра в Христа долає гріх, смерть, і пекло, і дає життя, праведність і спасіння. Це – справжня природа Євангелія». Апостол і Євангеліст Іван був єдиним із Апостолів, життя якого не закінчилося мученицькою смертю. Апостол доглядав Матір Божу та пережив заслання на острів Патмос, де й бачив видіння, які Господь доручив йому записати в книгу Апокаліпсис. Свої останні дні в цьому світі Св. Іван Богослов провів у місті Ефес. Господь покликав його до небесної домівки в глибокій старості.

Молитва на День Св. Апостола і Євангеліста Івана:

   Милосердний Господи!  Проливай  яскраве проміння Твого світла на Церкву Твою, аби будучи навчені доктрині Твого блаженного Апостола і Євангеліста, Св. Івана, ми могли прийти до світла вічного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

Страх великий і радість велика: проповідь на Надвечір'я Різдва Христового

                               

СТРАХ ВЕЛИКИЙ І РАДІСТЬ ВЕЛИКА

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них... А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме».  І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили... А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано (Євангеліє від Св. Луки 2:1-20). 

 Христос рождається!  Славімо Його!

 Любі брати і сестри, чому Бог дозволяє виконання тих або інших замислів правителів держав ми можемо зрозуміти лише з плином часу, коли складуться всі елементи мозаїки  і ми побачимо цілісну картину. Коли Римський цезар Август віддав наказ провести перепис усієї своєї величезної імперії, то для багатьох віруючих людей, могло здатись, що Бог все більше і більше відвернувся від Свого народу, а сприяє винятково язичницькій Римській імперії.

 Цей перепис був особливо важкий для юдеїв, закони яких змушували у час перепису бути в місці заснування свого дому. Ті, що жили в інших містах і землях свого рідного краю, мусили кидати всі важливі справи і, незважаючи на свій стан, вони мусили йти до міст, звідки  походили їхні роди, аби там відповідним чином зареєструватись. Здавалось, що цей перепис був спрямований саме, аби зашкодити юдеям.

 Так і нам, буває, здається, коли в державі або у світі починаються якісь процеси, які змушують нас змінювати наші пріоритети, кидати те, що нам вигідно робити або хочеться робити і робити те, що здається обтяжливим, незручним, а то й небезпечним. У нас немає особливого вибору і ми можемо спокуситись до думки, що Бог нас покинув і, що Він не на нашому боці.

 У такі миті диявол може відводити наш погляд від слів у Посланні до римлян: «знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (8:28). Наше Різдвяне Євангеліє підтверджує цю Божу істину. Коли цезар Август видав наказ про перепис, то «Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна».

Це була важка дорога, не так для Йосипа, як для Марії, яка була вагітна Сином Божим, час народження Якого ось-ось мав настати. Проте вони не мали вибору. Йосип мусив іти до Віфлеєму, бо він походив з дому Давидового, власне як і Марія, предком якої теж був славний цар Давид.  А, коли вони прибули до Віфлеєма, то для них не виявилось місця в заїзді – очевидно, місто було переповнене, тож кімнати брали ті, хто міг дати найвищу ціну.

 «І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них...» Ось таким було місце народження Сина Божого і такими були обставини воплочення Бога. Цар над царями і Пан над панами народився не в палатах, а в убогій стайні. Не в дитяче ліжечко поклала Його Свята Діва і не в колиску, а в ясла – в годівничку для худоби.

 Можливо, вам ваші матері розповідали вам про місце і обставини вашого народження. Навряд чи вони були подібними до тих, про які ми чуємо в нашому Євангелії. Але як міг Бог допустити, щоб Його Син Єдинородний народився саме в стайні? І як мін Він допустити, щоб Він не мав колиски, а сповитий лежав у яслах? Любі брати і сестри, таким був замисел Божий.

 Це ж Він спонукав цезаря Августа до організації перепису, бо навіть якби Йосип хотів був на час народження Ісуса залишитись у Назареті, то через перепис він змушений був іти до Віфлеєму, бо того вимагав закон і саме так Господь зробив усе, аби виконалось пророцтво: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних. Тому Він їх видасть до часу, аж поки ота не породить, що має родити» (Мих. 5:1, 2).  Лише з часом ми розуміємо як на користь віруючих працюють усі світові події.

 У найпершу Різдвяну ніч виконалось пророцтво про народження Владики в Ізраїлі – Бог Аврама, Ісака і Якова воплотився і став мешкати посеред Свого народу. А потім наше Євангеліє переносить нас на поле, на якому були пастухи «які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою». Здається, що пастуша праця ніколи не викликала захоплення. І Шевченкове «Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом» описує його сирітське, бідне минуле.

 Втім, саме пастухом був Авраам. Пастухом був Ісак. І пастухом був Яків. Це Бог Авраама, Ісака і Якова народився. А де Він народився? У місті іншого пастуха. Адже й Давид у час помазання на царство був пастухом і випасав отари свого батька Єссея.  «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать» (Як. 4:6). Пастухи – не горді люди, а смиренні.

 Проте нашим пастухам не здавалось, що вони отримують благодать.  Коли людина бачить Ангела Господнього, то зазвичай вона про благодать тоді не думає. Її емоції зовсім інші – такі як у наших пастухів.  «Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим...»  Коли Ангели з’являються, то вони заспокоюють віруючих. Так Архангел Гавриїл був промовив Захарії, батькові Івана Христителя: «Не бійся, Захаріє» (Лк. 1:13). І до Діви Марії Архангел промовив: «Не бійся, Маріє» (Лк. 1:30), хоча Марія затривожилась не появою Архангела, а його словами.

 А тут зовсім особливий час. На полі – ніч. І раптом з’являється Ангел, а пастухи опиняються у сяйві Господньої слави. Їх страх, написано, був великий. І Ангел їх теж спочатку мусить заспокоїти. «Не лякайтесь», – каже він їм. А потім пояснює, чому вони не повинні лякатись. «Бо»,  – пояснює Ангел, «я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім».

 «Хай ваш великий страх», наче каже їм Ангел, «переміниться на велику радість». А радість справді велика і вона станеться для всіх людей, тобто – для всіх, хто живе і далі буде жити  в цьому світі. «Бо сьогодні»,  – продовжує він, «в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь». Радість для всіх людей на світі, бо виконалось пророцтво дане ще Авраамові про те, що в Його Насінні благословляться всі народи землі (1 М. 22:18). Бо прийшов Спаситель, обіцяний через пророків.

 Він народився для пастухів і Він народився для нас. Він є Христос, Помазанець, Цар Ізраїлів, Який дасть спасіння не лише Ізраїлеві, але й усім людям на землі, бо Він прийшов для спасіння усіх народів. Він визволить від усіх бід. Він спасе від усякого нещастя. Тож радість справді велика. Радійте пастухи! Радійте, хлібороби! Радійте, пророки! Радійте, учителі! Радійте, інженери! Радійте, воїни!  Радійте, президенти!  Радійте, малі і великі, бо ця радість велика – для всіх нас!

 І є ознака цієї великої радості - Дитину сповита, що в яслах лежить. А потім ця ознака буде – Дитина, що її до храму приносять батьки. Дитина, яка в храмі дає відповідь учителям. Чоловік, Який виходить із води в день Хрищення і над Яким залишається Святий Дух і про Якого свідчить Отець Небесний. І ця ознака – Чоловік, на Якого вказує Іван Христитель і промовляє: «Це – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере». І ця ознака – Чоловік, Який навчає і чинить чуда, і, будучи Ягням Божим, на Себе забирає гріх світу і йде на хрест Голгофи. І ця ознака – Ісус Христос на хресті Голгофи у терновому вінку. І ця ознака – Син Божий похований у гробі багатого. І ця ознака – воскреслий Спаситель. І ця ознака – Його Євангеліє у Слові і Таїнстві, в яких і через які проголошується і роздається прощення гріхів, спасіння і вічне життя, про які співає сьогодні ангельський хор.

 «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» – проголошує мир армія небесна, славлячи Бога за той мир, бо цей мир – не такий, як дає світ. А цей мир, здобутий Христом на хресті і він простягається на всі покоління, на всіх людей, що увірували в Христа і над якими є ця добра воля Божа, Божа «евдокія», Боже благовоління, Боже добромисліє, Божі добрі думки – думки прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічного життя в Царстві Божому. Чудові радісні слова, слова миру і доброї волі для людського роду – для всіх, хто вірує в Христа, проголошує Армія Ангелів, яка вертається небо, вказавши людям, де їхній Спаситель і їхній справжній мир.

 І пастухи не марнують часу, не шукають причин і відмовок, аби не йти та не поклонятися на Різдво Христові. Зовсім ні, наші «пастухи зачали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». Вони не просто йдуть до Віфлеєму – вони поспішають, йдучи туди. Тепер для них – це пріоритет, бо там у яслах – їхній Спаситель.  «І знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала».

 І вони, як і їхні прабатьки-пастухи, Авраам, Ісак і Яків, стають першими євангелістами. Вони розповідають про Дитину-Христа-Спасителя світу. Для всіх - це дивна новина, але не для Святої Діви. Вона дуже добре знає, Ким є це Дитя. І Мати Божа – дуже пильна слухачка і учениця Божого Слова. Добрим учнем і доброю ученицею, справжнім учнем і ученицею є той, хто робить так, як Діва Марія, яка «оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм».

 А це справді чудові слова для того, щоб зберігати їх у наших серцях, любі брати і сестри. Це справді радісні слова, щоб у серцях наших про них розважати. Бо ця радість велика Різдвяна проголошується для нас. Спаситель Христос народився для нас. І хоча ми сьогодні не можемо почути ангельські хори і прийти до ясел у Віфлеємі, ми можемо чути голос народженого Сина Божого у Його Слові. Ми не бачимо сповитого Дитятка у яслах, як Його бачили пастухи, ми бачимо тіло Христове, сповите у хліб і кров Його, сповиту у кров і ми ними, коли маємо Святу Вечерю, причащаємось щонеділі, отримуючи з ними і в них прощення гріхів, спасіння і вічне життя, незважаючи на те, який часи ми маємо добрі чи злі. Бо хоча страх наш може бути великим, велика наша радість, яка буде нескінченною, коли у час повернення Христа у славі, ми увійдемо у Царство Боже, аби в ньому жити у радості вічній. Ми радіємо! Бо Христос народився! Славімо Його! Амінь. Алілуя!

Христос народився! Славімо Його!

 Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь.  А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме» (Євангеліє від Св. Луки 2:10-12).

 Христос народився!  Славімо Його!

 Любі брати і сестри!

 Різдво Христове залишається справжнім святом попри війни і всякі страждання у цьому грішному світі. Адже посеред великих страхів Різдво Христове приносить нам радість і то не просто радість, а радість велику, бо серед страждань, бід, руйнувань і смерті для нас народився Спаситель, Який є Христос Господь. Дитина, що в яслах лежить – доказ Божої вірності і Божої невимовної любові до нас. Тож і нині, незважаючи на війну і всі ворожі плани щодо нас, радіймо, бо це наш Спаситель народився! У Ньому наша перемога над гріхом, над дияволом і над самою смертю! Христос народився!  Славімо Його!

 У народженому Спасителеві Христові,

 Єпископ В’ячеслав Горпинчук,

Українська Лютеранська Церква

Поставлені міцно Євангелієм: проповідь на неділю перед Різдвом

             ПОСТАВЛЕНІ МІЦНО ЄВАНГЕЛІЄМ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      А Тому, хто може поставити вас міцно згідно з моєю Євангелією й проповіддю Ісуса Христа, за об'явленням таємниці, що від вічних часів була замовчана, а тепер виявлена, і через пророцькі писання, з наказу вічного Бога, на послух вірі по всіх народах провіщена, – єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амінь (Рим. 16:25-27).

 Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

Любі брати і сестри, підходить до завершення черговий рік. Як дасть Бог, ми відсвяткуємо Різдво Христове, а потім через тиждень будемо святкувати Новорічне свято. Серед щорічних свят є також наші дні народження. Я знаю таких людей, які кажуть, що вони не святкують своїх днів народжень, але більшість людей їх таки святкують. Ми святкуємо зростання, потім роки зрілості, а вже потім, як би нам цього не хотілось, старіння.

Аде замисел Творця таким від самого початку не був. Коли творився світ, то Бог сказав: «Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками» (1 М. 1:14). Ми все ще повинні були перебувати в часі, але перебувати в ньому вічно. Бог замислив був для нас вічне життя у Його раю. Ми могли би святкувати свій сотий день народження, будучи молодими, як і так само, маючи досконалі тіла, ми могли би святкувати і, скажімо, п’ятитисячний день народження.

Проте щось пішло не так. А що саме пішло не так? До наших прабатьків у образі змія підступив сатана і спокусив їх засумніватись у Божому Слові та в Божій любові. Вони відступилися від Бога, згрішили і через їхній гріх, у досконалий і прекрасний світ, створений люблячим Богом, увійшла смерть. Коли лишень ми сумніваємось у Божому Слові і Божій любові, ми йдемо протоптаною Адамом і Євою стежкою. Та стежка недобра і вона пролягає крізь хвороби і страждання, а хто проживе достатньо довго – крізь старість і, часто –  немічність і завжди закінчується смертю.

Через гріх, ми втратили вічність у Раю Божому. Через гріх ми отримали вічність лише у муках аду. Ось чому Св. Павло так чудесно славить Бога через Ісуса Христа. Бо в Ньому і через Нього все радикально змінюється на краще. І наші святкування Різдва Христового, Нового року і наших днів народження, отримують зовсім інший зміст.  Вони не є святкуваннями, що наближують нас до жахливого кінця, а до блаженства у Царстві Небесному.

Все на краще для нас змінив Сам Бог. Його славить Апостол. Його славлять усі святі ангели. Його славлять усі святі. Його славимо і ми. Він і нам об’явив таємницю «що від вічних часів була замовчана».  Що це за таємниця? Це – Євангеліє. А воно – таємниця, бо навіть юдеї не знали всіх абсолютно подробиць про Христа, хоча їм було виявлено майже все. А для нас те все залишалось таємницею.

Так, ще в Еденському Саду наші праотці почули, як Господь Бог промовляв до змія: «Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту» (1 М. 3:15). Так Господь проголосив про грядущу перемогу Насіння жінки – Христа над дияволом і над тим, що він спричинив своєю спокусою. Бог передвістив віддавна перемогу Христа над гріхом, над владою диявола і над смертю.

Ной, наш праведний праотець і проповідник, коли промовляв до своїх синів, то промовив, що ми будемо пробувати в наметах Симових, тобто, хоча європейці, нащадки Яфета, будуть контролювати практично всю землю, вірувати ми будемо в Бога Симового, бо саме нащадок Сима, Авраам, стане праотцем народу, який Бог вибере для народження Христа.

Але потім була Вавилонська вежа, відкидання Божого доручення про розселення по землі, забування обітниці про Спасителя-Христа і як наслідок – змішання мов і занурення в темряву язичництва. Ми не чули тих проповідей, які проголошував був Авраам у своєму домі. Ми не чули Мойсея, і не могли чути Псалмів Давидових. Ми перебували далеко і в темряві.

А коли Ісая проповідував про народження Сина Божого і про Його життя, служіння, страждання, смерть і воскресіння, то ми не читали Його пророцтв – у нас не було Писання, яким були благословенні ізраїльтяни, а пізніше – юдеї. Диявол дуже старався, аби ми нічого про грядущого Христа не чули і аби Христос грядущий залишався для нас таємницею за сімома печатями.

Ми настільки не знали нічого про істинного Бога і про Христа, що на одній з київських гір, яка нині називається Володимировою наші предки приносили в жертву людей, які вірували в Христа! Відповідно до нашого стародавнього літопису «Повісті врем’яних літ», саме на тому місці, де була пролита кров київських мучеників за Христа, наш князь Володимир Великий побудував Десятинну церкву.

Ми не були якимось особливим винятком серед інших народів. Так жили всі інші народи поза Ізраїлем. Коли Апостол Павло прибув до Афін, то читаємо «у ньому кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів» (Дії 17:16). Вигаданим богам поклонялись усі народи світу крім юдеїв. Вони мали Бога об’явленого, як Господь Христос про це говорив самарянці: «Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв» (Ів. 4:22).

Навіть для самарян, які жили поряд із юдеями і були народом, що був змішаним із євреями, правдиве знання про Бога і поклоніння Йому було таємницею! А що тоді вже говорити про нас і про інші народи? Але сьогодні ми славимо Бога, що ця таємниця провіщена нам! Від вічних часів Бог мав до нас добрі думки, думки вічного життя і спасіння!

Апостол Петро каже, що вічний Бог Син, як непорочне і чисте Ягня «призначений був іще перед закладинами світу, але був з'явлений вам за останнього часу» (1 Петр. 1:20). Божа таємниця проголошувалась через пророцькі писання. Бог кликав Своїх мужів, аби вони проголошували про Божий план спасіння через дорогоцінну кров Христа.

І вони це робили. Вони пророкували про Христа грядущого. Вони і всі інші вірні слуги Божі проповідували про спасіння, яке дарується через уповання на Христа, Який ішов, аби спасти Ізраїль і всі народи землі. Святий Дух творив віру через таку проповідь у Старозаповітній Церкві і кожен, хто вірував у Христа грядущого, той отримував прощення гріхів і його віра зараховувалась йому у праведність.

Так ми читаємо про Авраама: «І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (1 М. 15:6). Як і славний пророк Авакум писав: «праведний житиме вірою своєю» (2:4). Він говорив про віру в Христа грядущого. Саме так спасались усі віруючі в часи Старого Заповіту – вони вірували в Христа грядущого і ця віра зараховувалась їм у праведність. Вони мали особливе благословення – жити серед народу, де ходили і проповідували пророки, де Господь Святий Дух надихав Божих мужів писати Старий Заповіт.

А коли виконались пророцтва про прихід Сина Божого, коли Він воплотився, став під Закон і досконало Його виконав, і забрав усі наші гріхи на Себе, і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю, померши  за гріхи цілого світу на хресті Голгофи, і коли на третій день Він воскрес із мертвих, і вознісся на небеса, тоді за наказом Божим Євангеліє почало проповідуватись по всьому світові, почавши із Єрусалиму.

Такий був наказ Божий, таке було Велике Доручення розп’ятого і воскреслого Спасителя, щоб це Євангеліє було «на послух вірі по всіх народах провіщене». Що означають ці слова? Ці слова означають, що серед усіх народів очікується послух віри, тобто віра в Сина Божого. А чому вона очікується? Бо це єдиний спосіб мати вічне життя, як написано: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» (Ів. 3:16-18).

Вічний Бог задумав наше спасіння споконвіку. І Він хоче, щоб ми жили вічно. Бог хоче спасіння усім без винятку людям. Але це спасіння дається лише тим, хто увірує в Христа. Біда в тому, що ми в собі не маємо сили увірувати, а маємо лише силу відкидати Євангеліє, сумніватися у Слові Божому і стежку сумніву, яку протоптували наші прабатьки Адам і Єва, ми природньо перетворюємо на широку автомагістраль. Це єдине на що ми спроможні.

Але слава вічному і єдино мудрому Богові, Який не полишає нас, а весь час працює над нами і в нас. Як Він це робить? Ми повернемось на початок нашого сьогоднішнього тексту. Там Апостол Павло, каже що слава навіки належить «Тому, хто може поставити вас міцно згідно з моєю Євангелією й проповіддю Ісуса Христа». Бог діє ставить нас міцно не через наші діла, не через повчання отців Церкви, не через різноманітні передання, а винятково Євангелієм, апостольською проповіддю – тобто, проповіддю чистого Євангелія.

Через Євангеліє Бог творить нашу віру і через Євангеліє Він нас зміцнює, тобто робить міцнішим, сильнішим наше уповання на Христа. Диявол і світ дуже не люблять Євангелія, бо вони теж знають про те, що Євангеліє робить. А це означає, що їхня хватка над людським родом зменшується там, де лунає євангельська проповідь, де люди читають і слухають Боже Слово, Євангеліє Христове. Ось тому-то і чинять вони такий опір Євангелію.

Вони з нього глузують, перекручують, спонукають до проповідування всяких байок і небилиць, бо тоді ми не стаємо сильнішими у вірі в Христа, слабнемо. І то ми можемо ослабнути до такої міри, що можемо цю спасенну віру в Христа, уповання на Христа втратити і почнемо надіятись то на Діву Марію, то на Св. Миколая, то на добрі діла або ще на щось і тоді ми втрачаємо спасіння і праведність, а з ними і вічне життя.

Бог же хоче, щоб ми спаслись і мали воскресіння, і вічне життя і через це посилає Церкві вірних проповідників Євангелія, через яке Він нас робить міцнішими в нашому упованні на Христа. І Сам Господь Христос нас покріпляє Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, причащаючи нас ними і в Собі даруючи нам прощення гріхів, спасіння і вічне життя. А в Христі ми маємо вічність, про яку в такому коротенькому тексті наш любий Апостол Павло згадує аж тричі. І з упевненістю ми святкуємо і Різдво Христове, і Новий рік, і свої власні дні народження, а вся слава за наше спасіння до вічного життя належить Богові через Христа. Амінь. 

Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою, Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки! (Пс. 120:7, 8) Амінь.

День Св. Апостола Хоми

Сьогодні ми згадуємо Св. Апостола Хому і дякуємо за нього Господу. Чотириєвангеліє згадує Св. Хому, як одного з Дванадцяти учнів Ісуса.  Євангеліє від Св. Івана, яке називає його "близнюком", використовує запитання Хоми для того, аби об'явити істину про Ісуса. Саме Хома запитує: "Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?" На це запитання Ісус відповідає: "Я - дорога, і правда, і життя" (Івана 14:5, 6).  Євангеліє від Св. Івана розповідає нам про те як Хома наприкінці дня, коли відбулося Ісусове воскресіння, сумнівається у повідомленні учнів про те, що вони бачили Ісуса.  Пізніше "Хома невіруючий" стає "віруючим Хомою", коли сповідує Ісуса: "Господь мій і Бог мій!" (Івана 20:24-29).  Відповідно до Передання на П'ятидесятницю Хома вирушив на схід і дійшов до Індії, де й сьогодні є група людей, які називають себе "християнами Св. Хоми".  Св. Апостол Хома був замучений за віру, померши від удару списом.

Молитва на День Св. Апостола Хоми:

Всемогутній і віковічний Боже!  Ти зміцнив Свого Апостола Хому непохитною і певною вірою у воскресіння Твого Сина.  Подай нам такої віри в Ісуса Христа, нашого Господа і Бога, аби нам ніколи нічого перед очима Твоїми не бракувало;  через Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви