Місце пробування Божого: проповідь на 1-у неділю по Богоявленні

      МІСЦЕ ПРОБУВАННЯ БОЖОГО

    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       І внесли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під крила херувимів. Бо херувими простягали крила над місцем ковчегу, і затінювали херувими над ковчегом та над його держаками зверху. А ті держаки були довгі, і головки тих держаків були видні з святині перед найсвятішим, а зназовні не були видні. І вони там аж до цього дня. У ковчезі не було нічого, тільки дві камінні таблиці, що поклав туди Мойсей на Хориві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського краю. І сталося, як священики виходили з святині, то хмара наповнила Господній храм. І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня наповнила Господній храм! Тоді Соломон проказав: «Промовив Господь, що Він пробуватиме в мряці. Будуючи, я збудував оцей храм, на оселю Тобі, місце Твого пробування навіки!» (1 Царів 8:6-13).

 Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом. Господь з вами всіма! (2 Сол. 3:16). Амінь.

Любі брати і сестри, коли Бог створив Адама і Єву, наших прабатьків, то вони перебували Господом у раю і спілкувались із Ним. Щоправда після гріхопадіння, вони почали від Бога ховатись. І через гріх і вони, і відповідно, їхні нащадки – ми, втратили рай, наше місце перебування у Божій присутності та вічне життя. 

Чи покинув Бог людей навіть після гріха? Ні. Бог не покинув людський рід на одинці з нашою найбільшою проблемою і бідою. Ще в раю з уст Божих пролунала обітниця про Спасителя від гріха, від влади диявола і смерті. Ми можемо бути впевнені, що Адам проповідував про цю обітницю своїм дітям. З ними ділилась цією обітницею і наша праматір, Єва, яка свого перворідного сина назвала Каїн, що означає «Набутий». Бо Єва сподівалась, що Каїн стане тим, хто зруйнує діло диявола. 

А другого сина вона назвала Авель – його ім’я можна перекласти, як «Марнота». Можливо, наша праматір думала, що Авель у порівнянні з Каїном не буде кимось важливим. Проте Авель вірував в обітницю про грядущого Спасителя і прагнув присутності Божої.  

А Каїн натомість став на шлях братовбивства. Писання розповідає нам, як Бог намагався зупинити Каїна від жахливого гріха. Він промовляв до нього: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» (1 М. 4:6, 7). 

Ось так Авель хотів бути з Богом, прагнув присутності Божої, а Каїн не слухався Бога, відкидав Його Слово і в історію людства увійшов, як братовбивця і навіть перший убивця з людей на землі. Життя цих двох братів і їхній світогляд ми можемо легко спроектувати на наш світ, який ділиться на віруючих і невіруючих. Віруючі люблять Боже Слово і прагнуть Божої присутності. 

Невіруючі – навпаки. Вони Боже Слово ненавидять, не хочуть його чути і слухати. І до Бога, а тим більше до Його присутності їм байдуже. Лише в пеклі вони починають волати, як багатий волав з пекла до Авраама: «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!...» (Лк. 16:24). Але повернення з пекла, звісно немає. В цьому житті треба любити Слово Боже і прагнути бути з Христом, аби по закінченні короткої мандрівки цим проклятим світом опинитись у раю Божому і жити з Христом Богом у Його Царстві повіки віків. 

Сьогодні Боже Слово нас переносить у надзвичайно чудесний час в історії Ізраїлю. Це був час освячення храму Божого. «Люблю твій Боже, дім», співаємо ми в нашому гімні. А на завершення Служби Божої ми молимось до Господа: «Освяти тих, що люблять величність дому Твого, прослав їх за те божественною силою Твоєю». 

Віруючі люблять християнські храми, бо там, як ми далі співаємо «любов Христа і благодать Його свята». Віруючі в часи Старого Заповіту любили скинію, змайстровану в час виходу Ізраїлю з єгипетської неволі, з дому рабства. І віруючі прагнули того часу, коли вони зможуть збудувати храм у Єрусалимі. 

І ось храм збудовано за правління мудрого царя Соломона. І священики вносять у девір храму – у храмову святиню, до Святого Святих, під крила херувимів, ковчега заповіту. Лише священики могли вносити того ковчега і розташовувати у Святому Святих. А Святе Святих мало бути місцем видимого перебування Бога. 

Ми чуємо, що «у ковчезі не було нічого, тільки дві камінні таблиці, що поклав туди Мойсей на Хориві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського краю». Храм був збудований відповідно до Божого Слова і все, що робили священики, вони теж робили відповідно до того, що сказав був Господь Бог. 

«І сталося, як священики виходили з святині, то хмара наповнила Господній храм. І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня наповнила Господній храм!» Неможливо перебувати грішним людям у славі Господній. Неможливо грішниками перебувати у раю Божому. Але рай Божий може перебувати серед грішників. Слава Господня наповнила храм. Бог зійшов до людей, до Своїх розкаяних грішників, аби перебувати з ними і не то не лише з ними, але й з усіма віруючими. 

І про це лунає молитва премудрого Соломона: «Промовив Господь, що Він пробуватиме в мряці. Будуючи, я збудував оцей храм, на оселю Тобі, місце Твого пробування навіки!» Господь пробуває у мряці, аби ми могли не вмирати, а жити. Якби Господь з’явися у повному сяйві слави Своєї, то чи залишилася б одна – бодай одна людина живою з-посеред усього зібрання Ізраїлю, які зійшлися на освячення храму? 

Хтось може сказати, що напевно всі нерозкаяні грішники одразу повмирали б або їх спалив би огонь Божий, як це було з синами Аароновими, коли вони принесли в скинію чужий огонь. Про це читаємо в Книзі Левит: «І взяли Ааронові сини, Надав та Авігу, кожен кадильницю свою, і дали в них огню, і поклали на ньому кадило, і принесли перед Господнє лице чужий огонь, якого Він не наказав був приносити їм. І вийшов огонь від лиця Господнього, та й спалив їх, і вони повмирали перед Господнім лицем» (10:1, 2). 

Але що буває з розкаяними грішниками і святими Апостолами, коли вони бачили Христа у повній Його славі? Коли Христа побачив Апостол Іван, то як він сам свідчить: «Коли я побачив Його, то до ніг Йому впав, немов мертвий» (Об. 1:17). Христос у Своїй благодаті не дає Іванові загинути, але утішає його і підбадьорює Своїм Словом. 

Тож, коли Соломон молиться, то він визнає і вірність Божу, і те, що Бог завжди виконує обіцяне Ним, і те, що Бог ставиться до нас у Своїй любові  і в Своїй благодаті, прагнучи нашого спасіння і нашого перебування у Його Царстві повіки віків. Соломон молиться про те, що Бог буде пробувати з віруючими людьми повіки віків. Він молиться про Боже перебування у храмі і не тільки у храмі.

 Ми не лише маємо вічні душі, але ми також – люди з плоті та крові і такими ми будемо навіть у воскресінні. І Бог розуміє нашу потребу мати щось видиме – на що ми могли би спрямувати наш погляд і почуття. Для цього Бог дав віруючим храм. Там Він обіцяв перебувати і давати звідти прощення гріхів через кров тварин, яка проливалась у жертвоприношення засвідчував Він нам про велику ціну, яку одного дня сплатить Сам Бог у Своєму Сині Єдинородному, аби викупити нас від гріха, від влади диявола і смерті. Адже сам храм теж вказував на грядущого Христа. 

У ньому проголошувалось відпущення гріхів віруючим у грядущого Христа. Коли народ відступався від Бога, слава Божа покидала храм і храм руйнувався. Так було зруйновано два храми. Але третій стоїть навіки і Він – місце перебування Божого посеред Його віруючих навіки віків. 

            Ще це за третій храм? Це – Ісус Христос. Пам’ятаєте, як Він був промовляв до юдеїв про руйнування і відбудову храму? Про це ми читаємо в Євангелії від Св. Івана: «Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його!» Відказали ж юдеї: «Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три дні поставиш його?» А Він говорив про храм тіла Свого. Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писання та в слово, що сказав був Ісус» (2:19-22). 

«З нами Бог», – співали ми минулої неділі і на Водохрища. Він пробуває з нами повіки. Бо Він стався людиною, помер за наші гріхи і воскрес, щоб кожен, хто вірує в Ісуса Христа, був виправданий від гріхів і мав спасіння, воскресіння, і вічне життя. Ви, любі віруючі в Христа, маєте прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. 

Старий Заповіт свідчив про грядущого Христа. Сьогодні Христос перебуває з нами. І Він теж наче перебуває у мряці, прихований від нас простими начебто земними елементами. Христос перебуває з нами у Його Слові. Щоразу, коли ми чуємо Боже Слово, ми чуємо Христа. Ми чуємо Його святий докір за наші гріхи і провини І ми чуємо Його солодке Євангеліє про те, що наші гріхи прощені Христа ради і ми – виправдані грішники та улюблені Божі сини та доньки. 

Христос присутній з нами у Святому Хрищенні, адже як написано: «Ви всі – сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:26, 27). Христос, вічний Бог, присутній з нами у Його Святій Вечері. Ми бачимо і відчуваємо на смак лише хліб та вино, але в них і з ними вічний Бог Син причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю, даючи з ними і в них прощення гріхів, спасіння і вічне життя. У Святеє Святих могли зайти лише первосвященики. А тут Святеє пропонується святим щоразу, коли святкується Господня Вечеря. 

Христос, любі брати і сестри, перебуває з нами у Слові і в Таїнствах і в нас – через віру, аби Останнього Дня, коли Він повернеться у славі зі Своїми святими ангелами, щоб ми воскресли із мертвих, або перемінились, якщо ще будемо жити на цьому грішному світі та увійшли у рай, у Христове Святе Царство, аби жити з Ним у повній радості та блаженстві повіки віків. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20, 21).