(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Із того часу Ісус став виказувати Своїм учням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, і воскреснути третього дня.
І, набік відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: «Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!»
А Він обернувся й промовив Петрові: «Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» Промовив тоді Ісус учням Своїм: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:21-26).
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7). Амінь.
Дорогі брати і сестри, в руїнах Помпеї було знайдено скам’яніле тіло жінки. Вона закам’яніла, намагаючись зібрати свої ювелірні прикраси, замість того, щоб утікати із приреченого міста, на яке вивергався вулкан Везувій. Бідна жінка втратила і свої прикраси і своє життя. Так само і сьогодні чимало людей намагаються мати, як скарби світу, так і скарби небесні. На жаль, вкінці вони втратять і те, і інше. У тих, що намагаються балансувати між Божим і людським результат буде такий, як і в жінки з Помпеїв – вони втратять усе.
Сьогоднішній текст із Євангелія від святого Матвія – дуже яскрава ілюстрація того, що може статися навіть із найбільш відданими Христові людьми. Нещодавно Петро, у відповідь на запитання Ісуса: «Ви за кого Мене маєте?», красномовно засвідчив: «Ти – Христос, Син Бога Живого!» Петро від імені усіх апостолів заявляє, що Христос – правдива людина і правдивий Бог, святий і досконалий Спаситель людства.
Петро перебуває біля Христа. Петро слухає Христа. Петро вірить Його слову і хоче іти за Божим Словом. Тому Петро робить таке сповідання віри. І про джерело цього сповідання віри Господь Христос каже Петрові і всім нам, коли ми сповідуємо наші Символи віри: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець» (Мт. 16:15, 18). Блаженні – ви, дорогі брати і сестри, коли ви визнаєте Христа правдивою, безгрішною людиною і живим, вічним і святим Богом, бо це визнання дано вам від Отця Небесного через Його Святого Духа, бо «віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 17:10).
Але життя триває далі. Господь має чіткий план спасіння людства, тобто нашого спасіння, і Господь далі розкриває Своїм учням цей план, Він розповідає їм про мету Свого воплочення і ціну нашого спасіння і переходить до подробиць. «Із того часу Ісус став виказувати Своїм учням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, і воскреснути третього дня».
Дорога до нашого спасіння лежить винятково через зраду народом Свого божественного Царя, через розп’яття Його на Голгофі, куди Він забере усі гріхи та провини людства, через Його смерть, де Він – праведний помер за нас, грішних і нечестивих. І ця дорога завершується Його світлим, славетним воскресінням на третій день. Іншої дороги немає. Немає іншого Спасителя. Є тільки одне спасіння – із Христом розп’ятим на Голгофі, із Христом воскреслим на третій день по Його хресній смерті.
Але що відбувається із Петром? Такий план не вписується у його бачення ні майбутнього Христа, ані його особистого майбутнього. Навіщо страждати? Хіба не краще жити без страждань, без болю? Хіба не ліпше насолоджуватися товариством друзів, аніж переживати ганьбу та жахливі муки? Божий план – це добре, але хіба не можна якось так зробити, щоб було добре всім? Невже не можна знайти якогось компромісу між Богом і світом?
Петро намагається діяти, як друг, тобто як справжній друг Христа. Може іншим апостолам байдуже. Але він не такий. Він зараз застереже Ісуса від такої надто твердої позиції, що заради виконання Божої волі, заради вірності Божому Слову варто йти на смерть. «І, набік відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: «Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!» Петро бачить страждання, знущання і хрест – жахливу римську страту. Петро бачить смерть Христа. Але він не бачить Христового воскресіння.
Як часто ми так само дивимося на страждання, переслідування, зневаги, якими нас покриває невіруючий світ. І навіщо воно мені? Через що маю мучитися, а не насолоджуватися нормальним життям, яке ведуть мільйони інших людей? Хіба не може Бог одним словом раптово змінити весь світ? Хіба в Нього немає достатньо влади, аби дати політичну незалежність Ізраїлеві та добробут усім своїм людям? Хіба Він не всемогутній? Наші думки можуть закипати, як і Петрові думки, коли він почав докоряти Христові. І як добре, що Спаситель діє щодо нас так само, як Він діє щодо Петра.
Господь Христос не дає Петрові закінчити його палку «дружню» промову. У Псалмах (138:1-4) написано: «Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!»
Господь знає думку Петра, знає усе, що має з’явитися на язиці цього апостола за кілька митей і не церемониться. Він обертається і промовляє Петрові: «Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» Сам того не бажаючи, Петро став спецагентом диявола. Ви, певно, чули про таке прислів’я: «Добрими намірами вистелена дорога до пекла». Як і Петро у час цієї спокуси для Христа, ми можемо мати найкращі наміри для наших рідних, друзів або колег. Але якщо ми будемо думати не про Боже, тобто не про те, як про це говорить Бог у Своєму Слові, через нас може так само давати поради сатана. І ті поради, на жаль, вестимуть до пекла.
Коли ми будемо закривати очі на гріх, або коли ми будемо докоряти за гріх не в любові, то це буде так, наче ми будемо стояти поряд із жінкою у Помпеях, на яку спадає вулканічний попел і до якої мчить лава, а ми будемо говорити: «Нічого страшного! Не поспішай! Спочатку візьми свої всі коштовності, а життя ти ще врятувати зумієш». Але ось розпалена лава і ніякі коштовності вже не потрібні, бо тіло облито розпаленою породою і настає кінець життя з коштовностями в руках.
Як добре,що Господь Петрові каже: ««Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» Як добре, що Господь ніколи не змінює ні Своїх думок, ні Своїх обітниць, ні Своїх намірів. Як добре, що наш Господь нас любить і відкидає ще одну спокусу сатани, і заради нашого спасіння іде на Голгофу, бо лише там можна знищити нашу головну проблему - гріх і зробити це може лише Він. Лише так і лише там можна умиротворити Бога. Це зробить Його вічний Син, Який стався одним із нас, але без гріха.
Він ще буде молитися до Отця Небесного в Гетсиманії: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене...» Але Він додаватиме: «Та проте, не як Я хочу, а як Ти...» (Мт. 26:39). Бо Він робить те, що хоче Бог. Ісус зробив те, що потрібно для нашого спасіння. Не залишилося незробленим жодного кроку, не залишилися несказаним жодного слова, не було не відчуто жодної муки за наші гріхи. Чаша Божого гніву за мої і ваші гріхи, за гріхи цілого людства була випита до кінця. Наші гріхи прощено. Спасіння і вічне життя для нас здобуто. І це підтвердив вигук Спасителя на хресті: «Звершилось!»
Цього вигуку не чув у ту мить розкаяний Петро, який оплакував свою зраду і був зворушений благодатним прощенням Спасителя. Цього вигуку не чули багато інших учнів, які розбіглися наляканим хрестом Голгофи. Цей вигук почув Іван, який теж був утікав у час арешту Спасителя, у страхові перед муками, які могли випасти на Іванову долю. Гріх людства міг узяти на Себе лише Христос. І Він це зробив. Досконалу і повну плату за наші гріхи міг зробити тільки Бог. І Він її приніс. Подолати смерть і гріб міг тільки Той, Кого тримати смерть не могла. І Христос Ісус це зробив. Він подолав назавжди наші гріхи, нашу смерть і диявола, який – наш ворог.
І як добре, що сьогодні на історію про цю розмову Господа з Петром, ми можемо дивитися у світлі Євангелія – оповіді – Добрій Новині про наше звершене викуплення, про звершене Христом наше спасіння! Бо ці слова, які Він далі промовляє належать не лише Христові розп’ятому, але й Христові воскреслому. Він каже: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною».
Неможливо йти за Христом, перебувати на небесній дорозі, якщо не відректися самого себе: свого старого життя, плотського розуму, відректися від гріха і забажати бути з Господом Христом щомиті свого життя. Це обов’язково покладе на ваші плечі хреста. Наші гріхи Христос обмив Своєю дорогоцінню кров’ю на Голгофському хресті. Хрест послідовників хреста – це той багаж мандрівника, без якого не може обійтися жоден християнин у подорожі до небесної домівки. Є Христос – є і хрест, який ми несемо. Уникаємо ми хреста, який лягає на наші плечі – значить ми уникаємо Христа. Немає хреста – немає Спасителя. Є хрест на плечах - ми на справжній дорозі до небес.
Цей багаж-хрест може означати нерозуміння і глузування через вашу відданість Христу- Спасителю. Цей хрест може означати утиски на роботі або вдома. Цей хрест може означати навіть втрату роботи або друзів, які не захочуть приятелювати з тими, що відреклися гріха і йдуть за Спасителем. Врешті-решт для Петра хрест означав смерть за Спасителя також через розп’яття. Але померши – він переміг. Як переміг і Павло, який каже: "Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання. А коли життя в тілі то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше" (Фил.1:21-23).
Господь у сьогоднішньому читанні з Євангелія каже: «Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» Петро свою душу знайшов. Він перейшов від смерті у життя. Він відрікся від світу, але спас свою душу. Так само сталося і з Павлом із багатьма, багатьма правдивими Христовими послідовниками.
Ми ще побачимо Апостола Петра. Можливо, ми з ним зустрінемося на небесах, якщо Господь забере наші душі до Себе ще до Свого славетного повернення. І ми точно побачимо усіх святих у час воскресіння, коли Господь «із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом» (1 Сол. 4:16, 17).
Сьогодні наш світ насправді перебуває ще в гіршому стані, ніж Помпеї у час виверження Везувію. Сьогодні не можна чекати і бажати схопити всі коштовності, а тоді надіятися на порятунок. Господь каже відректися від гріха сьогодні. Господь, Який простив вам усі ваші гріхи, каже іти за Ним сьогодні. Сьогодні Він запрошує підкріпитися духовно, зміцнити ваші охлялі сили Його Словом і Його правдивими та святими тілом і кров’ю у Святій Вечері. Сьогодні Він каже, аби ми не боялися своїх хрестів, а сміливо їх несли за Ним вперед і з Ним, люблячим Господом посеред нас, бо в кінці цієї мандрівки – воскреслий і прославлений Господь Христос, в оточенні сяючих ангелів Божих і Царство Небесне, і вічне життя. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар