(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
І, як
зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став
притчею. «Ось вийшов сіяч, щоб посіяти
зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, – і було повитоптуване, а птахи
небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, і, зійшовши, –
усохло, не мало-бо вогкости. А інше упало між терен, – і вигнався терен, і його
поглушив. Інше ж упало на добрую землю, – і, зійшовши, уродило стокротно». Це
сказавши, закликав: «Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає!» Запитали ж
Його Його учні, говорячи: «Що визначає ця притча?» А Він відказав: «Вам дано
пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони – і не
бачили, слухали – і не розуміли. Ось що означає ця притча: Зерно – це Боже
Слово. А котрі край дороги, це ті, хто
слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не
ввірували й не спаслися вони. А що на
кам'янистому ґрунті, – це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та
кореня не мають вони, вірують дочасно, – і за час випробовування відпадають. А
що впало між терен, – це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені
клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, – і плоду вони не дають. А
те, що на добрій землі, – це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й
доброму серці, – і плід приносять вони в терпеливості» (Євангеліє від Св. Луки 8:4-15).
Благодать вам і мир від Бога Отця
нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, за
місяць-другий, а на півдні України раніше, почнеться посівна кампанія.
Звичайно, в сучасних агрокомпаніях використовується техніка, яка насіння не
дуже марнує, але чимало українців, особливо на своїх городах, користуються далі
старим дідівським методом. Вони
набирають у якусь посудину зерно і виходять на свій город чи поле і рукою
розсівають насіння. Це – найдавніший
спосіб сіяння і він напевно ніколи з ужитку не вийде. Через це уявити те, що
каже нам Господь у притчі дуже просто.
Але без Господа цю притчу
зрозуміти неможливо. Адже кожна притча, хоча використовує образи цього світу,
говорить про високі, духовні речі. Отже, насіння падає край дороги. І в нього з’являються два природні вороги:
ноги і дзьоби. Його витоптують люди і визбирують птахи. Господь пояснює нам, що
насіння – це Боже Слово.
А витоптує його і видзьобує Слово
з людського серця диявол. Диявол – наш споконвічний ворог і ми дуже добре
знаємо, наскільки він вмілий і підступний. Він справжній знавець свого діла –
говорити неправду і бути душогубом. І плід його підступу щодо наших прабатьків
ми вже пожинаємо не одне тисячоліття. Бо це він підбурив наших прабатьків до
гріха. «Через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так
прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Римлян 5:12)
підсумовує величезну трагедію і її наслідки Апостол Павло.
Диявол далі воює і пильнує, аби
ми гинули. Оскільки Словом люблячий Бог відроджує нас до вічного життя, то
найбільшу свою атаку диявол спрямовує саме проти Божого Слова. І зауважте, любі
брати і сестри, що він прагне не дати, аби Слово Боже проросло у серці людини.
Тож найперша його атака ще на
насіння. Ми маємо таку приказку в українській мові: «Пускати з вуха в вухо». І
вона означає неуважно щось слухати. Якщо у мирських справах вона може бути
досить точною, то у справах духовних вона всього не пояснює. Боже Слово – не
людське. Воно діяльне. Ось як сила Божого Слова описана у Євреїв: «Боже Слово
живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до
поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця»
(4:12).
Але диявол, як каже Апостол
Петро, не спить. Він та його армія бісів пильнують місць, де сіється, тобто
проповідується Боже Слово. І там, де проповідується чисте Євангеліє вони
робитимуть усе, аби викрасти його із людських сердець, повторюючи свою успішну
стратегію з Еденського саду.
Там диявол увійшов у змія і діяв
через нього. Птахи ж у нашій притчі, це посланці диявола і зокрема ті, що, за
свідченням Апостола Павла «здорової науки не будуть триматись, але за своїми
пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух
свій від правди відвернуть та до байок нахиляться» (2 Тим. 4:3, 4). Своїми
проповідями і фальшуванням Євангелія, вони крадуть із людських сердець Боже
Слово. Такі проповідники топчуться по Божому
Слову, ставлячись до нього, як їм заманеться. А без Слово серце залишається без
віри і плоду принести не може. Бо «віра – від слухання, а слухання через Слово
Христове». Немає проповіді чистого Євангелія, немає віри і, відповідно немає
спасіння, і вічного життя.
Інше зерно падає на кам’янистий ґрунт. Воно швидко
сходить, але практично одразу всихає, бо немає вологи. Тут Господь говорить про
тих слухачів, які швидко приймають Слово із радістю. Вони розуміють істину
Євангелія. Вони усвідомлюють свободу від неволі Закону. Ми на таких християн
часто натрапляємо. Ми вважаємо їх за однодумців. Бо вони говорять як ми і
сповідують свою віру, як ми, але на самому початку.
Та коли починається денна спека,
тобто починаються випробування і переслідування, тоді вони «в’януть». Вони наче рослини на кам’янистому ґрунті – поки сонечко не
припече, вони зеленіють, а потім усихають і ніякого плоду в них бути не може.
Бо коли починається випробування, то віра без кореня і живильної вологи, тобто
без Христа, вижити не може. Бо коли немає істинного єднання з Христом, то
Христос – не важливіший від власного дому, бізнесу які можуть конфіскувати, свободи,
яку можуть відібрати ув’язненням і навіть життя в цьому тілі, яке можуть
знищити у час переслідувань.
Така віра щезає, як роса на сонці
і плоду не приносить. Бо плід вона мала би приносити не лише в ділах любові,
але й у сповідуванні Христа Господом і Спасителем не лише у зібранні вірних
Богові людей, але й перед переслідниками і навіть катами, які готові убивати за
віру в Христа.
А далі Господь згадує те насіння,
що падає між терен і терен його заглушує. Це ті люди, каже нам Син Божий, які
слухають Слово, але нічого із Словом не роблять. Перших атакує диявол і вони
стають жертвами єресей і можуть навіть просунутися аж єресіархів. На відміну
від них, вони чують проповідування чистого Євангелія.
Їх також не атакують
переслідування. Їм не противиться влада і їх не чигають вороги та кати. Вони
чують Слово. Вони живуть у мирі і спокої, в добрі та в достатку. І цей мир і
спокій, це добро і достаток стають їхньою руїною. Те, що для них мир і
достаток, спокій і добробут, для їхньої віри є густим, непрохідним, колючим
тереном, який глушить усе, що біля нього сходить.
Їхнє серце – не узбіччя дороги,
не кам’янистий ґрунт, а добра земля. Здавалося б, що тут буде і віра, і добрий
плід. Проте все те, що росте довкола них і на тій самій добрій землі, нищить
посіяне Господом Словом. Їхня плоть залишається їхнім паном і богом, і
господом, і спасителем. Вони не умертвляють своєї плоті, як це роблять істинні
віруючі, і це видно в їхньому житті. Хоча вони можуть промовляти «Вірую», але
віра їхня – без діл. Вона мертва. Вона заглушена життєвими клопотами, погонею
за добробутом і багатством, і спокусами їхньої власної плоті.
Яка радість і який привілей
перебувати серед тих, кого у притчі Господь називає доброю землею, у якій
насіння родить стократно! Тут фальшиві учителі і проповідники від диявола
безсилі, бо в цих серцях живе Бог, а тіло – храм Духа Святого, Який і створив
цю чудесну, плідну і родючу віру.
Ці християни слухають Слово
Христове і бережуть його, каже нам сьогодні Господь, у щирому і доброму серці. Так
Слово Боже берегла Діва Марія, і Семен, і Анна, і Мартін Лютер, і Теодор Ярчук,
і Степан Черемхівка, і так його тримають усі істинні віруючі і прагнуть жити
відповідно до Слова, і гармонії із тим, що каже Бог.
А коли припече сонце, тобто
почнуться переслідування, то вони далі тримаються Слова і далі приносять рясні
плоди, свідкуючи про Христа і про Його любов. А де вони беруть сили так робити
у найважчий час життя, у час переслідування?
Цю силу дає Господь, Який утішає нас і каже: «Блаженні ви, як ганьбити
та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради
Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й
пророків, що були перед вами» (Мт. 5:11, 12).
Так гнали і нашого Господа
Христа. І не лише Його гнали, але Він пішов на хрест Голгофи, понісши на Собі
усі ваші гріхи і обмивши їх усі до одного, Свою невинною і святою кров’ю. Він
помер на вашому місці і заради вас. І Він вийшов переможцем над самою смертю,
воскреснувши на третій день із мертвих. Він усе це зробив, бо неймовірно любить
вас любов’ю, яку жоден з нас
не заслужив. Ця любов називається ще благодать.
І тепер Його невинність, Його
праведність, Його святість вірою в Нього стає вашою. Вірою в Христа ви
виправдані і маєте воскресіння, і вічне життя. Христове Слово живе і діяльне,
воно живить нашу віру. Христос зміцнює вас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі
та вині Свяої Вечері. Це Христове Слово і Таїнство – невичерпні джерела Божої
благодаті і Його сили, адже віра чинна любов’ю (Гал. 5:6).
І ось ця віра приносить
стократний плід у терпеливості. Бо уповає на Христа і знає, що коли й Христа
переслідували, то нічого дивного немає в тому, що переслідують і нас заради
Христа. Коли Христос страждав і терпів, то чому в цьому світі, який лежить у
злі, не судилося і нам? Ми готові
терпіти і страждати заради Христа. А коли довкола лютує диявол, і здається, що сама
земля горить у нього та його слуг під ногами, то наше поле – чистеньке і
доглянуте, і на ньому дозрівають плоди, які роздаються усім ближнім доречної
пори.
Бо це поле доглядає Сам Господь
використовуючи Своє Слово і Таїнства і Він порається в ньому, і щедро поливає
Його Своїм Словом, яке ми сьогодні чули в Ісаї, порожнім до Бога не вертається,
аж поки не вчинить того, що бажає Господь. І це Слово Христове приносить у вас
любі брати і сестри ті чудові плоди, якими хвалиться Апостол Павло: «любов,
радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність,
здержливість» (Гал. 5:22). А ці плоди
духа, плоди Слова можливі лише там, де є віра.
А Останнього Дня, коли Господь
повернеться у славі, то Він запросить вас особисто і скаже: «Прийдіть, благословенні
Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу… Поправді кажу
вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви
вчинили» (Мт. 25:34, 40). Посівна кампанія Царства Божого триватиме аж до
повернення Христа у славі. Хай Слово Боже стократно зароджує у кожному з вас,
любі брати і сестри. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!
Амінь (2 Кор. 13:13).
Немає коментарів:
Дописати коментар