Вислів "закрите Причастя" походить із практики найперших християн. У перші століття церковного життя "були проведені чіткі межі щодо участі в службі Божій". Були дві частини служби Божої: Служба Слова, яка складалася із читання Писання, гімнів, проповіді та молитов. Служба Таїнства мала Господню Вечерю та літургію, яка її оточувала. Людям, які не були членами церкви, дозволялося бути "слухачами" і вони могли відвідувати Службу Слова, допоки могли запевнити церкву, що в них були "серйозні наміри" власне почути Слово Боже. Але перед початком Служби Таїнства ""слухачі" мали покинути зібрання і не лише вони, але й учні катехізису, хоча їх старанно вже навчали для участі в Причасті". Настільки святим було Таїнство для цих перших християн, що вони не дозволяли непосвяченим навіть бачити службу Причастя, а тим більше вони не дозволяли ненавченим Причастя приймати. Натомість двері зачинялися і охоронялися дияконами. Таким чином термін "закрите Причастя" виник із практики закритих дверей і "обмеження участі в ньому лише повноправних членів громади".
Клемет Пройс "Вогонь і посох: лютеранське богослов'я на практиці"
Немає коментарів:
Дописати коментар