День Реформації

31 жовтня 1517 року монах-августинець прибив 95 тез-закликів до дискусії на двері Замкової Церкви у Віттенберзі, в Німеччині. Доктор Мартін Лютер сподівався, що його тези викличуть академічні дебати про покаяння, продаж індульгенцій та інші справи всередині Римо-Католицької Церкви, які суперечили Писанню. Втім, Рим кінець-кінцем відлучив Лютера, засудивши його як єретика. Лютерові реформи, які зосереджувалися на вченні про те, що віруючий виправдовується самою благодаттю через віру в Ісуса Христа, викликали релігійні реформи та повернення Церкви до Слова Божого не лише в німецьких землях, але й в багатьох європейських країнах.  З Днем Реформації!

Молитва на День Реформації:

     Всемогутній і благодатний Господи! Сьогодні ми дякуємо Тобі за Твого слугу Мартіна Лютера і за Лютеранську Реформацію, через яку Ти відновив проповідь чистого Євангелія і євангельське життя у Твоїй Церкві. Виливай Твого Духа Святого на Твій вірний люд. Тримай нас непохитними у Твоїй благодаті та правді, захищай нас і визволяй нас у часи спокуси і даруй Церкві Твоїй спасенного миру; через  Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви 

Загальна Пастирська Конференція УЛЦ

16 і 17 жовтня в церкві Хреста Господнього в місті Кременці проходила Загальна Пастирська Конференція Української Лютеранської Церкви. Доповідачами на Конференції були: пастир Дмитро Дідківський (парафія Воскресіння Христового, м. Малин) та пастир Роджер Нойманн (парафія Благодаті, м. Оскалуса, штат Айова, США). Отець Дмитро виступив з доповіддю, яка викликала жваве обговорення. Тема його доповіді була "Сім'я Божа і сім'я світу". Отець Роджер виступив з презентацією на тему "Залишатися непохитно в Слові". Конференції було представлено 2-ий том проповідей отця В'ячеслава Горпинчука, укладений парафіянами церкви з нагоди 20-річчя пастирського служіння і виданого за підтримки Фундації "Лютеранська спадщина". Під час Конференції було також проведено Божественну Літургію, в якій взяли участь, як учасники Конференції, так і кременецькі парафіяни. На завершення Літургії Конференція вшанувала пам'ятними подарунками пастирів, які вже двадцять років служать парафіям УЛЦ: В'ячеслава Горпинчука і Тараса Коковського, а також пастиря зі США, Роджера Нойманна. Головував на Конференції пастир Тарас Коковський (парафія Св. Апостолів Івана та Якова, м. Тернопіль).

День Св. Симона та Юди, Апостолів

    

Сьогодні ми згадуємо двох Апостолів Симона та Юду і дякуємо за них Господу.  У списках Дванадцятьох Апостолів (Матвія 10:2-4; Марка 3:16-19; Луки 6:14-16; Дії 1:13) десяте та одинадцяте місця зайняті Симоном Зилотом (або ж Кананітом) та Юдою (не Ісакаріотом, а Яковим), який ще відомий як Тадей. Відповідно до стародавнього християнського передання, Симон та Юда здійснили місіонерську подорож до Персії, де й стали мучениками.  Цілком імовірно, що саме через цю причину, цих двох апостолів ми вшановуємо в один і той самий день.  В Новому Заповіті Симон поза списками Дванадцятьох Апостолів не згадується.  Таким чином його згадують і вшановують заради його служіння, і саме так стоїть він перед нами - у вічності, як і в житті та служінні на землі - в Ім'я та на місці Христа Ісуса, нашого Господа.  Ми дякуємо Богові за те, що Він покликав і послав Симона, разом із Юдою та всіма Апостолами, проповідувати Святе Євангеліє і навчати йому, проголошувати покаяння і прощення та христити в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа (Івана 4:1-2; Матвія 10; 28:16-20;  Луки 24:46-49).
     Юда з'являється в Євангелії від Івана (14:22) у ніч, коли був виданий наш Господь і на початку Його страстей, запитуючи в Ісуса, як то Він об'явиться учням, а не світові.  Відповідь, яку Ісус дає на це запитання є дуже доречним наголосом для сьогоднішнього свята: "Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього" (Iвана 14:23).  Звісно, і Юда, і Симон, своїм прикладом життя і смерті та їхньою вірою в Ісуса та в Його Слово засвідчили про їхню любов до Спасителя.  Їхнім прикладом ми не лише зміцнюємося в нашій християнській вірі, але й понад усе, нас підбадьорює вірність нашого Господа, Який виконує дану їм обітницю про те, що Він дасть їм оселю на небесах.  Там вони живуть з Ним повіки, там одного дня побачимо їх і ми.

