НОВЕ Й ЛАХМІТТЯ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
А учні Іванові та фарисейські постили. І приходять вони, та й говорять до Нього: «Чому учні Іванові та фарисейські постять, а учні Твої не постять?» Ісус же промовив до них: «Хіба постити можуть гості весільні, поки з ними ще є молодий? Доки мають вони молодого з собою, то постити не можуть. Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, то й постити будуть вони за тих днів. І не пришиває ніхто до старої одежі латки з сукна сирового, а як ні, то край латки нової одірветься там від старого, і дірка стане ще гірша. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино бурдюки, і вино й бурдюки пропадуть, а вливають вино молоде до нових бурдюків». І сталось, як Він переходив ланами в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали колосся зривати. Фарисеї ж казали Йому: «Подивись, чому роблять у суботу вони, чого не годиться?» А Він їм відказав: «Чи ж ви не читали ніколи, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним? Як він увійшов був до Божого дому за первосвященика Авіятара, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було, тільки священикам, і дав він і тим, хто був із ним?» І сказав Він до них: «Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи, а тому-то Син Людський – Господь і суботі» (Євангеліє від Св. Марка 2:18-28).
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор.13:13).
Любі брати і сестри, чому нас запрошують на весілля і для чого ми йдемо на весілля? Здається, що відповідь на це запитання лежить у самому слові – «весілля!». Ми йдемо туди, щоб веселитись! Нас запрошують молодий і молода, і батьки молодят, аби з ними розділити радість створення нової сім’ї – сісти за столи, їсти, пити, співати, танцювати – одним словом веселитись. Для того воно і є весілля.
Але дивно було б, якби гості йшли на весілля і сідали за столи не для того, щоб їсти і пити, коли їх припрошують батько й мати молодят. І було б дивно, якби вони не раділи шлюбові, не співали і не танцювали. Хіба хтось поститься на весіллі? Хіба нормально там не радіти і не веселитись?
Сьогодні ми чуємо, як Іванові учні і фарисеї постились. Іванові учні постились, бо їхній учитель, Іван, перебував у в’язниці. А фарисеї постились, бо вони таким чином намагались заслужити самі собі спасіння. Закон Мойсеїв обов’язкового одноденного посту один раз на рік. Вони ж запровадили свої власні правила і кількість їхніх постів зросла практично у 100 разів! Незважаючи на обставини, вони разом із відомим фарисеєм з храму могли вихвалятись перед Богом: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень…!» (Лк. 18:11,12).
Ось так на перше місце в їхньому житті ставали вони самі. І уповання їхнє теж було на їхні власні діла. Як це буває і з нами, коли ми покладаємо надію на щось добре в самих собі, або на те, яких зусиль докладаємо ми особисто, аби спастися. Тож Господь повертає їх і нас до того Ким є Він і ким є ми, і якими є ми, коли ми разом із Христом.
Учні разом із Христом – це весільні гості разом із молодим на весіллі. Вони веселяться. Бо хто ж на весіллі поститься? А Христос – особливий молодий. Він – Цар Небесний. Він має в Собі життя і є істинний Бог. Де Він – там Його Царство і там не має місця ні хворобам, ні стражданням, ані самій смерті. Бо Він є Святий Ізраїлів і Життя. І де Він – там обов’язково є радість.
«Але прийдуть ті дні», – каже Господь, «коли заберуть молодого від них (від учнів), то й постити будуть вони за тих днів». Фарисеї, які дуже вихвалялись своїми постами, візьмуть участь у змові проти Христа, аби Його забрати від Церкви: заарештувати і вбити, переконавши римлян розіпнути Сина Божого.
І Господь усе це знає. І навіть більше – Він прийшов для того, аби бути виданим невіруючими юдеями в руки язичників на хресну смерть. Бо таким був Божий план спасіння людства. У наших гріхах ми були приречені лише до смерті, тимчасової і вічної. Але «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Iв. 3:16).
Коли Він піде на хресні муки, аби померти за всіх грішників – за вас і за мене включно, Його учні будуть постити, бо буде забрано Молодого, Христа – їхню надію, їхнє уповання і їхню радість. Але те постування завершиться радістю, бо на третій день Христос воскрес і тепер немає причини сумувати, бо хоча Він вознісся на небеса, але Він перебуває з нами завжди, адже будучи вже завжди істинною Людиною, Він також – істинний Бог і як Богочоловік – Він всюдисущий, всевідаючий і всемогутній.
І Він нас любить. Коли ми каємось, то Він нас прощає, не через те, що ми постимось, а через те, що Він – милостивий і люблячий, і такий Він був, є і буде завжди. Цього не розуміли фарисеї. Цього не розуміють і їхні послідовники, в якій би конфесії вони не перебували. Бог любить людей. Бог хоче нашого спасіння. І Він дає це спасіння кожному, хто вірує в Христа, хто радіє Христом, хто уповає на Христа.
Фарисеї цього не розуміють. Вони не розуміють Писання. Вони його витлумачують і перекручують на свій власний, грішний розум і зовсім не бачать там Христа і Бога милостивого. Їхнє все вчення, яким би мудрим воно їм не здавалося б – наче стара одежа, лахміття, сповнене тління. А в Бога – все нове і сповнене життя.
Тож Господь каже, що марно пришивати латку з нового сукна на лахміття. Марно додавати до науки про виправдання ділами віру в Христа, Божу благодать і любов. Те старе вчення стане ще гіршим. Краще скинути лахміття і одягнутись у нову одежу – тим більше, що Бог простягає її безкоштовно у Христі кожному розкаяному грішникові і каже: «Бери, вдягайся в нову одежу і ходи, радіючи нею!» Як і Павло співає: «Ви всі – сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:26, 27). Ви всі, любі віруючі, що віруєте у Христа, зодягнуті у нову одежу, у праведність Христову, і маєте спасіння, і вічне життя!
Нове руйнує тлінне, а хто намагається старе і тлінне поєднати з новим, той робить дурну помилку і зазнає великих втрат. Хто намагається поєднати виправдання самою вірою в Христа і виправдання ділами, благодать і Закон, той змарнує все. Бо Євангеліє, як каже Апостол Павло – «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1:16). Воно живе і життєдайне. Воно – носій Святого Духа, воно Ним наповнене.
Воно наче вино молоде, яке ще грає і сповнене молодої енергії. Якщо молоде вино влити в старий бурдюк зі шкіри, що всихає, то воно його просто розірве і буде знищений старий бурдюк, і змарноване молоде вино. Так само ніякої користі не буде із вливання Євангелія у проповіді про виправдання добрими ділами. Це буде марнування Євангелія і дальше руйнування невіруючих людей. Євангеліє – це завжди молоде вино, а вчення про виправдання ділами – завжди старі бурдюки, з яких користі – нуль.
Але де Євангеліє, там Святий Дух, там Господь, там Царство Небесне, там обновлення життя, і радість, і Божа любов, і свобода. Нас Господь обновлює щодня. Він обновлює нас щодня Своїм Євангелієм, утішаючи нас Своїм святим Словом і покріплюючи нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, даючи в них і з ним прощення гріхів, і вічне життя. З Христом, з Його благодаттю – оновлення життя і радість завжди, бо де є вічне життя, а воно – там де Христос, там і радість, і всетриваючий весільний банкет.
Цієї Божої любові і свободи фарисеї ні стародавні, ані нинішні зрозуміти не в стані. Їх тягне до старого лахміття і до старих зношених бурдюків – їх тягне до старого сміття – вчення про виправдання ділами і вони Бога і Його Слова не розуміють.
Вони Закону не розуміють. Вони вважають, що люди були створені для виконання Закону. Тобто, уся мета нашого життя має бути – виконувати Закон. Але це ще півбіди. Так само як із постами, кількість яких вони намножили принаймні у 100 разів, так само із правилами, яких вони намножили, не розуміючи ні Бога, ні Христа, а отже не розуміючи ні Писання, ні Закону.
У них своє уявлення – всі мають виконувати їхні правила: у цьому полягає сутність існування людства. Тож вони пильнують, як усі ті закони і правила виконуються. А особливо вони пильнують за Христом і за Його учнями, коли вони йдуть ланами в суботу і зривали колоски. Чому учні зривали колоски? Бо хотіли їсти! Вони були голодні!
Але для фарисеїв – важливіша субота і можливість переслідувати Христа через напад на Його учнів. «Подивись, чому роблять у суботу вони, чого не годиться?» – докоряють вони Христові. Те, що вони голодні, фарисеїв не хвилює. У фарисеїв свої закони – про п’ять колосків, чи просто про колоски на полі для голодних. Натхненник їхньої віри і сталінської, і російської – один, сам сатана!
Тож Господь нагадує їм і всім, хто хочуть втиснути спасенних у лещата усіх на світі талмудів, що Давид, пророк і цар, коли зголоднів, то їв показні хліби, які могли їсти лише священики. При чому їм не лише Давид, як Помазанець Божий, але і його друзі, що були з ними і які були теж дуже голодними. Чому ж вони їли ті показні хліби і Бог їх за це не покарав і навіть не докорив?
Тому що Богові важливіше те, що в серці людини, а не якесь позірне виконання Його постанов, а тим більше постанов якихось рабинів, які не знають Христа, а отже і не розуміють Бога! Вони не розуміють, що Бог благословив суботу, день святий ще в час створення світу, а закон про суботу був даний, як благословення для народу, аби вони мали не лише фізичний відпочинок, але й духовний і набирались сили, слухаючи проповіді про грядущого Христа, Який є виконанням Суботи та істинний Відпочинок і Який є Господь і суботі, бо це ж Він її дав.
Фарисеї не мали більше аргументів. З Богом не посперечаєшся. Так само як марно сперечатись із Святим Духом, Який у християнській свободі привів Апостолів до святкування неділі, дня воскресіння Господнього, як дня для поклоніння Богові – не як інший закон, а як бажання святкувати передсмак великої весільної вечері, яка розпочнеться у час повернення нашого Господа Христа у славі. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Цареві ж віків - нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).
Немає коментарів:
Дописати коментар