Якщо хтось не користується ні розумом, ні ліками, коли міг би це робити
без шкоди для свого ближнього, то такий шкодить власному тілу і мусить
остерігатися, аби не бути в очах Божих самогубцем. За такою самою логікою
людина може відмовитись від їжі та пиття, одягу та житла і сміливо
проголошувати свою віру в те, що коли Бог хоче вберегти її від голоду і спраги,
то може це зробити без поживи та одягу. Насправді
це було б самогубство. Ще ганебніше, коли людина не звертає уваги на власне
тіло і коли з усіх сил вона власне тіло не захищає від чуми, а потім заражає та
отруює інших, які могли б далі жити, якби ця людина піклувалась про своє тіло
так як слід. Таким чином, вона відповідальна перед Богом за смерть свого
ближнього і є багаторазовим убивцею. Воістину, такі люди поводяться так, наче в
місті горить дім, а ніхто не намагається загасити пожежу. Замість цього вони
дають полум’ю ширитись, кажучи, що як Бог того бажає, то
Він може спасти місто і без води для гасіння пожежі.
Ні, мої любі друзі, це не добре. Користуйтеся ліками, використовуйте настоянки, які можуть вам допомогти; обкурюйте дім, подвір’я і вулицю; уникайте людей і місць, де ваші ближні не потребують вашої присутності або одужали і дійте, як людина, що хоче допомогти палаючому місту. Чим же ще є епідемія, як не пожежею, яка замість поглинання дерева і соломи, пожирає життя і тіло? Ви повинні думати таким чином: «Дуже добре, за Божою постановою ворог послав нам отруту і смертельну мертвечину. Тож я проситиму Бога, аби Він милосердно захистив нас. А потім я буду обкурювати (дезінфікувати), допомагати очищувати повітря, даватиму ліки і вживатиму їх. Я уникатиму місць і людей, де моя присутність непотрібна, аби не стати зараженим і таким чином, аби випадково не заражувати та забруднювати інших і так, внаслідок власної недбалості, спричинятись до їхньої смерті. Якщо Бог побажає забрати мене, то Він, звісно, знайде мене – а я робив те, що Він від мене очікував – то ж я не буду відповідальний за власну смерть або за смерть інших людей. Проте, якщо мій ближній потребує мене, то я не уникатиму ні місця, ані людини, а буду ходити безборонно, як про це було зазначено вище. Ось такою є богобоязлива віра, бо вона ані зухвала, ані відчайдушна, і вона Бога не випробовує.
До того ж, той хто підхопив цю хворобу і одужав, такий повинен уникати інших і не підпускати їх без потреби до себе. Хоча такій людині у час потреби слід допомагати, як про це було вже зазначено, вона своєю чергою, після одужання, повинна так діяти щодо інших людей, щоб ніхто без крайньої потреби не піддавався небезпеці через неї і, аби вона не ставала причиною смерті іншої людини. «Хто любить небезпеку», – каже мудрець, «в ній і загине» (Сир. 3:26). Якщо люди в місті мають виявляти відвагу у своїй вірі, коли того вимагає потреба ближнього, але залишаються обережними, коли не існує крайньої потреби і якщо кожен буде з усіх сил уникати зараження, тоді похоронний дзвін не лунатиме так часто. Але якщо хтось буде надто панікувати та залишати своїх ближніх у їхньому нещасті і якщо хтось настільки нерозумний, що не вживатиме застережних заходів, а сприятиме зараженню, тоді диявол буде торжествувати, і багато-хто помре. І в тому, і в іншому разі, це велика спокуса для Бога і для людини – тут Бога спокушують, а там доводять людину до відчаю. Тож, за тим, хто втікатиме, буде гнатись диявол, а того, хто залишиться, диявол захопить і ніхто від нього не втече.
Мартін Лютер
Немає коментарів:
Дописати коментар