(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але
нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви! І кожен змагун від усього
стримується; вони ж – щоб тлінний прийняти вінок, але ми – щоб нетлінний. Тож
біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи. Але
вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому
негідним.
Не хочу я,
браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були, – і всі перейшли
через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму
поживу духовну, і пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної
скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля – був Христос! Але їх багатьох не
вподобав був Бог, бо «понищив Він їх у пустині» (1 Коринтян 9:24-10:5).
Божій Церкві… посвяченим у Христі
Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа
Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, в
«Одіссеї», написаній славетним Гомером, згадуються сирени, міфічні істоти, які
своїм чарівним співом заманюють мореплавців на береги, лише для того, щоб їх
погубити. Коли Одіссей пропливав повз їхнє узбережжя, то прив’язав себе до щогли, аби стримати себе від
спокуси кинутись просто на погибель.
Втім, пригоди Одіссея – це міф і
художній твір. Але правда полягає в тому, що ми перебуваємо весь час серед
загроз. Пройшовши місце із сиренами, Одіссей міг розслабитись. Ми ж повинні
бути завжди на сторожі. Апостол Петро про це застерігає нас такими словами: «Будьте
тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, рикаючи, як лев, що шукає
пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі» (1 Петра 5:8, 9).
Сьогодні Господь Святий Дух через
Апостола Павла кличе нас змагатись. Він порівнює життя християнина і
християнки, ваше життя, із спортивним змаганням. Він наводить приклад
коринтських спортсменів. Зараз, коли відбуваються змагання, то існує три види
перемоги, яку розділяють на три місця або ж різні види медалей: золоту, срібну
і бронзову. Крім цього, існують різні рейтинги,
коли спортивні оглядачі в різних видах спорту відстежують успіхи того або
іншого спортсмена.
У стародавньому Коринті так не
було. Змагання були для багатьох людей, але перемогу здобував лише один. Якщо
бігуни виходили на дистанцію, то змагалися з усіх сил. Але якщо хтось прибігав
на декілька секунд пізніше за переможця, то ніякого другого чи третього місця,
срібної чи бронзової медалі він не отримував. Переможець був лише один.
А який приз крім захоплення
глядачів належав переможцеві? Апостол каже, що таким призом є тлінний вінок.
Історики кажуть, що такі вінки могли бути трьох видів – вінок із листя оливок,
вінок із лавру або навіть вінок із листя петрушки.
Але що мав зробити спортсмен, аби
отримати такий вінок із листя оливок, лавру чи петрушки. Він повинен був багато
готуватись. Тобто, він мав багато тренуватись. Можливо, він мав слідкувати за
тим, шо він їсть і п’є, утримуватись від якихось розваг, аби повністю
присвятити свій час підготовці до змагання, на якому він сподівався отримати
перемогу і вінок – з листя оливок, лавру чи петрушки.
Наскільки більше уваги нашому
змаганню повинні приділяти ви, любі християни, каже Павло. Адже якщо спортсмени
в той час не змагалися за величезні кошти, як це часто робиться зараз, а лише
за символічний якийсь приз, який з часом ще й зів’яне, то наскільки серйозніше повинні
ставитись до нашого змагання ми? Адже
нашою метою є не якийсь тлінний вінок, а вінок нетлінний – вічне життя у
Царстві Божому!
Ми не мали вічного життя через
гріх. Але Ісус Христос, Божий Син, забрав на Себе усі наші гріхи і обмив їх усі
до одного Своєю невинною і святою кров’ю. Він приніс Себе у святу і
досконалу жертву, померши за кожного з нас і воскреснувши на третій день,
здолавши саму смерть. Віра в Христа
зараховується вам у праведність, любі брати і сестри. Через віру в Христа ви
маєте прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя у Божому Царстві.
Аби ви мали цей нетлінний вінок Ісус був
одягнутий у вінець терновий.
Але віру можна втратити. А коли
втрачається віра, то втрачається і все інше, що ми маємо через віру – усе, що
для нас здобув Господь Христос. Тоді ми втрачаємо Христа, а з Ним і прощення
гріхів, і вічне життя. І тоді ми не переможці на дистанції, а тоді ми –
переможені.
А ким ми тоді переможені? Коли ми
втрачаємо віру в Христа, то ми тоді переможені гріхом, дияволом і смертю. Ці
три вороги торжествують тоді, що погубили ще одну людину і ще одне творіння
Боже буде вкинуте разом із ними на вічні муки до аду.
Тож Апостол каже, що це змагання
не на життя, а на смерть. Бо переможець отримає вічне життя, а поразка означає
смерть не лише тимчасову, але й вічну. Апостол також використовує аналогію з
боксу. Він каже: «борюся не так, немов би повітря б'ючи». Ми не повітря б’ємо,
але, як написано: «Ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти
початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних
духів злоби» (Еф. 6:12).
Світ і диявол апелюють до грішної
плоті і вони стараються зробити все, аби плоть здобула перемогу над новою
людиною, народженою Словом, з води і Духа. Їхня ціль задушити нашу віру в
Христа. А наша ціль, як каже Павло відправити в нокдаун і грішну плоть, і
диявола.
Боротьба – серйозна. Наслідки –
вічні. Ми дуже добре знаємо себе самих і наші гріхи є завжди перед нами, як це
сповідує Псалмоспівець. Через це ми можемо завдавати ударів туди, де гріх
потенційно може вилізти у всій його потворності. І Апостол каже: «Але вмертвляю
й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним». До цього
кличе Господь Святий Дух і нас. Ви знаєте, любі брати і сестри, ваші тіла, і
ваші слабкості. Невольте їх і умертвляйте
грішні звички і грішні потяги.
Так само противтесь дияволові.
Чиніть йому опір. Господь Святий Дух кличе нас до спротиву дияволові вірою, яку
Апостол Павло називає щитом. Він також кличе нас застосовувати духовного меча –
Слово Боже. Довіряйте Ісусові в усьому.
Ця довіра – ключова для нашого
спасіння. Сьогодні Апостол Павло крім порівняння нашого життя зі спортивними
змаганнями, наводить нам також приклад мандрівки Ізраїлю, Старозаповітної
Церкви із єгипетської неволі. У Єгипті їх чекала повільна смерть. Як народ вони
були приречені не лише через те, що були безмовними рабами, але й те, що
єгипетська влада розпочала вже була геноцид проти ізраїльтян, віддаючи накази
убивати їхніх новонароджених хлопчиків.
Проте могутньою рукою Господь
вивів Свій народ із Єгипту, із дому рабства.
Коли вони виходили з Єгипту, то Господь знищив цілу єгипетську армію,
яка гналася за народом, що ішов у Обіцяний Край. Божий народ перейшов море по сухому, коли
Господь розділив для них Червоне море. А
над єгиптянами, які гналися за Церквою, Господь зімкнув води моря і вони
потопились. Ізраїль увійшов у море і вийшов на свободу. Єгипет увійшов у море і
загинув.
Десять кар єгипетських, перехід
крізь море – великі чуда, які відбувались на очах мільйонів людей. Здається, що
такі події мали запам’ятатися
на все життя. Здавалося б, що такі масштабні чуда справили б враження навіть на
найбільших песимістів і зробили би їх послідовниками Господа до останнього
їхнього подиху на цьому світі.
Але й на цьому чуда не закінчились.
Господь не залишив Ізраїль у подорожі пустинею. Він вдень ішов з ними у стовпі
хмари, а вночі у стовпі вогню. Вони завжди могли бачити Його люблячу
присутність. Якою втіхою і яким підбадьоренням було бачити Господа поряд!
А до того ж вони їли духовну їжу.
Манна була чудесною їжею, яку щодня, крім суботи, посилав їм люблячий Бог. Він
годував їх, аби вони не мали голоду, а завжди були насичені. Він поїв їх зі скелі, з духовної скелі, каже
Св. Павло, яка йшла вслід за ними. І то був Христос. Від Нього вони отримували
захист, духовну поживу і духовний напій.
Все це мали
усі ізраїльтяни без винятку. Але їхня історія і сьогоднішні слова служать дуже
серйозним застереженням. «Але їх багатьох не вподобав був Бог, бо «понищив Він
їх у пустині» – сказано нам сьогодні в Біблії. Як таке може бути? Всі ішли
разом. Всі їли одну й ту саму духовну поживу. Всі пили один духовний напій.
Але, як ми знаємо зі старшого покоління у Обіцяний Край увійшов лише Ісус Навин
і Калев. А всі інші померли у пустині. Вони не довірилися Господу. Вони не
довіряли Христові, Який ішов з ними і Який вів їх у Обіцяний Край.
Це дуже
сильне застереження для нас, любі брати і сестри. Ми перейшли наче Червоне
море. Бо Червоне море тут – прототип
Хрищення. Ми вийшли з вод Хрищення визволеними людьми. І зараз ми перебуваємо разом на марші до
Царства Небесного. Любий Господь народив нас до нового, духовного життя.
І Він нас у
цій дорозі, сповненій небезпек не полишає. Духовна їжа ізраїльтян, манна –
прототип істинного Хліба, що з неба зійшов – Ісуса Христа, Який промовляє до
нас у Слові і причащає нас Своїм істинним тілом під виглядом хліба, даючи нам
прощення гріхів і вічне життя.
Так само і
зі Скелі духовний напій ізраїльтян на марші до Обіцяного Краю – прототип Чаші,
з якої Господь поїть нас Своєю істинною кров’ю під виглядом вина. Життєдайний
цей напій, який приносить нам спільноту з Христом і вічним життям. Щонеділі
кличе нас Божий Син приходити до Його столу, а особливо змучених дорогою, Він
готовий покріпити в будь-який день, коли лишень виникне потреба.
Але пам’ятайте, як застерігає нас Христів
Апостол. Він кличе нас іти з вірою в Христа.
Вертатися до нашого Хрищення у покаянні і вірі щодня. Споживати Христове тіло і кров у вірі в Сина
Божого, уповаючи на Його святу любов, Його піклування, Його опіку і провід. Хай
Господь Святий Дух плекає нашу віру Словом і Таїнством, аби в кінці ми увійшли
в наш Обіцяний Край – Царство Боже і прийняли нетлінний вінок – вічне життя. З
Христом і заради Нього. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар