ЯКІСТЬ ВІРИ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов натовп великий. І ось підійшов
прокажений, уклонився Йому та й сказав: «Коли, Господи, хочеш, Ти можеш
очистити мене!» А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: «Хочу,
будь чистий!» І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І говорить до
нього Ісус: «Гляди, не розповідай нікому. Але йди, покажися священикові, та дар
принеси, якого Мойсей заповів, їм на свідоцтво». А коли Він до Капернауму
ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: «Господи,
мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». Він говорить йому: «Я
прийду й уздоровлю його». А сотник Йому відповів: «Недостойний я, Господи, щоб
зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, і видужає мій слуга! Бо й я
– людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: «піди» то йде він,
а тому: «прийди» і приходить, або рабові своєму: зроби те і він зробить».
Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: «Поправді
кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам,
що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із
Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства повкидані будуть до темряви
зовнішньої буде там плач і скрегіт зубів!...» І сказав Ісус сотникові: «Іди, і
як повірив ти, нехай так тобі й станеться!» І тієї ж години одужав слуга його (Євангеліє від Св. Матвія 8:1-13).
Усім… улюбленим
Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа
Ісуса Христа! (Рим. 1:7).
Дорогі брати і
сестри, в новинах ми часто нині чуємо про реформу «Швидкої допомоги». Те, що почалося із заміни на автомашинах
«швидкої» червоного хреста на якийсь синій ієрогліф, продовжується поділом і
так не досить ефективної служби на щось, як це демонструють українські
журналісти, надзвичайно незрозуміле і недієве.
Не так давно по одному з центральних каналів показали репортаж про те,
як через якісь непорозуміння через таку реформу до хворої в одному з міст біля
Києва швидка не змогла виїхати і бідна жінка померла. Зайнявшись арифметикою ТСН прийшла до
висновку, що «хворий українець встигне тричі померти, доки до нього приїде
«швидка». Сумні висновки про сумні українські реалії, власне про наше життя, бо
це може торкнутися будь-якої української сім”ї будь-якої миті. Хвороби і смерть – наші постійні супутники
відтоді, коли наші прабатьки впали в гріх і поки ми живемо, ми не повинні
дивуватися, що пожинаємо плоди того першого непослуху Богові.
В Палестині І століття,
в яку переносить нас сьогодні наш євангельський текст, служби «швидкої
допомоги» не було взагалі. Як і не було насправді шпиталів та лікарень, які
будуть засновуватися на регулярній основі там, де християнство ставатиме
панівною релігією. Люди хворіли так само як і нині. Часом хвороба перетворювала людину на ізгоя
суспільства, як це було у випадку з прокаженими. Вони мали проживати поза
містами і селами. Але й цього було недостатньо – аби ніхто від них не
заразився, вони мусили викрикувати до інших людей: «Прокажений! Прокажений!»
Їх сторонилися, як сьогодні в деяких українських місцинах стороняться
ВІЛ-інфікованих людей, коли дізнаються про їхню смертельну хворобу.
На жаль, у світі є
чимало хвороб, при яких не допоможе ні швидка, ані будь-який інший лікар, окрім
Бога, слова Якого ми чули минулої неділі: «Коли дійсно будеш ти слухати голосу
Господа, Бога твого, і будеш робити слушне в очах Його, і будеш слухатися
заповідей Його, і будеш виконувати всі постанови Його, то всю хворобу, що Я
поклав був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я Господь, Лікар твій!» (2 М.
15:26).
Немає кращого Лікаря
від Бога. І всі справжні лікарі мають
теж свій дар винятково від Бога, Який зцілює кого і коли Сам того забажає. Коли
Ісус сходив з гори і за Ним ішли багато людей, яким Він щойно був
проказав Свою Нагірну проповідь, то на долині Його чекав чоловік, який мав
невиліковну хворобу, але здорову душу – душу, яка вірує, що Ісус – Бог. Бо,
зауваживши Ісуса, він уклоняється Йому і промовляє своє сокровенне прохання: «Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити
мене!»
