День Св. Амвросія Медіоланського, пастиря і автора християнських гімнів

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Амвросія Медіоланського, пастиря та автора християнських гімнів. Він народився 340 року по Різдві Христовім у Трірі і став одним із найвеличніших латинських учителів Церкви (разом із Августином, Єронимом і Григорієм Великим). Св. Амвросій написав багато гімнів, найвідомішим з яких є Veni, Redemptor Gentium ("Спасителю народів, прийди").  Його ім'я також пов'язане з амвросіанським розспівом, який використовувала Церква в міланській провінції. 
     Маючи посаду світського губернатора, Амвросій намагався примирити християн у Мілані, що були поділені на фракції, між якими весь час точилися суперечки.  Коли 374 року по Р. Х. мав бути обраний новий єпископ, то хтось із натовпу вигукнув: "Амвросій - єпископ!"  А все зібрання таку ідею підтримало. 
    Така підтримка Амвросія, 34-річного чоловіка, який на той час вивчав Катехізис, привела до того, що 20 грудня він був охрищений, а потім висвячений на єпископа Міланського.  Будучи сильним захисником віри, Амвросій переконав римського імператора Ґратіана заборонити 379 р. по Р. Х.  аріанство на Заході. Наступник Ґратіана, Феодосій також, через спонукання Амвросія, чинив публічний опір аріанській єресі. Помер Св. Амросій у Велику П'ятницю, 4 квітня 397 р. по Р. Х. Будучи мужнім учителем і музикантом, він підтримував правди Божого Слова.

Молитва на День Св. Амвросія:

Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Амвросієві, благодать красномовно та у силі проголошувати Євангеліє.  Будучи єпископом великої громади в Мілані, він безстрашно терпів зневагу заради Твого Імені. Милосердно дай таку досконалість у проповідуванні і вірності Слову Твоєму всім  пастирям і єпископам, щоби народ Твій причащався божественною природою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Що таке гріх?

     Гріх - це все, що суперечить Божому Законові або приписам Декалогу (Десяти Заповідей), а саме: не лише те, що зроблене у самому вчинкові, зовнішньо чи внутрішньо, але й також усе те, що в нашій людській природі не узгоджується з Божим Законом (1 Ів. 3:4; Рим. 3:9-15, 7:23).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських

  Сьогодні ми дякуємо Господеві за Св. Миколая, єпископа з Мир Лікійських (на території сучасної Туреччини).  З багатьох святих, які згадуються Християнською Церквою, Св. Миколай (упокоївся 342 р. по Р. Х.) – один із найбільш відомих. Св. Миколай у багатьох країнах асоціюється із благодійністю, бо часто виявлявся справжнім другом тих, що перебувають у горі або біді.  Голандці називають Св. Миколая Сінте Клаас, звідси Санта Клаус в англійській та інших мовах, а також досить успішна й нині радянська мімікрія - Дід Мороз, яким атеїсти намагалися замістити реального християнського єпископа - благодійника - Св. Миколая.  
      Ми особливо вдячні Господу за життя цього святого, який виявив наполегливість у захисті Слова Божого на Нікейському Соборі (сцена з того славного Собору та Св. Миколаєм зображена у Надбрамній Церкві Св. Трійці в Києво-Печерській Лаврі) та благочестивому християнському житті піклування про інших. Сьогодні чудова нагода подякувати Богові за цього єпископа і самому допомогти бодай одній людині, яка має гірше становище за нас. 

Молитва на День Св. Миколая:

Всемогутній Боже!  Ти наділив Свого слугу Миколая з Мир Лікійських любов'ю і відданістю до Твого Слова та невпинним даром благодійництва.  Подаруй Твоїй Церкві благодаті ставитися у щедрості та любові до дітей та всіх бідних і згорьованих, а також ставати на захист тих, що не мають помічника, а особливо за тих, кого мучать сумніви або горе.  Просимо це заради Того, Хто віддав Своє життя за нас, Твого Сина, нашого Спасителя, Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Душа мусить мати іншу їжу

     Боже Царство – на землі, в усіх країнах, але водночас воно – на небесах, бо воно – не земне, фізичне і смертне царство, а Царство вічне і в Євангеліях називається «Царство Небесне». Кожен, кого взяли в це Царство – на небесах відповідно до духа і душі, хоча відповідно до тіла і плоті він – на землі.  Душа має власну небесну їжу, бо вона не живиться фізичним хлібом, який росте із землі, як тіло, а мусить мати вона іншу їжу, а саме: Хліб Життя, Який приходить з небес (Івана 6:50 і далі).  А де ж та кухня або комора, де можна знайти таку їжу та напої для душі?  На небесах, тобто в християнському світі на землі, де Господь, наш Владика, має Своє Царство – християнський світ, який належить небесам.  Тут наша душа живиться і радіє небесним добром.

Мартін Лютер, З тлумачення восьмого Псалма

День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів

   Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Івана Дамаскина (675-749 р. р), великого упорядника православних сповідань і останнього великого грецького богослова. Будучи уродженцем Дамаску, Іван покинув впливову посаду на ісламській державній службі, щоб присвятити своє життя християнській вірі.

Приблизно 716 року Господнього він вступив у монастир поза Єрусалимом і був висвячений на священика. Коли візантійський імператор Лев Ісавр 726 року Господнього видав постанову, яка забороняла ікони (образи), Іван такій постанові вчинив опір. У своїх Апостольських бесідах він доводив легітимність шанобливого ставлення до образів, що принесло йому пізніший осуд від Іконоборчого Собору 754 року Господнього.

Іван також писав праці на захист православної віри проти сучасних єресей. До того ж він був обдарований автор гімнів і зробив свій внесок у літургію Візантійських церков. Його найбільша праця - Джерело мудрості, стала масивною збіркою істин від попередніх християнських богословів, що покривала практично кожну доктринальну тему. Підсумок Іваном Дамаскином православної віри залишив тривалий слід і в Східній, і в Західній Церкві.

Молитва на День Св. Івана Дамаскина:

Господи!  Через Свого слугу Івана Дамаскина Ти у силі проголошував таємниці правдивої віри. Зміцни нашу віру, аби ми могли сповідувати Ісуса правдивим Богом і правдивою людиною, співаючи хвалу воскреслому Господеві, щоби силою Його воскресіння, ми також могли отримати радість вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

На землі і на небесах

   Тут, на землі, християнин живе відповідно до тіла.  Як будь-яка інша людина він їсть і п’є, працює і займається власними справами.  Але його серце, розум і думки – про його вічне спасіння на небесах і на певності цієї надії.

Мартін Лютер, З тлумачення восьмого Псалма

Проповідь на 1-у неділю Церковного Новоліття

                    ЦАР ГРЯДЕ!

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх». А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: «Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під'яремної сина». А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Євангеліє від Св. Матвія 21:1-9).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, певно багатьом з вас доводилося чути про те, як «радісно» зустрічають водії в Києві та й в інших містах кортежі з високими українськими чиновниками, які наче середньовічні вельможі полюбляють не лише вкрай дорогі транспортні засоби, але й вимагають для себе надзвичайно особливого ставлення – терпіти пересування чиновників, марнуючи заради них власний час у транспортних корках.  Ця психологія панування, непогамовна  жага до демонстрації власної величі була завжди властива невіруючому світові.

Через цю жагу до демонстрації власної величі, власної могутності чимало людей зазнали горя від можновладців. Сумнозвісна «йолка на крові» з’явилася теж через чиєсь бажання продемонструвати, хто насправді має в Києві та Україні владу та силу, аби надовго запам’яталося громадянам, що треба безумовно виконувати вказівки того, хто вважає себе за величного і могутнього, умудряючись при цьому пишатися своєю християнською вірою.

Гординя, пиха, зухвальство – ці гріхи властиві багатьом людям і немає, напевно такого уряду на землі, в якому не було би людей із такими гріхами. Біда для народу настає тоді, коли таких можновладців більшість, а свавілля стає релігією влади і керівників будь-якого рівня та способом виявлення власної могутності та величі.

Покірна і віруюча Діва Марія співаючи Величальну пісню, застерігає усіх тих, що мають високе становище у світі і пишаються собою: «Милість Його [Божа] з роду в рід на тих, хто боїться Його! Він [Бог] показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим! (Лк. 1:50-53).  Богові огидні свавільні, горді, пихаті та кровожерні люди. Бог гидує тими, що використовують владу для будування самих себе та власного розкішного життя.  Бо владу Він дає не для того. Бог дає владу, аби правителі служили, служили Йому і Його народові.

Одного разу Господь у розмові про те, хто є насправді великим і величним, сказав був і Своїм учням, і нам: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:25-28). У служінні – справжня велич правителя народу. У служінні – справжня велич будь-якого керівника.

Сьогоднішній наш євангельський текст, який традиційно вживається не лише на Вербну неділю, але й на початок Різдвяного посту, розповідає нам про славний вхід нашого Господа Христа в Єрусалим. Господь проводить підготовку до цього в’їзду.  Він дає доручення Своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх».

Він не каже їм: «Ідіть до Єрусалиму і знайдіть найкращих коней, які є в Юдеї!»  Він не каже їм: «Ідіть і розшукайте найліпшу колісницю для мене!» Він не каже їм: «Ідіть і найміть тільників, аби одні розчищали переді Мною дорогу, інші стояли з боків, а ще група одна ішла позаду Мене і захищала Мене від підступних ворогів!»  Ні, Ісус – зовсім інший. Він – Цар Небесний, Який стався людиною.  І під Його командою перебуває увесь всесвіт, вже не кажучи про легіони ангелів.

Але Він – тихий і серцем покірливий.  Він прийшов, аби послужити. Він не прийшов панувати і звертатися до Свого народу, як цар, що демонструє силу і пиху. Ні – Він прийшов на виконання пророцтва, яке Господь був висловив через Захарія: ««Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під'яремної сина». Цар Сіонської доні, тобто Церкви – покірливий.  Він – Творець усесвіту. «Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Ів. 1:3). «Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то панування, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть» (Кол. 1:16, 17).

Але Він – покірливий. Він упокоряється, стаючи зачатою від Святого Духа дитинкою в утробі Діви Марії.  Творець усього упокоряється, народжуючись від Діви Марії у вбогій стайні і знаходячи першу колиску в яслах для худоби. Він упокоряється, слухаючи Марію і Йосипа. Він упокоряється під Іванове Хрищення, відповідаючи на заперечення Свого Предтечі: «Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» і каже: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду» (Мт. 3:14, 15).

Він упокоряється, служачи Своєму народові, розпочинаючи від весілля в Кані Галілейській.  Він упокоряється, бо Він – тихий і серцем покірливий і тому Він в’їздить до Єрусалиму не на арабському скакуні, а на віслюкові. Бо Його місія служіння ще не завершена, бо виконання пророцтва триває, бо Захарій бачить не Царя-воїна, а Царя покірливого, Царя-Слугу, Царя, Який любить Свій народ, Царя, Який любить весь світ.

Цього Самого Царя-Слугу бачить і вітає весь Єрусалим.  Дороги не перекриваються, ніхто не сидить і не чекає, коли ж пролетить той страшний кортеж, рахуючи змарновані години та підшуковуючи пояснення про запізнення для начальників, вчителів і колег. Ні, в Єрусалим в’їздить не вельможа, а Цар Небесний, Ісус Христос – Цар-Слуга, Цар-Лікар народу, Цар-Годувальник, Цар-Чудотворець, Цар Любові і Життя.

Тому не сиплються на голову Йому прокльони і не обурюються народ єрусалимський велелюдними натовпами, що оточують дорогу до Храму.  А відбувається щось цілковито протилежне: «І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою». І лунають не фальшиві привітання із вуст народу, а лунає Божа істина: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!»

Бо Ісус – Син Давидів, обіцяний Месія, Цар, Який царюватиме на престолі Давидовому на вічні віки. Він іде в Господнє Ім’я, аби спасти людей. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Він не прийшов, аби зберегти цей грішний світ, а для того, аби спасти усіх, хто вірує в Нього від гріха.

Ісус – Цар покірливий. Христос – Цар-Слуга.  Його найбільше упокорення відбудеться майже через тиждень – на хресті Голгофи, коли з під тернового вінця на голові Царя Небесного, з його рук і ніг, пробитих цвяхами, з Його збичованого тіла, з Його проколотого списом боку спливатиме кров за гріхи цілого світу, а Його неживе тіло покладуть у гріб ті двоє, що відважаться не мовчати про свою віру у Сина Давидового і підуть наперекір усій верховній владі їхнього народу – праведні та віруючі Никодим і Йосип із Ариматеї. Ось Цар твій покірливий, Церкво, Який послужив тобі – до кінця, до останньої краплини крові віддавши за тебе і за твої гріхи, Самого Себе, святого Сина Божого, досконалого Сина Людського – Себе, вічного Царя, Сина Давидового.

Він послужив до Самого кінця, аби восторжествувати на третій день над смертю і аби це торжество було не лише Його, але й вашим, любі брати і сестри. Бо все, що Цар Небесний, Ісус Христос, робив і далі робить – усе Він робить заради вас.  І сьогодні Він прощає вам ваші гріхи. І сьогодні Він дарує вам вічне життя.  І сьогодні Він підтверджує Свою святу і непорушну обітницю Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері. Воскреслий Цар-Слуга далі служить вам, любі брати сестри, піклуючись про вас щодня і хлібом щоденним на вашому столі, і хлібом насущним у Слові і Таїнстві.

Чому Він служить вам? Бо Він вас любить. Бо Він хоче, аби ви жили вічно з Ним не в цьому світі, а в Царстві Небесному.  Служіння Христа Царя триває.  Він заступається за нас перед Богом.  І стрімко наближається той час, коли Він повернеться вже не в покорі, а в славі, аби воскресити усіх мертвих. Де тоді будуть усі вельможі, чванливі та пихаті, сповнені гординею і себелюбством, жорстокістю і марнославством? Там, де і їхні одновірці – диявол із усіма його демонами – у вічному огні пекла, повіки віків страждаючи від мук, описати які земною мовою неможливо.

А де будете ви, любі брати і сестри?  Де будете ви, що сьогодні каєтеся у власних гріхах гордині, жаги до панування та егоїзму?  Де будете ви, що надієтеся на Христа, Який помер за всі до однієї ваші гріхи та провини і воскрес для вашого виправдання?  Ви, що воскреснете або перемінитеся, якщо будете жити в час Його приходу, будете з Христом-Царем. Бо вже нині ви поєднані з Ним вірою, хай навіть часом кволою.  Але кволим не є Цар, Який промовляє: «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки.  Я й Отець – Ми одне!» (Ів. 10:28-30). Цар Христос, Цар-Слуга – могутній, люблячий і Він зміцнює вашу віру Своїм голосом, тобто Євангелієм.

Наближається той час коли, ми побачимо Його прихід не такий, який Він мав, коли заходив у Єрусалим у нашій євангельській оповіді.  У Єрусалим Він заходив у покорі, видимо.  Серед нас Він, Цар слави, далі перебуває у благодаті, а не в повноті слави, коли ми чуємо Його голос – Євангеліє.  Але настає Останній День – День повернення Христа у славі, коли ми будемо радісно вітати прихід нашого Царя, співаючи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!», аби самим увійти в Його Царство Слави – Царство Боже, яке здобув для нас Він, Христос-Цар, Христос-Слуга. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Промовляє і роздає Таїнство Сам Бог

     Тому хай світ сунеться собі до пекельної ями, але коли ми читаємо про Його проповідування та Його чудеса в Євангелії, то повинні пам’ятати, що Він – Господь зодягнутий у божественну велич. Коли юдеї Його чули та бачили Його чуда, то мали би перед Ним впасти і визнати в Ньому Бога, Який промовляв до них в Його божественній величі на горі Сінай. Навіть сьогодні Хрищення і проголошення Божественного Слова – не мої, а Божі. Коли ми чуємо це Слово, то мусимо пам’ятати, що до нас звертається Сам Бог. Коли царі чують Слово і бачать роздавання Таїнств, то вони повинні класти свої корони та скіпетри до Його ніг і промовляти: «Тут єство Своє має Сам Бог, Який тут промовляє і діє. Можливо у вас виникне спокуса заперечити: «А чому це?  Тут же стоїть звичайний священик і роздає Господню Вечерю!»  Якщо ваша думка така, то ви – не християнин. Якби я чув лише вашу проповідь, то до неї мені було би цілковито байдуже, але ж там промовляє Бог.  Саме Він христить, саме Він діє. Тут присутній Він особисто. Таким чином проповідник не промовляє сам від себе, але він речник Бога, Отця небесного. Тому ви повинні говорити: «Я бачив, як Сам Бог христив і роздавав Таїнство Вівтаря, і я чув, як Бог проповідував Слово».  Коли ж нарешті ми переконаємо в цьому людей?  Але ми віруємо, що Бог в Своєму милосерді ставиться до нас через посередництво людей.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

Господь і Владика

Давид непохитно і впевнено дотримується цієї єдності Особи.  Христові Цареві дає два імені – велике божественне Ім’я, Господь і мале людське ім’я, Владика.  Таким чином він зазначає про дві природи у Христі – божественну і людську, втім говорить він не про двох, а про єдиного Господа та Владику, аби показати єдність Особи, що Христос, Господь, наш Владика – одна-єдина Особа. Він розрізняє природи і кожній з них дає особливе ім’я.  Але він не розділяє Особу, а тримає Особу нерозділеною. Наслідуймо цього пророка у тому, як він Святим Духом пророкує, що Христос – Господь і Владика усіх нас, але все-таки немає двох Господів або Владик, як і немає двох Месій, ані двох Царів, а є один-єдиний Господь, наш Владика, один-єдиний Месія і Цар.

                                             Мартін Лютер, З тлумачення восьмого Псалма

День Св. Апостола Андрія Первозванного

  Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Андрія Первозванного. Св. Андрій, брат Симона Петра, народився у галілейському селі Віфсаїді. Будучи учнем Св. Івана Христителя, Андрій став першим з Ісусових учнів (Івана 1:35-40).  В Євангеліях його ім'я з'являється на початку списків Дванадцятьох. Саме він познайомив свого брата Симона з Ісусом (Івана 1:14-42). В повному сенсі цього слова він був першим місіонером у рідному краї, а також закордоном (Івана 12:20-22).
     Передання свідчить, що Андрія було замучено на хресті у формі літери Х. Вважається, що 357 року по Р. Х. його тіло було перенесено до церкви Всіх Апостолів у Константинополі, а згодом перенесено до собору в Амалфі, в Італії.  Повість Врем'яних літ, наш давньоруський літопис, зазначає, що Св. Апостол Андрій Первозванний побував і на київській землі. Наш Український Лютеранський Служебник згадує про Св. Андрія Первозванного в гімні 119 "Понад крик юрби і гамір":

Так колись Андрій апостол
Кинув дім і всю рідню,
І на нашу Україну
Приніс Добру Новину.

Молитва на День Св. Апостола Андрія Первозванного:

Всемогутній Боже!  Благодаттю Твоєю Апостол Андрій виявив послух до поклику Твого Сина про те, щоби бути Його учнем. Дай нам також, аби ми слідували в серці і житті  за Господом Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Минулої ночі

     Вчора мене розбудили рідні одразу після першої години ночі: після чергових запевнень можновладців про миролюбність, бажання круглих столів тощо, почався новий штурм Майдану. З Майдану лунали заклики до священиків приходити в центр міста, аби зупинити чергове кровопролиття. Разом із новим дияконом (моїм сином), Владиславом вийшли на київські вулиці і до самого світанку напучували і міліцію, і протестувальників  до миру, і до того, аби все минулося без насильства.  Ознайомили і міліціонерів, і протестувальників, зі Зверненням Всеукраїнської Ради Церков.  Роздали це Звернення  священикам з інших конфесій.   На жаль, з боку міліції знову був сльозогінний газ і побиття людей, травмовані мітингувальники (в районі вулиці Інститутської). Коли бачиш пробиті голови народних депутатів від опозиції; коли бачиш Віталія Кличка, який метається від барикади до сцени і знову до якогось опорного пункту; коли бачиш як медики відкачують молодь і дідусів побитих силовиками, то вкотре чуючи обіцянки вищих українських чиновників не застосовувати силу надалі, неможливо позбутися відчуття дежавю. Молімося за нашу країну і за наш народ, аби український народ вийшов із цієї суспільно-політичної кризи переможцем, а не поринув у вир ще більшого і жахливішого громадянського конфлікту. Молімося, аби Господь привів до каяття тих чиновників, які віддають безглузді накази ночами судити людей, бити людей на площах наших міст і молімося, аби все більше людей у нашому рідному краї були вірні Христові, нашому Спасителеві. 

Світлина з Української правди www.pravda.com.ua 

Навіщо навчати Закону Божому?

      Навчати Законові потрібно:

     1. Через те, щоб люди могли навчатися із Закону серйозно визнавати і свої численні гріхи, і покарання Боже за ці гріхи, а саме: що люди перебувають під Божим гнівом та прокляттям і вічним осудом, допоки не визволяються Христом так, що таким чином вони відвертаються від гріхів, бояться Божого гніву та шукають справжнього Лікаря, Який єдиний може вилікувати наші немочі (Рим. 3:20; 4:15; 2 Кор. 3:6-9; Єз. 18:30-31; Мт. 9:12).
    2.   Через те, що Закон написаний рукою Божою, він може бути для людей певною нормою і правилом, вказуючи на те, які діла Бог приготував для того, щоб відроджені люди в них ходили та служили Йому (5 М. 12:32; Єз. 20:19; Рим. 13:8; Кол. 2:20-23).

Комуністичні рефлекси?

     Цікаво, як після вчорашнього повалення юрбою пам'ятника Леніна в Києві зреагували майже всі можновладці: моментально і одностайно засудили повалення монумента людині, яка свого часу  вже була втопила руками Муравйова Київ у крові.  Водночас київська громада так і не почула вкрай потрібного швидкого осуду побоїща студентів на Майдані та вимог арешту садистів у міліцейській формі.  Навряд чи сьогоднішні протести набули би такого розмаху, якби влада просто і сумлінно виконувала свої конституційні обов'язки, які Господь підсумовує у 1 Соборному Посланні Св. Апостола Петра: "карати злочинців та хвалити доброчинців", тобто охороняла мирних демонстрантів та ізолювала від суспільства психічно неадекватних нелюдів з міліції.  Невже пам'ятник авторові та ідеологові тоталітаризму настільки важливіший для українських чиновників, ніж життя, здоров'я і громадянські свободи українців? А, можливо, між першим і останнім, існує абсолютно нерозривний зв'язок?  До речі, чи стоять до цього часу в міліції та інших подібних організаціях пам'ятники, бюсти тощо їхньому засновникові - кривавому Феліксу Дзержинському?

Проповідь на неділю Христа Царя

                          ЦАРІ І ЦАР

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

        Я, Іван, ваш брат і спільник у біді, і в царстві, і в терпінні в Ісусі, був на острові, що зветься Патмос, за Слово Боже і за свідчення Ісуса Христа.  Я був у дусі Господнього дня, і почув за собою голос гучний, немов сурми, який говорив: «Що бачиш, напиши те до книги, і пошли до сімох Церков: до Ефесу, і до Смірни, і до Пергаму, і до Тіятирів, і до Сард, і до Філядельфії, і до Лаодикії». І я оглянувся, щоб побачити голос, що говорив зо мною. І, оглянувшись, я побачив сім свічників золотих; а посеред семи свічників Подібного до Людського Сина, одягненого в довгу одежу і підперезаного по грудях золотим поясом. А Його голова та волосся білі, немов біла вовна, як сніг; а очі Його немов полум'я огняне. А ноги Його подібні до міді, розпалені, наче в печі; а голос Його немов шум великої води. І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй. І коли я побачив Його, то до ніг Йому впав, немов мертвий. І поклав Він на мене правицю Свою та й промовив мені: «Не лякайся! Я – Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від аду»  (Об’явлення 1:9-18).

Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти!  (Об. 1:4) Амінь.

Дорогі брати і сестри, вже більше тижня тому відбувся жорстокий розгін Євромайдану.  Весь цивілізований світ жахнувся від того дикого побоїща молоді, яке організував «Беркут».  Уряд до цього часу не затримав жодного виконавця злочину.

 Десятки поранених людей до цього часу перебувають у лікарнях. Трохи менше тижня тому після зіткнень на вулиці Банковій, коли молодих призовників внутрішніх військ почали атакувати  та калічити люди відомого провокатора,  той самий «Беркут» накинувся на протестувальників і почав нещадно бити всіх, хто лишень перебував в нього на дорозі. І не грало ролі, чи ти мирний протестувальник, журналіст, який просто знімає події, а чи навіть народний депутат, який намагається зупинити провокації та повернути події в мирне русло.  Усім однаково розсікали голови і добивали лежачих.

Втім, найбільше мене вразило відео, яке я побачив через декілька днів: на подвір’я неподалік від Адміністрації Президента України стягували затриманих. Там їх, як потім повідомили свідки, митців, інженерів, архітекторів, водіїв брутально катували. Деякі люди від побоїв втрачали свідомість, декого навіть ці садисти у міліцейській формі перепитували «Ти живой?»  Довкола стояли інші міліціонери, які не носили форми «Беркуту», але ніхто, ніхто! не зупинив катування. Потім цих мучеників їхні мучителі змусили упродовж годин лежати на мерзлому асфальті. Що єсть такая прафєсія – людей катувати!?

Такі кадри я бачив востаннє в художніх фільмах про ІІ Світову війну – так поводилися карателі на окупованих територіях.  Деяких побитих тепер заарештовано. Так само як заарештовано деяких журналістів, що надто активно боролися проти звірств і корупції.  Не заарештовано жодного ката, жодного садиста у формі, хоча мільйони людей по всій країні протестують проти такого свавілля влади.

Але чи мають право громадяни і зокрема, християни, протестувати? Слово Боже каже: «Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. Бо володарі - пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар - Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він-бо - Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Римлян 13:2-4).

Зло - це не  обов'язково те, що не подобається українському чиновникові, а добро - не обов'язково те, що українському чиновникові подобається, бо тоді часто-густо хабарі були би добром, а мирні протести злом.

Зло і добро у державній системі координат визначається Конституцією і відповідними законами, а не чиновником, навіть найвищим. Мирні протести - добро, оскільки вони не заборонені Конституцією, а дозволені. Катування людей і політичні переслідування - зло, бо Конституцією вони заборонені.

З тієї миті, коли влада публічно починає карати добро і заохочувати зло, вона виступає проти Божої постанови і накликає на себе не Боже благословення, а Божий гнів. Царі земні, уся світська влада покликана Богом для того, щоб служити Йому і Його народові.  На жаль, в Україні нині ми так часто бачимо протилежне – нестримний гріх, коли можновладці дивляться на владу, як на можливість панувати, грабувати, катувати і взагалі робити, що заманеться, бо до відповідальності, на їхню думку, злочинців, все-одно не притягнуть. Це – гріх. І це – виклик Божій постанові та глузування з Бога та Його принципу управління світом.

Сьогодні Писання нам розповідає і нагадує про іншого Царя – Царя над царями і Пана над панами. Сьогодні Писання розповідає нам про Царя, Який дав владу в руки усім царям і президентам не для того, аби вони дбали лише про себе, а служили Цареві Небесному і вінцеві Його творіння – людям. Цей Цар – Ісус Христос, Божий Син.

Іван – Його улюблений учень, але нині, у час написання цієї частини Писання, він перебуває на засланні, на острові Патмос.  Він перебуває там за проповідь Євангелія, як сповідує це сам Апостол – «за Слово Боже і за свідчення Ісуса Христа». І ось в одну неділю, яка вже з перших днів Християнської Церкви називається «Господнім днем», Господь Святий Дух показує Іванові і нам Господа Христа – Христа у славі, Христа Царя Небесного.   

Іван чує голос, який з ним говорить і пише: «І я оглянувся, щоб побачити голос, що говорив зо мною. І, оглянувшись, я побачив сім свічників золотих; а посеред семи свічників Подібного до Людського Сина, одягненого в довгу одежу і підперезаного по грудях золотим поясом».  Ісус подібний до Людського Сина, бо Він – не просто Людський Син.  Він – вічний Бог, Який стався Людським Сином у часі. Був час, коли Іван разом із Петром та Яковом бачили Преображення Ісуса і це було захопливе видовище. Але воно не тривало довго. Тепер же Іван бачить Ісуса Прославленого, Сина Людського у славі небесній.  Ісус далі залишається правдивою людиною, але Він – настільки прославлений, що в Ньому ледь вгадується той Ісус, Який народився у Віфлеємі, проповідував на горі та годував людей в пустині.

Ісус, Якого бачить Іван, зодягнутий в довгу одежу і підперезаний по грудях золотим поясом. Це – одяг первосвященика. Він – позначає владу і гідність, яку Ісус має на вічні віки. Ісус – не просто первосвященик. Він істинний Первосвященик.  І найголовніше – Він наш Первосвященик. Ісус Христос, як написано в Посланні до римлян: «праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Рим. 8:34). Добре мати такого Первосвященика, Який Сам має владу і гідність, і Який весь час заступається за нас!

Іван далі описує Ісуса у славі: «А Його голова та волосся білі, немов біла вовна, як сніг; а очі Його немов полум'я огняне». Білий колір голови Ісус та Його волосся позначають Його святість і вічність.  Син разом із Отцем і Святим Духом – вічний Бог.  Усі земні правителі, порівняно з Ісусом – наче сніжинка, яка потрапляє на теплу руку, аби за кілька секунд розтанути. Усі вони покликані служити Йому. І Він пильнує за всіма правителями, президентами, міністрами внутрішніх справ і звичайними громадянами. Він пильнує за всіма людьми на землі. Очі Христа, як полум’я огняне і «Очі Господні на праведних, уші ж Його на їхній зойк, Господнє лице на злочинців, щоб винищити їхню пам'ять з землі» (Пс. 34:15, 16).

Очі Господні і на вас, любі брати і сестри, бо ви – Його діти, і Господь весь час слідкує за вами, аби вас благословляти, підтримувати, піклуватися про вас і приходити вам на поміч та не покидати вас ані в житті, ані в смерті. «І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт» (Євр. 4:13).

Одкровення триває: «А ноги Його подібні до міді, розпалені, наче в печі; а голос Його немов шум великої води». Хай стережеться кожен, хто потрапить під ноги Христа Царя – порятунку невіруючим не буде ні в цьому віці, ні у вічності. Радійте, християни, бо це – ваш Цар і Він топче ваших ворогів!  Псалмоспівець потішає нас: «Шуміли народи, хиталися царства, а Він голос подав Свій і земля розпливлася» (Пс. 46:7).

«І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй». Християнські церкви – в Ісусовій руці.  Це Він тримає нашу рідну Українську Лютеранську Церкву і нашу парафію «Воскресіння». Це Він воює за неї обосічним мечем Його Слова – Законом і Євангелієм, яке щонеділі проповідується із кафедри нашої громади. І це «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і здатне судити думки та наміри серця» (Євр. 4:12).

Обличчя Христа більше не змарніле, а «немов сонце, що світить у силі своїй». Ніхто, хто бачить це обличчя на ногах втриматися не може, бо ніхто не може побачити Бога і жити. Тому й Іван падає наче мертвий.  Але Іван – віруючий і ось слова Бога Сина до Свого улюбленого учня і до вас, улюблені діти Божі: «Не лякайся!»  Не лякайся, як невіруючий. Хай лякаються безбожні. Хай лякаються лицеміри, що на свята показово в перших рядах тримають свічки, а потім віддають безбожні накази або покривають катів. Бо для них уже запланована зустріч з цим Царем, навіть якщо вони про це не знають і не думають або думати не хочуть.  Вони попадають перед Ним наче мертві, але для них слова «Не лякайся!» не буде.  До них буде сказано: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований» (Мт. 25:41).

            А ви, любі брати і сестри, не лякайтеся. Господь далі каже Іванові і вам: «Я – Перший і Останній, і Живий».  Від віку і до віку наш Спаситель – вічний Бог. Він створив усе. Усе Він утримує, про все піклується далі і продовжує Своє творіння. Він – перша і остання інстанція, яка все вирішує. Він дає життя і життя забирає, будучи Сам Живим. Він – Цар неба і землі. Він – Цар над царями і Пан над панами.

            Далі Господь Ісус каже Іванові і нам: «І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки».  Ось Який цей Цар! Ось Який наш Цар Ісус Христос. Він не деспотичний володар, який дбає про свої інтереси і готовий втопити у крові свій народ. Цар Небесний, Який дає владу всім земним правителям іде за світ на смерть – на Голгофу, на хрест.  Бо істинний Цар любить Свій народ і хоче Йому добра і вічного життя. Через це Ісус помирає за всі ваші гріхи і провин. Він стає мертвий на три дні, аби воскреснути для вашого виправдання і бути Живим на вічні віки.

            Так само кожен, хто вірує в Нього, має те, що дає воскресіння Христове – виправдання і вічне життя.  Для тих, хто надіється на Христа – для тих, кого Христос Цар у невимовній любові Своїй живить сьогодні Своїми істинними тілом і кров’ю під хлібом і вином Святої Вечері – Ісус замикає смерть, а відмикає життя.  Для віруючих, для вас любі брати і сестри, Ісус замикає ад, а відмикає брами небесні, аби ви були з Ним повіки віків і взяли участь у воскресінні мертвих і житті будучого віку у час Його славетного повернення. Бо цей Цар вас невимовно любить і робить усе задля вашого добра. Він служить вам сьогодні і буде служити вам повіки, як і ви служите Йому і вашим ближнім.  Як служать Христові і народові істинні правителі, президенти, міністри, міліціонери і всі звичайні громадяни Царства Небесного. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

            Той, Хто свідкує, говорить оце: Так, незабаром прийду! Амінь. Прийди, Господи Ісусе!  Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Об. 22:20, 21).