Молитва на День Св. Симона та Юди, Апостолів:

Всемогутній Боже!  Ти обрав слуг Твоїх, Симона та Юду, аби вони були пораховані серед славетного товариства Апостолів. Як їм Ти дав вірності та ревності у місії Твоїй, так і нам подай палкої відданості, аби ми пізнали любов і милосердя нашого Господа та Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 19-у неділю по П'ятидесятниці

         

БОЯТИСЯ БОГА, ЛЮБИТИ БОГА, СЛУЖИТИ БОГОВІ, ГОРНУТИСЯ ДО БОГА

             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А тепер, Ізраїлю, чого жадає від тебе Господь, Бог твій? Тільки того, щоб боятися Господа, Бога твого, ходити всіма Його дорогами, і любити Його, і служити Господеві, Богу твоєму, усім серцем своїм і всією душею своєю, виконувати заповіді Господа та постанови Його, що я наказую тобі сьогодні, щоб було тобі добре. Тож належить Господеві, Богу твоєму, небо, і небо небес, земля й усе, що на ній. Тільки батьків твоїх уподобав Господь, щоб любити їх, і вибрав вас, їхнє насіння по них, зо всіх народів, як бачиш цього дня. І ви обріжете крайню плоть свого серця, а шиї своєї не зробите більше твердою, бо Господь, Бог ваш – Він Бог богів і Пан панів, Бог великий, сильний, та страшний, що не подивиться на обличчя, і підкупу не візьме. Він чинить суд сироті та вдові, і любить приходька, щоб дати йому хліба й одежу. І будете ви любити приходька, бо приходьками були ви самі в єгипетськім краї. Господа, Бога свого, будеш любити, Йому будеш служити, і до Нього будеш горнутись, а Йменням Його будеш присягати.  Він – хвала твоя, і Він – Бог твій, що з тобою зробив був великі та страшні діла, які бачили очі твої (Повторення Закону 10:12-21).

            Божій Церкві…, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, чого хоче від нас Бог? Багато людей думають, що Бог хоче, аби вони своїми ділами заробляли Його ласку, милість і вічне життя. Для цього, думають вони, що Бог вимагає від них чогось надзвичайного. Хтось вважає, що Бог хоче, аби вони покинули свої сім’ї і йшли в монастирі, бо бути монахом це означає присвячувати все власне життя, до останнього подиху, Богові.

Хтось думає, що потрібно періодично вирушати в різні прощі, бо через відвідування святих місць сам може якимось чином ставати святішим. Ще хтось може вигадувати масу різних діл, які на його думку, можуть заслужити йому прихильність Творця. Чого ж насправді хоче від нас наш Бог?

Сьогодні відповідь на це питання ми знаходимо в Писанні. Господь каже, що найперше Він хоче, аби ми боялися Його. Коли ми кажемо, що когось боїмось, то зазвичай це означає певний фізичний страх, коли хтось або щось можуть завдати нам болю або якої іншої шкоди. Але коли справа стосується  страху перед Богом, то тут мова йдеться про інший страх.

Диявол, звісно, хоче, аби ми боялися Бога, як страшного і безжалісного суддю. І його бажання до певної міри добилося успіху, принаймні, в Україні,  коли на повернення Христа у славі дуже багато людей дивляться як на Страшний Суд. На такому суді, на їхню думку, що навіяна дияволом, нічого доброго слід не очікувати від безжалісного Судді, тож треба запасатися масою різних добрих учинків, які зможуть хоч якось ослабити гнів Божий.

Але, коли Бог хоче, щоб ми боялися Його, то Він має на увазі зовсім інший страх. Боятися Бога означає стояти перед Ним у благоговінні та трепеті, як перед всемогутнім Творцем, Який дав нам життя і Який далі піклується про нас, і бажає нам винятково добра.  Він також – наш люблячий Спаситель, Який хоче, аби спаслися не лише ми, але й усі люди. І Він для цього спасіння зробив усе.

Бог звертаючись до Ізраїлю, тобто до віруючого народу, хоче, аби ми ходили Божими дорогами, тобто вірували в Нього. Без віри ходити Божими дорогами не можливо. Як би ми не старались виконувати Божі Заповіді без віри, вони нас завжди будуть обтяжувати. Виконувати Божі Заповіді без віри – все одно, що братися за надзвичайно тяжку ношу, яку навіть не зрушиш з місця. При цьому ти знаєш, що твій обов’язок цю ношу нести, бо якщо ти її не перенесеш з цього місця на те, то ти будеш покараний.

У разі з Божими Заповідями, із Божим Законом, це означає гріх, а отже і смерть, тимчасову та вічну. Але коли є віра, тоді нам хочеться ходити Божими дорогами, бо цю тяжку, непосильну ношу взяв на Себе наш Господь Ісус Христос. Він виконав весь святий Божий Закон на нашому місці і замість нас. А до нас Він каже: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11:28-30).

Ті юдеї, які не мали віри в грядущого Христа, Бога не розуміли, їм невтямки було про що тут говорив Мойсей. І хоча вони на людях намагалися ходити Божими дорогами, але швидко стомлювались і падали, і перетворювались на само-праведних лицемірів, що потім вихвалялись своїми показними ділами, але всередині ненавиділи як Бога, так і своїх ближніх.

Так само й нині ті, що не мають віри в Христа, ходити Божими дорогами не можуть. Вони можуть вдавати таку ходу, але ця хода для них важка і при першій нагоді, коли нікого не буде поряд, вони радісно перейдуть на дорогу, яка для них і приємна, і зрозуміла – на дорогу плоті, тобто гріха. 

Але ви, любі віруючі брати і сестри, охоче ходите Божими дорогами, бо для вас це так само природно, як дихати. Адже у нас живе Господь Святий Дух, Який рухає нами і втішає вас Христовою любов’ю і спонукає нас спонтанно прагнути виконувати Заповіді Божі – ходити дорогами Господа, і робити це з радістю, знаючи, що ми – лише інструменти в руках нашого люблячого Спасителя, недостойні слуги нашого святого Господа.  І ми хочемо служити Йому, бо Він послужив нам найвищою службою.

Божий Син віддав Себе Самого у жертву на хресті. Чому Він це зробив? Він зробив це, бо «Так… Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). На хресті Божий Син зазнав неймовірних мук, адже на Ньому була кара не за Його гріхи – Він їх не мав. Ісус страждав за всі гріхи світу. Гнів Божий вилився на Його Сина за кожен гріх, що був скоєний від миті гріхопадіння наших прабатьків у раю і аж до гріхів останньої людини, яка народиться у цей грішний світ.

Однак Христос вибрав зазнати цих жахливих мук і навіть померти, аби ці гріхи більше нам не залічувались, а були покриті Його жертвою тіла і крові на хресті Голгофи. Ісус зробив це, бо Він так сильно нас полюбив. Він любить нас далі Його невимовною любов’ю яка ніколи не перестає і нині, бо на третій день Він вийшов переможцем над смертю із гробу і нині Він наш вознесений Бог богів і Пан панів.

Коли Мойсей кликав юдеїв любити Бога, то він кликати любити саме цього Бога, Який об’явлений у Христі. Іншого бога, який не об’являється у Христі, любити не можливо. А Бога, Який доводить Свою любов у Христі, у хресній смерті, неможливо не любити. Через це Бог кличе і віруючих євреїв, і нас любити Його. 

Хочеш знати, що від тебе хоче Бог?  Він хоче, аби ти Його любив. Звертаючись до віруючих Старого Заповіту, Святий Дух говорить звісно про віру нелицемірну. Євреї, як ми знаємо, до приходу Христа повинні були проходити обрізання. Але обрізання багатьом юдеям користі не приносило. Бо їхні серця залишались необрізаними, тобто невіруючими. А де необрізане серце, там і шия тверда, тобто там де невіруюче серце, там людина не любитиме Бога і не хотітиме ходити Його дорогами. Там вона зневажатиме Його Слово, Писання і не прагнутиме спільноти з Богом.

Адже Бог кличе і юдеїв, і нас горнутися до Нього. Бо де є віра, де є любов до Нього, там обов’язково буде прагнення бути поряд з Богом і перебувати з Ним у нерозривній спільноті. Там будуть уста віруючого співати: «Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!» (Пс. 121:1). І він кликатиме інших віруючих долучатись до спільноти святих із Господом. І він буде хотіти, аби ще й ті, що не знають Господа-Христа, теж чули Його Слово, увірували в Христа та стали спадкоємцями Його святого та вічного Царства. 

Бо немає найбільшого дару ніж дар вічного життя, який мають усі, хто вірує в Ісуса розп’ятого і воскреслого. Ті, що вірують у Христа, горнуться до Нього, бо лише в Нього – прощення гріхів, праведність, воскресіння, і вічне життя.

За днів Мойсея, за Старого Заповіту, віруючі горнулися до Господа також жертвами, які вони приносили, і які вказували на грядущого Месію та на прощення гріхів і єдність з Богом. Особливою була мирна жертва, яка приносилась в храмі Божому і після того, як Господу віддавалась найкраща частка з жертви, була спільна трапеза в храмі, яку споживали і той, хто приносив жертву і його родина. Вони мали трапезу радості, адже вони мали відновлений мир з люблячим і милостивим Господом, вони належали до Його спільноти, вони горнулися до грядущого Христа.

