(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось
жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала:
«Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» А
Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали:
«Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий
тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого»...
А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи
мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути
щенятам»... Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що
спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя
віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала (Євангеліє від Св. Матвія 15:21-28).
Благодать вам і мир від Бога
Отця нашого й Господа Ісуса Христа! ( 2 Кор. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, в першій
половині минулого місяця ми згадували двох святих ранньої Церкви. Їхні дні
спомину розташовані поряд, день за днем, 9 і 10 вересня. Ці святі – Св. Моніка,
мати блаженного Августина і сам Св. Августин або ж, як ще його називають у
східній традиції блаженний Августин. Моніка була християнкою і люблячою матір’ю.
Її ж син перебував у гріхові та фальшивих віруваннях.
Переважна більшість матерів
хочуть добра своїм дітям. Християнські матері знають, що найважливіше добро,
яке можуть мати їхні діти – віра в Христа Спасителя, якою вони виправдані і
мають воскресіння, і вічне життя в Царстві Божому. Так і Моніка хотіла, аби її
син навернувся до Христа. Але Августин залишався вперто у своїй фальшивій
релігії. Моніка, яка вже багато молилася за свого сина. звернулася за порадою
до свого єпископа, який їй сказав: «Продовжуй молитися, дитя стількох молитов
не може загинути».
Господь дав відповідь на молитви
Моніки. Минуло багато років, але
відповідь надійшла – Августин не просто увірував, але й став провідним
богословом західної частини Християнської Церкви. У Нагірній проповіді Господь
каже: «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам»
(Мт. 7:7). Господь – добрий і люблячий і Він хоче, аби ми до Нього звертались.
На жаль,
так часто ми забуваємось спілкуватись саме з Ним! Як часто буває, що ми не
забуваємо почути, побачити чи прочитати перші новини з самого ранку. Або
почути, побачити чи прочитати останні новини дня, встигаємо поговорити з масою
людей, але водночас забуваємось помолитись до Господа, почути Його у Слові, і
поспілкуватись з Господом у родинному колі, зібравшись коло Біблії.
Як часто буває, що ми звертаємось
до Бога лише тоді, коли нам «припече», коли настане якась біда, коли на голову
звалиться якесь лихо, і коли вже ніщо або ніхто не в стані допомогти, ось тоді
ми вже як до останньої інстанції кличемо до Бога і благаємо Його про допомогу. А тим часом Господь завжди готовий вислухати
нас і надати нам найкращу допомогу навіть, якщо ми її не помічаємо або думаємо,
що ніякої допомоги ми не отримали. Господь завжди знає, що для нас найкраще.
Сьогоднішнє Євангеліє починається
із подорожі Сина Божого до тирських і сидонських земель. Господь виходив за
межі теперішнього Ізраїлю і ходив тими землями, що нині належать Ліванові. І те, що там відбулося, виявляє мету Його
подорожі у ті місця.
Коли Господь там проходив, до
нього підійшла одна жінка. Вона була ханаанеянка, тобто язичниця. Але не просто
язичниця – вона походила із того народу, який Бог був наказав знищити через
величезне ідолопоклонство, яке панувало серед ханаанеян. Місце безбожних
ханаанеян мав зайняти народ Божий, нащадки Якова-Ізраїля, яких Господь міцною
рукою вивів був із Єгипту-дому рабства і ввів у Обіцяний Край, батьківщину
ханаанеян.
Але що сталося з вибраним
народом? Вони часто самі повторювали
ідолопоклонство ханаанеян. Вони впадали в такі самі гріхи і робили зло ще
більше від ханаанеян, бо відступалися від живого Бога. Через це Ізраїль Давида
і Соломона розколовся на дві частини. А згодом і ті дві частини зникли з
політичної карти світу, а частина народу розсіялася, а інша потрапила у вавилонську
неволю. Господь відновив Юдею через обітницю про Спасителя, діючи через Свій
вірний залишок – тих побожних юдеїв, які вірили в грядущого Месію-Христа.
Але що було, коли вже Син Божий
воплотився? Що робили провідники юдеїв, коли Ісус Христос ходив серед Божого
народу і проповідував, і зцілював хворих, і виганяв бісів, і насичував
голодних, і воскрешав померлих? Вони в
Нього не вірували. Істинну віру Писання про спасіння самою вірою в Бога, вони
поміняли на мирську релігію про спасіння ділами і заслугами.
Останнього пророка Старого
Заповіту, Івана Христителя, який кликав спасатися вірою в Христа і називав
Ісуса Ягням Божим, вказуючи на істинну Пасху, Христа, вони не слухалися, як і
не слухали всіх інших пророків, які свідчили про Христа і вказували єврейському
народові, що Він – єдиний їхній Спаситель від гріха. Юдейський провід натомість шукав, як Божого
Сина вбити.
І ось до Христа підходить жінка,
яка не була єврейкою, а походила з ідолопоклонницького народу. І вона голосить.
Вона плаче і вигукує, і просить в Божого Сина допомоги. «Змилуйся надо мною,
Господи, Сину Давидів», – каже вона, «демон тяжко дочку мою мучить!» Христа фарисеї називали Вельзевулом. А тут жінка, яка живе за сотні кілометрів від
Єрусалиму називає Його Господом.
Вона визнає Христа Тим, Ким Він є
насправді. Ісус для неї – Господь. Ісус для неї – Син Давидів. Він – Бог і Він
– давно обіцяний Месія. Вона промовляє ці слова зі щирого серця. До цього її
спонукає Господь Святий Дух, Який живе в ній, Який створив у ній віру в Христа,
і Який спрямував її до Христа по допомогу в біді, яка спіткала її сім’ю, її
рідну дитину.
Її доньку захопив біс, нечистий
дух. Демон дівчину дуже тяжко мучив. З інших оповідей Біблії ми дізнаємось, що
нечистий дух міг завдавати величезних фізичних страждань, викликати німоту,
глухоту, епілепсію, і викликати різні розумові розлади. Демони – підступні злі ангели, які пішли
слідом за сатаною у бунті проти Бога і вони воюють проти нас, бажаючи нам зла і
смерті, тимчасової, тобто смерті тіла і вічної, тобто смерті для душі, яка
настає тоді, коли людина помирає без віри в Христа.
Ця віра в Христа – вкрай важлива.
Бо без Христа ми приречені. Ми самі нічого для нашого спасіння зробити не
можемо. Але коли є віра в Христа, тоді є Христос. Бог створив віру у нас віру,
аби вона тримала нас із Христом, горнула нас до Христа і щоб таким чином
Христос перебував у нас.
А де є Христос – там є те, чого
нам бракує для прощення гріхів. Де є Христос – там є святість. Бо Христос –
святий Бог. Де є Христос там є праведність. І де є Христос, там є прощення
гріхів, бо Ісус ще й істинна людина і Він, будучи святим Богом та святою
людиною в одній Особі, приніс Себе в жертву за всі наші гріхи. Він помер за нас і воскрес, і Своєю смертю
здолав нашу смерть, і Своїм воскресінням здобув для нас вічне життя у Царстві
Божому.
Тож наша жінка-ханаанеянка
звертається до Христа, як до Господа, як до Сина Божого і до Сина Давидового,
як до люблячого Господа і Спасителя. Вона чекає від Нього допомоги. Вона
впевнена, що така допомога від Нього надійде.
Її впевненість ґрунтується у природі її віри в Христа. Її віра –
самонавіювання, не уявлення, а дар від Бога. Тож від Христа вона чекає всякого
добра, і милосердя, і благодаті.
І коли Христос не дає їй
відповіді зовсім, то вона не припиняє просити про допомогу. Вона робить саме
так як Христос навчав у Нагірній проповіді. «Не припиняйте просити», – так можна перекласти з грецької мови слова
Сина Божого. І жінка просить за свою доньку настільки, що навіть учні хочуть, аби
Ісус дав відповідь на її прохання. А Ісус їм каже: «Я посланий тільки до овечок
загинулих дому Ізраїлевого»...
Ця відповідь дуже важлива, бо
виявляє істинний наш стан і пастирське серце Бога. А ще вона показує, як на
себе дивиться ханаанеянка. Вона так само вважає себе за загинулу овечку, а
Ісуса за Господа і Доброго Пастиря. Вона – покірна. Вона – грішниця, що кається
і надіється на Христа. І через це вона не вгаває: ««Господи, допоможи мені!»
Вона не зупиняється навіть після
того, як Господь каже, приповідаючи: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути
щенятам»... Ця відповідь може здатися у наш вік дуже грубою, але вона насправді
має характер приповідки. Господь каже про те, що не годиться проповідувати
Євангеліє язичникам і спасати язичників, допоки Євангеліє не проповідувалося
перше нащадкам Авраама.
І цим випадком Господь також
показує нам, що Він – не робот, не автовідповідач і не «Сірі» із Айфону, яка
має готові відповіді на масу запитань. Господь хоче розмовляти з нами, Господь
хоче, аби ми розмовляли з Ним щиро і відверто. І віра нашої ханаанеянки це
розуміє. Через це й жінка дає чудесну та яскраву відповідь: «Так, Господи! Але
ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів».
Вона не обурюється. Вона дуже
добре розуміє, що їй і ханаанеянам немає чим пишатись. Але вона буде рада
навіть крихтою Божої милості. Юдеям не
забракне від того, що Господь змилується над нею. Господь – дуже щедрий до них.
Там так багато Євангелія. А вона просить лише крихточку благодаті, яку вони все
одно не цінують.
А для неї крихточка благодаті
виявиться справжнім банкетом, достатнім і для неї, і для її доньки, і для всіх,
хто буде чути цю оповідь і бачити, як діє Божа благодать, воплоченням якої є
Христос. «Тоді відповів і сказав їй
Ісус: «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї
години дочка її видужала».
Вірою жінка виправдана. Вірою
донька її одужала. Вірою Моніка молилися
і навернувся її син, Августин. Вірою ми приступаємо сьогодні до Господнього
столу, аби з крихтами хліба та краплинами вина отримати істинне тіло Христове
та істинну Христову кров, а з ними і в них Божу благодать, прощення наших
гріхів і вічне життя у Царстві Небесному.
А потім продовжувати нашу подорож
у товаристві учнів, Церкви з Христом цим світом, слухати Його і просити Його
про поради і поміч у всіх ситуаціях, і в радості, і в горі. І не зупинятися в
молитвах, а знати, що Господь нас любить, і хоче нас чути, і допомогти. І Він
допоможе. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор 13:13).
Немає коментарів:
Дописати коментар