Служіння і громада

     Те, що велика свобода Реформації є насправді великою свободою Євангелія, показано тим фактом, що Служіння Ключів у Новому Заповіті дається тричі: у Матвія 16 – Петрові , у Івана 20 – усім апостолам, у Матвія 18 – усій церкві. Ці три дарування цього служіння розділяти не можна. Не можна вибирати якесь одне з них за головне і потім використовуватися проти інших. Дванадцятьом Ісус дав служіння проповідування Євангелія кожному створінню і робити учнів із усіх народів, христячи їх. Їм дав Він мандат за Останньою Вечерею: «Робіть це на спомин про Мене». Ким були ці Дванадцятеро? Вони були першими служителями (Amtstraeger). Від них виходить «служіння навчання Євангелію і роздавання таїнств» [АВ 5]. Але вони водночас – церква, екклезіа, представники Божого нового народу останніх часів.
    
     Власне тому у Новому Заповіті неможливо розділити служіння і громаду. Те, що говориться про громаду, також говориться і про служіння, і навпаки. Служіння не стоїть над громадою, а завжди перебуває у ній. У Діях 13 Павло і Варнава послані, як місіонери громадою у Антіохії. Вони вже були послані Господом. Що ще могла дати ця громада Павлові, поклавши на нього руки, окрім того, що він уже прийняв прямим відправленням воскреслого Господа, Який призначив його на цю працю? Але все-одно це посилання навмисно повторюється з покладанням рук. Служіння і громада невіддільно належать одне одному.

Герман Зассе, Служіння і громада