Sola Scriptura вимагає, аби розум (логіка, граматика тощо) був слугою (usus
ministerialis), але відкидає розум, як суддю (κριτης-критика!)
або ж пана над Писанням (usus magisterialis).
Будучи Словом Божим, Святе
Писання - αυτοπιστος (яке здійснює само-автентифікацію),
безумовно істинне (непомильне) та саме себе тлумачить.
«Я
і мій ближній, чи, простіше кажучи, усі люди можуть помилятись, але Слово Боже
не може помилятись» (ВК[1] Хрищення 57, LHF[2], 521). Латина: “nec potest errare nec fallere”.
[1] Великий
Катехізис доктора Мартіна Лютера.
[2] Lutheran Heritage Foundation – Фундація
«Лютеранська спадщина».
Немає коментарів:
Дописати коментар