ПОТРІБНЕ ЦІЛЕ СЕРЦЕ

Тому то тепер промовляє Господь: «Верніться до Мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем, і риданням» (Йоїла 2:12).

Це – прекрасний, чудовий заклик до правдивого покаяння і він добрий для вас і нині, у час церкви, щоб до нього добре прислухатися. Грішне людське життя є нічим іншим, як постійним відверненням від Бога, Який Сам є благодатним і повертає нас до Себе через Своє Слово. Але ми повертаємося до Нього спиною (як злі, неслухняні, вперті діти повертаються спиною до свого батька, який кличучи їх, виявляє їхню супротивність) і йдемо куди-лишень хочемо, а не туди, куди Він кличе нас Своїм Словом.

Де зростає така до Бога опозиція, такий непослух і впертість, там найбільшим бажанням і радістю людини стають шукання причин і підстав для гріха. Саме так, безбожні ідуть за плоттю і безсоромно зневажають Божі заповіді. Господь Христос власне описує таке життя, уподібнюючи його до овечки, яка відбилася від отари і все далі збивається на манівці, аж допоки не з’явиться вовк і не зжере її.

Так само народ Ізраїлю відвернувся від Бога. Бог з ними говорив. А через пророків вони свавільно опиралися Йому і звертали із правдивої дороги. Вони поверталися до Бога спиною, покидали службу Божу і в інших місцях шукали порад, як про це написано в Псалмі 81, як за правління царя Манасії, коли, як нам видається жив пророк Йоїл. Явно його було забрано у вигнання, бо він не зміг передбачити покарання, ані уникнути його. Царя Манасію було забрано до Вавилону, як про це написано в другій книзі Хронік, в розділі 33. Тож земля перебувала в бідах і спустошувана ворогами, небезпечними тваринами та паразитами.

Але як буває з тими, що зійшли з правдивої стежки, так само і з тими, хто відбився і не знає правильної дороги назад. Чим далі вони йдуть, тим далі відходять із правильної дороги. Так само і юдеї, коли вони відвернулися від Бога на свої безбожні дороги, і шукали як спастися від свого спільного покарання і біди, то все тільки ставало ще гіршим через їхні фальшиві служіння Богові, Який все більше і більше на них гнівався.

Так само і папісти акумулюють свої небезпеки, неспокій і потреби і проводять месу за месою, закликають своїх мертвих святих, готуються до щоденних молитов і використовують пости. Такими та іншими само-обраними ділами і фальшивими думками вони не зменшують Божий гнів, а навпаки роблять його ще більшим і різкішим, бо це – неправильна дорога для примирення гніву Божого.

Ось що каже тут Бог: «Верніться до Мене», тобто «не повертайтеся до Мене спиною, коли Я до вас промовляю. Послухайте Мене, зверніть увагу на Мене і робіть це усім серцем своїм, щоб ваше навернення або покаяння не було фальшивим або штучним». Богові потрібне ціле серце, бо Він не стерпить, аби хтось боявся іншого бога або довіряв іншому богові. Як каже Христос: «Ніхто не може двом панам служити».

Але так серед нас заведено і це майже повсюди, що коли ми чуємо у Слові про те, що ми повинні робити, а потім також дотримуємося старих служб Божих; ми не користуємося ними, відкидаємо їх і засуджуємо. Він же каже: «Верніться до Мене всім серцем своїм». Через те в нас є найпалкіше переживання про Слово Боже, ми на нього тільки дивимося і нічого від нього не відбираємо. Найперше і найбільше – ми повинні мати пошану до Слова.

Та що навчає це Слово? На що воно показує, як на дорогу примирення з Богом? «З постом, плачем і риданням наверніться до Мене, і не рвіть одежу вашу, а серце», - каже пророк. Це – перша частина покаяння, про яке навчає пророк. А в євреїв була добре-відома практика і звичай рвати на собі одяг під час бід і випробувань. Так Ананія, первосвященик, розірвав свій одяг, бажаючи показати, яке богохульство (а саме це означало Слово нашого дорогого Господа Ісуса Христа для безбожного перво-лицеміра) було, коли Ісус сказав: «Відтепер ви побачите Сина Людського, Який сидить по правиці сили» (Матвія 16). Таких прикладів у Старому Заповіті багато.

Мартін Лютер, Лекції на Йоїла, 1536 р.