Обов'язок підданих

З іншого боку, обов’язок підданих – слухатися. Вони мусять старанно і уважно робити або залишати незробленим те, що від них бажають їхні керівники і не дозволяти, аби їх відводили або відтягували від цього завдання, незважаючи на те, що роблять інші люди.  Хай жодна людина не думає, що вона живе доречно або що робить вона добре діло, незважаючи на те, молиться вона чи поститься, чи робить щось інше, якщо вона в цій справі послуху  себе щиро та старанно не дисциплінує.

Але, якщо, як то часто буває, тимчасова влада та можновладці або якби вони себе не називали, змушують підданого робити щось всупереч Заповіді Божій або  стримували їх від того, аби вони робили те, що наказує Бог, то тут послух завершується і обов’язок припиняється. У такому випадку людина повинна говорити те, що правителям юдеїв сказав був Св. Петро: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дії 5:29). Він не сказав: «Ми не повинні слухатися людей», бо це було би неправильно. Він сказав: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» Це, якби князь бажав іти на війну, а його діло – однозначно несправедливе, то ми не повинні ні слідувати за ним, ані допомагати такому князеві, бо Бог був наказав нам не вбивати нашого ближнього і не завдавати йому будь-якої шкоди. Подібним чином, якби князь наказував нам свідчити неправдиво, красти, брехати чи обманювати і подібне( то ми повинні відмовитися). У таких випадках, аби залишалася Заповідь Божа, ми повинні справді поступитися нашим майном і честю, життям і частинами тіла.

              Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла