понеділок, 25 грудня 2023 р.

Страх великий і радість велика: проповідь на Надвечір'я Різдва Христового

                               

СТРАХ ВЕЛИКИЙ І РАДІСТЬ ВЕЛИКА

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них... А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме».  І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили... А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано (Євангеліє від Св. Луки 2:1-20). 

 Христос рождається!  Славімо Його!

 Любі брати і сестри, чому Бог дозволяє виконання тих або інших замислів правителів держав ми можемо зрозуміти лише з плином часу, коли складуться всі елементи мозаїки  і ми побачимо цілісну картину. Коли Римський цезар Август віддав наказ провести перепис усієї своєї величезної імперії, то для багатьох віруючих людей, могло здатись, що Бог все більше і більше відвернувся від Свого народу, а сприяє винятково язичницькій Римській імперії.

 Цей перепис був особливо важкий для юдеїв, закони яких змушували у час перепису бути в місці заснування свого дому. Ті, що жили в інших містах і землях свого рідного краю, мусили кидати всі важливі справи і, незважаючи на свій стан, вони мусили йти до міст, звідки  походили їхні роди, аби там відповідним чином зареєструватись. Здавалось, що цей перепис був спрямований саме, аби зашкодити юдеям.

 Так і нам, буває, здається, коли в державі або у світі починаються якісь процеси, які змушують нас змінювати наші пріоритети, кидати те, що нам вигідно робити або хочеться робити і робити те, що здається обтяжливим, незручним, а то й небезпечним. У нас немає особливого вибору і ми можемо спокуситись до думки, що Бог нас покинув і, що Він не на нашому боці.

 У такі миті диявол може відводити наш погляд від слів у Посланні до римлян: «знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (8:28). Наше Різдвяне Євангеліє підтверджує цю Божу істину. Коли цезар Август видав наказ про перепис, то «Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна».

Це була важка дорога, не так для Йосипа, як для Марії, яка була вагітна Сином Божим, час народження Якого ось-ось мав настати. Проте вони не мали вибору. Йосип мусив іти до Віфлеєму, бо він походив з дому Давидового, власне як і Марія, предком якої теж був славний цар Давид.  А, коли вони прибули до Віфлеєма, то для них не виявилось місця в заїзді – очевидно, місто було переповнене, тож кімнати брали ті, хто міг дати найвищу ціну.

 «І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них...» Ось таким було місце народження Сина Божого і такими були обставини воплочення Бога. Цар над царями і Пан над панами народився не в палатах, а в убогій стайні. Не в дитяче ліжечко поклала Його Свята Діва і не в колиску, а в ясла – в годівничку для худоби.

 Можливо, вам ваші матері розповідали вам про місце і обставини вашого народження. Навряд чи вони були подібними до тих, про які ми чуємо в нашому Євангелії. Але як міг Бог допустити, щоб Його Син Єдинородний народився саме в стайні? І як мін Він допустити, щоб Він не мав колиски, а сповитий лежав у яслах? Любі брати і сестри, таким був замисел Божий.

 Це ж Він спонукав цезаря Августа до організації перепису, бо навіть якби Йосип хотів був на час народження Ісуса залишитись у Назареті, то через перепис він змушений був іти до Віфлеєму, бо того вимагав закон і саме так Господь зробив усе, аби виконалось пророцтво: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних. Тому Він їх видасть до часу, аж поки ота не породить, що має родити» (Мих. 5:1, 2).  Лише з часом ми розуміємо як на користь віруючих працюють усі світові події.

 У найпершу Різдвяну ніч виконалось пророцтво про народження Владики в Ізраїлі – Бог Аврама, Ісака і Якова воплотився і став мешкати посеред Свого народу. А потім наше Євангеліє переносить нас на поле, на якому були пастухи «які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою». Здається, що пастуша праця ніколи не викликала захоплення. І Шевченкове «Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом» описує його сирітське, бідне минуле.

 Втім, саме пастухом був Авраам. Пастухом був Ісак. І пастухом був Яків. Це Бог Авраама, Ісака і Якова народився. А де Він народився? У місті іншого пастуха. Адже й Давид у час помазання на царство був пастухом і випасав отари свого батька Єссея.  «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать» (Як. 4:6). Пастухи – не горді люди, а смиренні.

 Проте нашим пастухам не здавалось, що вони отримують благодать.  Коли людина бачить Ангела Господнього, то зазвичай вона про благодать тоді не думає. Її емоції зовсім інші – такі як у наших пастухів.  «Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим...»  Коли Ангели зявляються, то вони заспокоюють віруючих. Так Архангел Гавриїл був промовив Захарії, батькові Івана Христителя: «Не бійся, Захаріє» (Лк. 1:13). І до Діви Марії Архангел промовив: «Не бійся, Маріє» (Лк. 1:30), хоча Марія затривожилась не появою Архангела, а його словами.

 А тут зовсім особливий час. На полі – ніч. І раптом зявляється Ангел, а пастухи опиняються у сяйві Господньої слави. Їх страх, написано, був великий. І Ангел їх теж спочатку мусить заспокоїти. «Не лякайтесь», – каже він їм. А потім пояснює, чому вони не повинні лякатись. «Бо»,  – пояснює Ангел, «я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім».

 «Хай ваш великий страх», наче каже їм Ангел, «переміниться на велику радість». А радість справді велика і вона станеться для всіх людей, тобто – для всіх, хто живе і далі буде жити  в цьому світі. «Бо сьогодні»,  – продовжує він, «в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь». Радість для всіх людей на світі, бо виконалось пророцтво дане ще Авраамові про те, що в Його Насінні благословляться всі народи землі (1 М. 22:18). Бо прийшов Спаситель, обіцяний через пророків.

 Він народився для пастухів і Він народився для нас. Він є Христос, Помазанець, Цар Ізраїлів, Який дасть спасіння не лише Ізраїлеві, але й усім людям на землі, бо Він прийшов для спасіння усіх народів. Він визволить від усіх бід. Він спасе від усякого нещастя. Тож радість справді велика. Радійте пастухи! Радійте, хлібороби! Радійте, пророки! Радійте, учителі! Радійте, інженери! Радійте, воїни!  Радійте, президенти!  Радійте, малі і великі, бо ця радість велика – для всіх нас!

 І є ознака цієї великої радості - Дитину сповита, що в яслах лежить. А потім ця ознака буде – Дитина, що її до храму приносять батьки. Дитина, яка в храмі дає відповідь учителям. Чоловік, Який виходить із води в день Хрищення і над Яким залишається Святий Дух і про Якого свідчить Отець Небесний. І ця ознака – Чоловік, на Якого вказує Іван Христитель і промовляє: «Це – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере». І ця ознака – Чоловік, Який навчає і чинить чуда, і, будучи Ягням Божим, на Себе забирає гріх світу і йде на хрест Голгофи. І ця ознака – Ісус Христос на хресті Голгофи у терновому вінку. І ця ознака – Син Божий похований у гробі багатого. І ця ознака – воскреслий Спаситель. І ця ознака – Його Євангеліє у Слові і Таїнстві, в яких і через які проголошується і роздається прощення гріхів, спасіння і вічне життя, про які співає сьогодні ангельський хор.

 «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» – проголошує мир армія небесна, славлячи Бога за той мир, бо цей мир – не такий, як дає світ. А цей мир, здобутий Христом на хресті і він простягається на всі покоління, на всіх людей, що увірували в Христа і над якими є ця добра воля Божа, Божа «евдокія», Боже благовоління, Боже добромисліє, Божі добрі думки – думки прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічного життя в Царстві Божому. Чудові радісні слова, слова миру і доброї волі для людського роду – для всіх, хто вірує в Христа, проголошує Армія Ангелів, яка вертається небо, вказавши людям, де їхній Спаситель і їхній справжній мир.

 І пастухи не марнують часу, не шукають причин і відмовок, аби не йти та не поклонятися на Різдво Христові. Зовсім ні, наші «пастухи зачали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». Вони не просто йдуть до Віфлеєму – вони поспішають, йдучи туди. Тепер для них – це пріоритет, бо там у яслах – їхній Спаситель.  «І знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала».

 І вони, як і їхні прабатьки-пастухи, Авраам, Ісак і Яків, стають першими євангелістами. Вони розповідають про Дитину-Христа-Спасителя світу. Для всіх - це дивна новина, але не для Святої Діви. Вона дуже добре знає, Ким є це Дитя. І Мати Божа – дуже пильна слухачка і учениця Божого Слова. Добрим учнем і доброю ученицею, справжнім учнем і ученицею є той, хто робить так, як Діва Марія, яка «оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм».

 А це справді чудові слова для того, щоб зберігати їх у наших серцях, любі брати і сестри. Це справді радісні слова, щоб у серцях наших про них розважати. Бо ця радість велика Різдвяна проголошується для нас. Спаситель Христос народився для нас. І хоча ми сьогодні не можемо почути ангельські хори і прийти до ясел у Віфлеємі, ми можемо чути голос народженого Сина Божого у Його Слові. Ми не бачимо сповитого Дитятка у яслах, як Його бачили пастухи, ми бачимо тіло Христове, сповите у хліб і кров Його, сповиту у кров і ми ними, коли маємо Святу Вечерю, причащаємось щонеділі, отримуючи з ними і в них прощення гріхів, спасіння і вічне життя, незважаючи на те, який часи ми маємо добрі чи злі. Бо хоча страх наш може бути великим, велика наша радість, яка буде нескінченною, коли у час повернення Христа у славі, ми увійдемо у Царство Боже, аби в ньому жити у радості вічній. Ми радіємо! Бо Христос народився! Славімо Його! Амінь. Алілуя!

Немає коментарів: