Комуністичні рефлекси?

     Цікаво, як після вчорашнього повалення юрбою пам'ятника Леніна в Києві зреагували майже всі можновладці: моментально і одностайно засудили повалення монумента людині, яка свого часу  вже була втопила руками Муравйова Київ у крові.  Водночас київська громада так і не почула вкрай потрібного швидкого осуду побоїща студентів на Майдані та вимог арешту садистів у міліцейській формі.  Навряд чи сьогоднішні протести набули би такого розмаху, якби влада просто і сумлінно виконувала свої конституційні обов'язки, які Господь підсумовує у 1 Соборному Посланні Св. Апостола Петра: "карати злочинців та хвалити доброчинців", тобто охороняла мирних демонстрантів та ізолювала від суспільства психічно неадекватних нелюдів з міліції.  Невже пам'ятник авторові та ідеологові тоталітаризму настільки важливіший для українських чиновників, ніж життя, здоров'я і громадянські свободи українців? А, можливо, між першим і останнім, існує абсолютно нерозривний зв'язок?  До речі, чи стоять до цього часу в міліції та інших подібних організаціях пам'ятники, бюсти тощо їхньому засновникові - кривавому Феліксу Дзержинському?