Віра цього
прокаженого – справжня і вона відрізняється від тієї віри, яку насаджують
сьогодні чимало українських фальшивих пророків.
Віра нашого прокаженого – покірна.
Віра фальшивих пророків – зухвала.
Віра прокаженого – віра дитини, яка просить свого батька. Віра фальшивих
пророків – віра блудного сина, який вимагає начебто те, що йому належить. «Коли, Господи, хочеш» - просить
віруючий. «Давай і то давай тут і одразу» - вимагає фальшивий пророк. Щира, істинна віра розуміє, що чудо буває
лише тоді, коли того бажає Господь.
Віруючий наближається до Господа прокаженим, смертельно хворим і за
бажанням Господа, за Його словом, стає чистим, зціленим.
Фарисеям же,
зодягнені у білі одежі, обмитим і доглянутим, шанованим і самовпевненим у тому,
що вони будуть виправдані власними ділами Господь виголошує вирок «Горе вам,
фарисеям, що любите перші лавки в синагогах та привіти на ринках! Горе вам, бо
ви як гроби непомітні, люди ж ходять по них і не знають того...» Прокажені принаймні кричать, а ці так добре
замасковані…
Віра прокаженого
виявляє упокорення і отримує піднесення зі стану упослідженого, ізгойського до
стану відновленого у Божій спільноті, причасника народу Божого, активного та
поважного члена сім’ї і суспільства.
Перед Ісусом він простягається як і належить простягатися грішникові
перед Богом, а Бог у Своєму милосерді і любові Своїй, очищує його і піднімає,
виправдовуючи його надію і уповання на Божого Сина. Хай це знають усі, а
насамперед ті, кого поставив Бог пасти народ Його, усіх віруючих людей – Ісус
посилає колишнього прокаженого, а тепер чистого до священика, для відновлення
спільноти і дароприношень.
Сьогодні цей
євангельський текст не менш важливий ніж Нагірна проповідь для того великого
натовпу, який спускався за Ісусом з гори.
Сьогодні наша віра – не менш важлива від віри прокаженого з Євангелія.
Бо віра в Христа – одна-єдина. Різних вір в Христа не існує. І ця одна-єдина віра – віра упокорення перед
Христом, віра визнання Його Божества, віра уповання винятково на Його милість і
на Його любов. І ця віра приймає сьогодні від Христа зцілення не менш важливе,
власне кажучи, зцілення ще більше від того, яке отримав прокажений.
Усіх вас, любі брати
і сестри, що упокорюєтеся перед Богом у визнанні своїх гріхів і немічності
самим дати раду з цією нашою найбільшою проблемою, з духовною проказою, вас
Господь очищує. Очищує Своєю святою кров’ю, яку Він пролив за кожного з
вас на Голгофському хресті. І вам, що
віруєте в Нього, як вірує прокажений з нашого сьогоднішнього Євангелія, як
вірують Апостоли, що зібрані на першу Святу Вечерю Він каже: «Ви – чисті…» Ви прощені, бо Ісус помер за всі ваші
гріхи. Ви виправдані, бо Ісус воскрес на
третій день із гробу.
У християнській
похоронній службі є такі чудові слова з Писання: «Так само й воскресення
мертвих: сіється в тління, в нетління встає, сіється в неславу, у славі встає,
сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне» (1
Кор. 15:42-44). Як прокажений склонився перед Господом, а встав чистим. Так
само й ми, якщо ми помремо до приходу Христа у славі, будемо покладені в гріб у
тілах вражених гріхом, а піднімемося, воскреснемо чистими, святими й повністю
досконалими для вічного життя в Божому Царстві. Це станеться завдяки вашій вірі
– вірі, що упокорюється перед Богом, вірі, що бажає коритися Божій волі і вірі,
що вірить у Божество Спасителя Христа та всемогутність Його волі та Слова.
Таку віру хвалить
сьогодні Господь в римського сотника, який зустрічає Ісуса, щойно Він входить у
Капернаум. Правдива віра – не себелюбна, не егоїстична. Правдива віра не ставить на перше місце слова
«я», а дбає й про добро інших. Римському сотникові нічого не болить, йому
нічого не бракує, він – не раб. Він –
офіцер римської армії і він має всі привілеї громадянина Риму, який окупував
Ізраїль. Але цей сотник увірував в
правдивого Бога не через могутність Ізраїлю, а через Слово. І його віра, за висловом Лютера, наче клей,
тримається Божих обітниць. І ця віра в
обітниці, тобто віра в Євангеліє, євангельська віра – віра Авраама, Ісака та
Якова, спонукає його любити ближніх, піклуватися про них.
Тому й благає цей
сотник не про себе, а про свого раба, який «лежить
удома розслаблений, (спаралізований) і тяжко страждає». Сотник – пан над
ізраїльтянами, але до Христа він звертається як до Пана на собою і над всім
світом, називаючи Його Господом. Це – правдива віра, віра в Христа Бога. Господь знає, що відбудеться далі. Але заради
ізраїльтян і заради нас Господь Христос, у відповідь на сотникове прохання
зцілити раба, пропонує сотникові: «Я
прийду й уздоровлю його». Сотник, хоча і язичник, але увірував в Бога і
живе посеред ізраїльтян. Господь готовий
зайти до нього додому.
Але відповідь
сотника – вражаюча: «Недостойний я,
Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, і видужає мій
слуга! Бо й я – людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: «піди»
то йде він, а тому: «прийди» і приходить, або рабові своєму: зроби те і він
зробить». Він фактично каже:
«Господи – я ніщо. Я – негідний. Я –
грішний, а Ти – Творець. Ти – усе. Ти –
святий. Ти – праведний. Ти – досконалий.
Не Імператор в Римі насправді керує світом, а Ти, Боже. Ти – Цар милостивий і люблячий, ласкавий і
довготерпеливий. Ти – всемогутній. Твого одного слова вистачило, аби створити
небо і землю. Я - командир римського війська і мого слова достатньо для того, аби щось робилося - від військового наказу і до робіт по господарству. Звісно ж Твого одного
слова, Господи, вистачить на те, аби раб мій одужав».
Наскільки ця віра
разюче відрізняється від самоправедності книжників і фарисеїв, які пишаються
своїми знаннями і ділами, а зневажають Христа, Його замісницьку жертву, Його
викупне діло, Його спасіння, Його дарунок вічного життя! В цілому Ізраїлі Господь не знаходить такої
віри, як віра цього римського сотника. Цю віру, віру впокорення перед Богом,
віру що надіється на Слово Боже і беззастережно цьому Слову довіряє хвалить
Господь. Господь зцілює раба. Євангеліє
повідомляє нам, що «І тієї ж години
одужав слуга його». Раб сотника одужує.
Господь
же каже нам в Євангелії, що цей сотник, як і багато інших язичників увійдуть в
Царство Небесне і братимуть участь у банкеті вічній радості небес, але там не
буде багатьох із тих, що сьогодні називають себе євреями, але не вірують в
Христа. Там не буде багатьох тих, що
називають себе віруючими, але надіються на власні діла. Вони опиняться в іншому
місці – «повкидані будуть до темряви
зовнішньої буде там плач і скрегіт зубів!...»
