ЗВІЩАТИ ЄВАНГЕЛІЄ І СЛУЖИТИ БЛИЖНІМ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! Тож коли це роблю добровільно, я маю нагороду; коли ж недобровільно, то виконую службу доручену. Яка ж нагорода мені? Та, що, благовістячи, я безкорисливо проповідував Христову Євангелію, не використовуючи особистих прав щодо благовістя. Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати. Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником (1 Кор. 9:16-23).
Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місці прикликають Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа (1 Кор. 1:2, 3). Амінь.
Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місці прикликають Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа (1 Кор. 1:2, 3). Амінь.
Дорогі брати і сестри, певно ви чули коли-небудь історію про Симеона-Стовпника. Він сам собі дав обітницю жити на верхові стародавньої колони, аби втекти від світу людей і жити у побожних роздумах і молитвах. Один із переказів каже, що свого часу до цього аскета і відлюдька, Симеона-Стовпника з’явився ангел і спонукав його спуститися. Коли він це зробив, то ангел привів його до дому чоловіка, який пас гусей. У бідному домі цього пастуха Симеон знайшов дівчинку, батьків якої було вбито, коли вона була дуже маленька. Пастух узяв її до себе додому, ділився із нею хлібом насущним і як тільки міг про неї опікувався. Там ангел покинув Симеона, який нарешті збагнув, що йому треба було залишатися в долині, аби допомагати, служити, жертвувати у звичайному житті серед звичайних людей. І це було би Богові більш угодним.
Більшість людей, принаймні в нашій країні, захоплюють саме подвиги, обрані самими людьми, і які передбачають якогось видовища. Врешті-решт, хіба не був Симеон-Стовпник видовищем для багатьох людей, які приходили до стовпа-колони, задирали свою голову доверху і бачили там відлюдька, який всьому світові, а насамперед самому собі намагався довести, що він простує до небес і добивається таким чином святості.
Можна також подивитися на монастирі до Реформації. В монастирі втікали багато людей у надії на те, що там, покинувши цей світ, а часто відповідальність за сім’ю, за дружину і дітей за батьків, вони заслужать прощення гріхів у Бога та вічне життя. Один із церковних документів засуджує таку втечу і стверджує: «Бо діла, вибрані нами, є непотрібними службами. Але ще чіткіше виглядає, що Христос не схвалює цієї втечі з того факту, що Він говорить про покидання дружини та дітей. Однак ми знаємо, що Божа заповідь забороняє покидання дружини і дітей….
Смішним було би притримуватися того, що службою Божою є покидати без Божої заповіді набутки, друзів, дружину, дітей…. Тому очевидним є те, що вони нечестиво перекручують Христове слово для чернецького життя. Хіба що сюди додати, що вони одержують «стократно в цьому житті». Бо багато хто стали монахами не через Євангеліє, а через розкішне життя і лінощі, які знаходять найрясніші багатства замість скромних родових маєтків» (Апологія АВ, Ст. XXVII).
А хіба сильно монастирі нашого часу відрізняються від того, чого жахалися побожні мужі за днів доктора Лютера? Певно, що це – питання риторичне. Бо всяка втеча від відповідальності, даної Богом – гріх. Так само, як гріхом є будь-які спроби заслужити в Бога прощення гріхів своїми ділами або своїм способом життя. Це – все-одно, що очікувати груш на вербі, або сподіватися, що бур’яни принесуть рясний урожай пшениці. Господь каже: «Не може… дерево зле плодів добрих родити» (Мт. 7:18) і ще Він каже: «Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається» (Мт. 7:19).
Сьогоднішній наш текст протиставить ставленню Симеона-стовпника, ставленню ченців і всіх тих, хто ховається у віддалені місця або келії Своє святе і непомильне Слово. Відчуженості відлюдьків і монахів, Господь протиставляє апостола Павла і його кипучу діяльність з проповідування Євангелія. Він каже: «Горе мені, коли я не звіщаю Євангелія!» Горе тому проповідникові, який скеровує людей не до Христа, а в монастирі, на прощі, до святих, до мощей і пошуків праведності у самому собі!
«Горе тому проповідникові», - каже Павло, «який не каже: Христос, Єдинородний Божий Син, стався людиною, прожив святе і досконале життя замість вас і помер за всі ваші гріхи і провини на Голгофському хресті!» Павло проповідує це солодке Євангеліє, кажучи, що Христос: «був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого» і продовжує: «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 4:25-5:1). Євангеліє проголошує сьогодні вас, дорогі брати і сестри, прощеними, виправданими в Ім’я Христа. Євангеліє каже вам, що ви, кожен з вас має мир з Богом. Коли Бог дивиться на вас, то більше не бачить грішників, які заслуговують на смерть, а бачить Свою любу дитину в Його Єдинородному Синові Ісусі Христі.
Євангеліє каже, що Бог любить вас і дає вам вічне життя задарма, винятково заради Христа розп’ятого і воскреслого. А це означає, що в нас – зовсім інший статус і в цьому світі, від тих людей, що в Христа ще не вірують. Павло говорить про свій статус, звертаючись до коринтян. Він каже: «Коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя». Він не проповідує Слово для того, щоб заробити собі на прожиття. Він – не наймит. І це він пояснює: «Коли це роблю [проповідує Євангеліє] добровільно, я маю нагороду; коли ж недобровільно, то виконую службу доручену» і тоді нагороди небесної очікувати не слід, бо є нагорода земна і бракує чогось для того, щоби отримати нагороду небесну.
Але повинність проповідувати Євангеліє є тоді, коли є віра. Далі в цьому листі до коринтян (15:3-9) Павло так сповідує своє ставлення до Христа і до Євангелія: «Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з'явився Він Якову, опісля усім апостолам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона».
Іншими словами, Павло не може по-іншому жити. Він настільки вдячний Христові за прощення гріхів, за вічне життя, за благодать, що свою любов до Господа цей апостол виявляє проповідуванням Євангелія. Тогочасним світом, як і нинішнім вешталося чимало бродячих проповідників, які були вправні у красномовстві і заради заробітку могли збирати великі натовпи людей, щось їм проповідуючи. Вони робили це за гроші. Але не апостоли. Не Павло. Чи вони мали право на заробіток? Звісно, адже, як написано «Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії» (1 Кор. 9:14).
У апостолів – інший мотив. І цей мотив – вдячність Христові за спасіння. Христові проповідники проповідують з любові до Христа, і до людей. І по-іншому вони не можуть. Так само як Божі люди жертвують на підтримку проповідників Євангелія з вдячності до Христа за прощення гріхів, яке вони мають і вічне життя, яке належить усім віруючим.
З вдячності до Христа апостол Павло каже: «Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати». Це – християнський парадокс. Ми, як і Павло – вільні. Водночас ми – слуги всіх людей. Але ми слуги не людських примх, не бажань чиєїсь плоті. Ми слуги для того, щоб придбати якомога більше людей для Євангелія, тобто для віри в Христа. Бо більшої користі навряд чи можна уявити для людини, аніж привести її до Христа.
Апостол Павло каже, що він був для юдеїв, як юдей, а для язичників, як язичник. Юдеї і язичники сильно відрізнялися. Юдеї дотримувалися обрядових законів. Юдеї уникали нечистої, відповідно до Мойсеєвого Закону, їжі, якою могла бути, наприклад, свинина. Юдеї мали обрізання. Будучи християнином, Павло, як ви і я, вільний від Закону. Але серед євреїв він дотримувався їхніх свят і приписів, аби нікого не образити, а мати нагоду проповідувати Євангеліє. Бо де лунає Євангеліє, там буде віра в Христа, а отже і спасіння, і вічне життя.
Так само він поводився серед язичників. У нашому тексті він називає їх «беззаконні», бо вони не мають Закону Мойсея. Павло їв ту саму їжу, що й вони і пив ті само напої. Звісно він усе робив морально і для того, щоб посіяти Слово Боже в Європі. І Господь працю Павлову поблагословив.
«Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких», - каже Павло. Павло має свободу, але якщо людина може легко образитися чи спокуситися, то він краще цією свободою користуватися не буде. Він буде утримуватися, можливо від певної їжі, або напоїв, аби лишень спаслася та людина, з якою він ділиться Євангелієм Христовим.
Жоден апостол не залазив на якогось стовпа або в якусь глибоку і далеку печеру. Всі вони, як і Павло несли Євангеліє Христове, щоб «спасти бодай деяких». По-іншому вони діяти просто не могли. Бо в усьому покладалися на Спасителя-Бога, Який стався людиною заради нас, людей і викупив нас від прокляття гріха, смерті та диявола. Тому Яків проповідує у Єрусалимі. Петра ми бачимо в Кесарії у домі сотника Корнилія. Павло перебуває у Галатії, в Корниті, в Римі і в багатьох інших містах, будучи усім для всіх, «щоб спасти бодай деяких».
Христос стає усім для нас і ми стаємо всім для людей. Як людина і Бог, Він причащає нас сьогодні Своїми святими та правдивими тілом і кров’ю у Святій Вечері на прощення наших гріхів і вічне життя. Христос – наш і для нас. Він служить нам і хоче, аби ми служили одні одним.
Сьогодні в нашій парафії ми висвячуємо дияконів і дияконес. Ці чоловіки та жінки – наші брати і сестри, які здобули додаткову освіту і виявили бажання служити «при столах», тобто бути помічниками пастиря у його служінні громаді: виконувати різноманітні доручення, аби піклуватися насамперед про матеріальні потреби нашої парафії. Таке піклування включає відвідування хворих, організацію частування, підготовку до служб Божих, ведення інтернет-сторінки, допомога під час служби Божої, допомога в євангелізації і багато чого іншого, бо є так багато способів для того, щоби жити на славу Божу «для Євангелії, щоб стати її спільником», а в кінці одержати винагороду від Господа. В Його святе Ім’я. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар