Ось така оповідь про втечу Христа в Єгипет
і про те ставлення, яке отримали невинні діти Віфлеєму від рук Ірода[1].
Ми бачимо, як велося нашому Господу після шести тижнів по народженні, і яке
потім настало переслідування, горе, біда та кровопролиття. Чому Він так зробив?
Чому Він наважився увійти в такі злиденні умови і мовчки згодився на стільки
бід? Чому Він не віддав перевагу тому, аби скористатись Своєю божественною всемогутністю
або захистом та охороною ангелів, які би легко могли позбутися Ірода? Він учинив так просто
через те, щоб таким чином Святі Писання зобразили нам цього Господа, як справжню, звичайну людину, Яка у всьому
постановила бути як ми, окрім гріха, як про це каже Св. Павло у Филип’ян 2:7: «Він
умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою
ставши, як людина».
Ось
чому книга de Pueritia Jesu про те, як у
дитинстві Він постійно чинив якісь чуда – звичайна нісенітниця. Бо Ісус
поводився як будь-яка інша дитина, Він дозволяв аби до Нього ставились як до
будь-якої іншої дитини і Його охороняли любі ангели як інших дітей. Бо коли
часом дитина падає зі столу чи лави або падає у вогонь, то видно, що там дитину
охороняють ангели.
Немає коментарів:
Дописати коментар