ПАНТЕОН
ГЕРОЇВ ВІРИ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого. Бо нею засвідчені
старші були. Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з
невидимого сталось видиме. Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн; нею
засвідчений був, що він праведний, як Бог свідчив про дари його; нею, і вмерши,
він ще промовляє. Вірою Енох був перенесений на небо, щоб не бачити смерти; і
його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був
засвідчений, що Богові він догодив. Догодити ж без віри не можна. І той, хто до
Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає
нагороду. Вірою Ной, як дістав був об'явлення про те, чого ще не бачив,
побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти; нею світ засудив він, і став
спадкоємцем праведности, що з віри вона. Вірою Авраам, покликаний на місце, яке
мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він
перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та
Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини,
що Бог його будівничий та творець. Вірою й Сара сама дістала силу прийняти
насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю
дав. Тому й від одного, та ще змертвілого, народилось так багато, як зорі
небесні й пісок незчисленний край моря. Усі вони повмирали за вірою, не
одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та
визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке,
виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї,
то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної,
тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм
місто (Євреїв 11:1-16).
Нехай буде вам благодать та мир
від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2). Амінь.
Дорогі брати і сестри, один
старий норвезький катехізис навчає, що Бог після гріхопадіння відправив нас з
раю на цю «острівну колонію, яка називається земля». Описавши те, яким буде
наше життя тут, наш Господь завершує Своє повчання кажучи: «Найбільша небезпека
полягає в тому, що ви полюбите той острів настільки, що не захочете повертатися
до рідного Царства. Любіть острів, бо він – Моє володіння, але не любіть його
через те, що він – ваша домівка. Він – не ваша домівка. Ваша домівка – цей палац, де мешкаю Я».
Як часто ми забуваємо про те, що
ми лише приходьки на цій землі! Як часто
ми забуваємо про нашу справжню батьківщину – Царство Боже! Як часто ми живемо так, наче ми залишимося на
цій землі на мільйони років і наче поза саме цим грішним, матеріальним світом
нічого не існує. Втім якщо існує, то про всяк випадок ми в церкві
підстрахуємось і починаємо дивитися на Церкву, як на страхову компанію, роблячи
мінімальні внески, розраховуючи втім на максимальну вигоду.
Поясненням цьому є відсутність
того, про що нам говорить сьогодні Святе Писання. А говорить воно нам про віру і дає вірі
визначення: «віра – то підстава
сподіваного». Іншими словами, віра – це впевненість у тому на що ми
сподіваємось. Віруючі – непохитні у
тому, що наше майбутнє буде саме таким, як обіцяє Бог: Христос Спаситель
повернеться у славі і воскресить усіх без винятку людей. Невіруючі підуть на
вічні муки. Ми будемо забрані у вічне життя в Царстві Божому. Тим часом ми також маємо абсолютну
впевненість у тому, що Бог нас любить і щодня перебуває з нами, благословляє
нас і як люблячий Отець супроводжує нас до Царства Небесного, дотримуючись
кожного слова, промовленого Ним у Біблії.
Віра – «доказ небаченого». Ми не бачили створення світу. Але ми впевнені в
тому, що світ створений Богом за реальних шість днів. Ми не бачили потопу, який покрив навіть
найвищі вершини землі, але ми впевнені, що він був і що Господь в ковчезі
врятував з усього людства вісьмох людей – наших предків. Ми не бачили, як
Господь проводив ізраїльтян крізь розділені води Червоного моря, але ми
впевнені, що саме так і було, як впевнені ми в тому, що ті самі води накрили
наймогутнішу тогочасну армію єгипетського фараона, який не хотів відпускати
Божий народ із рабства на свободу.
Ми не бачили Тайної Вечері, але
ми віримо, що учні так само як і ми сьогодні, споживали істинне тіло та кров
Спасителя Христа під виглядом хліба та вина Його Вечері на прощення їхніх
гріхів. Ми так само не бачили розп’яття Сина Божого, але ми
впевнені в його реальності і в повноті нашого викуплення від влади гріхи,
диявола і смерті – викуплення, яке підтверджене світлим Христовим воскресінням,
якого ми теж не бачили, але в якому ми цілковито впевнені. Нашим доказом є
віра, створена Господом Святим Духом у наших серцях. Ми її маємо і це –
надзвичайно могутня і ефективна сила, яку мають лише і винятково християни.
Вірою і винятково вірою в Христа
ми угодні Богові. Вірою і самою вірою ми виправдані, ми праведні. Віру в Христа
грядущого має Авель і віри в Христа не має Каїн. Через це жертва Авеля – жертва
вдячності, жертва праведного, жертва угодна Богові і Богові прийнятна, а жертва
Каїна – жертва хабарника, жертва фарисея, жертва огидна Богові і жертва, яку
Бог відкидає. Авель – герой віри.
Інший герой віри – Енох. Небагато
ми про нього знаємо. В Євангелії від Луки Господь каже: «Коли б мали ви віру,
хоч як зерно гірчичне, і сказали шовковиці цій: Вирвися з коренем і посадися до
моря, то й послухала б вас!» (17:6). А ми бачимо, як Еноха Бог переносить із
цього грішного світу на небеса таким чином, що Енох, один із двох людей, не
зазнає фізичної смерті, а його Бог переносить одразу в Своє Царство, у вічне
життя.
Про Еноха, героя Старого Заповіту
більше сказано в Новому Заповіті. Енох догодив Богові. Аби ми не кинулися у
спасіння ділами, як це багато-хто робить і як цій фальшивій ідеї багато-хто
навчає, Господь Святий Дух застерігає нас: «Догодити
ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а
тим, хто шукає Його, Він дає нагороду». Віра виправдовує. І віра догоджає Богові. Бо віра горнеться до
Христа, Який угодний Богові. І всяке добро, яке чините ви у вірі – все угодне
Богові. Енох вірував. Енох шукав Бога.
Енох прагнув почути Його Слово. І Енох отримав свою нагороду, нагороду, яку
заслужив для нього Христос – вічне життя.
Наш праотець Ной взявся за
будівництво ковчега, бо вірував, що Боже Слово – непомильне. Інші з нього могли
кепкувати, вести звичайний спосіб життя у невірстві та критиці пророцтва
Божого, яке тоді здавалося настільки смішним і неймовірним. Але це Ноя не
спиняло. Вірою Ной засуджує світ. Кожен
удар молотка, яким Ной будував ковчега, був проголошенням вироку невіруючому
світові і всім невіруючим людям: «Винен!
Загинеш у водах потопу і навіки будеш страждати в аду!»
В ковчег Ной увійшов спадкоємцем
праведності, «що з віри вона». Ной не
став праведним і спасенним через те, що збудував ковчег, а став Ной праведним і
спасенним через те, що увірував в Христа і через те, що довіряв кожному слову
Божому. Праведними стають не з діл, а з віри. Усі праведні – герої віри: Авель,
Енох і Ной. Вони виправдалися вірою. Вони були праведні. Після того їхні жертви
і діла були угодні Богові.
Наступний герой з нашого
сьогоднішнього пантеону – Авраам. Якщо інші наші герої жили в рідних місцинах,
пам’ятаючи про те, що
нинішній острів – лише місце гостювання, а не рідна небесна домівка, з Авраамом
так не було. Чимало наших співвітчизників, українців виїхали з бідної України в
інші країни, шукаючи кращого життя.
Наші парафіяни перебувають нині в
США, Ізраїлі, Австрії, Росії, Китаї і Франції. Вони – віруючі люди. Проте вони
знали куди вони їхали і що на них очікувало. Авраам же, як нам каже сьогодні Писання
«не відав куди йде». Він не знав куди
йде і що саме чекало його на новому місці. Проте він вирушив у мандрівку. Чому?
«Вірою Авраам, покликаний на місце, яке
мав прийняти в спадщину», – каже нам Господь Святий Дух. Авраам довіряє
Господу безумовно. Господь каже йому йти. Він іде, бо там – спадщина, яку Йому
дає Бог. Так діє віра. Вона завжди напоготові робити те, що каже Бог!
Авраам не отримав земної спадщини.
Єдине чим він володів, був клаптик купленої ним землі, де він поховав Сарру, а
потім був похований сам. «Вірою він
перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та
Яковом», – читаємо ми далі в Писанні. Авраам, Ісак і Яків жили на Землі
Обіцяній, як на чужій і водночас були цілковито вдоволені і славили Бога. Як таке може бути? Віра не зосереджує нашої уваги на цьому
світі, на чужинному, хоча й гарному острові зі старого норвезького катехізису.
Віра не зводить очей з Христа,
виконання обітниці і віра чекає «міста,
що має підвалини, що Бог його будівничий та творець». Віра чекає Царства
Божого. Віра сьогодні сповідує «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку».
Віра усвідомлює, що цей світ – місто мертвих, всі сподівання якого загинуть
Останнього Дня, коли Господь Ісус Христос повернеться у славі.
Водночас віра чекає на Новий Єрусалим, який
Господь виявляє Іванові Богословові: «І
бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря
вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба
від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І
почув я гучний голос із престолу, який кликав: «Оце оселя Бога з людьми, і Він
житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну
сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані
болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об. 21:1-4). На це місто чекає
віруючий Авраам. Авраам – герой віри. Перше
він виправданий вірою. Далі він діє,
будучи взірцем для всіх віруючих.
Сьогодні Господь Святий Дух також
наводить нам приклад героїні віри – Сарру, любу Авраамову дружину. До глибокого
віку не маючи дітей, Сарра вірувала, що дитина, нащадок Авраама, народиться,
адже з Авраамового роду мав вийти Спаситель, в Якому будуть благословенні всі
народи землі. Сарра вірувала. Вона була перше виправдана вірою. А потім стало
неможливе – вона народила Ісака в глибокій старості. Сарру Писання ставить за
приклад усім жінкам. «Ви – її діти, коли
добро робите та не лякаєтесь жадного страху», – звертається до вас, любі
сестри, Апостол Петро (1 Петр. 3:6).
Всі наші герої і героїні віри мали
щось одне дуже спільне - віру. Через це всі вони не вважали цей грішний світ за кінцевий пункт
свого призначення. Натомість всі вони шукали домівки небесної – Царства Небесного.
Про цей пошук каже Господь: «Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності
Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33). Шукаймо, любі брати і сестри,
батьківщини небесної і праведності, яка дається нам вірою в Христа. Все інше нам додасться. Заради Христа. Амінь.
Благодать зо всіма, що незмінно
люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар