пису. В ньому вміщено новини з життя Церкви, проповідь, статті парафіян, історичні матеріали тощо. В цьому дописі наводжу свою редакторську статтю.КОЛИ Я НА ХРЕСТА ДИВЛЮСЬ…
Слова цього християнського гімну, який наша Церква часто співає під час Великого посту, вдало підсумовують саму сутність Великого посту для лютеран. Ця сутність полягає у спогляданні примиряючої жертви Христа Спасителя. Звичайно, ми не говоримо про те, щоб ми носили із собою якусь картинку, іконку або розп’яття. Радше мова йде про життя у контексті Євреїв (12:1, 2) : «Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого».
Саме на Голгофі здійснилося викуплення людства, кожного з нас від гріха, від смерті, від диявола. Перспектива Голгофського хреста є тим кутом, під яким найкраще розкривається сутність земного служіння Спасителя Ісуса і кульмінацією Великого посту. «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» - читаємо пророцькі слова в Ісаї 53. Говорячи про сутність Писання, Син Божий докоряє лицемірам: «Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя» (Івана 5:39, 40).
Так буде завжди, до завершення цього світу, до повернення Христа. Будуть люди, байдужі до Христа, будуть люди до Христа ворожі. А будуть також ті, які декларуватимуть свою віру в Христа, але покладатимуться на ще щось поза Христом, щоб знайти дорогу спасіння. Це все стає особливо помітним під час Великого посту. Адже саме в цю пору маси людей, особливо в Східній Європі намагатимуться обмежити себе в багатьох речах, розпочинаючи зі столу і закінчуючи культурним середовищем. Але такий підхід часто несе із собою приховані загрози. І найбільша, і найголовніша з них – приписування собі, своїм ділам, добровільно накладеним на себе обмеженням, певної ролі у спасінні своєї душі. На думку спадають слова Лютера з його повчання про підготовку до прийняття Святої Вечері: «Піст і тілесне приготування справді є гарним зовнішнім звичаєм; але той дійсно гідний і добре підготовлений, хто має віру в ці слова: «Видається і проливається за вас на відпущення гріхів».
Та той, хто не вірить цим словам чи сумнівається в них, є негідним і непідготовленим; тому що слова «За вас» вимагають лише віруючих сердець».
Ми, звичайно ж, не говоримо навіть про найменшу міру гедонізму. Християнство заперечує, як гедонізм так і само-праведність у будь-якому його прояві. Натомість Христос є нашою надією, у Ньому і лише в Ньому наше прощення гріхів, і ми – діти Божі завдяки Христові Самому. Все це здійснилося завдяки, тому що Христос пішов на Голгофу, і саме цьому періодові Його життя і служіння присвячений Великий піст. Тому в центрі цієї церковної пори стоїть не самозакоханий фарисей, який вчасно постить і уважний до церковного закону, а Хрест Голгофи з розіп’ятим Ісусом Назарянином, Сином Божим.
З Його чола і рук, і ніг
Теще й досі свята кров,
Що з кожного змиває гріх,
Хто в вірі до Христа прийшов…
«Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Івана 1:7-9).
У цю пору Великого посту не зводьмо наших очей з Христа, Начальника і Виконавця нашої віри, причащаймося Його правдивими тілом і кров’ю на прощення наших гріхів і розповідаймо про Нього, нашого любого Спасителя усім людям, а особливо тим, хто покладається на свої діла і свою само-праведність.
В’ячеслав Горпинчук
Немає коментарів:
Дописати коментар