Той, хто має і служіння,
і Слово – воістину чудесний проповідник. Такий має бути наділений трьома
чеснотами. По-перше, він повинен мати спроможність стати перед слухачами;
по-друге, він повинен мати спроможність промовляти; по-третє, він повинен мати
спроможність зупиняти своє мовлення. Перша чеснота вимагає, аби проповідник мав
служіння, щоб він був упевнений, що він – покликаний і уповноважений, і що все,
що він робить, робиться в інтересах його служіння. Я не наважуюсь проповідувати
без поклику. Я не повинен їхати до Лейпціга чи Магдебургу, аби там
проповідувати, бо я не маю ні поклику, ні служіння, які мене вели б до тих
місць. Та й навіть, якби я почув, що з кафедри в Лейпцізі не промовляється
нічого крім єресі, я би дав, аби так було й далі. Це – не моя справа і я мушу
дозволити їм проповідувати. Не я там сіяв. Відповідно не мені там і жати. Але
якби Господь наш Бог попросив мене туди піти, тоді я пішов би і повинен був би
туди піти так само як і тут я покликаний бути проповідником і маю обов’язок тут проповідувати.
По-друге, проповідник
повинен бути впевнений, що він навчає Божому Слову і проповідує Боже Слово, а
не розглядає доктрини людини чи диявола. Все добре тоді, коли проповідник
впевнений, що він проповідує Боже Слово і водночас переконаний, що він має
поклик це робити. Біда в тому, що люди порушують і зневажають ці два пункти,
служіння і Слово. Це демонструється прикладом фанатиків, які роблять багато
галасу про Святого Духа. Але вони з’являються
на сцені по власному велінню – їх ніхто не просив приходити. Вони проникають
тайкома, все плюндрують і кажуть, що
вони були покликані Святим Духом. Воістину покликані, але – дияволом! Я не
терпітиму жодного проповідника в служінні, навіть якби він робив чуда, якщо він
не переконаний, що він проповідує істинну доктрину та Слово, і що він точно має
посаду і знає, що він – посланий.
Обидва ці пункти йдуть
пліч-о-пліч. Хоча й людина має служіння і поклик, як-от: папа і єпископи, які
зодягнуті в духовне служіння, як і я та кожен пастир і служитель – цього недостатньо,
бо вони найперше і найголовніше повинні мати ще й Боже Слово. Відповідно, хоча
й людина має Боже Слово, якщо вона – вчена і знає, що має Боже Слово, вона
повинна мовчати і не влазити у служіння та проповідувати. Допоки вона не
покликана, то їй не достатньо мати Слово. Така людина повинна мовчати і не
проповідувати допоки не матиме поклику.
Мартін
Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана
Немає коментарів:
Дописати коментар