А ми горнемось до Христа, Який прийшов і Який купіллю Хрищення одягнув нас у Свою праведність і щоразу горне нас, розкаяних грішників, до Себе у Його святій Євхаристії – у Його істинних тілі та крові під виглядом хліба та вина. Щоразу коли ми причащаємось Христовими тілом і кров’ю, ми маємо невимовну спільноту з Богом, а також мир з Ним, і прощення гріхів, і праведність, і вічне життя.  Бог любить нас, любі брати і сестри, і Він хоче, аби ми горнулися до Нього. 

А Він пригортає нас, обнімає і запевнює про Свою любов і про те, що Він опікується нами, і про те, що Він ніколи нас не покине, і що настане такий день, коли Його Син повернеться у славі і ми у воскресінні увійдемо в Його Царство, аби там жити з Ним вічно. Цей люблячий і милостивий Бог є нашою істинною хвалою. Як співав Псалмоспівець: «Одні колесницями хваляться, а інші кіньми, а ми будем хвалитись Ім'ям Господа, нашого Бога: вони похилились і впали, а ми стоїмо та ростемо на силах! Господи, спаси! Хай озветься нам Цар у день нашого кликання!» (Пс. 19:8-10).

Хай озветься нам Цар Христос у цей день нашого кликання і хай дасть Він нам сили служити Йому. А служити Йому це означає підтримувати служіння, яке несе Його Наречена – Церква, проголошуючи Євангеліє у Слові і Таїнстві. І не тільки це – служити Христові означає також з радістю та сумлінно виконувати діло нашого покликання, де б лишень наш Господь не поставив нас у нашому житті, і в церкві, і на роботі, і вдома, і де б лише ми не були.

Сьогодні Мойсей нагадає нам зокрема про справедливість у рідному краї і про опіку над сиротами та вдовами, які не можуть самі про себе попіклуватись, а також про приходьків, зокрема тих, хто гнаний і утискуваний, як-то сталося з нашими українськими біженцями зі Сходу. Ось що жадає від нас Господь Бог нас, Який так сильно нас любить у Христі. Заради Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь. 

День Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів і дякуємо за них Господу. Філіп Ніколаі (1556-1608 р. р.) служив пастирем у Німеччині під час Великої Чуми, яка за півроку відібрала життя тисячі трьохсот його парафіян. Окрім героїчного служіння упродовж лихоліття він написав тексти гімнів "Проснись, проснись, бо ніч минає" і "Зоря досвітня, світла і ясна" відомі зокрема, як цар і цариця лютеранських хоралів.

     Йоганн Геерманн (1585-1647 р. р.) теж був німецьким пастирем. Він мав погане здоров'я і ще страждав від бід, викликаних Тридцятилітньою війною (1618-1648). Тексти його гімнів відомі своєю ніжністю і глибиною почуттів.
      Пауль Ґергард (1607-1676 р. р.) був ще одним німецьким пастирем, який пережив жахіття Тридцятилітньої війни. На 1668 рік він утратив пастирську посаду в Берліні через відмову зрікатися лютеранських переконань і пережив смерть своїх п'яти дітей і дружини. Проте він зумів написати 133 гімни, усі з яких відображають його непохитну віру. Поряд із Мартіном Лютером його вважають за одного з найкращих авторів лютеранських гімнів.

(Зображення - Йоганн Геерманн).

Молитва на День Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів:

Всемогутній Боже, Апостол Павло навчав нас славити Тебе псалмами і гімнами. і духовними піснями. Цього дня ми дякуємо Тобі за тих, що дали Церкві Твоїй великі гімни, особливо за слуг Твоїх: Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда. Хай Церкві Твоїй ніколи не бракує авторів гімнів, які через свої слова і музику віддають Тобі хвалу. Наповнюй нас бажанням славити Тебе і дякувати Тобі за Твою велику доброту; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

       Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок

    

    Сьогодні ми дякуємо Господу за святих і вірних жінок Дорку (Тавіту), Лідію і Фіву. Вони були зразковими християнками, які виявляли свою віру, підтримуючи Церкву матеріально.  Дорку (відому також, як Тавіту) добре знали та любили за її вчинки милосердя у місті Йоппії, особливо за те, що вона виготовляла одяг для бідних. Коли Дорка раптово померла, то члени її громади попросили прийти апостола Петра і він прийшов із сусіднього міста та воскресив Тавіту (Дії 9:36-41).      

     Лідія була жінкою з Тіятир, яка працювала у Филипах, продаючи славетну пурпурову фарбу, на яку був великий попит у стародавньому світі.  Вона також "Бога шанувала" у місцевій синагозі (Дії 16:14). Коли  апостол Павло зустрів її під час молитви з іншими прозелітками, то його проповідування Слова, привело Лідію до віри в Христа. Таким чином вона та її друзі стали ядром християнської спільноти у Филипах (Дії 16:13-15, 40).   

      Фіва була ще однією вірною жінкою, яка допомагала апостолові Павлові. Вона була дияконесою із Кенхрей (порт Коринту).  Її Павло відправив до Церкви в Римі з Посланням до римлян. В ньому він пише про її підримку діла ранньої Церкви (Римлян 16:1-2).

Молитва на День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок:

     Всемогутній Боже!  Ти викликав в серцях Твоїх улюблених слуг Тавіти, Лідії та Фіви співчуття, аби вони допомагали Твоїй Церкві та підтримували її своїми відданими та милосердними ділами. Дай нам такої самої волі, аби й ми любили Тебе.  Розкрий очі наші, аби ми бачили Тебе в найменших довкола нас і зміцни руки наші, аби ми служили Тобі в інших людях - заради Твого Сина Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Світ має впізнавати Христа

    

Хай християнин знає, що його земне життя вже не для нього і не заради нього - його життя і діло належать Христові, його Господу. Отже хода його мусить бути такою, яка додає честі і слави його Панові, Якому він повинен так служити, щоб разом із Павлом він міг промовляти не лише щодо духовного життя - життя віри та праведності благодаттю - але й щодо його плодів - зовнішньої поведінки: " І живу вже не я, а Христос проживає в мені". Світ має впізнавати Христа через Його сяйво у нас.

Мартін Лютер

День Св. Якова Єрусалимського, брата Ісусового і мученика

     Сьогодні ми згадуємо Св. Якова Єрусалимського і дякуємо за нього Господу. Він, імовірно, був сином сестри Йосипа або Марії, яка овдовівши, перейшла до них жити. Разом із іншими родичами нашого Господа (окрім Його матері), Яків не увірував в Ісуса аж до Його воскресіння (Івана 7:3-5; 1 Коринтян 15:7).  Ставши християнином, Яків набув посаду проводу в найпершій християнській спільноті. Св. Якова було визнано єпископом Церкви в Єрусалимі одразу по тому, як Св. Петро Єрусалим покинув (Дії 12:17; 15:12 і далі).
     Відповідно до історика Йосифа, Якова було замучено 62 року по Р. Х. - саддукеї його вкаменували. Яків написав одне з послань Нового Заповіту, яке носить його ім'я.  В цьому посланні він настановляє читачів , аби вони залишалися непохитними в одній істинній вірі, навіть перед обличчям страждань і спокус, і жити вірою в Ісуса Христа. Яків дуже чітко зазначає, що така віра - жива та діяльна, вона не перестає чинити добро, сповідувати Євангеліє словами і вчинками під хрестом Ісуса.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Головне прагнення демонів

    

Бо ті, що називаються демонами, прагнуть лише одного - відібрати людей від Бога і від Христа, Його Єдинородного... і їм навіть вдається захопити тих, що присвячують своє життя міркування про речі божественні... і (демони) ведуть їх до безбожництва.

Св. Юстин Мученик, Перша і друга апології

Проповідь на 18-у неділю по П'ятидесятниці

                       

ОДИН ГОСПОДЬ, ОДНА ВІРА, ОДНЕ ХРИЩЕННЯ
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Отож, благаю вас я, в'язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх (Ефесян 4:1-6).

            Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, ми живемо у світі плюралізму. Вже наших дітей змалку привчають до того, що існують чимало різних поглядів і всі вони мають право на існування не через те, що ми повинні дати їм шанс пізніше прийти до правди, а через те, що вони теж мають свою істину. «Всі мають свою істину» - є фактично гаслом пост-модерну, який не є, власне кажучи, ніяким гаслом пост-модерну, а видозміною старого і риторичного питання ще Понтія Пілата, яке він поставив Синові Божому: «Що є правда?» (Ів. 18:38).

Таке послання світу спрямоване проти Бога та проти Його Слова. Мета такого послання полягає у тому, аби відвести нас від однієї-єдиної правди про наше спасіння, аби ми збились на манівці і не змогли потрапити до Царства Небесного, а натомість опинились у палаючих глибинах пекла, з яких немає виходу.

Світ і його князь, диявол, пропонують досить зручне, на перший погляд послання – всі релігії мають істину і всі вони пропонують спасіння. Вони пробують переконати нас, що це просто Бог об’являвся в усіх цих релігіях по-різному. Тож, віруй у що хочеш – головне будь доброю людиною і тоді ти спасешся. Не важливо, як зветься твій бог – важливо, щоб твоя віра була щира і щоб ти робив добро та виконував правила і тоді все буде добре. Ти будеш у раю.

Заманлива пропозиція, правда ж? Не потрібно ні з ким змагатись, а тим більше комусь щось доводити. Живи собі, віруй у що хочеш, займайся чим хочеш, можеш навіть періодично міняти своє вірування або змішувати його з якимось іншим віруванням – ти все-одно отримаєш в нагороду вічне життя. Світ і диявол наче повчають: «Вчора ти міг надіятись на щось одне. Сьогодні ти так само можеш надіятись з однаковим успіхом на щось інше. А завтра ти можеш уже надіятись на щось третє. Успіх все-одно буде однаковим». Успіх, звісно, буде, але не для людини, а для ворога людського роду. Бідна людина, яка має фальшиву надію, отримає не вічне життя, а вічні муки в аду.

Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла нагадує нам про одну і єдину надію нашого покликання, одну і єдину надію нашого вічного життя. Він каже, що є лише один Господь. Проти цієї істини бунтує світ і люто воює диявол, але вона залишається незмінною споконвіку, коли був Бог і нічого, і нікого більше не було.

Він, Отець, Син і Святий Дух, залишається нашим єдиним Господом – один Бог у Трьох Особах, Бог, Якого ми ще називаємо своїм людським терміном – Святою Трійцею. Цей Бог об’явився у Ісусі Христі. Про тайну цього об’явлення нам звіщає Апостол і Євангеліст Іван: «Ніхто Бога ніколи не бачив, – Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був» (Ів. 1:18). Вічний Бог Син виявив нам Отця через воплочення, народившись від Діви Марії людиною.

Саме цього об’явленого Бога Св. Апостол називає сьогодні Господом. Ісус виявляє нам Отця, а Святий Дух свідчить весь час про Ісуса, звертаючи весь час нашу увагу на Нього, і наголошує: «Один Господь!» Все Писання свідчить про цього Господа Христа. Вся Біблія, все Боже Слово спрямовує нашу увагу на Сина Божого.

Воно так робить, бо Ісус – єдина надія нашого спасіння. Без Христа ми були навіки приречені перебувати під владою гріха, диявола і смерті. Бог – справедливий і Його вирок на кожен гріх – суворий і непохитний: «Заплата за гріх – смерть».

Але водночас Його любов до нас невимовна і послання Боже залишається повіки незмінним: «Дар Божий – вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 6:23). Через цю любов до кожного з нас, любі брати і сестри, Бог Син вибрав воплочення – стався людиною, аби на Себе забрати усі до одного наші гріхи і обмити їх Своєю святою, невинною і божественною кров’ю.

Сам Бог стається людиною і йде на страшну смерть на хресті, аби викупити нас від нашого гріха, від влади диявола і смерті – аби принести Себе Самого в абсолютну і досконалу жертву за всі гріхи світу. Бог – Господь і іншого Бога та Господа немає. Христос – Господь і поза Христом спасіння немає. Ніхто не віддав Себе у жертву за наші гріхи. Зробив це лише наш Господь. Ніхто не подолав смерті – із мертвих воскреснув лише наш Господь Христос.

І все це Він зробив для кожного з нас, бо Він настільки сильно нас любить. І любов Христова триває вічно. Він хоче, аби ми це знали, тож щоразу про Свою любов Він нас запевнює. Він нас запевнює про Свою любов до нас приватно, коли ми молимось і читаємо Його Слово. Він проголошує це прилюдно у церкві, коли ми збираємось, аби почути Його Слово і причастись Христовими істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Євхаристії, з якими Він дає нам прощення гріхів і вічне життя.

Господь нічого не вимагає від нас. Він каже нам лише вірувати в Нього, довіряти Йому, уповати на Нього. Саме це й означають ці слова Св. Павла «один Господь» і «одна віра». Вони ідуть поряд, бо вони нерозривно пов’язані. Віру в Христа творить Господь Святий Дух. Віра – це дар Святого Духа. І вірою ми отримуємо все, що для нас здобув Господь Христос. Вірою ми отримуємо прощення гріхів. Вірою в Христа ми стаємо виправдані перед Богом. Вірою ми одержуємо вічне життя і воскресіння, і Царство Небесне.

Ця віра лише одна, як і один Господь. Ніяка інша віра не дасть прощення гріхів. Бо прощення гріхів здобув лише Христос, і це прощення дарується лише тим, хто має віру в Христа. Так само і виправдання. Не можна виправдатись перед Богом без віри. Виправдовує лише віра в Христа. Одна віра, каже Апостол.

Не будь-яка віра несе прощення гріхів, а лише ця віра в Христа – віра, яку створив у наших серцях Господь Святий Дух. А віру цю Він створив через Слово Христове, через Євангеліє. Якщо хтось має іншу віру, тоді це – не одна віра, тобто не та віра, яка приносить прощення гріхів, виправдання і вічне життя.

Бо ця віра – особлива. Вона створена Святим Духом, Який діє через Євангеліє і ця віра не уповає у своєму спасінні на добрі діла або на ще щось. Ні, ця одна віра уповає лише на одного Господа. Якщо є в комусь віра, яка надіється на Христа і на свої добрі діла, то це не та одна віра про яку говорить нам сьогодні Христів Апостол. Бо ця одна віра вона має лише одного Господа, а не Господа і добрі діла, або Господа і святих, або Господа і мощі, або Господа і все інше, що можна знайти у світі і де завгодно.

Але віра, яка уповає на щось поза Христом або на Христа і на ще щось одночасно – це не одна віра, про яку говорить нам сьогодні Святий Дух. Одна віра стосується лише одного Господа. І де є віра від Святого Духа, там вона буде уповати лише на Христа і прагнути Христа, Його повернення у славі. Ця одна віра також прагне чути свого Господа у Слові і горнутися до Нього у Святому Причасті.

Ця віра так само буде прагнути виявляти любов до наших ближніх, бо лише ця одна віра чинна любов’ю. Ця любов не фальшива любов, що будується на розрахунках і думає: «А що мені за це буде? Скільки гріхів мені за це спишеться? Або скільки мені буде за це зроблено добра?» Ця любов – щира і спонтанна, бо вона лине від віри, яка створена Святим Духом. Тож походження її у божественній любові, у благодаті, бо вона є її породженням.

Так само є й одне Хрищення. Як і віра – воно дар від Бога і воно здійснюється Богом. Ті, хто не розуміє Христа, не розуміє і того, що Він робить. Інколи ми чуємо про те, як була перехрищена та або інша людина. Той, хто кличе перехрищувати дітей Божих, які були охрищені в Ім’я Отця, і Сина і Святого Духа, той ставить себе на місце одного Господа або поряд з Ним і наче стверджує, що від Божого Слова можна віднімати або до Божого Слова можна додавати, забуваючись про погрозу Божу: «Коли хто до цього додасть що, то накладе на нього Бог кари, що написані в книзі оцій. А коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій» (Об. 22:18, 19).

Один Господь, одна віра, одне Хрищення – написано в Біблії і це одне Хрищення ми сповідуємо у нашому Символі віри сьогодні: «Вірую в одне Хрищення на відпущення гріхів». Як сказав Бог, так воно і є. Він дав нам Хрищення. Він його чинить. І це ще одна велика тайна, яку ми сповідуємо, в яку ми віруємо і якою ми радіємо. Адже у Хрищенні ми отримали прощення гріхів. У Хрищенні ми отримали нове життя. У Хрищенні ми зодягнулися у праведність Христову. У Хрищенні ми стали дітьми Божими і частиною народу Божого. У Хрищенні ми отримали громадянство Царства Небесного. Яке велике благословення – це наше Хрищення!

Як один Господь на цілу вічність, як єдина спасенна віра для всіх без винятку людей – віра у Христа, так само і Хрищення – одне на цілу вічність. Апостол ставить Хрищення у цей величний священний ряд, аби ми тішились ним щодня і, аби ми цей дар Божий і цю Тайну Божу весь час цінували.

Доктор Мартін Лютер пояснює це нам таким чином: «(Хрищення) означає, що старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчи­н­­ка­ми та бажаннями, і що замість нього повинна щоденно поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно». Як чудесно діє Хрищення – коли ми каємось, то наш старий Адам топиться, а постає і воскресає нова людина. Ми повертаємось до нашого першого дня, коли у Хрищенні ми померли з Христом і ми линемо до того дня, коли наш Господь повернеться у славі, і ми воскреснемо до вічного життя у прославленому тілі у Царстві Божому.

Один Господь, одна віра, одне Хрищення. Який чудовий наш Господь!  Як Він нас любить і які прекрасні дари Він нам дає, аби ми раділи Його прощенням, Його праведністю і ходили під покровом Його любові в цьому світі, аби згодом увійти в Його Царства слави. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

Синод УЛЦ в місті Кременці

    

15 жовтня ц. р. в церкві Хреста Господнього міста Кременця (Галицька Єпархія) відбулося чергове засідання Синоду Української Лютеранської Церкви.  Синод обговорив питання, що стосуються євангелізації та спільної місійної праці з Вісконсинським Євангельським Лютеранським Синодом (ВЄЛС). Синод також схвалив план короткострокових та довгострокових проектів Української Лютеранської Церкви. В засіданні Синоду взяв участь представник ВЄЛС, Превелебний Роджер Нойманн. Головував на засіданні Синоду Єпископ В'ячеслав Горпинчук.

Господь - покрова моя!

Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито,
блаженна людина, що Господь їй гріха не залічить, що нема в її дусі лукавства!
Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму,
бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить, і волога моя обернулась на літню посуху! Села.
Я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї. Я сказав був: "Признаюся в проступках своїх перед Господом!" і провину мого гріха Ти простив. Села.
Тому кожен побожний відповідного часу молитися буде до Тебе, і навіть велика навала води не досягне до нього!
Ти - покрова моя, Ти від утиску будеш мене стерегти, Ти обгорнеш мене радістю спасіння! Села.
"Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити, Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе!
Не будьте, як кінь, як той мул нерозумні, що їх треба приборкати оздобою їхньою вудилом і вуздечкою, як до тебе вони не зближаються".
Багато хвороб на безбожного, хто ж надію свою покладає на Господа - того милість оточує!
Веселітесь у Господі, і тіштеся, праведні, і співайте із радістю, всі щиросерді!
(Псалом 32)

День Св. Пилипа, диякона

Сьогодні ми згадуємо Св. Пилипа і дякуємо за нього Господу. Пилип, якого також названо євангелістом (Дії 21:8), був одним із семи мужів, яких призначили для допомоги в праці Дванадцяти Апостолам і ранній Церкві, що швидко зростала. Вони мали наглядати за розподілом їжі для бідних (Дії 6:1-6). Після мучеництва Степана, Пилип проголошував Євангеліє у Самарії і привів Симона ворожбита до віри в Христа (Дії 8:4-13). Він також був дієвим у приведенні до навернення ефіопського євнуха (Дії 8:26-39), через якого Пилип став відповідальним за принесення Доброї Новини про Ісуса до народів на африканському континенті. У місті Кесарії він приймав в себе вдома Апостола Павла, який зупинявся там під час своєї останньої подорожі до Єрусалиму.

Молитва на День Св. Пилипа, диякона:

     Всемогутній і віковічний Боже! Ми дякуємо Тобі за Твого слугу Пилипа, диякона. Ти покликав його, аби він проповідував Євангеліє людям Самарії і Ефіопії. Піднімай у нашому та в кожному краї посланців Твого Царства, аби Твоя Церква могла проголошувати невимовні багатства нашого Спасителя, Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

Перше Христос полонить сумління

     Якщо Царство Христове має зростати, то ми мусимо тримати Закон від нього подалі. Бо не в гармонії з Царством Христовим казати: "Бігай туди-сюди, і відкупляй свої гріхи. Якщо хочеш звільнитися від гріха, то мусиш робити це й те". Твої гріхи прощені з чистої благодаті, без жодного діла Закону. Фанатики є сповідують те, що мають шляхетнішого духа - вони спонукають і наполягають на тому, аби ми перше щось робили, а на віру та любов дивилися крізь пальці.

     Це, звісно - не від Святого Духа. Христос перше полонить сумління, а коли воно має правильну віру щодо Бога, тоді вже Він скеровує нас робити добрі діла нашому ближньому. Перше Він підносить віру, а добрі діла тримає в тіні. Цього фанатики збагнути не можуть. Але так має бути - Христос виконає Своє Слово і дослідить хто прийняв його, а хто ні. Тож залишаймося на істинній дорозі до Царства Христового зі словами Євангелія, які втішають сумління: "Будь бадьорий, твої гріхи прощені!"

Мартін Лютер

День Св. Патріарха Авраама

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Авраама і дякуємо за нього Богові. Авраам, який раніше називався Аврамом, був покликаний Богом, аби стати отцем великого народу (Буття 12). Маючи 79 років, у послухові до Божого наказу, він, його дружина Сара (яка стане називатися Сарра) і його племіник Лот з міста Харану перебралися на південний захід, у Ханаанський край.
      Там Бог установив з Авраамом заповіт (Буття 15:8), пообіцявши Ханаанський край його нащадкам. Коли Авраамові виповнилося 100 років, а Саррі було 90 років, вони були благословенні Ісаком, сином, якого їм давно обіцяв Бог. Авраам виявив винятковий послух Богові, Який наказав йому принести Ісака в жертву цілопалення. Бог пощадив життя юнака лише в останню мить і взамін у жертву надав барана (Буття 22:1-19).
     Авраам помер у віці 175 років і був похований у печері Махпела, яку раніше був купив для поховання своєї дружини Сарри. Його особливо вшановуємо, як першого з трьох Старозаповітних Патріархів - і за його праведність перед Богом через віру (Римлян 4:1-12).

Молитва на День Св. Патріарха Авраама:

     Господи Боже!  Отче Небесний! Ти обіцяв Авраамові, що він стане батьком багатьох народів. Ти привів його в край Ханаанський і Ти запечатав Твою з ним обітницю проливанням крові. Благослови, аби ми бачили в Ісусові, Насінні Авраамовім, обітницю Нового Завіту Твоєї Святої Церкви, запечатану Ісусовою кров'ю на хресті, яка дається нам нині у чаші Нового Заповіту; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.