неділю, 16 лютого 2020 р.

Проповідь на 6-у неділю по Богоявленні

                               
                                     ОСТАННІ І ПЕРШІ
          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника.  А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: «Ідіть і ви до мого виноградника, і що буде належати, дам вам». Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: «Чого тут стоїте цілий день безробітні?» Вони кажуть до нього: «Бо ніхто не найняв нас». Відказує їм: «Ідіть і ви в виноградник». Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: «Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших». І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: «Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту»... А він відповів і сказав до одного із них: «Не кривджу я, друже, тебе, – хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий?» Отак будуть останні першими, а перші – останніми!» (Євангеліє від Св. Матвія 20:1-16).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3).

            Дорогі брати і сестри, колись я був читав, що в Сполучених Штатах якась вісімнадцятирічна дівчина на Новий рік скоїла самогубство. У передсмертній записці вона описала угоду, яку за рік до того, як накласти на себе руки, вона уклала «з Богом чи долею, чи чимось, що там є». Вона писала: «Я заявила, що якщо в цьому році в моєму житті нічого такого, заради чого варто жити, не станеться, то я перестану жити. Я ж небагато попросила, правда?»

            Нам хочеться висувати умови Богові. Ми хочемо, щоб Він відповідав перед нами, а нам перед Ним відповідати не те, що не дуже хочеться, але й дуже не хочеться. Нам хотілося б мати такого Бога, якщо не хлопчика на побігеньках, то бодай молодшого партнера, з яким ми будемо укладати угоди, які вигідні саме нам, а потім вимагати від Нього повного виконання таких угод.

            Гріх не розуміє Бога і хоче над Богом панувати, Богові диктувати, Богові висувати умови і Богові за невиконання умов, угод і всього іншого – докоряти. Гріх дуже хотів би мати можливість поставити Бога в куток, як сьогодні плотські діячі з усіх сил намагаються загнати Божу Церкву десь на узбіччя суспільного життя, аби вона мовчала і навіть словом не заїкалась про гріх і про Спасителя від гріха, Свого Нареченого і Господа Ісуса Христа. Гріхові. Дияволові і світові хочеться Богом керувати і таким чином самим бути богами, першими над усіма і переконують нас, що саме тоді для нас настане Царство Небесне.

            Господь розповідає нам сьогодні, до чого насправді подібне Царство Небесне. Тут Господь упокорює тих, хто вважає, що він дуже важливий, значимий. У цій притчі Господь дає втіху тим, хто є ніщо і перебуває у відчаї. Ця притча – про Божу милість і про довіру до Бога, як до найбільшого добра і до нашого єдиного Спасителя.

            Господь починає цю притчу з оповіді про господаря, в якого є виноградник. Він на світанку знаходить собі робітників. Він домовляється з ними про оплату праці. Всіх все влаштовує і робітники вирушають у виноградник і починають там працювати. Від самого початку дня  вони не безробітні. За свою працю вони отримають винагороду.

            А наш господар не спиняється. Він о 9 ранку за нашим часом іде на ринок. Ринок був чимось на кшталт центру зайнятості або ж ще краще – чимось подібним до площі перед київським залізничним вокзалом, де робітники різних фахів або й звичайні різноробочі чекають на можливість найму і якогось заробітку. Господар із притчі пропонує їм якийсь заробіток, тож ці робітники ідуть працювати в його виноградник.

            Так само він робить о полудні за нашим часом та о третій дня, тобто вже за декілька годин до завершення робочого дня. Вони вже не мали надії, що хтось їх візьме на роботу і що вони матимуть за що купити свій хліб насущний. «Ніхто не найняв нас», – пояснюють вони своє безробіття і свою безнадію господареві.

            Чи міг би наш господар з притчі найняти усіх потрібних йому працівників вдосвіта? Міг. І він це зробив. У нього не було потреби наймати більше людей. Проте решту він наймає винятково через те, що виявляє до них милість. Йому шкода цих людей, що не мають роботи і не матимуть як жити.

            А в кінці робочого дня ми бачимо розрахунок. Всі отримали по динарію, тобто суму за повний робочий день. І ось тут починаються проблеми. Вони починаються не в господаря, а в робітників, зокрема в тих, що працювали від самого ранку. Вони нарікають на господаря і кажуть: «Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту».  Їм не подобається ця, на їхню думку, несправедливість. Їм хочеться справедливості.

            Проте господар бачить кілька речей. Він бачить, що вони не хочуть, аби він був господарем над своїм багатством та, аби він був добрим; аби він, зокрема виявляв доброту до інших людей, а також вони – заздрісні. Через це його відповідь настільки повна: ««Не кривджу я, друже, тебе, – хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий?»

