Не граймося в жебраків

    

Ми оточені дітьми тих церков, які претендують на походження в Реформації. Ми щиро їх шануємо і любимо їх... Але як ми заслужимо їхню повагу і піднімемось із сфери того жалюгідного сектанства, яке весь час насувається на те, що є церковним і стабільним? Ми мусимо почати з пізнання самих себе та бути вірними тому пізнанню. Не граймося, маючи такі багаті скарби, в жебраків, і не просімо добра там, де ми самі його можемо давати. Не може зберегти самоповаги або викликати поваги в інших жодна церква, яка соромиться власної історії і натягає на невігластво свого кліру та мирян покривало сумнівного ґатунку. Яке б мерехтіння успіху не з'являлося біля неї, вона ще більше падатиме, аби вже ніколи не піднятись і ще гірше - жодна чесна людина падіння її оплакувати не буде, бо як би не пригладжувалась така моральна непорядність, кожна мисляча людина бачить, що така церква - організований обман із служінням, громадами та організаціями, які об'єдналися, аби такий обман підтримувати. Від такого відчуття благодатний Промисел Божий майже повністю уберіг нашу Церкву в цій країні.

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я