(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...»
А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...» Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала (Матвія 15:21-28).
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7). Амінь.
Дорогі брати і сестри, Френсіс Бекон колись промовив: «Не те, що люди їдять, а те що вони перетравлюють робить їх міцними. Не то, що ми заробляємо, а те, що ми заощаджуємо, робить нас багатими. Не те, що ми читаємо, а те, що ми запам’ятовуємо, робить нас вченими. Не те, що ми проповідуємо або молимося робить нас християнами, а те, що ми віруємо і практикуємо».
Сьогодні Господь Святий Дух через Євангеліє розповідає нам про події, які відбулися за земного життя Ісуса Христа, Божого Сина і про одну жінку, яка практикувала свою віру. Він – Насіння, яке було обіцяне ще нашим прабатькам Адамові та Єві в Раю. Він – Потомство Авраамове, у Якому благословилися «всі народи землі» (Буття 26:4). Він – правдивий Бог і правдива людина. Він – Месія, Який прийшов до Своїх – «та свої відцурались Його» (Ів. 1:11).
Він зцілював хворих ув Ізраїлі, Він створював їм їжу і насичував їх нею так, що коли після трапези вони збирали позосталі кусні, то «дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п'яти ячних хлібів» (Ів. 6:13). І Він ніс їм Євангеліє. Але коли Він їм проповідував їм Себе, живого Бога у людській плоті, то юдеї стали «ремствувати на Нього, що сказав: Я той хліб, що з неба зійшов» (Ів. 6:41).
І навіть багато з тих, що увірували, коли чули як Він каже про життя вічне, яке несуть Його правдиве тіло та кров «гомоніли: Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Ів. 6:60). «Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним» (Ів. 6:66). З-понад п’яти тисяч чоловіків, що радісно смакували подарованим і безкоштовним хлібом, коли Бог Син почав проповідувати про хліб духовний, залишилися лише Дванадцять.
Така природа невірства. Коли існує перспектива наїстися або поліпшити здоров’я, то відбою немає від бажаючих бути біля їжі або здоров’я, яке пропонує Бог. Невірство – сліпе. Воно не ходить очима віри і закриває очі та вуста на тіло і кров Христа, і затуляє вуха, не бажаючи чути ні Його Закону, ні Його Євангелія. Невірство глузує з Бога і з вірних Йому людей. Невірство про них пліткує і думає лише про зиск для своєї грішної плоті.
Сьогодні Господь іде від таких людей. Він простує у землі тирські й сидонські. Цієї території юдеї не контролюють. Він тут може побути на самоті і відпочити. Відпочити від безглуздих звинувачень і нападів, від намагань Його скомпрометувати і вбити. Він на певний час іде від юдейства, яке «пробуває … у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила» (1 Ів. 2:11).
Від іде від тих релігійних співвітчизників, які проповідують і моляться, але віри своєї не практикують. Це про них Він говорить: «На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того!» (Мт. 23:2, 3).
Але щойно Син Божий входить у землі, де так мало фарисеїв, як ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів». У краю неєврейському живе жінка, яка вірує у Спасителя. Ісус Назарянин – не просто якийсь для неї пан, бо слово Господь може мати й це значення. Ні, вона визнає у Ісусі Месію, на Якого з давніх-давен очікували євреї. Євреям Бог обіцяв, що Месія вийде з роду Давидового. Через Єремію Бог збільшив ці очікування, сказавши: «Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і правосуддя та правду в Краю запровадить» (Єр. 23:5).
Ця жінка чула проповіді Божого Слова, вона чула про Христа, вона увірувала у Нього. І зараз, коли вона бачить Його своїми очима, вона благає, звертаючись до Нього словами віри: «Господи, Сину Давидів» - Сину Божий і Сину Людський, помилуй мене! У неї велика біда і вона виплакує її Христові, кажучи: «Демон тяжко дочку мою мучить!» Демон мучить її дочку, як мучать демони багатьох людей. Вони – «духи піднебесної злоби» і в них немає й краплини добра. Вся їхня діяльність – на шкоду людині. Це про них каже Апостол Павло: «Ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12).
Вона віруюча, але демон мучить її дочку, її дитину, її кровинку, яку вона любить усім своїм серцем і вірить, що ось перед нею Той, Хто вижене ту жахливу духовну істоту з її дочки і зцілить її. Вона вірує, що Господь – добрий і чуйний. Але що це за реакція Христа? Він їй не казав ані слова – чуємо ми оповідь Святого Духа. Але говорять учні. Вони «підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!»
Учні здивовані, бо вони ще не бачили, аби Ісус комусь відмовляв. Коли вони переходили Самарію і залишили Його самого біля криниці, то, повернувшись, вони бачили жваве спілкування Христа із самарянами. Щоправда і самарянці Христос відповів: «Спасіння – від юдеїв» (Ів. 4:22). А тут учні здивовані і благають Його дати відповідь, проте слова їхні не свідчать, що вони благають Господа через жалість до цієї чужинки. Ще не так давно Яків та Іван, побачивши ворожість якогось самарянського села, сказали до Нього: «Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив». «До чужинців можна ставитися жорстоко, винятково по Закону» - думали вони тоді «А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: Ви не знаєте, якого ви духа» (Луки 9:54, 55).
Тут учні ще до П’ятидесятниці. Ще вони будуть хвалитися своїми здобутками і втікати, коли юдеї будуть заарештовувати Христа. А поки-що вони користуються Законом і Законом їм Господь відповідає: ««Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...» Перші речі першими. Господь дав слово і Він його тримає. Бог завжди виконує те, що обіцяв. Він прийшов найперше до євреїв.
Але поки Його слова ще лунають у вухах учнів, ця бідна жінка «підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» Вона не відступає. Її прохання і молитва залишаються конкретними і наполегливими. Вона вклоняється Йому, як Богові і просить підтримки постійної. Бог їй відповість – в цьому вона упевнена і впевненість її будується на Слові Божому, а там Господь каже до неї і до всіх нас: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 49:15). «Господи, допоможи мені!» - просить у Спасителя жінка. «Господи, помилуй! Господи, допоможи!» - звертаємося до Христа сьогодні ми.
Дальша відповідь Христа людині самовпевненій і гордій здалася би зухвальством. Але не цій жінці. Божий Син відповідає: ««Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...» Язичники мають благословення через євреїв. Новий Заповіт іде після Старого Заповіту. І без Старого Заповіту Нового Заповіту не було би. Господь має план. Він дає обітниці і Він їх виконує через євреїв. Невірство міняє вдячність на гординю. Євреї називали язичників собаками. Але тут Господь вживає слово цуцик, домашня собачка, тваринку з якою граються діти. Господь використовує це слово, аби відрізнити цю жінку, як від решти язичників так і від невіруючих євреїв, богом, яких є їхній шлунок.
Але ця жінка-язичниця – віруюча. Вона знає про язичницю Рахав, яка увірувала. Вона знає про язичницю-моавитянку Рут, прабабусю царя Давида, з роду якого вийшов Христос Спаситель, Який стоїть перед нею і в Якого вона вірує. Вона знає, що Він – Спаситель світу. І вірою вона знає, що Він хоче розмовляти з нею. Тому вона промовляє далі: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів».
Діти завжди кришать їжу. Але тут ця жінка не хвалиться спостережливістю. У ній промовляє віра. І тут ця віра – покірна і прекрасна. Вона вслухається у слова Спасителя. Його Слово малює у її уяві картину. І вона звертає увагу на всі деталі Слова Божого. Вона жінка, але як і в блаженного мужа з Псалма 1, у Слові Божому – її насолода. І втіха її – у Тому, Хто стоїть перед нею. І надія її – у Ньому. І життя її, і її дочки, і найбільші її скарби – у Ньому, у Христі, Сині Божому. Їй немає чим хвалитися. За походженням – вона язичниця. За статусом – вона нещасна жінка. Але людина виправдовується не ділами, а вірою.
Вона живе вірою в Нього, вона практикує віру і застосовує Слово Христове на практиці. І чує у відповідь на своє «Господи, помилуй! Господи, допоможи!» - «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала. Господь виголошує Євангеліє: жінка виправдана вірою. Господь не каже їй: «Нумо дивитися на твої діла! Так, їх достатньо!» Зовсім ні. Господь дивиться лише на віру і каже: «Віра твоя – велика!» Її дочка одужує через віру, не через діла Закону. Праведний живе вірою і вірою самою. Віра приводить до миру з Богом і до звільнення від лабет диявола. Віра несе справжній спокій і справжнє щастя.
Але повним зціленням дочки ханаанеянки історія ця не закінчиться. Бо Христос виконав план Божий до кінця. Він був виданий юдеями, відповідно до Слова Божого, у руки язичників, які розп’яли Царя Юдейського, Христа Ісуса на Голгофському хресті, невинного замість винних, святого замість грішних, Сина Божого замість синів і дочок людських. Той, хто визволив дочку ханаанеянки від мук демона, Сам страждав від мук, набагато сильніших, бо «на Нього Бог поклав гріх усіх нас». На хресті Він помер за всі ваші гріхи. Він заплатив за ваші гріхи Своєю смертю і подолав вашу смерть Своїм воскресінням вже на третій день, проголосивши весь світ примиреним із Богом і виправданим і гідним вічного життя.
Історія із жінкою ханаанеянкою має своє продовження на Голгофі так само, як і наші особисті історії повертаються до Голгофського хреста, бо на ньому прощені гріхи жінки-ханаанеянки і її дочки, гріхи ваші і мої. І ця історія продовжується біля порожнього гробу воскреслого Христа і вона продовжиться у час Його повернення, коли Він, славетний Спаситель-Бог, воскресить і ханаанеянку, і її дочку, і вас, щоб дати вам вічне життя у Його Царстві. І ця історія продовжується сьогодні біля Христового Вівтаря, де ви приймаєте Його справжнє тіло у крихтах хліба із Господнього Столу і де ви п’єте у краплинах вина Його правдиву кров. Бо Христос із нами. Його Слово творить віру. Його тіло і кров живить віру, а спасаємося ми лише вірою, без діл Закону. Самою вірою у Христа дається нам вічне життя. В Христове святе Ім’я. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар