Повсюди в розмовах посеред людей ми бачимо Господа Ісуса в оточенні грішників, а вже з-поза них визирають фарисеї. Грішники, голодні та спрагнені, стоять довкола Нього. Він здобув їхні серця. Хоча крізь Нього сяє божественна велич, вони не бояться до Нього підходити. Фарисеї розкидаються гіркими докорами: «Приймає Він грішників та з ними їсть». Господь повз вуха пропускає цю ремарку, та й навіть, якби Він її не почув, Він все-одно про неї знав би. Що ж робить Він? Він не приносить ніяких вибачень; Він не каже: «Я не бажаю аби довкола Мене були грішники, а тільки праведні!» Ні, Він підтверджує правоту їхнього твердження, яке вони виголошували як докір, продовжуючи несхвальні дії, наче бажаючи сказати: «Так, Я хочу, аби довкола Мене були грішники», а потім продовжує доводити це, розповідаючи притчу про Загублену Овечку. Пастир підбирає загублену овечку, незалежно від того, яка вона побита та порвана. Господь пояснює Свою поведінку також притчею про Загублену Драхму. Жінка шукає монету, яку загубила по всьому будинкові, шукаючи її навіть у землі. Коли ж вона її знайшла, то кличе своїх подруг, кажучи: «Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!» Наостанок Господь додає незрівнянно прекрасну притчу про Блудного Сина. Практично Господь каже, оповідаючи такі притчі: «Ось Моя доктрина. Я прийшов, аби знайти та спасти те, що втрачене».
Якщо ви оглянете ціле життя Ісуса, то зауважите, що Він ходить не як гордий філософ, не як мораліст, в оточенні тих, що змагаються за чесноти і яких Він навчає, як добитися найвищого ступеню філософської досконалості. Ні, Він ходить, шукаючи втрачених грішників і не вагається казати гордим фарисеям, що у Царство Небесне увійдуть не вони, а блудниці та митники. Таким чином, Він досить чітко показує, чим насправді є Євангеліє.
Доктор К. Ф. В. Вальтер «Закон і Євангеліє», З дев'ятої вечірньої лекції, 1884 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар