Тому ми визначаємо християнина у такий спосіб: християнин – це не той, хто не має гріха або гріха не відчуває. Це – той, кому через його віру Бог гріха не зараховує. Ця доктрина приносить непохитну втіху змученим сумлінням посеред справжніх мук. Тому не марно так часто і так наполегливо ми прищеплюємо доктрину про прощення гріхів і про залічення праведності заради Христа, як і доктрину про те, що християнин не має нічого спільного із Законом і гріхом, особливо в час спокуси. Бо до тієї міри, до якої він – християнин, він – понад Законом і гріхом, бо у своєму серці він має Христа, Господа Закону, як перстень має перлину. Тому коли Закон звинувачує, а гріх непокоїть, він сподівається на Христа. І коли він схопився за Нього вірою, то має присутнього із Собою Переможця над Законом, гріхом, смертю і дияволом – Переможця, правління Якого над усім цим, не дає їм завдати шкоди.
Тому християнин, якщо давати йому належне визначення – вільний від усіх законів і не підданий нічому. Але я навмисно сказав «до тієї міри, до якої він – християнин» (а не «до тієї міри, до якої він – чоловік або жінка»), тобто, до міри, що він має своє сумління вишколеним, прикрашеним і збагаченим цією вірою, цим великим і неоціненним скарбом або ж, як називає його Павло цим «невимовним даром» (2 Кор. 9:15), якого не можна надто сильно звеличити і похвалити, оскільки він робить людей синами і спадкоємцями Божими. Отже християнин – більший від усього світу. Бо в серці своєму він має цей нібито маленький дар, але мализна цього дару і скарбу, який він тримає у вірі – більша від небес і землі, бо більший – Христос, Який є цей дар.
Мартін Лютер З Лекцій на галатів.
Немає коментарів:
Дописати коментар