Євангеліст Лука пише, що ангел Господній з’явився до Захарії у Храмі біля жертівника кадіння. Він проголосив Захарії, що його дружина Єлисавета народить йому сина, якого він повинен назвати Іваном, і цей син буде джерелом радості і щастя, і що багато-хто зрадіє через його народження. Він також пише про чудесні обставини, які супроводжували Іванове народження, а саме: що він був зачатий батьками літнього віку, матір’ю, яка була неплідною, і що він був наповнений Святим Духом ще перебуваючи в материнській утробі, а також те, що насправді Іванове народження було дуже особливим, і воно сильно відрізнялося від народження інших людських істот.
Це написано все не заради Івана, але заради його служіння, бо він, як промовив його батько Захарій у «Благословенний Господь», буде навчати дорозі здобуття прощення гріхів і входу на небеса не особистими ділами та заслугами, як до цього навчали фарисеї, а самою благодаттю, через лагідне милосердя Бога, Який віддав Свого улюбленого Сина за гріхи всього світу.
Тож, незважаючи на той факт, що усі папісти співали «Благословенний Господь» Захарії у своїх церквах щодня і навіть нині продовжують це робити на утренях, вони ніколи його не розуміли, як не розуміють його нині. Вони завжди цей день [Різдво Івана Христителя] святкували і святкують його донині, але лише заради самого Св. Івана і заради його аскетичного життя. А ми не святкуємо цей день заради Св. Івана, а заради Бога. Ми хвалимо Його і прославляємо Його, бо Він привів улюбленого Івана на цей світ і вчинив його таким проповідником, який проголошував, що світ не може спастися по-іншому, окрім як через прощення гріхів.
Саме в цьому полягало Іванове проповідування, як про це передвіщає батько Захарія і як про це свідчать його проповіді. Він докоряв фарисеям і юдеям за те, що вони навчали, що люди повинні здобувати спасіння особистою побожністю і святістю. Він називав їх родом зміїним і умовляв виявити плоди, які би свідчили про правдиве покаяння. Інакше кажучи, наче громом він скидав усе до купи, закликаючи розкаятися всіх тих, чиє каяття не було щирим і тих, тільки вдавали, що вони розкаялися, і тих «святош» які вважали, що їм не потрібне ніяке покаяння. А його проповідування зосереджувалося в основному на Ягняті, Яке понесе гріх світу, тобто усього людства, яке народиться на цей світ.
Тож ми повинні дякувати нашому дорогому Господу Богу за цей день згадування, за те, що Він нам дав цього чоловіка, Івана Христителя, який перший проповідував нам Євангеліє і спрямовував нас до Агнця Божого. Безперечно, пророки проповідували Христа і вказували на Нього, але тільки здалеку, як на Того, Хто мав прийти у майбутньому. А Іван не лише проповідував Христа, кажучи, що ніхто не може бути спасенний, окрім як через прощення гріхів і Агнця Божого, Який на Себе гріх світу бере, але також своїм пальцем указав на Ягня, проголошуючи: «Ось – Агнець Божий!»
Раніше, перед тим, як прийшов Іван, вказуючи своїм пальцем, жоден єврей не думав, що це Ягня понесе гріх світу і, що цей Ісус, Син Марії буде Ягням Божим. Вони не могли прийти до такого висновку самі, що Ним буде саме Він, хоча Він уже став посеред них, і посеред них Він жив і ходив. Але коли прийшов Іван, то проголосив: «Ось Той, Хто це зробить». Захарія промовляє це саме у «Благословенний Господь»: Іван буде пророком Всевишнього, який ходитиме перед Господом, аби підготувати для Нього дорогу і навчати людей дорозі спасіння, тобто, прощенню їхніх гріхів. Інакше кажучи, Бог на небесах дасть цьому проповідникові завдання вказувати на Агнця Божого, через Якого люди здобудуть прощення їхніх гріхів і спасуться.
Тож дотримуймося цього дня Івана Хрстителя з радістю, не через те, що ми поклоняємося самому Св. Іванові, тобто роблячи те, чого він від нас не очікував би і навіть не хотів би, а радше через те, що ми визнаємо його служіння і раді, що він указує на Ягня Боже, аби ми могли навчитися іти за Тим, на Кого він указував. Бо Іван не приймав пошани собі, але віддавав ту пошану, Кому вона належала: «[Йому] розв’язати ремінця від узуття Його я негідний» (Ів. 1:27) і: «Я – не Христос, але посланий я перед Ним. Хто має заручену, той молодий. А дружко молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого» (Ів. 3:28-29). Папа віддає іншу пошану і поклоніння Іванові і ігнорує Ягня Боже. Він робив це й з іншими святими. Він шанує Діву, Матір Божу і поклоняється їй, але ігнорує немовля Ісуса в неї на колінах. Іван такого не терпів би. Натомість він відвертав усе від себе і вказував на Самого Агнця: «Я хрищу вас водою, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом і огнем» (Мт. 3:11). Іншими словами: я лише – інструмент Божий; я проповідую і хрищу, аби привести вас до Ягняти Божого. Я – не Ягня; але Він – Ягня Боже, Яке на Себе гріх світу бере. Тому дивіться не на мене, а на Ягня.
Ми мусимо це зрозуміти перед тим, як ми правильно осягнемо та пізнаємо Агнця. Тоді, коли пізнаємо любов і благодать, яку Бог виявив у Ньому, даючи нам Ягня, через Яке у нас є прощення гріхів і вічне життя, буде слідувати те, що ми також будемо виявляти цю любов до нашого ближнього, чинячи йому добро, будучи до нього вибачливим і прощаючи його гріхи, якщо з його рук ми зазнаємо рани або шкоди, так само як Бог простив нам гріхи наші. Якщо ми це робитимемо, то будемо правдивими християнами і угодними Богові. Хай цих декількох слів про улюбленого Івана, Різдвом і проповідуванням якого ми радіємо, буде поки що достатньо, і дякуймо за них Богові.
(Мартін Лютер, Друга проповідь на День Св. Івана Христителя, 1533 р., Лк. 1:5-80)
Немає коментарів:
Дописати коментар