ТИ ДАВ МЕНІ, ГОСПОДИ!
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І станеться, коли ти ввійдеш до того Краю, що Господь, Бог твій, дає тобі як спадок, і посядеш його, і осядеш у ньому, то візьмеш із початків усякого плоду землі, що збереш із Краю свого, що Господь, Бог твій, дає тобі, і покладеш їх у кіш, та й підеш до місця, яке вибере Господь, Бог твій, щоб там пробувало Ім'я Його. І прийдеш ти до священика, що буде тими днями, та й скажеш йому: «Засвідчую це сьогодні Господеві, Богові твоєму, що я ввійшов до Краю, що Господь заприсягнув був батькам нашим, щоб дати нам». І візьме священик того коша з твоєї руки, і покладе його перед жертівником Господа, Бога твого.
А ти відповіси та й скажеш перед лицем Господа, Бога свого: «Мандрівний арамеянин був мій батько, і він зійшов до Єгипту, і часово замешкав там із небагатьма людьми, та й став там народом великим, сильним та численним. І чинили нам зло єгиптяни, і гнобили нас, і давали нас на роботу тяжку. І голосили ми до Господа, Бога батьків наших. І почув Господь голос наш, і побачив нашу біду, і труд наш, і утиск наш. І вивів нас Господь із Єгипту рукою сильною та раменом витягненим, і страхом великим, і ознаками та чудами. І привів нас до цього місця, і дав нам цей Край, Край, що тече молоком та медом. А тепер оце приніс я початок плоду тієї землі, яку Ти дав мені, Господи». І покладеш його перед лицем Господа, Бога свого, і поклонишся перед лицем Господа, Бога свого. І будеш радіти всім добром, що дав тобі Господь, Бог твій, тобі та домові твоєму, ти, і Левит, і приходько, що посеред тебе (Повторення Закону 26:1-11).
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор.13:13).
Любі брати і сестри, коли ми чогось добиваємось у житті, то можемо отримати масу привітань від інших людей. За досягнення вітають і нам це приємно. Ми – розумні, сильні, працьовиті. Ми всього добиваємось власною працею, власним розумом. Ми достойні похвали і всіх нагород! Але що тут не так?
Чого або, радше, Кого тут бракує? Хтось може сказати – тут бракує наших найперших помічників: чоловіка або дружини, дітей або ж членів колективу чи команди. І їх треба хвалити, і їх слід вшановувати. Безперечно, працьовитих, розумних, відданих і жертовних людей слід хвалити. Але якщо похвалу за якісь досягнення і здобутки ми будемо віддавати собі або й іншим людям, то ми забуваємось про Того, Хто дав нам цю можливість і талант, і все необхідне, щоб ми цей здобуток або досягнення мали.
Ми забуваємось про Бога! І, коли ми не віддаємо належної подяки Богові, коли ми не робимо належного визнання Бога і, коли ми не славимо Бога за всі досягнення, які ми маємо, то ми тоді на місце Бога ставимо самих себе або інших людей і порушуємо найпершу Заповідь: «Нехай не буде в тебе інших богів переді Мною!»
Сьогодні ми чуємо, як Господь навчає через Свого пророка Мойсея пам’ятати ту істину, яку пізніше промовить також Апостол Яків: «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (1:17) і бути вдячними за Божі дари. А про які саме Божі дари говорить сьогодні пророк Божий?
Перший дар Божий народ уже отримав. І той дар – свобода від єгипетського рабства. Не вони здобули ту свободу. Вони б її ніколи самі не здобули. Але ту свободу дав їм Бог. Він їх визволив могутньою рукою із Єгипту, який ще називає Він домом рабства. В тій країні вони народились і виросли, але вона не була для них рідною, бо вони були там рабами. Єгипет був для них домом рабства.
Але вони ось-ось мали отримати інший дар Божий – дар, який Господь обіцяв ще їхньому патріархові Авраамові. Вони мали отримати Обіцяний Край, Ханаан. Господь нагадує, що той Край – не їхній здобуток, а спадок від Господа. Їх Господь визволив із єгипетської неволі і тепер дає їм спадщину – країну. Це буде їхня країна, але вони отримують її з руки Господа. І про це вони завжди повинні пам’ятати.
Чому про це важливо пам’ятати? Така пам’ять весь час нагадує про Божу любов, про Божу милість, про Божу доброту та про Його святу опіку, про Його вірність і про Його найбільшу обітницю – послати Спасителя від гріха, від влади диявола і смерті. Коли про це забувались ізраїльтяни, наставало лихо. Коли ми про це забуваємось, ми теж не маємо добра.
А Обіцяний Край – чудовий. Там буде для них усе необхідне для заможного життя. Аби в них не було спокуси забутися в достатку Бога, Господь їм наказує брати з першопочатки плодів урожаю, який вони зберуть і нести їх до місця, яке вибере Господь, тобто – до місця поклоніння Богові. Це так важливо, адже і диявол, і світ, і наша грішна плоть намагатимуться зробити все, аби ми забули про Бога, втратили віру в Спасителя, а з нею прощення гріхів і вічне життя.
Тож урожай – добра нагода згадати про доброту Божу, про Його милість, і про Його вірність. І цікаво, що свідчення про Божу доброту, милість і вірність мало починатись насамперед перед священиком. Адже і священики потребують підбадьорення про Бога милостивого, люблячого і вірного. Тож богомолець мав промовляти: «Засвідчую це сьогодні Господеві, Богові твоєму, що я ввійшов до Краю, що Господь заприсягнув був батькам нашим, щоб дати нам».
Тож нині – добра нагода піднести дари з Краю Господу і зробити це слід на зібранні Божого народу, в присутності Божих мужів, які проповідують Його Слово і Божі чудові обітниці. А, коли священик клав коша із дарами перед жертівником Господа Бога, тоді мала пролунати ізраїльтянина, визнання Божої милості, любові і вірності.
Що сповідував віруючий ізраїльтянин перед Богом у той день? Він визнавав, що не мав власної країни і, що предки його були мандрівниками. Це сповідання повертало до отця віри – до Авраама, адже саме він був тим мандрівним арамеянином. Це сповідання нагадувало і про те, що не через численність Ізраїлю або через свою силу та мудрість вони заволоділи Краєм.
Не вони всього цього добились. Господь дав їм усе. Коли вони перебували в Єгипті, Він перетворив їхню родину на великий народ. А що сталось коли єгиптяни побачили, як Бог поблагословив Ізраїль? Ось як про те, що сталось мали сповідувати ізраїльтяни: «І чинили нам зло єгиптяни, і гнобили нас, і давали нас на роботу тяжку». Тож ізраїльтяни голосили до Господа, Бога батьків їхніх.
І Господь почув їхні молитви, і «побачив», – каже Мойсей, Він «нашу біду, і труд наш, і утиск наш. І вивів нас Господь із Єгипту рукою сильною та раменом витягненим, і страхом великим, і ознаками та чудами». І виконав Свою давню обітницю, подарувавши їм Край, що тече молоком і медом, надзвичайно гарний і родючий край.
А в кінці подячної молитви мало бути ось це речення: «А тепер оце приніс я початок плоду тієї землі, яку Ти дав мені, Господи». Все дав їм Господь: і свободу, і країну, і плоди в тій країні. Господь навчає не забувати про це. Бо так легко у добрі часи забувати про Бога і приписувати все, що є доброго в житті самому собі – своїм власним талантам, власному розумові, заповзятливості і працьовитості.
І так легко забувати про ще один обов’язок – ділитись добром із левитами і з тими людьми, які прийшли до Божих людей знайти спокій і мир з Богом. Бо левити – служителі Божі. Вони повинні перебувати у Слові, у служінні Богові, аби Божий народ не залишався без Божого Слова і проповіді про грядущого Христа. І якщо не буде належної підтримки цього служіння, то левити змушені будуть шукати підробітку, розійдуться по всіх землях і перестане лунати проповідь Божого Слова. А віра ж від слухання була і до воплочення Христа. А не буде Бога, то й не буде Його благословінь. Бо все добре «Ти дав мені, Господи!».
Любі брати і сестри, сьогодні ми святкуємо День подяки за врожай. Ми теж дякуємо Богові, і ми так само можемо про нашу свободу, і нашу країну і всі ці плоди землі, сповідувати перед Господом, що все це: «Ти дав мені, Господи!» Але ми живемо вже після воплочення Божого Сина, тож ми знаємо про виконання цієї найважливішої обітниці Бога про прихід Спасителя світу – Ісуса Христа.
Визволення із рабства Єгипту, Обіцяний Край, що тече молоком і медом, всі плоди того краю вказували на найбільше благословення – визволення від рабства гріха, диявола і смерті. А де буде таке визволення, там буде і Обіцяний Рай – Царство Небесне і вічне життя у радості і достатку, без горя, сліз і смерті по віки віків. Але як ми здобуваємо цю свободу? Як ми отримуємо вічне життя у Царстві Божому?
Багато-хто має спокусу прокласти дорогу туди самотужки. Але так само, як дорога без довіри Богові, закінчилась для багатьох ізраїльтян у пустині, так само здобування Царства Небесного власними добрими ділами, закінчується чимось спекотнішим від сінайської пустині – пеклом і вічними муками в аду.
Адже так само як і завжди Бог дарує нам прощення гріхів, спасіння, воскресіння, і вічне життя. Заплата за гріх – смерть. Аби ми не помирали за наші гріхи, Бог з безмежної любові до нас послав Свого Сина, Ісуса Христа, аби Він на Себе, Святого Ізраїлевого, забрав усі наші гріхи і провини, і заплатив за них Своїм життям. Він поніс ту заплату – смерть на Голгофському хресті за наші гріхи, аби ми мали те, що Він здобув для нас – прощення гріхів.
Він воскрес на третій день із мертвих, аби ми, вірою в Нього були виправдані, мали воскресіння і вічне життя. Все це – прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя Бог дає нам безкоштовно, заради Христа, з благодаті – через віру в Його Сина, а нашого Спасителя Ісуса. Так само, як віруючі ізраїльтяни отримали Обіцяний Край, так само кожен, хто вірує в Христа, має Небесний Край – Царство Небесне і вічне в ньому життя.
А ми так само, як ізраїльтяни, яких навчав Мойсей, сповідаємо, що все це: прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя в Царстві Небесному «Ти дав мені, Господи!» У Христі і через Христа. Здійснюючи нашу мандрівку до Царства ми приносимо у вдячності дари нашому Спасителеві, Який потішає і покріпляє нас Своїм Євангелієм, щоразу даруючи нам у ньому прощення гріхів і вічне життя, а ми дякуємо Йому за все чекаємо на Його повернення у славі, бо тоді буде воскресіння мертвих і наш вхід у Христове Царство слави. Прийди, Господи Ісусе. Амінь!
Цареві ж віків - нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).
Немає коментарів:
Дописати коментар