В Палестині І
століття не було швидкої допомоги, але дорогами Палестини ходив Ісус, Бог Син,
Якому не потрібні ні транспортні засоби, ані ліки. Для зцілення достатньо Його волі, Його
бажання і одного Його Слова. Через два
тисячоліття Ісус перебуває серед нас, любі брати і сестри. Для того, аби Він нас почув не потрібен ні
телефонний зв’язок, ані інтернет. Достатньо нашого одного слова, навіть якщо воно промовлене
навіть пошепки або й подумки. А Його
Слово може зцілити вас від недуги, якщо Він того забажає. І Його Слово обов’язково
звільнить вас від диявола, і від духовної недуги, від гріха, бо того Він бажає
і про це Він говорить у Своєму Слові. Бо
Він вас любить і сьогодні запрошує вас усіх, що надієтеся на Його Слово
приходити до Святої Вечері, аби причащаючись Його правдивими тілом і кров’ю у
хлібі та вині Євхраистії, Останнього Дня засісти за банкетним столом у Царстві
Небесному разом із Авраамом, Ісаком і Яковом. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа
нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Незважаючи
на те скільки може бути різних західних конфесій – католицька, баптистська,
методистська, єпископальна, лютеранська – для людини зі Східного Православ’я є лише одна «Західна Церква».
Православний згортає все це докупи.
Ви можете сказати: «Але це нечесно.
Між цими конфесіями існує величезна різниця». В одному сенсі ви будете мати повну рацію.
... "Крайня необхідність" у цьому контексті означає не просто незручність, а неминучу загрозу смерті або величезні духовні муки і біди, поєднані з реальною відсутністю будь-яких православних (тобто вірних Писанню і Лютеранським Сповіданням - В. Г.) служителів. Там, де існують такі обставини, християни мусять діяти так, як їх скеровує милосердя і дозволяє сумління, як також вони повинні мати милосердний погляд на будь-які відмінності у судженні, які можуть з'явитися. Проте, звісно, правдиве Причастя у випадку крайньої необхідності не може організовуватися у постійну, впорядковану практику. Бо остання тоді прирівнюється до "регулярної нерегулярності", або ж непорядку, замаскованого під порядок, і, таким чином, до узаконення зневажання того, що Сам Бог запровадив у Церкві. Що би не мала спільного любов у суворо "випадкових" і тимчасово надзвичайних обставинах, звичайною, регулярною, постійною практикою може бути лише публічне проповідування, навчання і відправлення Таїнств належно кваліфікованими і покликаними служителями Євангелія.
Тож
навчімося не зводити очей з цього нашого Царя[1]
і шануймо Його, аби нас не зрушував
брязкіт зброї та збурення. Ми повинні
постановити, що коли царі, правителі, народи, люди і весь світ повстають проти
Господа, то вони – порох. А Христос – неосяжна гора. Той, хто добре це
пам’ятатиме, не буде здвигнутий сатаною та спробами світу.
Сьогодні ми дякуємо Господу за навернення Св. Павла, яке сталося дорогою до
Дамаску і про яке, в Книзі Дій, розповідається тричі (9:1-9; 22:6-11; 26:12-18).
Будучи архіворогом християн, Савл із Тарсу, вирушив до Дамаску, аби там
заарештовувати віруючих і доставити їх на допит до юдейської верхівки в
Єрусалимі. Дорогою до Дамаску він побачив сліпуче світло і почув слова: "Савле,
Савле, чому ти Мене переслідуєш?" Савл запитав: "Хто Ти, Пане?" І пролунала
відповідь: "Я - Ісус, що Його переслідуєш ти". В Дамаску, куди Савла привели за
руку, бо він осліп, учень Христів, якого звали Ананія, був спрямований Господом
до Савла, щоби відновити його зір: "Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб
носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля" (Дії 9:15).
Отримавши знову зір, Савл охристився і далі був відомий, як Павло, великий
апостол.
Оскільки Боже Слово є світлом, що в темряві світить і просвітлює очі (Пс. 19:8, 2 Петр. 1:19), то воно викладає і витлумачує себе чіткими словами. Бо одне й те саме вчення в Писанні повторюється в багатьох місцях і поступово ще чіткіше пояснюється з цієї причини - аби, порівнюючи місця з Біблії, людина могла чіткіше і певніше розшукати правдивий смисл. Окрім цього Бог Сам зібрав разом у короткий підсумок усього Святого Письма все основне з небесної доктрини настільки, наскільки це необхідне для спасіння будь-якої людини. Греки, відповідно, назвали цей підсумок словом катехізис. А стародавні німці мали для цього ще кращий термін: Біблія для мирян. Коли ж мирянин розуміє Біблію відповідно до головних частин катехізису, то правдиве значення і тлумачення від нього в жодному разі не втече.
Бути спасенним вірою означає бути спасенним без діл, самою Божою
благодаттю, заради Христа. Дорога
благодаті – дорога віри, а дорога віри – дорога благодаті.
Якщо я вірую, що Христос – правдивий
Бог і, що Він став моїм Спасителем, то ніколи не буду цього відрікатися, а
буду проголошувати Його привселюдно проти турка, світу, Папи, юдеїв та всіх сект
і сповідуватиму, що це – правда. Я радше позбудуся свого життя, або
ризикуватиму своїм майном і честю ніж від цього відречуся. Де лишень віра щира,
там вона не може стримати свого язика, а радше зазнає смерті. Така віра також
сповідуватиме Боже Слово перед тиранами.
ЯКІСТЬ ВІРИ
Завтра, 3 лютого - 3-я неділя
Богоявлення. 
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Сарру, яка була дружиною (і напівсестрою)
патріарха Авраама (Буття 11:29; 20:12). В послухові до божественної заповіді
(Буття 12:1), вона здійснила довгу та виснажливу подорож на захід, разом зі
своїм чоловіком та родичами, з Уру Халдейського до Харану, а потім в кінці до
краю Ханаанського. Вона залишалася бездітною до літнього віку. Потім,
відповідно до давньої Божої обітниці, вона народила сина і нащадка заповіту
(Буття 21:1-3). Її згадують і вшановують як дружину Авраама і матір Ісака,
другого з трьох патріархів. Її також хвалять за гостинність до чужинців (Буття
18:1-8). По смерті у віці 127 років, її тіло було покладено до печери Махпели
(Буття 23:19), де пізніше був похований і її чоловік.
Після сьогоднішньої приватної сповіді та Святого Причастя зауважив, що в мене закінчується вино для Святого Причастя. Зазвичай я використовую кагор. Колись читав гарну легенду, що Імператор Росії дав доручення виноробам розробити особливе вино для Святого Причастя - солодке на смак, аби його не випльовували немовлята (яких у Православ'ї причащають). А недавно на одному з форумів прочитав, що насправді колишні десертні радянські вина (а кагор належить саме до таких) кріпляться етиловим спиртом (тим самим з якого виробляють горілку), а не виноградним спиртом, який додають до відповідних вин винороби в Європі. Сьогодні в магазині вирішив перевірити, чи це правда. Справді, українські та молдовські вина мають в собі спирт етиловий ректифікований. Здається, що кагор використовується для Причастя в більшості українських традиційних церков. Отже, для Святого Причастя ми використовуємо не чистий плід виноградної лози, а суміш вина та зернового (горілчаного) спирту. Є над чим замислитися, а особливо попрацювати українським і всім пост-радянським виноробам. Здається, що в напівсолодкі вина горілчаного спирту в Україні не додають.
... Слово "привселюдно" в АВ XIV означає не просто "на людях", а "офіційно", в Ім'я і від Імені Христової Церкви. Християни у своїх різноманітних покликаннях не лише можуть, але й повинні проголошувати Божественну правду в громадському царстві (Дії 8:4). Наприклад, викладачі християнських університетів жодною мірою не ображають упорядкованого служіння, коли вони привселюдно приносять свідчення про правду їхньої святої віри, зокрема на противагу деяким своїм колегам, які можуть бути запеклими пропагандистами марксизму, вільнодумства або будь-чого іншого. Проте на людях, під час офіційних богослужінь - на відміну від "приватного" домашнього або "привселюдного" політичного поля - жодна особа не може перебирати на себе повноваження надавати спільні скарби без відповідного доручення, тобто без Божественного покликання (rite vocatus). "Мирянське проповідування" на основі священства всіх віруючих є виразно методистським поняттям і воно не може претендувати на жодну підтримку в лютеранській Євангельській Реформації.