            Всі запитання поставлені господарем обуреним робітникам – риторичні. На всі ці запитання, звісно відповідь буде: «Так!»  Так, ти згодився за динарія. Так, я маю свободу робити із тим, що належить, що хочу. Так, твоє око заздрісне від того, що я добрий. А ти маєш бути задоволений тим, що я тебе взяв на роботу.  Без мене ти був би безробітним. Ти не маєш права вказувати що мені робити. Бо ти – не господар.  Ти не повинен заздрити твоєму ближньому через те, що він отримав від мене стільки само добра, що й ти.

            А в кінці цієї притчі наш Господь додає дуже відому фразу: «Отак будуть останні першими, а перші – останніми!» У цій притчі перші, ті, що наймалися за винагороду, скаржаться, що вони витерпіли тягар дня і спекоту. Вони домовлялися про винагороду і працювали заради винагороди. Це ті, що вірять у виправдання ділами Закону. Вони багато працюють, але роблять це нерадісно і не мають чистого сумління.  І це видно з того, як вони ставляться до тих, що прийшли набагато пізніше, але отримали свою нагороду.

            Останні – це ті, що не прагнули тієї винагороди, яку отримали. У притчі ні слова не сказано про те, що вони проводили якісь перемовини із господарем, працедавцем хоч про якусь винагороду. І ті, що пішли о 9 ранку, і ті, що пішли ополудні та о третій годині дня, вірили, що господар не залишить їх без хліба насущного. Це ті, що прислухаються до заклику Господа: «Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33).

            Ці слова Господа «Отак будуть останні першими, а перші – останніми!» розставляють наголоси не лише у цій притчі, але й у нашому житті. Хто в цьому світі перший? Звісно ті, що добилися успіху.  В деяких безбожних суспільствах ролі не грає навіть те, як ти добився успіху, як-от великого багатства та впливу, а грає роль, що ти його добився і досягнув.

            Чимало родин і установ трудилися упродовж багатьох століть і заслужено в очах світу добилися успіху в цьому світі: багатства, впливу, слави, пошани тощо. І тут зявляється спокуса проектувати першість у світі на першість перед Богом. Так буває і в релігії. Юдеї найдовше від усіх народів світу поклонялися Богові. Вони мали Закон Мойсея і намагалися виконувати діла Закону.

            Сьогодні є церкви, які мають тисячолітні храми і давні традиції та часто користуються прихильністю сильних світу цього. Їх часто видно на перших місцях в усьому. Але чи перші вони перед Богом?  Сьогодні Господь каже, що перші в очах людських – останні в очах Божих. А останні  в очах людських – перші перед Богом. Гроші, влада, вплив не роблять першим перед Богом. Власне кажучи, тому, хто все це має, слід боятися, аби не виявитись перед Богом останнім. Адже «хто-бо підноситься – буде впокорений, а хто впокоряється – той піднесеться» (Лк. 14:11).

            Як і навчає нас Апостол Петро: «А всі майте покору один до одного, бо Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!» (1 Петр. 5:5). Робітникам у притчі немає чим пишатись – вони отримали від господаря свій заробіток. Їм жити спокійно не дає гріх гордині і гріх заздрості. А також бажання керувати господарем. Так і в духовному житті гординя часто розпирає тих, хто багато трудиться і власними ділами намагається заслужити Царство Небесне, а потім обурюється, коли хтось дякує Господу за те, що Господь знайшов його покинутого і ніким не бажаного, і простив з благодаті всі гріхи, і дав Свою праведність, і проголосив Своїм дитям, і обіцяв воскресіння та вічне життя у Своєму Царстві.

            Винятково зі Своєї благодаті і через віру. Це людям, що вірують у виправдання ділами не подобається. Вони хотіли б, аби Бог діяв по-іншому. Вони обурюються, коли хтось навчає, що Христос помер за всі наші гріхи і Його кров обмиває усі наші провини, і жертва Христова – досконала і повна за гріхи цілого світу, а Його воскресіння підтверджує виправдання усіх, хто увірує в Сина Божого і покладе всю свою надію не на власні діла, не на заслуги святих з минулого, а винятково на Христа, Який любить нас і Який далі піклується про нас і щонеділі кличе нас покріплюватись Його благодаттю – у Його істинних тілі та крові під виглядом хліба та вина Святої Євхаристії.

            Гординя нікому ще не давала жити спокійно.  Як і не дає нікому спокійно жити заздрість. Вони пліч-о-пліч нападають на Христа і на Його Євангеліє, на Його милість і на Його любов. Хай Господь береже нас від такої гордині і заздрості. А натомість хай Господь дарує нам радості за кожного брата і сестру, яких Бог покликав до спасіння і вічного життя.

            З іншого боку, як сказав доктор Лютер: «У тому, що Господь каже останні будуть першими, Він застерігає тебе проти всякого сумніву і забороняє тобі впокорятися перед будь-яким святим, навіть якби ти був сам Пілат, Ірод, Содом чи Гоморра». Упокоряйся перед Христом і довіряй, що в Ньому ти маєш і прощення, і воскресіння, і вічне життя. Довіряй Христові і уповай на Нього безсумнівно. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

Немає коментарів: